Рішення № 93862961, 17.12.2020, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/179/20

Провадження № 2/630/153/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м Люботин

Люботинський міський суд Харківської області в складі:

головуючого: судді Малихіна О.О.,

за участю секретаря: Кузьміної Ю.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідача ОСОБА_5 ,

представника відповідача ОСОБА_6 ,

представника третьої особи Глущенко Л.Є.,

третьої особи ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Люботині Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 630/179/20 (провадження № 2/630/153/20) за позовом Виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області до ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , треті особи: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, ОСОБА_7 , з вимогами:

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Передати неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для подальшого влаштування Органу опіки та піклування Люботинської міської ради Харківської області;

Стягнути з ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, на користь неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття;

Стягнути з ОСОБА_5 аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, на користь неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття;

Закріпити право користування житловим будинком АДРЕСА_1 за неповнолітнім ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді накладення заборони на відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 , -

в с т а н о в и в:

В обґрунтування позову позивач вказав, що відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбу та мають сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу колишнє подружжя не припинило конфліктувати між собою, намагаючись використовувати сина у створенні неприємностей один одному, забувши про його належне виховання. ОСОБА_5 перетворив житловий будинок, що належать йому на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у непридатний для проживання стан та у зимовий період вигнав з дому колишню дружину ОСОБА_2 разом з дітьми, хоча вони мали право користуватися цим будинком, бо були в ньому зареєстровані. Але ОСОБА_5 жодним чином не переймався тим, що його дітям ніде проживати, він не мав наміру забезпечувати їх житлом. Конфлікти між колишній подружжям продовжувались та в присутності сина ОСОБА_8 вони наносили один одному тілесні ушкодження, з приводу яких було розпочато два кримінальні провадження. На початку 2020 року неповнолітній ОСОБА_8 навчався у Люботинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, але вже з другої половини січня почав часто пропускати заняття в школі. 10 лютого 2020 року комісія з навчального закладу відвідала ОСОБА_8 за місцем проживання та склала акт про те, що у житловому будинку він проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 , яка не має на нього виховного впливу, а батько ОСОБА_5 у вихованні сина участі не приймає; син не допомагає матері по господарству. Родина ОСОБА_9 опинилась у складних обставинах, через часті конфлікти з приводу виховання дітей. Це призвело до того, що неповнолітній ОСОБА_8 17 березня 2020 року опинився на вулиці, бо його мати ОСОБА_2 не бажає з ним проживати в одному будинку, та був виявлений працівниками поліції, які доставили його закладу охорони здоров`я. На прохання ОСОБА_8 його було влаштовано до родини ОСОБА_7 , оскільки батьки не надали своєї згоди забрати ОСОБА_8 з закладу охорони здоров`я до себе додому, а мати ОСОБА_2 навіть подала заяву від 19 березня 2020 року, в якій вказала, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Взявши увагу поведінку батьків, які не вчинили жодної дії щодо нормального розвитку своєї дитини ОСОБА_8 та які не прислухалися до порад соціальних служб, органом опіки та піклування було прийнято рішення № 81 від 14 квітня 2020 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 і ОСОБА_5 батьківських прав по відношенню до їх сина ОСОБА_8 .

Представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Іващенком Д.С. був поданий відзив, в якому він заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 вона, ОСОБА_2 , самостійно виховувала їх спільних дітей, а колишній чоловік лише вдався до економічного, психологічного та фізичного насильства над нею та дітьми. Спочатку ОСОБА_5 перетворив житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому вона зареєстрована разом з дітьми, у непридатний для проживання стан, а згодом, у зимову пору року, взагалі вигнав її з дітьми з цього будинку. Про такі дії колишнього чоловіка вона повідомляла до органів поліції та Служби у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, але ці органи належним чином не відреагували на порушення житлових прав її та її дітей. У квітні 2019 року ОСОБА_5 вдерся до помешкання за адресою: АДРЕСА_2 , де ОСОБА_2 проживала з дітьми та вчинив з нею сварку, під час якої завдав їй легкого тілесного ушкодження. Наприкінці 2019 року та на початку 2020 року ОСОБА_8 почав пропускати шкільні заняття, незважаючи на виховні бесіди та зауваження з боку матері, став збігати з дому. ОСОБА_2 , як мати, намагалась отримати допомогу у вихованні сина ОСОБА_8 та здійсненні впливу на його поведінку від батька ОСОБА_5 . Але той, не приділяючи увагу вихованню сина, лише підбурював його проти матері, маючи намір таким чином помститися за її скарги до поліції. Тому неповнолітній ОСОБА_8 , беручи приклад з батька, почав проявляти насильство по відношення до матері. Не маючи сил терпіти фізичне, психологічне та домашнє насильство з боку ОСОБА_5 , була глибоко налякана та шокована неадекватною поведінкою сина по відношенню до неї, та не маючи сил вплинути на виховання сина, була вимушена під впливом працівників Служби у справах дітей написати помилкову заяву про позбавлення її батьківських прав. Тому відповідач ОСОБА_2 вважає передчасним рішення органу опіки та піклування № 81 від 14 квітня 2020 року про доцільність позбавлення її батьківських прав, оскільки відсутні обставини, які б свідчили про її винну поведінку щодо неучасті у вихованні сина.

