Рішення № 93875098, 29.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/9753/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2020 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Крутько О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1108 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

-стягнути з Військової частини А1108 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки) у розмірі 15502,38 грн. за період із 31.08.2018 року по 15.10.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем на дату виключення позивача зі списків особового складу частини не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки. Військовою частиною А1108 перерахування грошових коштів у сумі 16004,31 грн. проведено 15.10.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 у справі №380/2916/20, яким позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1108 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Зобов`язано військову частину А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки.

Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини 30.08.2018 року відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 15.10.2020 року. Тому період з 31.08.2018 року по 15.10.2020 року вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Зокрема вказує, що військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність КЗпП України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст.117 КЗпП України, не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.

Крім того, вважає, що зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, в судовому порядку не тягне за собою обов`язку військової частини А1108 про нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач також зазначає, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.08.2018 року по 15.10.2020 року з урахуванням критеріїв співмірності становить 4996,55 грн.

Ухвалою судді від 04.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 26.02.2015 Управлінням персоналу штабу військової частини А0796.

Наказом командира військової частини А1108 від 15.08.2018 № 25-РС (по особовому складу) позивача звільнено у запас відповідно до підпункту «к» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира військової частини А1108 (по стройовій частині) від 30.08.2018 №194 позивача направлено для зарахування на військовий облік до Дрогобицько-Бориславського ОРВК Львівської області, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 06.03.2020 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

У відповіді на адвокатський запит 23.03.2020 № 905 відповідач вказав, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується.

Вважаючи бездіяльність військової частини А1108 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 у справі №380/2916/20, яким позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1108 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Зобов`язано військову частину А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки

15.10.2020 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 16004,31 грн., що підтверджується випискою банку про зарахування коштів.

Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

При цьому судом врахована правова позиція в подібних правовідносинах, сформована Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Судом встановлено, що наказом командира В/ч А1108 від 30.08.2018 №194 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30.08.2018.

Наказ від 30.08.2018 №194 не містить відомостей щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

В/ч А1108 здійснено остаточний розрахунок з ОСОБА_1 лише 15.10.2020 та шляхом грошового переказу на картковий рахунок позивача суми 16004,31 грн., що підтверджується випискою банку про надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 .

Вказане свідчить про те, що повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідач провів не в день виключення позивача із списків В/ч А1108 30.08.2018, а саме 15.10.2020, тобто несвоєчасно.

Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

В позовній заяві позивачем наведено розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, однак суд з таким не погоджується з огляду на таке.

Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, суд при вирішенні справи визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 30.08.2018, а 15.10.2020 перераховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Як вказано в наказі від 30.08.2018 №194, 30.08.2018 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, тобто останній робочий день, а 15.10.2020 дата повного розрахунку.

Тому час затримки повного розрахунку з позивачем становить з 31.08.2018 по 14.10.2020 включно.

Оскільки час затримки повного розрахунку з позивачем з 31.08.2018 по 15.10.2020 становить 776 календарних днів, то за цей період відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до довідки В/ч А1108 про доходи ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 17408,60 грн (8704,30 грн. за червень 2018 року та 8704,30 грн. за липень 2018 року).

Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 285,39 грн. за день (17408,60 / 61 кількість календарних днів у червні та липні 2018 року).

Період затримки фактичного розрахунку становить 776 календарних днів, отже сума середнього грошового забезпечення становить 221462,64 (285,39 х 776 днів).

Вирішуючи питання щодо суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті позивачу у зв`язку із затримкою фактичного розрахунку, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Саме така правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 і постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, яка відповідно до пункту 5 частини другої статті 242 КАС України врахована судом при ухваленні даного рішення.

Як встановлено судом, сума виплаченої позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій становить 16004,31 грн., а середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 221462,64 грн. Вказане свідчить про не співмірність таких сум і зумовлює застосування судом до даних правовідносин принципу співмірності.

Визначаючи частку своєчасно невиплаченої частини заробітної плати позивача, суд встановив, що така становить 0,07 від середнього заробітку за час затримки розрахунку:

16004,31 грн. / 221462,64 грн. (сума компенсації за додаткову відпустку та середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,07.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 285,39 грн. (середньоденна заробітна плата) х 776 (днів затримки розрахунку) х 0,07 = 15502,38 грн.

Виплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 15502,38 грн. відповідатиме принципу співмірності.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А1108 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Військової частини А1108 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 31.08.2018 по 14.10.2020 включно (776 календарних днів) в сумі 15502,38 грн.

Стягнути з Військової частини А1108 за рахунок бюджетних асигнувань 840,80 грн. сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Крутько О.В.