Рішення № 93871749, 28.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.12.2020Справа № 910/15351/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української Православної Церкви

про стягнення 811091,06 грн,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української Православної Церкви про стягнення 811091,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем укладеного Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №9306008 від 01.02.2006, в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги у період з жовтня 2015 по березень 2017, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 716528,88 грн. Враховуючи те, що ПАТ «Київенерго» та Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» уклали Договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 за яким позивач набув право вимоги споживачів щодо виконання ними грошового зобов`язання перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії, позивач просить стягнути на свою користь 716528,88 грн основного боргу. Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 35806,81 грн 3 % річних та 58755,37 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 19.10.2020, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 29.10.2020 та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не пізніше 12.11.2020. Визначено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 06.11.2020.

Окрім того, враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, суд дійшов висновку, що дана справ є справою незначної складності, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання її малозначною, яка може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

26.11.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, в якому останній зазначив, що не отримував від позивача копій позовної заяви та долучених до неї документів, окрім того, відповідач зазначив, що не отримував жодних процесуальних документів, а про наявність спору дізнався з ЄДРСР. У зв`язку з вищезазначеним, просив надати можливість ознайомитись з матеріалами справи та призначити судовий розгляд після ознайомлення пердставника відповідача з матеріалами справи.

17.12.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем було подано відзив на позовну заяву .

Частиною 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Частиною 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Частиною 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Так, суд зазначає, що представником відповідача не було подано жодних заяв про продовження строку для подання відзиву, а відтак з огляду на приписи ч.2 ст.119 ГПК України у суду відсутні підстави для продовження відповідачу строку для подання відзиву.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення, проте відповідачем жодних заяв про продовження процесуального строку на подання відзиву не було подано.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як зазначалось судом вище, представник відповідача вказує на те, що про розгляд даної справи судом відповідачу стало відомо 26.11.2020 з Єдиного державного реєстру судових рішень, жодних процесуальних документів по справі та позовної заяви відповідачем отримано не було.

Також суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст.251 ГПК України відповідач мав подати відзив на позов у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження. Таким чином, враховуючи твердження представника відповідача, що відповідач дізнався про розгляд судом даної справи лише 26.11.2020, саме із цієї дати слід обраховувати строк для подання відзиву на позов, останнім днем якого є 11.12.2020. Утім суд зазначає, що станом на вказану дату від відповідача не надійшло відзиву на позов, а поданий відповідачем відзив за допомогою засобів зв`язку - АТ «Укрпошта» відповідно до долученого чеку було направлено лише 15.12.2020, тобто після закінчення процесуальних строків на вчинення відповідної дії.

Відповідно до ч.1 ст.118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Частиною 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене поданий представником відповідача відзив на позовну заяву залишається судом без розгляду.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що враховуючи твердження представника відповідача про неотримання від позивача копії позовної заяви та намір ознайомитись із матеріалами справи, останнім було реалізовано право на ознайомлення з матеріалами справи лише 11.12.2020, в той час, як клопотання про ознайомлення було подано до суду 26.11.2020.

Так суд зазначає, що згідно приписів ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для поновлення відповідачу пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позов.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.02.2006 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник) та Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря (споживач, відповідач) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №9306008 (далі - договору), відповідно до п. 1.1 постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію`Споживачу» для потреб опалення та гарячого водопостачання, а «Споживач» зобов`язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Відповідно до п. 2.2.1. договору, постачальник зобов`язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із «Споживачем» (додатки 3,4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими «Споживачем» величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Згідно з п. 2.3.1. договору, споживач зобов`язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.

У п. 4.1. договору визначено, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2006 року.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буле письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» (кредитор) та КП «Київтеплоенерго» (новий кредитор, позивач) укладено договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) (надалі - «Договір цесії»).

Відповідно до п. 1.1 Договору цесії кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями)) як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497554936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення договору цесії та коригувань платежів.

Згідно з п. 1.2. договору цесії, перелік договорів (основних рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за договором цесії, зазначається в додатку №1 до договору цесії. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку №1 до договору цесії.

Як передбачено п. 1.3. договору цесії, з укладенням цього договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення договору цесії та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення договору цесії у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені в додатку № 1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором.

У відповідності до п. 2.1 договору цесії, в рахунок оплати за відступлене право вимоги за договором цесії на суму 497554936,91 грн, новий кредитор прийняв 497554936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18.

з п. 3.1.1 договору цесії, сторони договору підтверджують, що на дату підписання додатку № 1 до цього договору за актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).

Згідно з додатком №1 до Договору цесії КП «Київтеплоенерго» прийняло право вимоги до відповідача за заборгованістю у розмірі 716528,88 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №9306008 від 01.02.2006 вчасно не вносив оплату за спожиту теплову енергію до 01.05.2018, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 716528,88 грн.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

На підставі Договору цесії КП «Київтеплоенерго» отримало від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» право вимоги до Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української Православної Церкви за заборгованістю у розмірі 716528,88 грн.

На підтвердження заборгованості Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української Православної Церкви перед Публічним акціонерним товариством «Київенерго» позивач надав довідку про стан розрахунків за спожиту теплоенергію до 01.05.2018 за період з листопада 2015 року по травень 2020 року, облікові картки, помісячно за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, тобто документи, складені самим позивачем.

У відповідності до положень ст. 517 Цивільного кодексу України ПАТ «Київенерго», як кредитор, зобов`язане було передати КП «Київтеплоенерго», як новому кредитору, документи, які підтверджують права позивача на наявний у відповідача борг.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані належні докази, які підтверджують облік спожитої Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української Православної Церкви теплової енергії, а також її вартість.

Наявні в матеріалах справи копії корінців нарядів на включення та відключення об`єктів теплоспоживання за спірний період, складені ПАТ «Київенерго», а також відомості реєстрації параметрів тепло споживання та облікові картки помісячно не приймаються судом в якості належних та допустимих доказів з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - закону) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Належними та допустимими доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону. Такими доказами можуть бути, зокрема, акти приймання-передавання теплової енергії, рахунки-фактури, податкові накладні.

Разом з цим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження обліку спожитої Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української Православної Церкви теплової енергії, а також її вартість.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

У зв`язку з відсутністю первинних документів, складених ПАТ «Київенерго», встановити кількість спожитої відповідачем теплової енергії та її вартість, а отже і наявність у відповідача боргу є неможливим.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 716528,88 грн, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 58755,37 грн інфляційних втрат та 35806,81 грн 3% річних також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основного зобов`язання, у задоволенні якого було відмовлено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 28.12.2020.

Суддя Я.В. Маринченко