Представником відповідача ОСОБА_5 – адвокатом Фадєєвим О.П. був поданий відзив, в якому він заперечив проти позову та на обґрунтування позиції відповідача вказав наступне. 13 лютого 2018 року виконавчим комітетом Люботинської міської ради Харківської області було прийнято рішення № 37 про встановлення порядку участі ОСОБА_5 у вихованні дітей ОСОБА_8 ОСОБА_10 – два рази на місяць на нейтральній території та в присутності матері. Згодом, 12 березня 2019 року до вказаного рішення були внесені зміни, які полягали у наданні рекомендацій матері ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_5 у побаченні з дітьми, виконанні батьківських обов`язків, вихованні та матеріальному утриманню. Ці рішення свідчать про існування розбіжностей між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 щодо участі батька у вихованні дітей. Конфлікти між колишнім подружжям відбувались саме через неможливість реалізовувати відповідачем ОСОБА_5 свої батьківські права, бо встановлений органом опіки та піклування порядок участі у вихованні дітей, не дає змоги уникнути спілкування з колишньою дружиною. З іншими доводами позивача щодо несплати відповідачем ОСОБА_5 аліментів та перебування неповнолітнього ОСОБА_8 на профілактичному обліку у Люботинському ВП Харківського ВП ГУНП в Харківській області представник ОСОБА_6 не погодився з тих міркувань, що в Єдиному реєстрі боржників інформація про ОСОБА_5 відсутня, а провадження в справі про притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за домашнє насильство було закрито постановою Люботинського міського суду Харківської області від 04 березня 2020 року за відсутністю події адміністративного правопорушення. Тим більше, ОСОБА_8 було постановлено на профілактичний облік в органі поліції без законних підстав, бо на час притягнення до адміністративної відповідальності він ще не досяг 16-річного віку. Решта обставин, вказаних у позові, на думку представника ОСОБА_6 , є лише вільними міркуваннями позивача, бо ним не наведені жодні дані про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП за невиконання батьками обов`язків щодо виховання дітей. Тому в задоволенні позову представник ОСОБА_6 просив відмовити, бо позивачем не надано жодних доказів навмисного ухилення ОСОБА_5 від виконання обов`язків по вихованню сина ОСОБА_8 .

Позивачем подана відповідь на відзив ОСОБА_2 , в якій вважає, що доводи відповідача є необґрунтованими та спробою виправдати винну поведінку та перекласти відповідальність за неналежне виховання дитини на іншого з батьків та на Службу у справах дітей. Позивач у своїй відповіді акцентував увагу на тому, що ОСОБА_2 не доклала зусиль для судового захисту свого права та права своїх дітей на користування житловим будинком, в якому вона з дітьми зареєстрована; не забезпечила спілкування дітей з батьком; не відреагувала на рекомендації Комісії з захисту прав дитини забезпечити роботу психолога з неповнолітнім ОСОБА_8 та про тимчасове влаштування дитини до центру соціально-психологічної реабілітації; не попіклувалася про забезпечення сина їжею та житлом на час перебування у лікувальному закладі, та свідомо позбавила сина права користування житлом, вигнавши його з будинку. Від тоді ОСОБА_2 відмовилась від сина та не піклується про нього.

