Рішення № 93874840, 29.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

29 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4520/20

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Борзаниці С. В.

при секретарі Печегіної Є.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також – позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі також – відповідач, ГУНП в Луганській області), в якій позивач просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2016 по 22.09.2020 в сумі 6 428,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 17.08.2007, з 07.11.2015 у відповідача. 20.07.2016 наказом ГУНП в Луганській області № 470 о/с Позивач був звільнений за власним бажанням, вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає 8 років 11 місяців 03 дні. Позивач є учасником бойових дій та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Станом на день звільнення, Відповідач не провів з Позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки за 2015-2016 роки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2020 у справі №360/1362/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про нарахування та стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій задоволено повністю. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 20.07.2016; зобов`язав Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 20.07.2016, яке постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2020 залишено без змін.

Згідно з довідкою з банківського рахунку 22.09.2020 Позивач отримав цільове зарахування в сумі 6 332,37 грн. Позивачем на адресу Відповідача надіслана заява про отримання відомостей щодо розрахунку нарахованої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки відповідно до Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2020 у справі №360/1362/20. Позивач отримав лист від 29.09.2020 № 1127/111/22-2020 про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 20.07.2016 в сумі 6 428,80 грн.

На думку позивача, фактичний розрахунок Відповідачем проведений 22.09.2020, а не 20.07.2016.

На підставі статей 116, 117 Кодексу Законів про працю України позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку у судовому порядку.

За травень та червень 2016 року Позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за травень 2016 року - 31 календарний день, за червень 2016 року - 30 календарних днів). День звільнення Позивача 20.07.2016 вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 21.07.2016 по 22.09.2020 та становить 1524 календарних днів. Середньоденне грошове забезпечення Позивача повинно складати: 345,31 грн (21064,10 грн грошове забезпечення за два місяці (без урахування матеріальної допомоги на оздоровлення та винагороди за участь в АТО)/61 календарний день. З урахуванням викладеного, компенсація за час затримки розрахунку при звільненні повинна становити 526602,00 гривень (345,31 грн х 1524 календарних днів).

Однак, виходячи з судової практики розгляду подібних спорів, а саме з того, що визначаючи розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок, необхідно брати до уваги: наявність на день звільнення спору між сторонами з приводу наявності права та розміру належних до виплати працівникові сум, а саме: компенсації; істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат, а також ураховує позицію Верховного Суду, викладену у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц та №810/451/17.

Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, Позивач вважає за доцільне просити суд встановити суму компенсації за затримку розрахунку в розмірі суми, яка стягнута за рішенням суду від 13.05.2020 у справі № 360/1362/20, а саме: 6 428,80 грн.

Позивач у судове засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи без його участі (арк. спр. 62).

Відповідач заперечував проти задоволення вимог та зазначив таке.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2і грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства пре оплату пралі» Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, колі ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення н т роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує не користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а прі непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дні будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Згідно платіжних доручення від 28.07.2016 № 1612 позивачеві було перераховане грошове забезпечення за липень 2016 року, а платіжним дорученням № 1915 від 29.08.2016 позивачу було перераховано одноразову грошову винагороду за участь в АТО у липні 2016 року на загальну суму 774,19 грн.

Таким чином, розрахунок при звільненні з позивачем відбувся у серпні 2016 року.

З встановлених відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2020 у справі № 360/1362/20 обставин вбачається, що питання щодо виплати грошової компенсації за дні невикористаної відпустки при звільненні за період з 2015 по 2016 роки виникло у позивача у травні 2020 року після отримання листа ГУНП від 30.03.2020 № 327/111/22/05-2020, у зв`язку з чим він звернувся до суду з відповідним позовом.

Позивач після отримання інформації, викладеної у листа ГУНП від 30.03.2020 № 327/111/22/05-2020, в загалі до відповідача з вимогою про нарахування та виплату грошової компенсації за дні невикористаної відпустки при звільненні не звертався, а у заяві ОСОБА_1 від 05.03.2020 міститься лише вимога щодо отримання відповідної інформації.

Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплати грошової компенсації за дні невикористаної відпустки при звільненні викник майже через чотири роки після звільнення позивача.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосування норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень статті 117 КЗпП України до спірних правовідношень викладений у п. 35 постанови від 04.12.2019 Верховного Суду V складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 825/742/16 (провадження № К/9901/30038/181.

Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі у зв`язку з необґрунтованістю.

По справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено до розгляду на 16.12.2020 (арк. спр. 23-24).

Ухвалою суду від 16.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено адміністративну справу до судового розгляду по суті на 29.12.2020 (арк. спр. 58).

Ухвалою суду від 29.12.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Луганській області про зупинення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (арк. спр. 68-69).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено копіями документів: паспорта громадянина України, карткою платника податків, посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 06.11.2015 (арк. спр. 14-17).

Згідно з довідкою відповідача від 09.04.2020 вбачається, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 17.08.2007 по 06.11.2015 та в Національній поліції України з 07.11.2015 по 20.07.2016 на посадах атестованого складу (арк. спр. 53).

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області № 470 о/с від 20.07.2016 «По особовому складу» звільнено зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (М-167619), старшого слідчого Сєвєродонецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 20.07.2016, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 08 років 11 місяців 03 дні, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 17 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки (арк. спр. 21).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2020 у справі №360/1362/20, яке постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2020 залишено без змін, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про нарахування та стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій задоволено повністю. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 20.07.2016; зобов`язав Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 20.07.2016 (арк. спр. 27-30, 31-33).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2020

На виконання рішення суду 22.09.2020 позивачу виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки в сумі 6332,37 грн, що підтверджується розрахунковим листом за вересень 2020 року, випискою з карткового рахунку позивача, платіжним дорученням від 21.09.2020 № 4620 та довідкою ГУНМ в Луганській області від 04.12.2020 № 1031/111/22-2020 (арк. спр. 13, 18-20, 51, 52).

Згідно з довідкою ГУНП в Луганській області від 04.12.2020 № 1030/111/22-2020 грошове забезпечення позивача за травень 2016 року складає 7365,00 грн, за червень 2016 року – 9807,10 грн, разом – 17172,10 грн (арк. спр. 43).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з преамбулою Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також - Закон № 2011-XII) цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 878 затверджене Положення про Міністерство внутрішніх справ України, згідно якого Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах, серед іншого, захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 р. за № 854/32306, затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі також – Інструкція № 558).

Пунктом 2 Розділу І Інструкції № 558 визначено, що у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із:

посадового окладу;

окладу за військовим званням;

щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії);

одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

Місячне грошове забезпечення складається із:

основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням);

щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

З системного аналізу положень Інструкції № 558 слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення, інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України, повинні бути виплачені позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Інструкцією № 558 не передбачається відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця у запас чи відставку.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема, за затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися положення Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Проаналізувавши вищенаведені правові норми, вбачається, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20.07.2016 по 22.09.2020 має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 6332,37 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Судом також врахована правова позиція Вищого адміністративного суду України, висловлена у справі №К/800/27441/16, ухвала від 20.09.2017.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 840,80 грн (арк. спр. 12).

Оскільки у даній справі позов задовольняється, відповідно до приписів статті 139 КАС України судовий збір у розмірі 840,80 грн належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача.

Керуючись статтями 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (місцезнаходження: 93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1, ідентифікаційний код 40108845) про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2016 по 22.09.2020 на загальну суму 6332,37 грн (шість тисяч триста тридцять дві гривні 37 коп.).

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімдесят сорок гривень 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця