Рішення № 93875440, 28.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4268/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді – Аракелян М.М.

Розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384; адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) про скасування рішення та зобов`язання здійснити обмін посвідки, -

ВСТАНОВИВ:

20 травня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у якому представник позивачки просить суд:

скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 07.05.2020 року №51032300003140 про відмову в оформленні (видачі) громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідки на постійне проживання в Україні;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням ОСОБА_1 45-річного віку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв`язку із досягненням 45-річного віку, позивачка звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про обмін посвідки на постійне проживання в Україні. У травні надійшов лист ГУ ДМС України в Одеській області, в якому повідомлялося про те, що рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 07.05.2020 року № 51032300003140 громадянці РФ ОСОБА_1 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп. 3 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року № 321. Вважаючи рішення відповідача про відмову в обміні посвідки на постійне проживання в Україні незаконним, позивачка звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін).

18.06.2020 року за вх. № 23315/20 від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що відповідно до п. 43 Постанови Кабінету Міністрів від 25 квітня 2018 року № 321 «Про затвердження зразка, технічного, опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні, на підставі чого проведено перевірку особової справи громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про надання дозволу на імміграцію в Україну. Так, на момент перевірки особової справи позивача, не було виявлено документів, які б підтверджували те, що позивач має підстави для отримання посвідки на постійне проживання відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію». Інших підстав для отримання дозволу на імміграцію у громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України в матеріалах справи не вбачається. Відтак, ГУ ДМС України в Одеській області адміністративний позов не визнає.

28.09.2020р. надійшли додаткові пояснення представника позивача, де вказується про відсутність підстав для подання відповіді на відзив, проте позивачка звертає увагу на те, що право на отримання дозволу на імміграцію убачається із матеріалів особової справи ОСОБА_1 (станом на 29.10.2004р.), якщо навіть була допущена помилка міграційним органом, особа не може нести за неї відповідальність.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, ОСОБА_1 07.06.2002 року уклала шлюб із громадянином України - ОСОБА_2 . ОСОБА_1 є громадянкою РФ, паспорт № НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 отримала дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка перебуває у шлюбі понад два роки з громадянином України.

29.10.2002р. позивачка отримала посвідку на проживання терміном дії до 29.10.2004р. №3136/02 (а.с.76).

29.10.2004 року позивачку документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 з терміном дії безстроково після отримання дозволу на імміграцію.

04.06.2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області видано свідоцтво серії НОМЕР_4 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В графі «батько» зазначений – ОСОБА_2 , громадянин України. В графі «мати» зазначена - ОСОБА_1 , громадянка Російської Федерації.

03.03.2015 року Головним управління ДМС України в Одеській області видана довідка № 354648 про реєстрацію особи громадянином України, ОСОБА_3 , яка є підставою для оформлення документа, що підтверджує громадянство України.

28.02.2020 року, у зв`язку з досягненням 45-річного віку з метою обміну посвідки, позивачка звернулась до ГУ ДМС України в Одеській області з заявою-анкетою № НОМЕР_5 (а.с.83).

Співробітники ГУ ДМС України в Одеській області в усній формі повідомили позивача про неможливість здійснення обміну посвідки у зв`язку з порушенням порядку надання дозволу на імміграцію в Україну.

04.05.2020 року представник позивача звернувся із адвокатським запитом до начальника ГУ ДМС України в Одеській області Погребняк О.Г., в якому просив надати письмову відповідь з посиланням на норми діючого законодавства про правові підстави відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в обміні її посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_6 /04 від 29.10.2004р. у зв`язку з досягненням нею 45-річного віку.

07.05.2020 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області Погребняк О.Г. прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321 (а.с.24).

Як убачається з матеріалів справи станом на 29.10.2004р. позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 (Свідоцтво про шлюб від 07.06.2002р., а.с.56), ОСОБА_2 є громадянином України, що підтверджується копією його паспорту в матеріалах особової справи позивачки, виданого 05.10.2000р.

Отже ОСОБА_1 на момент надання дозволу на імміграцію у жовтні 2004 року понад 2 роки перебувала у шлюбі з громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

13.05.2020 року № 5100.5.3-5147/51.1-20 листом начальник ГУ ДМС України в Одеській області Погребняк О.Г. повідомила представника позивача, що рішенням від 07.05.2020 року № 51032300003140 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначається Законами України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства») та «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-ІІІ (далі - Закон України «Про імміграцію»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Статтею 11 цього ж Закону особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Відповідно до п.7 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 за №321 (далі - Порядок №321) обмін посвідки здійснюється у разі, зокрема, досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Як вбачається з оскаржуваного рішення (а.с.24), рішення прийнято відповідачем на підставі пп. 3 п.62 Порядку № 321, відповідно до якого територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.

Однак, відповідач в оскаржуваному рішенні не вказує, яка саме інформація не підтверджується, тобто така підстава для відмови у обміні посвідки повинна бути аргументована, а також не надав жодних доказів, які б підтвердили правомірність прийнятого ним рішення, зокрема, результатів проведеної перевірки та відповідного висновку.

