Рішення № 93871711, 14.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.12.2020Справа № 905/592/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення штрафу в сумі 809 485,62 грн.

Представники учасників справи:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення штрафу в сумі 809485,62 грн.

Ухвалою суду від 06.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/592/20, справу № 905/592/20 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

01.06.2020 від Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця до суду надійшов відзив №30 від 25.05.2020 на позовну заяву та заява №30/2 від 25.05.2020 про зменшення штрафних санкцій.

12.06.2020 до суду надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

16.06.2020 до суду від позивача надійшла відповідь №01.02.04-5/67 від 11.06.2020 на відзив.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.06.2020 справу № 905/592/20 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2020 справу передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 прийнято справу № 905/592/20 до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.09.2020.

14.09.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

14.09.20 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про зменшення штрафних санкцій.

Представник позивача у підготовче судове засідання 14.09.2020 не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання по справі № 905/592/20 на 30.09.2020.

28.09.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Представники сторін у підготовче засідання 30.09.20 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 905/592/20 по суті на 26.10.2020.

Представники сторін у судове засідання 26.10.2020 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020, яка занесена до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляду справи на 16.11.2020.

16.11.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 призначено судове засідання по справі № 905/592/20 на 14.12.2020.

Представники сторін у судове засідання 14.12.20 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105474367319 та № 0105474367327.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до станції призначення Сартана Донецької залізниці були прийняті до перевезення завантажені вагони, одержувачем яких було Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь", що підтверджується накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідно до графи 52 означених залізничних накладних вагони, які прямували під до станції призначення Сартана Донецької залізниці Акціонерним товариством "Українська залізниця" доставлені після закінчення встановленого строку доставки, про що свідчать відповідні календарні штемпелі видачі вантажу на цих накладних.

В залізничних накладних, за якими Акціонерним товариством "Українська залізниця" допущено прострочення доставки вантажу, відмітки про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки не проставлені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу одержувачу - Приватному акціонерному товариству "Металургійний комбінат "Азовсталь".

Отже, як вбачається з матеріалів справи, внаслідок прострочення Акціонерним товариством "Українська залізниця" строків доставки вантажів, визначених Правилами обчислення термінів доставки вантажів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 24.11.2000 за №865/5086 (далі - Правила обчислення термінів доставки вантажів) Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь" нарахувало залізниці штраф на загальну суму 809 485, 62 грн.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у вищезазначеному розмірі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до ст.908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно із ч.6 ст.306 Господарського кодексу України, відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Так, постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць України (далі - Статут), який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (п.2 Статуту).

На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України (п.5 Статуту).

Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Статтями 22, 23 Статуту передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено, також ч.2 ст.307 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідачем взято на себе зобов`язання з перевезення вантажу на підставі складених залізничних накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст.919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч.1 ст.313 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст.920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.41 Статуту залізниць України, залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно з п.1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу, термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Відповідно до підпункту 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.

Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на число місяць" (п.2.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів).

Терміни доставки для вагонних відправок застосовуються при перевезенні вантажів, для яких надані окремі вагони та при перевезенні порожніх власних і орендованих вагонів (п.2.2 Правил обчислення термінів доставки вантажів).

Згідно з п.2.4 наведених Правил, терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Відповідно до п.2.10 Правил обчислення термінів доставки вантажів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно з ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.

Відповідно до ст.116 Статуту залізниць України, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;

20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;

30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/420/2012 від 04.04.2012 нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

Згідно п.8 Правил видачі вантажів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 24.11.2000 за №862/5083 оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Як вбачається з графи 52 (календарний штемпель видачі вантажу) залізничних накладних у кількості 155 шт, які містяться в матеріалах справи та оглянуті судом, вантаж відповідачем було доставлено одержувачу - Приватному акціонерному товариству "Металургійний комбінат "Азовсталь" з порушенням встановленого терміну доставки - одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок, визначеного ст.41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.

При цьому відповідачем не було висловлено заперечень щодо правильності розрахунку позивачем розміру заявленого до стягнення штрафу по вищезазначеним накладним.

Оскільки факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу належним чином доведений та документально підтверджений, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованими.

Щодо заяви відповідача про зменшення розміру неустойки на підставі ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України до 10 %, а саме до 80 948, 56 грн., суд зазначає наступне.

У вказаній заяві відповідач зазначив, що він не заперечує, що залізницею було допущено прострочення термінів поставки вантажу за спірними вагонами, але ці порушення стались з поважних та незалежних від залізниці обставин.

Такими обставинами відповідач вважає те, що позивача безпосередньо обслуговує Регіональна філія "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", яка здійснює свою діяльність в межах зони проведення АТО.

Проведення АТО значно ускладнило транспортне сполучення у межах регіональної філії "Донецька залізниця".