Позивачем також була подана відповідь на відзив ОСОБА_5 , в якій вважає доводи відповідача є необґрунтованими та спробою виправдати винну поведінку та перекласти відповідальність за неналежне виховання дитини на колишню дружину та на Службу у справах дітей. Позивач у своїй відповіді акцентував увагу на тому, що ОСОБА_5 у 2018 році самостійно припинив право власності на житловий будинок, який належав йому на праві власності, та в якому проживали ОСОБА_11 та його діти ОСОБА_8 ОСОБА_10 . Того ж року ОСОБА_5 ініціював перед органом опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей з їх матір`ю та визначення порядку його участі у вихованні дітей. Перед прийняття відповідного рішення виконавчим комітетом Люботинської міської ради Харківської області були враховані ті обставини, що мали місце непоодинокі факти неприязних стосунків батька з сином та небажання дитини бачитися з батьком. Згодом, у 2019 році, виконавчим комітетом було прийнято додаткове рішення щодо порядку участі ОСОБА_5 у вихованні дітей. Але фактично спілкування ОСОБА_5 з дітьми перетворюється у конфлікт з колишньою дружиною через відсутність бажання вести конструктивний діалог для вирішення спільних питань виховання сина. Батько ОСОБА_5 також не бажає прислухатися до поряд та пропозицій спеціалістів соціальних служб. Більше того, на початку березня 2020 року, дізнавшись про те, що син ОСОБА_8 опинився в небезпеці, коли матір ОСОБА_2 перебувала в лікарні, ОСОБА_5 не забрав сина до себе та не потурбувався про його матеріальне забезпечення. Втративши доступ до житла, ОСОБА_8 опинився на вулиці та був доставлений до лікарні, де перебував з 17 по 19 березня 2020 року. Але ніхто з батьків не забрав дитину до себе додому, через що ОСОБА_8 було тимчасово влаштовано у родину ОСОБА_7 .

Представником відповідача ОСОБА_5 – адвокатом Фадєєвим О.П. подані заперечення в яких він виклав свої міркування та оцінку доводів позивача, вказаних у відповіді на відзив. Представник відповідача зазначив, що в більшості доводи позивача не стосуються предмету позову та не мають доказового значення. На його думку, виконання чи не виконання батьківських обов`язків не можна ставити в залежність від реалізації батьком свого права на звернення до компетентних органів. Крім того позивачем не наведено доказів на підтвердження недостатнього матеріального забезпечення ОСОБА_5 свого сина. Та загалом з доводів позивача не зрозуміло, які саме факти він вважає достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав.

Інших процесуальних заяв по суті справи учасниками не подано.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , виступаючи із вступним словом, заявила, що позов підтримує, та просила його задовольнити, в своїх поясненнях посилалася на обставини, викладені у позові.

Відповідач ОСОБА_2 , виступаючи із вступним словом, пояснила, що в ситуації, яка склалася вона не винна, бо на її сина ОСОБА_12 негативно впливає батько ОСОБА_5 , її колишній чоловік. На початку 2019 року ОСОБА_13 навчався в Люботинському ліцеї залізничного транспорту, але швидко втратив інтерес до навчання та почав прогулювати уроки. Вона намагалась вплинути на сина та контролювати його поведінку, для чого періодично спілкувалась з викладачами ліцею, зверталась з заявами до Служби у справах дітей. Але все ж таки ОСОБА_13 відрахували з ліцею. Знаючи це, батько ОСОБА_5 пообіцяв перевести ОСОБА_13 на навчання до іншого шкільного закладу, але так нічого й не зробив. Тому й довелось самотужки вирішувати цю проблему – з великими труднощами вона перевела ОСОБА_13 на навчання до Люботинської СШ № 5. Але ОСОБА_13 з часом знову почав пропускати уроки, бо не хотів навчатися, навіть інколи не приходив додому. У вихованні ОСОБА_13 батько участі не приймає, а їй не вдається вплинути на сина. Навіть був випадок, коли ОСОБА_13 вдарив її та втік з дому. В березні 2020 року їй довелось терміново пройти лікування в умовах стаціонару, тому молодшого сина вона передала родичам, аби вони його доглянути, а старшого сина ОСОБА_13 залишила вдома самого, бо той мав змогу самостійно себе доглянути та приготувати собі їжу. Коли вона повернулась додому після завершення лікування, у неї з сином виник конфлікт, після якого син опинився на вулиці. Вона, ОСОБА_2 , вважає, що син потребує соціальної та психологічної допомоги, вона боїться за своєї життя, коли перебуває з ним в будинку, тому й написала заяву до виконавчого комітету про згоду на позбавлення її батьківських прав. Але вважає, що такий крок вона зробила в скрутній для неї ситуації та під тиском працівників соціальних служби.

