Рішення № 93871876, 29.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.12.2020Справа № 910/14260/20

За позовом Акціонерного товариства «ОДЕСЬКА ТЕЦ»

до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ"

про стягнення 305 936, 06 грн. та зобов`язання вчинити дії,

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "ОДЕСЬКА ТЕЦ" (далі - позивач, АТ "ОДЕСЬКА ТЕЦ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (далі - відповідач, НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ") з вимогами про:

- зобов`язання НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" провести списання частини штрафних та фінансових санкцій по договору купівлі-продажу природного газу № 1754/14-ТЕ-23 від 30.01.2014 року, укладеного між НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" та АТ "ОДЕСЬКА ТЕЦ", стягнутих на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року № 916/2146/16, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1730 в сумі 305 936, 06 грн;

- зобов`язання НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" провести зарахування примусово стягнених грошових коштів державним виконавцем в рамках виконавчого провадження № 59489581 в розмірі 305 936, 06 грн в рахунок погашення наявної кредиторської заборгованості АТ "ОДЕСЬКА ТЕЦ" за спожитий природний газ по іншим договорам купівлі-продажу природного газу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2020 позовну заяву АТ "ОДЕСЬКА ТЕЦ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

19.10.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла позовна заява (уточнена) від 08.10.2020 № 13/03-1232 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 25.09.2020.

У період з 19 по 30 жовтня 2020 року суддя Гумега О.В. перебувала у відпустці.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про усунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений судом строк.

При цьому судом встановлено, що відповідно до поданої позивачем позовної заява (уточненої) від 08.10.2020 № 13/03-1232 позивач змінив вимогу про зобов`язання НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" провести зарахування примусово стягнених грошових коштів державним виконавцем в рамках виконавчого провадження № 59489581 в розмірі 305 936, 06 грн в рахунок погашення наявної кредиторської заборгованості АТ "ОДЕСЬКА ТЕЦ" за спожитий природний газ по іншим договорам купівлі-продажу природного газу на вимогу про стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" на користь Акціонерного товариства "ОДЕСЬКА ТЕЦ" примусово стягнених грошових коштів державним виконавцем в рамках виконавчого провадження № 59489581 в розмірі 305 936, 06 грн. Позивач просив суд відкрити провадження за уточненими позовними вимогами.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач має право до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. При цьому частиною 5 цієї статті встановлено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої, зокрема, частиною третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову - це фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.

ГПК України не передбачено права позивача на подання "уточнених" позовних заяв. Разом з тим, виходячи зі змісту поданої позивачем позовної заява (уточненої) від 08.10.2020 № 13/03-1232, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, суд розцінює подану позивачем уточнену позовну заяву як заяву про зміну предмету позову у відповідній частині та приймає її до розгляду, враховуючи при цьому, що позивач дотримався порядку подання відповідної заяви, визначеного ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд розглядає вимоги, заявлені позивачем у позовній заяві (уточненій) від 08.10.2020 № 13/03-1232.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 позовну заяву АТ "ОДЕСЬКА ТЕЦ" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14260/20, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

16.11.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якої відповідач позов не визнає, в задоволенні позовних вимог просить відмовити. Судом відзив на позовну заяву відповідача долучено до матеріалів справи.

25.11.2020 від позивача через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив відповідача. Судом відповідь на відзив долучено до матеріалів справи.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, наявні в матеріалах справи докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем був укладений договір від 30.01.2014 №1754/14-ТЕ-23 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

У зв`язку із несвоєчасним розрахунком по Договору на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року по справі №916/2146/16 з позивача на користь відповідача стягнуто 5 439 303,08 грн інфляційних втрат та 514 368,13 грн 3% річних.

30.11.2016 набрав чинності Закон України №1730-VIII від 03.11.2016 «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон), відповідно до якого дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Ч. 3 ст. 7 Закону встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Законом.

Із врахуванням того, що на момент набрання чинності Законом позивачем по Договору від 30.01.2014 №1754/14-ТЕ-23 купівлі-продажу природного газу відповідачу було сплачено основну суму заборгованості, нараховані позивачу за рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року по справі №916/2146/16 інфляційні нарахування, проценти річних підпадали під списання на підставі Закону.

Позивач листом від 12.06.2019 №01/06-560 звернувся до відповідача з проханням здійснити списання інфляційних втрат та 3% річних на підставі Закону.

Листом від 23.10.2019 №26-5969/1.8-19 відповідач повідомив позивача про проведення списання заборгованості позивача за Договором від 30.01.2014 №1754/14-ТЕ-23 та рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року по справі №916/2146/16 на суму 5 647 735,15 грн.

