Рішення № 93875150, 23.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4262/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд:

в складі головуючої судді – Потабенко В.А.,

за участю секретаря судового засідання – Олійник Л.В.,

за участі:

представника позивача – не прибув,

представника відповідача – не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львова за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської міської ради (далі – ЛМР, відповідач) з наступними вимогами:

- визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №953 від 15.09.2016 “Про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради, що полягає в ухиленні від повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Львівську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти ухвалу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0500 га кадастровий номер 4610137500:05:004:0348 у 6-му Заозерному провулку для будівництва та обслуговування житлового будинку, так як для його прийняття виконано всі умови, визначені законом і для прийняття такого рішення виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд – на перше заплановане засідання ради після набрання законної сили рішенням суду.

При обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначила, що ухвалою 20 сесії 6-го скликання Львівської міської ради від 19.03.2015 №4452 “Про погодження гр. ОСОБА_1 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 їй було погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0500 га у 6-му Заозерному провулку для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування. Зазначила, що на підставі вказаної ухвали було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який було погоджено у встановленому порядку, чинному на дату погодження законодавством. Земельна ділянка площею 0,0500 га 17.09.2015 була зареєстрована в Державному земельному кадастрі, присвоєно кадастровий номер 4610137500:05:004:0348, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 13.04.2018 №НВ- 4606841702018. Позивач зазначила, що в подальшому звернулася до Львівської міської ради з клопотанням про затвердження вказаного проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки. Однак, отримала у відповідь на клопотання листа Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради від 16.06.2016 №2403-3 вих.273, в якому зазначалося про те, що проект ухвали “Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки у 6-му Заозерному провулку” було відхилено, у зв`язку з тим, що проект не набрав необхідної більшості голосів на підтримку. Позивач наголосила, що жодної ухвали про відмову в затвердженні проекту землеустрою ОСОБА_1 Львівська міська рада не надсилала і про таку ухвалу не зазначалося у вказаному листі. В подальшому, враховуючи інформацію у листі від 16.06.2016 №2403-3 вих.273, а також у зв`язку із сімейними обставинами, позивач повторно звернулася до Львівської міської ради із клопотанням про затвердження проекту землеустрою в листопаді 2019 року. Однак, у відповідь отримала листа від 21.11.2019 №2403-5109, в якому зазначалося, що міською радою прийнято ухвалу №953 від 15.09.2016 “Про відмову гр. ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у АДРЕСА_1 . Вважаючи, що така ухвала порушує її право на безкоштовне отримання у власність земельної ділянки, позивач звернулася з позовом до суду.

Ухвалою від 04.06.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 17.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідач 28.09.2020 подав відзив на позовну заяву (вх. №49034).

Ухвалою від 21.10.2020 позивачу поновлено строк звернення до суду.

В судове засідання позивач та її представник не прибули. 22.12.2020 представник позивача подала клопотання про розгляд справи без участі представника позивача (вх. №11660 ел.). В попередніх засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Причин неявки суду не повідомив. Належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується особистим підписом представника у судовій повістці. Свою позицію щодо позову висвітлив у відзиві на позовну заяву (від 28.09.2020 вх. № 49034). Так, представник зазначив, що розглянувши звернення гр. ОСОБА_1 від 18.09.2015 (зареєстроване у Львівській міській раді 18.09.2015 за № 3-К-28673/АП) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 , а також беручи до уваги ухвалу Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4452 “Про погодження гр. ОСОБА_1 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 6-му Заозерному провулку”, міська рада прийняла ухвалу від 15.09.2016 № 953 “Про відмову гр. ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у АДРЕСА_1 . Наголосив, що відповідно до вказаної ухвали, ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки площею 0,0500 га, кадастровий № 4610137500:05:004:0348 у 6-му Заозерному провулку у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку. Вказане рішення прийнято більшістю від загального складу ради. Дану ухвалу було оприлюднено на офіційному сайті Львівської міської ради 28.09.2016. Також, представник відповідача зазначив, що відповідно до рішення №7-рп/2009 Конституційного Суду України ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, які вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. Виходячи із вищевикладеного, ухвала Львівської міської ради від 19.03.2015 № 4452 “Про погодження гр. ОСОБА_1 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 6-му Заозерному провулку” вичерпала свою дію фактом її виконання, а саме розробленням технічної документації із землеустрою та наданням вмотивованої відмови у затвердженні такої документації шляхом прийняття ухвали Львівської міської ради від 15.09.2016 № 953 “Про відмову гр. ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у АДРЕСА_1 . Підсумовуючи наведене, вважає, що Львівська міська рада діяла у відповідності до чинного законодавства, відтак, правових підстав для задоволення позовних вимог немає. Таким чином, просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ухвалою 20 сесії 6-го скликання Львівської міської ради від 19.03.2015 №4452 “Про погодження гр. ОСОБА_1 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 ОСОБА_1 було погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0500 га у 6-му Заозерному провулку для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування.