Представник відповідача ОСОБА_3 пояснення, надані відповідачем ОСОБА_2 , підтримав та просив відмовити в задоволенні позову, наголошуючи на тому мати намагалась виконувати свої батьківські обов`язки та навіть зверталась до соціальних служб, аби отримати допомогу психолога, в той час як батько дитини ОСОБА_5 не проявив турботу про забезпечення дітей грошима та житлом.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 судовому засіданні, надаючи пояснення, також висловився на підтримку доводів, викладених у відзиві, а також зауважив на тому, що конфлікти в сім`ї відповідача виникали саме через реакцію ОСОБА_8 на спроби матері вплинути на нього та на його поведінку.

Виступаючи з промовами в судових дебатах, представники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не виключили можливість ухвалення в даній справі компромісного рішення – про відібрання від відповідача ОСОБА_2 її сина ОСОБА_8 та часткового стягнення з відповідача аліментів на його утримання, врахувавши наявність на її утриманні іншого сина.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та на обґрунтування своєї позиції пояснив наступне. Після розірвання шлюбу колишня дружина ОСОБА_2 з дітьми проживала у належному йому на праві власності житловому будинку АДРЕСА_1 . За час проживання ОСОБА_2 довела будинок до непринадного для проживання стану та самостійно його покинула у зимову пору року, залишивши без догляду систему опалення, що й призвело до руйнування радіаторів опалення. Він вимушений був від`єднати від системи опалення твердопаливний котел, аби той не вийшов з ладу. Про таку поведінку ОСОБА_2 він повідомляв до місцевих органів влади. В подальшому він намагався привести житловий будинок до ладу, але не зміг цього зробити, бо ОСОБА_2 підбурила їх сина ОСОБА_13 на вчинення крадіжки матеріалів, які перебували в домоволодінні та були завезені для проведення будівельних робіт. Тому він у 2018 році подав до реєстраційних органів документи про припинення права власності на житловий будинок, бо той фактично був зруйнований внаслідок поведінки його колишньої дружини. До 2018 року він, ОСОБА_5 , проживав в орендованому будинку разом з сином ОСОБА_13 , здійснював догляд за ним, аби той добре навчався, був охайним та займався спортом. Але син прийняв рішення повернутися до матері. Маючи намір й надалі виховувати своїх дітей, він звернувся на початку 2018 року до органу опіки та піклування з заявою про встановлення способів його участі у вихованні дітей. Але ОСОБА_2 усіляко перешкоджала його побаченням з дітьми, тому рішення органу опіки та піклування, яке було прийнято на його користь, не виконувалось. Хоч таке рішення не влаштовувало і його самого, він за минулі роки не звертався до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з сином. Що ж стосується подій березня 2020 року, коли ОСОБА_13 опинився на вулиці, відповідач ОСОБА_5 пояснив, що йому дійсно телефонували працівники соціальних служб з цього приводу, та він їм повідомив, що не може забрали сина до себе, бо того дня перебував у відрядженні в іншій області. ОСОБА_5 також неодноразово наголошував на тому, що згоден забрати до себе обох синів та забезпечити їх батьківським піклуванням за умови, якщо ОСОБА_2 буде позбавлення батьківських прав по відношенню до обох дітей. Але чи має він місце проживання, де діти змогли б виховуватися у належних умовах, та які він має джерела доходів, та чому раніше не надавав допомоги своєму синові ОСОБА_13 , відповідач ОСОБА_5 пояснити суду не побажав.

Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні висловився проти задоволення позову та наголосив на тому, що усі конфлікти, які виникали в сім`ї відповідачів, були спровоковані ОСОБА_2 , яка чинили супротив ОСОБА_5 , не виконуючи рішення органу опіки та піклування від 13 лютого 2018 року про встановлення способів участі батька у вихованні дітей. Свої батьківські обов`язки ОСОБА_5 виконує належним чином, що випливає з відсутності заборгованості по аліментам та фактів притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП.

Представник третьої особи Служба у справах дітей Виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області Глущенко Л.Є. в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та пояснила, що на початку 2018 року ОСОБА_5 дійсно звертався до органу опіки та піклування з заявою про визначення способів участі у вихованні дітей, яка була задоволена шляхом винесення відповідного рішення. Але навіть тоді вже ОСОБА_13 не бажав спілкуватися з батьком. В подальшому батькам були надані рекомендації про необхідність залучення психолога для роботи з дитиною. Представник ОСОБА_14 також пояснила, що в березні 2020 року ОСОБА_8 опинився на вулиці, був виявлений поліцейськими як покинута дитина та доставлений до лікарні для огляду. Та оскільки здоров`ю дитини нічого не загрожувало, його слід було повернути до дому. Але мати відмовилась забирати його з лікарні, а батько ухилився від надання відповіді щодо того, чи зможе чи не зможе забрати сина до себе додому.