Не погодившись із сумою списання штрафних санкцій позивач листом від 06.11.2019 №01/06-1238 звернувся до відповідача з вимогою про списання згідно положень Закону не списаних відповідачем 5 647 735,15 грн, а 5 953 671,21 грн (5 439 303,08 грн інфляційних втрат та 514 368,13 грн 3% річних), які були стягнуті з позивача рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року по справі №916/2146/16.

Відповідач листом від 25.11.2019 №26/3-4087-19 проінформував позивача про те, що 05.09.2019 від ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області відповідно до виконавчого провадження №59489581 по стягненню штрафних санкцій по рішенню Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року по справі №916/2146/16 надійшли кошти в сумі 305 936,06 грн. Відповідно, залишок заборгованості в сумі 5 647 735,15 грн був списаний відповідно до положень Закону.

Подальше листування між позивачем (листи позивача від 04.12.2019 №01/06-1481, від 16.07.2020 №13/05-851) та відповідачем (відповідь від 10.01.2020 №26-92/1.7-20) обґрунтування та позиції кожної із сторін з порушених у листуванні питань не змінило.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Другого Суворівського ВДВС м. Одеси від 09.07.2019 було відкрите виконавче провадження №59489581 з виконання судового наказу по рішенню Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року по справі №916/2146/16 про стягнення з позивача на користь відповідача коштів в сумі 5 953 671,21 грн. В ході виконання судового наказу 16.08.2019 з позивача державним виконавцем стягнуто шляхом списання з рахунку позивача кошти в сумі 435 253,21 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.10.2019 по справі №916/2146/16 судовий наказ від 27.09.2016 №916/2146/16 про стягнення з позивача на користь відповідача інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 5 953 671,21 грн було визнано таким, що не підлягає виконанню. Підставою для прийняття такого рішення стали положення ч.3 ст.7 Закону про списання інфляційних втрат та процентів річних. При цьому, при винесенні зазначеної ухвали судом не було вирішене питання про повернення позивачу стягнутих в межах виконавчого провадження коштів в сумі 305 936,06 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 по справі №916/2146/16 скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження №59489581 від 09.07.2019.

На підставі рішення Господарського суду Одеської області від 23.06.2020 по справі №916/3481/19 позивачу в задоволенні вимог про стягнення з органу виконавчої служби, в тому числі 305 936,06 грн, які є предметом цього позову, відмовлено. Судом зазначено, що в тому числі кошти в сумі 305 936,06 грн, стягнуті з позивача, були перераховані виконавчою службою відповідачу.

Позивач вважає, що кошти в сумі 305 936,06 грн мають бути стягнуті з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України як набуті відповідачем без достатньої правової підстави та повернуті позивачу як виконане однією із сторін у зобов`язанні.

Крім того, позивачем також заявлена вимога про зобов`язання відповідача провести списання частини штрафних та фінансових санкцій по Договору купівлі-продажу природного газу №1754/14-ТЕ-23 від 30.01.2014, стягнутих на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 №916/2146/16, відповідно до п.3 ст.7 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016 «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» в сумі 305936,06 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з наступних мотивів:

- щодо вимоги про проведення списання частини штрафних та фінансових санкцій - відповідачем залишок заборгованості в сумі 305 936,06 грн. списана відповідно до вимог Закону, відтак спір щодо такого списання відсутній;

- щодо вимоги про стягнення 305 936,06 грн. - кошти виконавчою службою в межах виконавчого провадження були стягнуті на підставі чинного судового наказу, відтак у виконавчої служби були усі законні підстави для проведення такого стягнення. На момент стягнення коштів рішення суду, судовий наказ були чинними та правомочними, тому відповідач отримав кошти на законних і правових підставах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши надані докази, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Щодо вимоги майнового характеру про стягнення 305 936,06 грн.

Суд зазначає, що учасниками справи визнаються і не оспорюється факт списання з позивача в межах виконавчого провадження коштів в сумі 305 936,06 грн та їх подальше перерахування відповідачу. Цей факт також був встановлений рішенням Господарського суду Одеської області від 23.06.2020 по справі №916/3481/19.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Частиною 4 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, факт стягнення з позивача коштів в сумі 305 936,06 грн та їх перерахування відповідачу суд вважає доведеним та достовірним.

З таких же міркувань суд вважає доведеним і достовірним поширення вимог Закону на правовідносини між позивачем та відповідачем на списання заборгованості позивача перед відповідачем інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 5 953 671,21 грн., встановлених рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року по справі №916/2146/16.