Відповідач пояснив, що до початку АТО переважна більшість вантажів прямувала до м. Маріуполя зі ст. Авдіївка та ст. Ясинувата через ст. Донецьк до станції м. Маріуполя. Зазначена ділянка мала дві залізничні колії та була електрифікованою. Наразі ж станції Ясинувата та Донецьк знаходяться на непідконтрольній українській владі території і рух потягів у бік Маріуполя припинено з осені 2014 року, а станція Авдіївка фактично є тупиковою, так як з літа 2014 року припинено сполучення зі станції Донецьк та станції Ясинувата.

У зв`язку з цим єдиним залізничним сполученням з міста Маріуполя є ділянка залізниці між станцією Волноваха та станцією Камиш Зоря. Вказана ділянка обладнана напівавтоматичним блокуванням, що дає змогу знаходження лише одного поїзду на перегоні між двома станціями. Вказана ділянка також крім позивача обслуговує ПрАТ "МК Азовсталь", ДП "Маріупольський морський торговельний порт", ДП "Шахтоуправління "Южнодонбаське №1", ДП "Шахта ім. Сургая", ПАТ "Великоанадольський вогнетривкий комбінат", ТОВ "Азовбудматеріали" та інші підприємства, які розташовані між станціями Маріуполь та Южнодонбаська. Саме згущений підхід вантажів на ці підприємства та несвоєчасне їх забирання на під`їдні колії вантажоодержувачами створило незадовільну ситуацію по своєчасній доставці вантажу.

Крім того, відповідач зазначив, що проведення АТО та бойові дії у межах Донецької та Луганської областей суттєво вплинули на фінансове становище регіональної філії "Донецька залізниця".

За таких обставин, відповідач просив суд зменшити розмір штрафу до 10% - 80 948, 56 грн.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 ГК України).

Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що суд наділений правом, а не обов`язком щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Для застосування вищевказаних правових норм щодо зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач повинен довести наявність тих обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

Разом з тим, у поданому позивачем відповіді на відзив позивач звертає увагу, що перевезення вантажу за спірними правовідносинами на адресу Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" здійснювались виключно на підконтрольній українській владі території.

При цьому, ділянка між ж.д. станціями Волноваха-Камиш-Зоря має протяжність усього 84 км і є лише частиною маршруту перевезення вантажу від станції вантажовідправника до ст. Сартана (Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"), в той час як увесь маршрут перевезення складає набагато більший шлях - 734, 653, 616, 683, 1324, 1135, 1104 км і т.д. Інша більша частина залізничного шляху є задовільною та придатною для безперешкодної експлуатації.

Таким чином, на переконання позивача, відповідач, намагаючись уникнути відповідальності, наводить факти, які не відповідають дійсності.

Крім того, позивач зауважив, що він є великим металургійним підприємством з замкнутим циклом виробництва, на якому здійснюється цілодобове виробництво, яке забезпечує сировиною, яка доставляється у більшій частині залізничним сполученням. Несвоєчасна доставка вантажу призводить до затримки виробничого процесу так як впливає на виконання позивачем обов`язків перед третіми особами щодо своєчасного відвантаження продукції, у зв`язку з чим сплачує штрафні санкції за невиконання умов договорів.

Також, позивач звернув увагу на те, що сторони є господарюючими суб`єктами і вони несуть несприятливі наслідки проведення антитерористичної операції в рівній мірі, тому задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій повністю ігнорує матеріальне становище та інтереси позивача.

Що стосується ускладнення перевезень у зв`язку з проведенням антитерористичної операції, то позивач звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що порушення термінів доставки з боку останнього мали місце з поважних та незалежних від перевізника причин.

З огляду на викладене вище, виходячи з аналізу конкретних обставин, що склалися у даних правовідносинах, з врахуванням наведених відповідачем аргументів щодо звершення розміру штрафу та контраргументів позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, що є підставами для зменшення штрафу за прострочення доставки вантажу.

Крім того, суд вказує, що відповідачем не спростовано контраргументів позивача, доказів протилежного суду не надано. А відтак, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафу.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

У позовній заяві позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у сумі 12 824, 35 грн. (орієнтовно).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Судом встановлено, що 29.03.2018 між адвокатським об`єднанням "Всеукраїнська адвокатська допомога" (адвокатське об`єднання) та Приватним акціонерним товариством "Металургійний комбінат "Азовсталь" (клієнт) укладено Договір №180329/АЗСТ про надання юридичних послуг (правової допомоги), відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору зміст, умови та строки виконання покладених клієнтом на адвокатське об`єднання завдань узгоджується сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього договору.

Згідно з п. 5.3 договору оплата послуг адвокатського об`єднання здійснюється клієнтом шляхом безготівкового розрахунку. Оплата клієнтом наданих послуг здійснюється на підставі актів надання послуг (актів приймання-передачі наданих послуг), оформлених у двосторонньому порядку та рахунків, наданих адвокатським об`єднанням. Акт надання послуг (Акт приймання-передачі послуг) оформлюється адвокатським об`єднанням станом на останній день місяця, в якому надавалися послуги за цим договором.

Оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок адвокатського об`єднання, вказаний у цьому договорі, протягом 5-ти календарних днів після підписання сторонами акту надання послуг і отримання клієнтом рахунків від адвокатського об`єднання (п. 5.4 договору).

18.03.2020 між сторонами укладено Додаткову угоду №111, яка визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвокатського об`єднання за надання юридичних послуг (правової допомоги) у спорі про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 809 485, 62 грн.

У п. 2 Додаткової угоди №111 від 18.03.2020 сторони визначили найменування та вартість послуг, що надаються адвокатським об`єднанням:

- усна консультація - 525,50 грн /1 година;

- збір доказів (підготовка письмових документів: листи, запити) - 525,50 грн/1 година;

- перевірка та підготовка документів - 525,50 грн/1 година;

- складання процесуальних документів (клопотання, заяви, скарги) - 525,50 грн/1 година;

- складання та подання заперечень, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, письмових пояснень - 525,50/1 година;

- участь у судових засіданнях господарського суду - 2000,00 грн;

- підготовка та подання апеляційної скарги на ухвалу, рішення суду, відзиву на апеляційну скаргу, заперечення проти відкриття апеляційного провадження - 525,50 /1 година;

- участь у судових засіданнях апеляційного господарського суду - 3000,00 грн;

- підготовка та подання касаційної скарги на ухвалу, рішення суду; відзиву на касаційну скаргу, заперечення проти відкриття касаційного провадження - 525,50 грн/1 година;

- участь у судових засіданнях у Верховному Суді - 4000,00 грн;

- гонорар за прийняття рішення на користь клієнта - 1% від ціни позову - 8 094, 85грн

У п. 3.1 Додаткової угоди №111 від 18.03.2020 сторонами погоджено, що оплата послуг здійснюється протягом 45-ти календарних днів після підписання сторонами акту надання послуг і отримання клієнтом рахунків від адвокатського об`єднання.

Згідно з п. 6.1 Додаткової угоди №111 від 18.03.2020 правова допомога вважається наданою після підписання акту надання послуг, який підписується сторонами та скріплюється печатками.

За Актом №1 від 21.05.2020 приймання-передачі наданих послуг за Додатковою угодою №111 від 18.03.2020 адвокатське об`єднання надало, а клієнт прийняв юридичні послуг (правову допомогу) відповідно до Розрахунку розміру винагороди адвоката (додається).

Вартість послуг адвокатського об`єднання за цим актом становить 12 824, 35 грн.

Позивачем долучено до матеріалів справи розрахунок розміру винагороди від 21.05.2020, в якому зазначено, що враховуючи обсяг наданих адвокатом юридичних послуг, узгоджена сторонами винагорода адвокату становить 12 824, 35 грн (усна консультація клієнта, узгодження правової позиції - 1 година - 525,50 грн; збір доказів (підготовка письмових документів: листи, запити) - 2 години - 1051,00 грн; - перевірка та підготовка документів - 2 години - 1051,00 грн; - складання позовної заяви - 2 години - 1051,00 грн; - складання та подання відповіді на відзив - 2 години - 1051,00 грн; гонорар за складність справи - 1% від ціни позову - 8 094, 85 грн.).

Судом встановлено, що на підставі виставленого адвокатським об`єднанням рахунку №324 від 21.05.2020 на суму 12 824, 35 грн, Приватним акціонерним товариством "Металургійний комбінат "Азовсталь" було сплачено на користь адвокатського об`єднання грошові кошти у розмірі 12 824, 35 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4500061081 від 16.06.2020 (призначення платежу - оплата за юридичні послуги (правову допомогу) за Договором №180329/АЗСТ від 29.03.2018 та рахунком №324 від 21.05.2020).

Таким чином, оскільки між адвокатським об`єднанням та позивачем було досягнуто домовленості, що гонорар адвоката за складність справи становить 1% від ціни позову, суд дійшов висновку, що гонораром адвоката за складність справи є сума у розмірі 12 824, 35 грн.

При цьому, судом враховано те, що за приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідачем не було подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, які були понесені позивачем у даній справі.

Як зазначено у ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновок суду про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" розмір адвокатських витрат, що підлягає відшкодуванню залізницею на користь позивача, становить 12 824, 35 грн.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у зв`язку із задоволенням позовних вимог покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат"Азовсталь" задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (84400, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22) на користь Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лепорського, буд. 1) штраф за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 809 485 (вісімсот дев`ять тисяч чотириста вісімдесят п`ять) грн. 62 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 12 824 (дванадцять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 35 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 142 (дванадцять тисяч сто сорок дві) грн. 28 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.12.2020.

Суддя М.Є.Літвінова