Третя особа ОСОБА_7 в судовому засіданні висловилась на підтримку позовних вимог та пояснила, що до березня 2020 року була знайома з ОСОБА_15 та при особистих зустрічах намагалась вплинути на нього, аби він не спілкувався з «поганою» компанією. Навіть був випадок, коли мати ОСОБА_13 приходила до неї та висловлювала претензії з того приводу, що начебто ОСОБА_13 опинився в «поганій» компанії саме через неї. Але отримавши усі необхідні роз`яснення, ОСОБА_2 впевнилась в тому, що вона, ОСОБА_7 , не має негативного впливу на її сина ОСОБА_13 , та змінила ставлення до неї на краще. Але коли в березні 2020 року до неї звернувся ОСОБА_13 та попросив прийняти його до своєї сім`ї, то вона погодилась. Від коли ОСОБА_13 почав проживати в її будинку, ніхто з батьків не проявляв турботи про нього. Мати лише двічі через працівників соціальних служб передавала пакунок з харчами, а батько, зі слів ОСОБА_13 , лише одного разу в телефонній розмові пропонував винайняти для нього окреме житло. Фактично з увесь минулий час вона, ОСОБА_7 , забезпечує потреби ОСОБА_13 у грошах, одязі та їжі, а також стежить за тим, аби він навчався у школі. За час проживання ОСОБА_13 не проявляв ніякої агресії ані до неї, ані до її батьків, поводив себе спокійно.

Вислухавши пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши наявні докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини закріплені в ст. 150 СК України. Такими обов`язками для батьків є:

виховування дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

піклування про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовка її до самостійного життя;

повага до дитини.

В той же час здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (ст. 155 СК України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбу, який було розірвано рішенням Люботинського міського суду Харківської області, ухваленим 16 січня 2017 року в справі № 630/709/16-ц, та являються батьками двох дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що відповідно підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , виданим повторно 11 грудня 2009 року Відділом РАЦС по місту Куп`янську Куп`янського міськрайонного управління юстиції Харківської області, та свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданим повторно 03 листопада 2016 року Люботинським міським відділом державної РАЦС Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Відповідач ОСОБА_5 з 13 червня 2016 року, а відповідач ОСОБА_2 та їх діти з 05 жовтня 2016 року і по теперішній час зареєстровані у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Цей житловий будинок належав відповідачу ОСОБА_5 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому 10 лютого 2016 року приватним нотаріусом ХМНО Гуменною Л.П., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 225467597 від 24 вересня 2020 року. У цій же довідці вказано про проведені 10 жовтня 2018 року реєстраційні дії щодо припинення права власності на цей будинок в зв`язку з його знищенням.

Виходячи з наявних в справі чисельних письмових звернень ОСОБА_5 і ОСОБА_2 на адресу виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області та його структурних підрозділів, та пояснень, наданих ними як усно, так і письмово, суд вважає встановленою ту обставину, що від початку 2017 року у сторін як колишнього подружжя виникли стійкі неприязні стосунки, які супроводжувались частими конфліктами, в яких вони намагались використати власних дітей як знаряддя спричинення один одному неприємностей.

Так, поведінки батьків призвела до занепаду житлового будинку, в якому їх діти мали зареєстроване місце проживання, через що, починаючи кінця 2017 року діти вимушені були змінювати кілька разів місце свого проживання. Натомість жоден з батьків не намагався виправити цю ситуації. Навпаки, відповідач ОСОБА_5 , покладаючи провину у тому, що сталося з його будинком на колишню дружину, зайняв позицію, яка зводиться лише до декларативних заяв про наміри забезпечити своїх синів належними умовами проживання. До такого висновку суд дійшов, оцінивши його письмові пояснення від 19 грудня 2018 року, надані до Служби у справах дітей, в яких він, позиціонуючи себе як власника житлового будинку АДРЕСА_1 , намагається запевнити, що покращить житлові умови для своїх дітей після завершення будівництва нового житлового будинку, хоча ще в жовтні 2018 року ним були вчинені дії, спрямовані на припинення права власності на житловий будинок, в якому його діти мали право проживати до свого повноліття.