Відповідачем визнається та підтверджується факт списання ним відповідно до вимог Закону заборгованості позивача на суму 5 647 735,15 грн. Відтак, кошти в сумі 305 936,06 грн як залишок від загальної суми заборгованості в сумі 5 953 671,21 грн, отримані відповідачем від позивача без урахування обов`язку дотримання процедури списання за Законом, є коштами, отриманими відповідачем без належної правової підстави.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Оскільки ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.10.2019 по справі №916/2146/16 судовий наказ від 27.09.2016 №916/2146/16 про стягнення із позивача на користь відповідача інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 5 953 671,21 грн. було визнано таким, що не підлягає виконанню; постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 по справі №916/2146/16 скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження №59489581 від 09.07.2019 по виконанню судового наказу від 27.09.2016 №916/2146/16, належна правова підстава для проведеного стягнення із позивача на користь відповідача коштів в сумі 305936,06 грн. відпала.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача про стягнення з відповідача коштів в розмірі 305 936,06 грн.

Суд також зауважує, що позивачем обрано законний та правомірний спосіб захисту свого порушеного цивільного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача провести списання частини штрафних та фінансових санкцій в сумі 305 936,06 грн на підставі вимоги п. 3 ст. 7 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016 «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі -Закон).

Відповідно до положень Закону встановлено, що він визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості (ст 1 Закону).

Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст. 2 Закону).

Статтею 7 Закону передбачено списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення.

Відповідно до ч 3 ст.7 Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Судом встановлено наявність обов`язку позивача сплатити на рахунок відповідача 5 439 303,08 грн. інфляційних втрат та 514 368,13 грн 3% річних на загальну суму 5 953 671,21 грн на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року по справі №916/2146/16.

Наведене зобов`язання позивача підлягало списанню з дня набрання чинності Законом, тобто підстави припинення цього зобов`язання визначені в Законі, що узгоджується з положеннями ст. 598 ЦК України.

Іншою підставою припинення зобов`язання є виконання, так відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зі змісту листа відповідача від 25.11.2019 №26/3-4087-19 вбачається отримання відповідачем стягнутих з позивача коштів в сумі 305 936,06 грн в межах виконавчого провадження №59489581 по стягненню штрафних санкцій за рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року по справі №916/2146/16 та списання залишку заборгованості в сумі 5 647 735,15 грн відповідно до положень Закону.

Твердження відповідача про повне списання заборгованості позивача суд оцінює критично, оскільки матеріали справи не містять доказів списання заборгованості позивача в сумі 305 936,06 грн саме на підставі Закону.

В спірних правовідносинах, позивач мав право на списання інфляційних втрат та 3% річних в сумі 5 953 671,21 грн саме відповідно до положень Закону, що відповідачем зроблено не було.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Зібрані у справі докази свідчать про наявність порушеного права позивача, яке має бути захищене судом шляхом зобов`язання відповідача провести списання заборгованості позивача перед відповідачем в розмірі 305 936,06 грн відповідно до положень п.3 ст.7 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016 «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача провести списання частини штрафних та фінансових санкцій по Договору купівлі-продажу природного газу № 1754/14-ТЕ-23 від 30.01.2014 року, стягнутих на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року № 916/2146/16, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1730 в сумі 305 936, 06 грн.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем у позові визначено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 9 178,08 грн.

Відповідачем розрахунку попереднього (орієнтованого) розміру судових витрат не подано.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позову повністю, сплачений позивачем судовий збір за вимогу майнового характеру у сумі 9 178,08 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (Україна, 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд.6, ідентифікаційний код 20077720) на користь Акціонерного товариства "ОДЕСЬКА ТЕЦ" (Україна, 65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29, ідентифікаційний код 05471158) 305 936,06 грн (триста п`ять тисяч дев`ятсот тридцять шість гривень 06 коп.) та 9 178,08 грн (дев`ять тисяч сто сімдесят вісім гривень 08 коп.) судового збору.

3. Зобов`язати Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (Україна, 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд.6, ідентифікаційний код 20077720) провести списання частини штрафних та фінансових санкцій по Договору купівлі-продажу природного газу № 1754/14-ТЕ-23 від 30.01.2014 року, укладеного між НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" та АТ "ОДЕСЬКА ТЕЦ", стягнутих на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року № 916/2146/16, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1730 в сумі 305 936,06 грн (триста п`ять тисяч дев`ятсот тридцять шість гривень 06 коп.).

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 29.12.2020.

Суддя Гумега О.В.