Пунктом 2.2 Розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 за №681 (чинного на момент видачі посвідки позивачу в 2004р.) передбачено, що разом із заявою для оформлення посвідки на постійне проживання іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів чи підрозділів ДМС (далі - територіальні органи чи підрозділи ДМС) за місцем проживання подаються:

- паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та його копія;

- переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

- копія рішення про надання дозволу на імміграцію, оформленого згідно з додатком 2;

- квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати;

- чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра на матовому папері (допускається подання фотографій в головних уборах, що не приховують овалу обличчя особи, громадянами, релігійні переконання яких не дозволяють з`являтися перед сторонніми особами без головних уборів, за умови, якщо в їхніх паспортних документах вони зображені в головних уборах);

- копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (у разі її наявності).

Також, відповідно до п.п.2.7, 2.8, 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 за №681, працівник територіального органу чи підрозділу ДМС України при надходженні заяви про оформлення посвідки на постійне проживання перевіряє наявність підстав для видачі посвідки, дійсність поданих документів, своєчасність їх подання, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або документа, що підтверджує законність перебування іноземця, особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, зазначені в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, з`ясовує законність перебування іноземців та осіб без громадянства в державі та відсутність відомостей, що перешкоджають подальшому перебуванню цих осіб в Україні. Після цього перевіряє відповідність копії дозволу на імміграцію, поданої заявником, з оригіналом такого дозволу, який знаходиться у справі про надання дозволу на імміграцію. Перевірка відомостей, що є підставою для відмови в оформленні посвідки на постійне проживання, здійснюється за обліками бази даних «АРМОР» з метою виявлення осіб, які під час перебування в Україні скоїли правопорушення або перебувають у розшуку. Про результати перевірки робиться відмітка на заяві іноземця чи особи без громадянства із зазначенням посадових осіб, які здійснювали перевірку, та вказується дата перевірки.

Тобто, чинний на той час Порядок визначав обов`язок відповідача здійснити перевірку поданих іноземцем документів, в ході якого відповідачем не було виявлено жодних розбіжностей в документах чи недостовірності наданої позивачем інформації. Більш того, в матеріалах особової справи наявний висновок старшого інспектора ВГП ІС Ізмаїльського МВ УМВС України Одеської області про залишення на постійне місце проживання в Україні громадянки РФ ОСОБА_1 .

При цьому, аналізуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, суд вважає, що позивачка добросовісно користувалася своїми правами та не вчиняла дій, спрямованих на приховування чи спотворення будь-якої інформації, докази протилежного не надані

Суд зауважує, що на фізичну особу не може бути покладено тягар доведення правомірності свого перебування в Україні, внаслідок різної оцінки уповноваженими державними органами інформації, яка міститься в офіційних письмових документах, неналежної перевірки такої інформації чи неможливості здійснити таку перевірки в 2002-2004 р.р.

Суд відхиляє аргумент відповідача, що ОСОБА_1 при першому зверненні із заявою до ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області 21.06.2002р. про отримання дозволу на імміграцію та станом на дату надання дозволу на імміграцію (29.10.2004р.) не мала підстав для його отримання, оскільки:

- жоден із наданих доказів в матеріалах особової справи не свідчить, що підставою оскаржуваного рішення від 07.05.20р. слугувало встановлення таких або будь-яких інших обставин; матеріали проведеної перевірки та відповідного висновку не надані відповідачем;

- не зазначено також в оскаржуваному рішенні та не убачається з матеріалів особової справи, які саме дані та з яких джерел не підтвердили надану ОСОБА_1 інформацію, та яку саме;

- станом на 29.10.2004р. (як зазначає сам відповідач це є датою надання дозволу на імміграцію) та станом на 18.10.2004р. – дата звернення позивачки із заявою (а.с.74-75) ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з громадянином України понад 2 роки, тобто були підстави для дозволу на імміграцію згідно ст.3 Закону;

- дата 21.06.2002р. не є датою надання дозволу на імміграцію, відповідач у своєму відзиві спирається на ці дані за відсутності таких мотивів відмови в оскаржуваному рішенні.

Отже оскаржуване рішення від 07.05.2020р. суперечить нормі ст.3 ЗУ «Про імміграцію» та п.п.3 п.62 Порядку №321, цим рішенням порушується право ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні як іноземця.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що прийняте Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області рішення від 07.05.2020 року №51032300003140 про відмову в оформленні (видачі) громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідки на постійне проживання в Україні підлягає скасуванню як протиправне.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням ОСОБА_1 45-річного віку, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що оскільки вирішення питання про здійснення оформлення (обміну) та видачі посвідки на постійне проживання в Україні є компетенцією органів міграційної служби (його дискреційними повноваженнями), суд вважає, що в задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити обмін посвідки на постійне проживання на території України - належить відмовити.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному випадку належним та достатнім способом захисту позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про обмін посвідки на постійне проживання на території України у зв`язку із досягненням нею 45-річного віку, та прийняти рішення, з урахуванням висновків та правової позиції суду у рішенні.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не доведена законність оскаржуваного рішення та наявність підстав для відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 .

Отже позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються співмірно за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати ОСОБА_1 в загальній сумі 840,80 грн. судового збору згідно квитанції № 45059 від 18.05.2020 року підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 293-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384; адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) про скасування рішення та зобов`язання здійснити обмін посвідки – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 07.05.2020 року №51032300003140 про відмову в оформленні (видачі) громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідки на постійне проживання в Україні.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.02.2020р. №281070000 про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку із досягненням нею 45-річного віку, та прийняти рішення, з урахуванням висновків та правової позиції суду у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384; адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) 80 копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складене та підписане 28.12.2020р. у зв`язку із перебуванням судді у відпустці та тимчасовою непрацездатністю до 17.12.2020р. включно.

Суддя М.М. Аракелян

.