З матеріалів справи видно, що на підставі вказаної ухвали та договору про надання послуг ОСОБА_1 замовила у КП “Картограф” проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який було погоджено в порядку встановленому чинним на дату погодження законодавством.

Земельна ділянка площею 0,0500 га 17.09.2015 була зареєстрована в Державному земельному кадастрі, присвоєно кадастровий номер 4610137500:05:004:0348, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 13.04.2018 №НВ- 4606841702018.

В подальшому ОСОБА_1 зверталася до Львівської міської ради з клопотанням про затвердження вказаного проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки.

У відповідь на вказане клопотання, на адресу позивача надійшов лист Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради від16.06.2016 №2403-3 вих.273, в якому зазначалося про те, що проект ухвали “Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки у 6-му Заозерному провулку” було відхилено, у зв`язку з ненабранням необхідної більшості голосів на підтримку.

Оскільки на адресу ОСОБА_1 не надходило жодних рішень відповідача про відмову в затвердженні проекту землеустрою, ОСОБА_1 повторно звернулася до Львівської міської ради із клопотанням про затвердження проекту землеустрою в листопаді 2019 року.

У відповідь на вказане звернення отримала листа від 21.11.2019 №2403-5109, в якому зазначалося, що міською радою прийнято ухвалу №953 від 15.09.2016 “Про відмову гр. ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у 6- му Заозерному провулку”.

Вважаючи вказану ухвалу такою, що порушує її право на безкоштовне отримання у власність земельної ділянки, позивач звернулася з позовом до суду.

При вирішенні спору, суд застосовує наступні норми права.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ч.1 – 2 ст. 78 Земельного Кодексу України (далі – ЗК України) право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч.6 вказаної статті громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною 8 ст. 118 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186 – 1 ЗК України.

Так, відповідно до ст. 1861 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до ч. ч. 9 – 11 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 1861 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст. 1861 ЗК України, норми ст.118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.10.2018 у справі №820/4852/17.

Отже передумовою для прийняття органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є наявність погодженого визначеними ст. 1861 ЗК України органами проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність. При цьому орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування до повноважень якого належать питання передачі земельних ділянок державної або комунальної власності у власність на стадії затвердження проекту землеустрою не наділений дискреційними повноваженнями, оскільки єдиною підставою для відмови затвердити такий проект є відсутність погоджень органів, визначених статтею 186-1 Земельного Кодексу України.

Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що позивачем виконано вищевказані вимоги ЗК України, а саме у встановленому законом порядку отримано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, за його замовленням виготовлено проект землеустрою, який погоджено відповідно до вимог ст. 186 ЗК України та подано необхідні документи до Львівської міської ради разом із клопотанням про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність.

Підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою “Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки у АДРЕСА_1 та передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,0500 га у 6-му Заозерному провулку для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування у відповідача, були відсутні, оскільки позивачем дотримано вимог чинного законодавства в частині виготовлення проекту землеустрою та погодження його у відповідності до вимог ст. 1861 1 ЗК України, Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради, Відділом Держземагентства у м.Львові Львівської області.

Суд звертає увагу, що позивачем повністю дотримано регламентовану законодавством процедуру виготовлення та погодження проекту землеустрою.

Жодних зауважень у вищевказаних органів до розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність під час його погодження не виникало.

Крім того, як видно з оскаржуваної ухвали Львівської міської ради №953 від 15.09.2016 “Про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у 6-му Заозерному провулку”, така не містить жодного обґрунтування причин відмови.

Не зміг навести таке обґрунтування і представник відповідача в судовому засіданні.

Отже, проаналізувавши зміст частин 8-9 ст. 118 ЗК України можна зробити висновок, що на стадії отримання погодженого у встановленому порядку проекту землеустрою, не передбачено повноважень щодо відмови у затвердженні такого проекту землеустрою.

