Рішення № 93875148, 23.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7771/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд:

в складі головуючої судді – Потабенко В.А.,

за участі секретаря судового засідання – Олійник Л.В.,

за участі:

представника позивача – Прокопчук А.В., згідно договору,

представника відповідача – Невелич Ю.В., згідно наказу,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі – ГУ МВС у Львівській області, відповідач), в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період січень 2008 року по 22 листопада 2008 протиправною;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період січень 2008 року по 21 листопада 2008 року;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 304200,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 05.12.2008 його було звільнено із посади старшого оперуповноваженого міжрайонної групи для обслуговування м. Стрий, Жидачівського, Сколівського, Стрийського районів бюро оперативно-розшукової роботи при УМВСУ. При звільненні відповідач не здійснив виплати грошового забезпечення за період з січня 2008 по 22 листопада 2008 року. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Ухвалою від 28.09.2020 позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою від 13.10.2020 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

16.11.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №60427).

01.12.2020 позивач подав письмові пояснення (вх. №10862).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначила, що відносно позивача було порушено кримінальну справу, у зв`язку з чим наказом ГУ МВС у Львівській області від 30.12.2008 №402-о/с позивачу було призупинено нарахування та виплата грошового забезпечення до винесення рішення судом, а саме з 01.01.2008 по 21.11.2008. Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку зазначила, що для з`ясування усіх обставин по справі та визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої сумі грошового забезпечення, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо виплати.За таких обставин, позовні вимоги у цій частині є передчасними, фактично спрямованими на урегулювання тих відносин, які, можливо, відбудуться в майбутньому, тобто у разі задоволення позовних вимог щодо нарахування і виплати грошового забезпечення позивача за період січень 2008 року по 21 листопада 2008 року, а тому не підлягають задоволенню. Підсумовуючи усе наведене, просила суд відмовити у задоволенні позву повністю.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу № 669 о/с від 20.09.2004 був призначений на посаду старшого оперуповноваженого міжрайонної групи для обслуговування м. Стрий, Жидачівського, Сколівського, Стрийського районів бюро оперативно-розшукової роботи при УМВСУ.

В серпні 2005 року стосовно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ч.2 ст.368 КК України.

03.03.2007 ОСОБА_1 було заарештовано за ч.2.ст.368 КК України та поміщено під варту до Львівського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області, де позивач перебував до 21.11.2008 року.

В подальшому, позивача було звільнено з посади старшого оперуповноваженого міжрайонної групи для обслуговування м. Стрий, Жидачівського, Сколівського, Стрийського районів бюро оперативно-розшукової роботи при УМВСУ та наказом № 377о/с від 09.12.2008 призначено на посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Пустомитівського районного відділу ГУМВС з 05.12.2008.

Позивач зазначив, що йому не було нараховано та не виплачено грошове забезпечення з січня 2008 року по 22 листопада 2008 року, що підтверджується довідкою ГУ МВС у Львівській області віл 10.06.2020 №136. Водночас, таке мало б бути виплачене в зв`язку із його звільненням.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про міліцію” (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) форми і розмір грошового забезпечення працівників міліції встановлюється Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 07.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структур умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних(підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, було затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечу особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом МВС від 31.12.2007 №499 (далі – Інструкція №499).

Інструкція № 499 визначала порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до п.п.1.4, 1.5 Інструкції № 499 встановлено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового, молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу, які призначені на штатні посади в апараті Міністерства внутрішніх справ України, головних управліннях, управліннях МВС в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.

Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.

Пунктом 1.19 Інструкції №499 регламентовано, що при призначенні особи рядового начальницького складу на іншу посаду грошове забезпечення виплачується за новою посадою з дня призначення на посаду, указану в наказі про особовий склад.

Частиною ч.ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Позивач при обґрунтуванні позовних вимог наголошував, що відповідач протиправно не провів нарахування та виплати йому грошового забезпечення при звільненні за період з січня 2008 по 22 листопада 2008 року.

Суд, проаналізувавши наведені норми законодавства та фактичні обставини справи, зазначає таке.

Судом встановлено, що по-перше, виплата позивачу грошового забезпечення за вказаний період зупинена на підставі наказу ГУ МВС у Львівській області від 30.12.2008 № 402 о/с “По особовому складу”.

Зупинення нарахування та виплати грошового забезпечення було обумовлене порушенням щодо позивача кримінальної справи та його перебуванням у період з 03.03.2007 по 21.11.2008 під вартою у Львівському слідчому ізоляторі управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області.

Водночас, жодних доказів того, що позивач оскаржував вказаний наказ в матеріалах справи не міститься.

А, отже, такий наказ в установленому законом порядку не був визнаний протиправним та скасованим.

Слід зазначити, що суд позбавлений в даній справі досліджувати правомірність такого наказу та процедуру його прийняття.

По-друге, як уже було зазначено вище, було звільнено з посади старшого оперуповноваженого міжрайонної групи для обслуговування м. Стрий, Жидачівського, Сколівського, Стрийського районів бюро оперативно-розшукової роботи при УМВСУ та одночасно наказом № 377 о/с від 09.12.2008 призначено на посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Пустомитівського районного відділу ГУМВС з 05.12.2008.

Тобто, фактично, 05.12.2008 звільнення зі служби в міліції в контексті приписів ст.116 Кодексу законів про працю України не відбулось і позивач продовжував отримувати грошове забезпечення в ГУ МВС у Львівській області.

Даний факт підтверджується долученими до матеріалів справи копіями наказу № 377о/с від 09.12.2008, послужного списку ОСОБА_1 та довідкою № 1115/68 від 10.12.2020.

Суд вказує, що звільнення позивача зі служби в поліції (а до того - в міліції) відбулось лише 01.03.2019.

Але і тоді він не оскаржив наказу ГУ МВС у Львівській області від 30.12.2008 № 402 о/с “По особовому складу” про призупинення нарахування і виплати йому грошового забезпечення .

З наявної у матеріалах справі довідки ГУ МВС у Львівській області від 10.06.2020 №136 видно, що з 22.11.2008 позивачу було відновлено виплату грошового забезпечення.

Додатково слід відмітити, що призупинення нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (згідно наказу ГУ МВС у Львівській області від 30.12.2008 № 402 о/с “По особовому складу”) було здійснено до винесення рішення судом.

Однак, станом на день розгляду цієї справи таке рішення відсутнє. .

Виходячи з усього наведеного, суд зазначає, що жодних підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає.

Враховуючи відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності ГУ МВС у Львівській області щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2008 року по 22 листопада 2008, суд відмовляє і у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за вказаний період, оскільки така вимога є похідною.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУ МВС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в розмірі 304200,21 грн., то суд зазначає, що оскільки судом відмовлено у задоволенні вимог в частині зобов`язання нарахування та виплати грошового забезпечення за період з січня 2008 року по 22 листопада 2008, жодних підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку немає.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУ МВС України у Львівській області відмовити повністю.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наслідком розгляду справи, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ст. 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову, не передбачено.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 26-26, 73-77,139, 244– 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.12.2020

Суддя Потабенко В.А.