Ухвала суду № 93875086, 28.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/10971/20

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

28 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження клопотання відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, ЗМТВ АМКУ), в якому просить зобов`язати відповідача прийняти розпорядження про початок розгляду справи за скаргою позивача від 12.11.2019, яка була подана до Івано-Франківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Івано-Франківський ОТВ АМКУ).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він звернувся до Івано-Франківського ОТВ АМКУ із скаргою щодо можливого порушення законодавства про захист економічної конкуренції обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське бюро технічної інвентаризації» (далі - Івано-Франківське ОБТІ). Листом від 12.02.2020 №59-02/152 Івано-Франківське ОТВ АМКУ повідомило позивача про встановлення обставин, які свідчать що дії Івано-Франківського ОБТІ містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, шляхом вчинення таких дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Також у листі зазначається, що проект рекомендацій надіслано на погодження до Антимонопольного комітету України, про результати виконання рекомендацій позивача буде повідомлено додатково. Не одержавши додатково нової інформації про результати розгляду скарги від 12.11.2019, позивач звернувся із скаргою від 04.07.2020 до Антимонопольного комітету України щодо бездіяльності Івано-Франківського ОТВ АМКУ. Антимонопольний комітет України листом від 12.08.2020 200-29/10-11076 повідомив позивача про результати розгляду його скарги від 04.07.2020 щодо бездіяльності Івано-Франківського ОТВ АМКУ, зокрема підтвердив наявність в діях Івано-Франківського ОБТІ ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначив про виконання останнім рекомендацій Івано-Франківського ОТВ АМКУ, послався на частину третю статті 46 Закону України «Про захист економічної конкуренції» як на підставу не розпочинати провадження. Позивач вважає, що у територіального органу Антимонопольного комітету України були відсутні достатні підстави для застосування у спірних правовідносинах норми частини третьої статті 46 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та уникнення відкриття провадження за скаргою позивача. Натомість вбачаються підстави для відкриття провадження за такою скаргою, що є необхідним для повного та всебічного з`ясування обставин щодо характеру та обсягів завдання шкоди окремим особам та суспільству порушенням Івано-Франківським ОБТІ законодавства про захист економічної конкуренції, факт якого встановлено та визнається Антимонопольним комітетом України та його територіальним підрозділом. У зв`язку з чим позивач просить зобов`язати ЗМТВ АМКУ, до якого скарга була передана у зв`язку з реорганізацією територіальних органів Антимонопольного комітету України, прийняти розпорядження про початок розгляду справи за його скаргою від 12.11.2019, поданою до Івано-Франківського ОТВ АМКУ.

Ухвалою від 30.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Відповідачем 23.12.2020 (вх.№69620) подано клопотання про закриття провадження у справі, мотивоване підсудністю спору господарському суду.

Суд, розглядаючи клопотання відповідача про закриття провадження, виходить з такого.

Підстави закриття провадження у справі визначені частиною першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідач просить закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку з підсудністю спору господарському суду.

Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Викладене свідчить, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, в якому обов`язковою є участь суб`єкта владних повноважень. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень без з`ясування характеру спірних правовідносин не дає підстав відносити будь-який спір до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Змістом статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії»). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить зобов`язати відповідача прийняти розпорядження про початок розгляду справи за його скаргою від 12.11.2019, поданою до Івано-Франківського ОТВ АМКУ щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції Івано-Франківським ОБТІ.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 №3659-XII (далі – Закон №3659-XII) основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону №3659-XII для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення.

Відповідно до статті 22 Закону №3659-XII розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Згідно із статтею 22-1 Закону №3659-XII суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов`язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольного комітету України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб`єктам господарювання.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначені Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III (далі – Закон №2210-III), який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Так, відповідно до частини першої статті 60 Закону №2210-III заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Згідно з частиною другою статті 60 Закону №2210-III рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Таким чином, чинним законодавством встановлено інший порядок звернення до суду до Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України.

Виняток з цього правила передбачено у статті 27 КАС України, згідно з якою адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Так, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачено, що цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, у тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Предметом оскарження у даній справі є поведінка відповідача з приводу розгляду скарги ОСОБА_1 від 12.11.2019 про порушення Івано-Франківським ОБТІ законодавства про захист економічної конкуренції.

Предмет спору не стосується розгляду скарги про порушення законодавства у сфері публічних закупівель або державної допомоги суб`єктам господарювання, тому дана справа не відноситься до юрисдикції окружного адміністративного суду.

Саме така правова позиція у подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 820/2953/18, яка врахована судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Викладене в сукупності зумовлює висновок суду про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а вказані спірні правовідносини повинні розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» 08.07.2011 № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи наведене, вирішення судом питання повернення сплаченого позивачем судового збору у розмірі 840 грн 80 к. згідно до квитанції №62908 від 25.11.2020, можливе за наявності відповідного клопотання.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 241, 248, 262, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Клопотання відповідача про закриття провадження, - задовольнити повністю.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про зобов`язання вчинити дії.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд даної справи слід здійснювати в порядку господарського судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя О.П. Хома