Таким чином, Львівська міська рада протиправно відмовила ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, оскільки відповідач відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України зобов`язаний затвердити погоджений в законному порядку проект землеустрою.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи наведені норми законодавства та встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у задоволенні вимог клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач діяв не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування ухвалу Львівської міської ради №953 від 15.09.2016 “Про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у АДРЕСА_1 , є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Львівської міської ради, що полягає в ухиленні від повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у АДРЕСА_1 , то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні та Регламенту Львівської міської ради, рішення Львівської міської ради приймається відкритим голосування більшістю голосів від загального складу ради.

Як уже зазначалося, ОСОБА_1 повторно звернулася до Львівської міської ради із клопотанням про затвердження проекту землеустрою в листопаді 2019 року.

У відповідь на вказане звернення позивач отримала листа від 21.11.2019 №2403-5109, в якому зазначалося, що міською радою прийнято ухвалу №953 від 15.09.2016 “Про відмову гр. ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у АДРЕСА_1 .

Крім того, у вказаному листі зазначалося, що законодавством не передбачено можливості розгляду міською радою проектів ухвал, рішення щодо яких уже прийнято.

Судом встановлено, що станом на дату звернення позивача із клопотанням про повторний розгляд клопотання про затвердження проекту землеустрою, ухвала Львівської міської ради №953 від 15.09.2016 “Про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у 6-му Заозерному провулку” була чинною.

Таким чином, суд проаналізувавши відповідь відповідача від 21.11.2019 №2403-5109, погоджується з його твердженням про відсутність станом на дату звернення ОСОБА_1 із клопотанням про повторний розгляд її питання підстав для розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою.

Підсумовуючи вказане, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Львівську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти ухвалу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0500 га кадастровий номер 4610137500:05:004:0348 у 6-му Заозерному провулку для будівництва та обслуговування житлового будинку, так як для його прийняття виконано всі умови, визначені законом і для прийняття такого рішення виконано всі умови, визначені законом і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд – на перше заплановане засідання ради після набрання законної сили рішенням суду, то суд зазначає наступне.

Представник відповідача у відзиві зазначав про відсутність підстав для задоволення вказаної вимоги, оскільки задоволення такої передбачає втручання в дискреційні повноваження Львівської міської ради.

З цього приводу суд зазначає, що ч. 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними в тому випадку, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №825/602/17).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду про те, що викладені у оскаржуваному рішенні відповідача мотиви не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що задоволення вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою в цьому випадку не буде втручанням суду в дискреційні повноваження Львівської міської ради, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки відповідач протиправно відмовив позивачу з формальних підстав, не передбачених діючим законодавством, так як подання позивачем на затвердження розробленого та погодженого у встановленому законом порядку проекту землеустрою не передбачало можливості прийняття відповідачем будь - яких інших рішень, оскільки на стадії затвердження проекту землеустрою відповідач вправі був відмовити в його затвердженні лише з єдиної підстави - за відсутності відповідних погоджень.

В цьому випадку єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов`язання Львівської міської ради затвердити проект землеустрою та надати земельну ділянку у власність позивачу, так як подання позивачем на затвердження розробленого та погодженого у встановленому законом порядку проекту землеустрою не передбачало можливості прийняття відповідачем будь - якого іншого рішення, оскільки на стадії затвердження проектів землеустрою відповідач вправі був відмовити в їх затвердженні лише з єдиної підстави - за відсутності відповідних погоджень.

Аналогічна правова позиція при вирішенні подібних спорів викладена в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №818/1976/17.

Крім того, згідно ч.2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Суд зазначає, що судовий захист має бути реальним і спрямованим на повне і беззаперечневідновлення порушеного права. А механізм відновлення порушеного права позивача має бути застосований у ефективний спосіб, тобто такий, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, що цілком відповідає засадам, задекларованим Європейським судом з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.04.2008 в справі "Вассерман проти Росії" вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наслідком розгляду справи, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати позивача у вигляді судового збору компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 73-77, 139, 244-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,–

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №953 від 15.09.2016 “Про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні земельної ділянки у 6-му Заозерному провулку”.

Зобов`язати Львівську міську раду (код ЄДРПОУ 04055896, місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1) розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) та прийняти ухвалу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0500 га кадастровий номер 4610137500:05:004:0348 у 6-му Заозерному провулку для будівництва та обслуговування житлового будинку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради(код ЄДРПОУ 04055896, місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.12.2020.

Суддя Потабенко В.А.