Рішення № 93875524, 28.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11397/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бутенко А.В,. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суми боргу, в якому просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області яка виразилась у відмові сплатити на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 5997, 42 гривні (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім гривень сорок дві копійки), що виник на протязі періоду починаючи з вересня місяця 2000р. включно по вересень 2004 р. включно у зв`язку із недоплатою в повному обсязі розміру пенсійного забезпечення.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Канатна, 83 ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму боргу у розмірі 5997, 42 гривні (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім гривень сорок дві копійки), що виник на протязі періоду починаючи з вересня місяця 2000р. включно по вересень 2004 р. включно у зв`язку із недоплатою в повному обсязі розміру пенсійного забезпечення.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 (суму судових витрат сплачених при подачі позову у розмірі 1757, 60 (одна тисяча сімсот п`ятдесят сім грн., 60 копійок).

Ухвалою від 29.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно не здійснюється перерахунок та виплата недоплаченої пенсії відповідно до вимог законодавства з вересня 2000 р. по вересень 2004 р. включно, оскільки у цьому періоді виплачувалась пенсія у розмірі, що є нижче розміру мінімальної пенсії, встановленої законом.

Відповідачем до суду подано копію пенсійної справи та відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що для перерахунку пенсії відсутні відповідні підстави.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.09.2000 року перебуває на обліку та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

11.09.2020 року позивачка отримала від відповідача розрахунки пенсійних виплат за період з 04.09.2000 по 01.09.2020 року та встановила недоплати пенсії за період з 04.09.2000 по 30.09.2004 року у загальній сумі 5997,42 грн., що не відповідає ст.46 Конституції України, Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-XIV, закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III.

21.09.2020 року позивачка звернулась до відповідача із вимогою сплатити заборгованість на пенсійну картку та 06.10.2020 року отримала відмову, в якій зазначено, що розмір пенсії визначено правильно та відповідає набутому страховому стажу і отриманій середньомісячній заробітній платі.

Позивачка, вважаючи, що розмір пенсії не відповідає мінімальному розміру пенсії, встановленому законодавством, звернулась з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Водночас, частиною першою статті 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Тобто, у даному випадку пенсія позивачці була призначена у 2000 році, тоді як Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності у 2003 році, а отже відповідачем має здійснюватись перерахунок пенсії відповідно до норм чинного закону.

Відповідно до Закону «Про внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 4 червня 1997 року № 307/97-ВР було внесено зміни до ст.19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості.

При цьому суд не приймає посилання відповідача на ст.19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки позивачці було призначено пенсію за вислугу років, а не за віком. Позивачка на момент призначення пенсії мала стаж роботи 34 роки, але не досягла пенсійного віку.

З тих самих підстав, суд не приймає посилання позивачки на порушення норм Закону № 966-XIV при призначенні пенсії.

Так, Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. На момент призначення пенсії позивачка не досягла пенсійного віку.

Поряд з цим, у статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Так, статею 42 Закону № 1058-IV визначено, що для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Позивачка на момент призначення пенсії мала більше 30 років страхового стажу та досягла пенсійного віку у 2001 році. Отже з дня набрання чинності Законом № 1058-IV, відповідач мав зробити перерахунок пенсії позивачки до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з дня досягнення позивачкою пенсійного віку.

Також, замість перерахунку розміру пенсії, відповідачем видане розпорядження про призначення з 01.09.2004 року адресної допомоги, яка виплачувалась та разом із пенсією складала 284,69 грн. при встановленому прожитковому мінімумі 285 грн.

З огляду на зазначене, виплата позивачці пенсії у періоді з 03.09.2001 року по 30.09.2004 року у розмірі, меншому ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, порушує встановлені Конституцією України гарантії щодо пенсійного утримання особи на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Оскаржувана бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку та невиплати пенсії порушує право позивачки на отримання пенсії у визначеному Конституцією України та чинним пенсійним законодавством розмірі.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Встановлення різниці у розмірі виплаченої та недоплаченої пенсії позивачці у період з 03.09.2001 року по 30.09.2004 року належить до компетенції відповідача.

Враховуючи наявну судову практику, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці різниці між розміром виплаченої пенсії та розміром прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у зазначений період.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суми боргу – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду Ураїни в Одеській області, яка полягає у нездійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 03.09.2001 року по 30.09.2004 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату різниці між розміром виплаченої пенсії ОСОБА_1 та розміром прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за період з 03.09.2001 року по 30.09.2004 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна,83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.\

Суддя А.В. Бутенко

.