Разом з цим, суд бере до уваги ту обставину, що виконавчим комітетом Люботинської міської ради Харківської області за результатами перевірки обставин, за яких ОСОБА_2 та її діти були позбавлені житла, в листі від 09 лютого 2018 року були надані рекомендації батьками забезпечити дітей психологічною допомогою, аби у такий спосіб зменшити їх негативні переживання та рівень стресу, викликаного розлученням батьків. До взаєморозуміння у вирішення житлових питань та недопущення конфліктів в присутності дітей батьків закликала Комісія з питань захисту прав дитини у своєму рішенні № 02/14 від 31 січня 2018 року.

Не дійшовши згоди у вирішенні питань виховання дітей, ОСОБА_5 звернувся з заявою до виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області про визначення порядку його участі у вихованні дітей. Рішенням виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області № 37 від 13 лютого 2018 року, з урахуванням доповнень до нього, внесених рішенням № 55 від 12 березня 2019 року, визначено порядок та способи участі батька ОСОБА_5 у вихованні дітей ОСОБА_8 і ОСОБА_16 – два рази на місяць за попередньою домовленістю між батьками, на нейтральній території та у присутності матері. Рекомендовано матері ОСОБА_2 не порушувати порядок побачень батька з дітьми, не перешкоджати йому виконувати батьківські обов`язки, приділяти дітям увагу і турботу, виховувати і матеріально утримувати їх; та не чинити перешкод ОСОБА_5 у спілкуванні із синами.

Але прояви неприязні між колишній подружжям мали вираження в тому, що ОСОБА_2 з власних переконань перешкоджала ОСОБА_5 бачитися з дітьми, що було підставою для його звернення до Люботинського відділу поліції, та навіть призводило до насильницьких конфліктів, під час яких були присутні їх діти.

З заяви ОСОБА_5 від 11 квітня 2019 року на адресу міського голови м. Люботин вбачається, що за місцем фактичного проживання неповнолітнього ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 , відбувся конфлікт між його батьками, поводом до якого стали претензії батька до матері щодо неналежного догляду за дітьми та антисанітарних житлових умов.

Як вбачається з протоколу № 14/01 від 21 грудня 2019 року, на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини, на якому серед інших була присутня ОСОБА_2 , батькам було рекомендовано неухильно виконувати рішення виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, забезпечити роботу психолога з неповнолітній ОСОБА_15 , та уникати залучення дітей до конфліктів між батьками.

Досліджені в справі докази в сукупності з поясненнями учасників дають суду підстави для висновку, що ОСОБА_5 не мав реального наміру опікуватися вихованням свого сина ОСОБА_13 , а лише скористався своїм правом на встановлення через орган опіки та піклування порядку своєї участі у вихованні дітей для отримання відповідного рішення як засобу негативного впливу на колишню дружину. При цьому суд враховував те, що відповідач ОСОБА_2 за минулі роки не звертався до суду за захистом своїх інтересів та усуненням перешкод у спілкуванні з дітьми, які з його з слів постійно створювала колишня дружина ОСОБА_2 .

З іншого боку встановлені обставини вказують на те, що ОСОБА_2 не мала наміру забезпечувати моральний і духовний розвиток свого сина ОСОБА_13 за рахунок повноцінного спілкування з батьком, оскільки відсутні докази того, що обрані ОСОБА_5 форми і методи виховання сина суперечили закону чи моральним засадам суспільства.

10 лютого 2020 року керівниками Люботинської ЗОШ № 5 був складений комісійний акт про відвідування за адресою: АДРЕСА_2 , родини, в якій проживає ОСОБА_17 . В будинку ОСОБА_13 проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 та молодшим братом, у нього є окрема кімната, але ремонт в будинку ще не зроблений. Комісія відмітила, що батько участі у вихованні дітей не приймає, а мати не має на сина вихованого впливу; між матір`ю і сином напружені відносини. Проблеми в сім`ї виникли після розлучення батьків, між якими довгий час виникали сварки. Цей акт підписаний ОСОБА_2 .

Через те, що ОСОБА_17 систематично не відвідує школу, та про складений акт обстеження сім`ї, директор Люботинської ЗОШ № 5 направив повідомлення від 10 лютого 2020 року про сім`ю, яка перебуває у складних життєвих обставинах, на адресу Служби у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради та Люботинського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей і молоді.

17 березня 2020 року директором Люботинського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей і молоді Жмайловою Т.В. була здійснена за адресою: АДРЕСА_2 , перевірка телефонного повідомлення ОСОБА_5 про перебування його сина ОСОБА_13 у складній життєвій ситуації – дитина перебуває вдома без продуктів харчування. Під час відвідування родини між ОСОБА_2 і її сином ОСОБА_13 відбувалась сварка, яка завершилась тим, що мати вигнала сина з дому.

17 березня 2020 року о 21-20 год. працівником поліції за адресою: АДРЕСА_2 , був виявлений ОСОБА_17 , який, з його слів, опинився на вулиці через те, що матір ОСОБА_2 не бажає, аби він проживав з нею в одному будинку. Про це був складений відповідний акт.

Дитину ОСОБА_12 17 березня 2020 року було доставлено до Обласної дитячої клінічної лікарні з тієї причини, що мати протягом усього дня не впускала до будинку, що вказано в акті медичного закладу від 17 березня 2020 року.

Вже 19 березня 2020 року директор КНП ХОР «ОДКЛ» направив на адресу Служби у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради повідомлення про перебування в медичному закладі дитини ОСОБА_8 , та про потребу вирішення питання про подальше місце перебування дитини.

З метою вирішення виниклої в житті дитини проблеми працівники соціальних служб звернулись до батьків. Натомість мати ОСОБА_2 у письмовому виді заявила 19 березня 2020 року про відсутність у неї можливості забрати сина з лікарні в зв`язку з складною життєвими обставинами, та що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав у відношенні її неповнолітнього сина ОСОБА_8 . Що ж стосується батька ОСОБА_5 , то він в телефонній розмові працівникам соціальних служб не надав конкретної інформації про те, чи бажає забрати сина з лікарні до себе. Про це був складений комісійний акт.

За цих обставин ОСОБА_17 за його письмовою заявою від 19 березня 2020 року був влаштований до сім`ї ОСОБА_7 , яка є третьою особою в цій справі. В своєму зверненні від 02 квітня 2020 року до Служби в справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області ОСОБА_7 повідомила, що ОСОБА_13 був психологічно пригніченим, але наразі його емоційний стан змінився на краще, але в телефонній розмові його мати ОСОБА_2 байдуже поставилась до подальшої долі свого сина.

Згідно з висновком від 02 квітня 2020 року, вихід. № 03-36/1161, виконавчий комітет Люботинської міської ради Харківської області як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_5 і ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні їх неповнолітнього сина ОСОБА_8 , оскільки батьки ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідач ОСОБА_2 та її представники наголошували на тому, що заяву від 19 березня 2020 року про неможливість забрати сина з лікарні та про згоду на позбавлення батьківський прав щодо сина ОСОБА_13 було подано помилково, бо до такого вчинку її схилити працівники Служби у справах дітей.

Але такі заперечення відповідача суд відхиляє, виходячи з такого. Верховний Суд прийняв кілька постанов (зокрема, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 903/394/18, від 17 листопада 2018 року у справі № 911/205/18), в яких міститься посилання на принцип римського права venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі – «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel – однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може зайняти іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У своїй діяльності орган опіки та піклування виходив, зокрема, з того, що мати ОСОБА_2 у письмовому виді висловила свою позицію не лише щодо свого ставлення до рідного сина, але й щодо можливості позбавлення її батьківських прав через таке ставлення. Тим більше, як про це зазначено у висновку від 02 квітня 2020 року, ОСОБА_2 , перебувала на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, які відбулись 19 та 20 березня 2020 року, а від так могла заявити про помилковість чи поспішність свого рішення та пояснити про причини, які спонукали до подання заяви від 19 березня 2020 року про відмову забрати сина додому. Але відповідач ОСОБА_2 цього вчасно не зробила, тому слід виходити з того, що орган опіки та піклування розумно покладався на її заяву. Тому позицію відповідача ОСОБА_2 щодо заперечення раніше поданої заяви суд розцінює як недобросовісну поведінку.

Відповідач ОСОБА_5 під час судового розгляду також заперечував проти доводів позивача про відмову від сина, наголошуючи на тому, що в телефонній розмові повідомляв працівникам соціальних служб про своє перебування у відрядженні за межами Харківської області та що не зможе повернутися додому ще кілька днів. Але такі заперечення відповідача суд не приймає до уваги, бо ним не надано належних і допустимих доказів перебування 19 березня 2020 року за межами Харківської області, а тим більше того, що ним за першої ж нагоди вживались заходи, спрямовані на передання йому на утримання і догляд його неповнолітнього сина.

За ініціативою позивача під час судового розгляду були допитані свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 і ОСОБА_22 .

Так, свідок ОСОБА_18 пояснила суду, що до очолюваного нею Люботинського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей і молоді в листопаді 2019 року звернулась ОСОБА_2 за допомогою у вирішенні проблеми з вихованням її сина ОСОБА_13 , бо той не хоче відвідувати навчання в Люботинському ліцеї залізничного транспорту. Пізніше, в січня 2020 року ОСОБА_2 зателефонувала до Центру та повідомила, що ОСОБА_13 перейшов на навчання до Люботинської СШ № 5. Але вже наприкінці січня 2020 року до Центру зателефонували з адміністрації школи та повідомили, що ОСОБА_13 не відвідує шкільні заняття. Після цього ОСОБА_2 разом з сином запросили до Центру на консультацію та проведення бесіди, аби з`ясувати причини виникнення такої ситуації. ОСОБА_2 говорила, що у неї з сином виникають словесні конфлікти, вона його побоюється, і не знає як вплинути на сина. За результатами такої бесіди ОСОБА_2 було направлено на консультацію до психолога, аби вона могла отримати допомогу у вирішенні проблем з вихованням сина. Але ОСОБА_2 не проявила прагнення до зміни ситуації, яка склалась у неї з приводу виховання сина, на краще. Свідок ОСОБА_18 також пояснила, що була особисто присутню під час написання ОСОБА_2 в березні 2020 року заяви про відмову забрати сина з лікарні, мати говорила, що не бажає аби її син повернувся до її будинку, бо у такий спосіб вона хоче захиститися від нього. В її, ОСОБА_18 , присутності телефонували ОСОБА_5 , батькові дитини, аби той забрав ОСОБА_13 з лікарні до себе. Але батько відмовився це зробити, пояснивши це тим, що йому нікуди забрати сина, але він його буде контролювати. Лише в липні 2020 року ОСОБА_5 зателефонував до Центру та поцікавився адресою, де проживає його син.

Свідок ОСОБА_19 , яка обіймає посаду заступника директора Люботинської СШ № 4 з виховної роботи, пояснила, що ОСОБА_17 навчався в школі до кінця жовтня 2018 року та мав складні відносини з однокласниками. Через це класному керівнику навіть довелось викликати батьків ОСОБА_13 до школи для проведення профілактичної бесіди. Свідок підтвердила, що усього відбулось три зустрічі керівників шкільного закладу з батьками, але жодного позитивного результату вони не мали та на виховання ОСОБА_13 не вплинули. Під час цих зустрічей батьки фактично з`ясовувати стосунки між собою, хто краще з них виховує сина, а ОСОБА_5 ще й поводив себе агресивно по відношенню до сина та колишньої дружини. Відсутність змін у поведінці ОСОБА_13 були підставою для постановлення його на внутрішній шкільний облік, аби з ним міг працювати психолог. Але несподівано для усіх мати ОСОБА_2 забрала документи та перевела ОСОБА_13 до іншого навчального закладу.

Свідок ОСОБА_20 пояснила, що обіймає посаду заступника директора Люботинської ЗОШ № 5 з виховної роботи, та підтвердила, що на початку 2020 року до їх навчального закладу ОСОБА_12 привів на навчання його батько ОСОБА_5 . З 13 січня 2020 року ОСОБА_13 почав відвідувати шкільний заклад, але вже з 23 січня 2020 року почав пропускати заняття. По телефону мати ОСОБА_2 повідомляла класному керівнику, що ОСОБА_13 хворіє. Але коли у лютому 2020 року ОСОБА_13 знову почав пропускати заняття, мати не могла пояснити причини, лише обмежувалась тим, що ОСОБА_13 пообіцяв ходити на уроки. Тому вона, ОСОБА_20 разом з директором гімназії вирішили відвідали ОСОБА_2 в її будинку. Вдома була лише ОСОБА_2 , її сина не було. Про відвідування родини був складений відповідний акт. Мати пояснила, що ОСОБА_13 не хоче спілкуватися з нею та не хоче жити з нею в її будинку. Пізніше мати зателефонувала до школи та сказала, що не буде займатися виховання свого сина, бо не може на нього вплинути. Свідок ОСОБА_20 також пояснила суду, що про пропуски ОСОБА_13 занять адміністрація гімназії повідомляла ОСОБА_5 , але той відповідав, що вирішенням цієї проблеми повинна займатися мати ОСОБА_13 . Коли ОСОБА_5 особисто приходив до школи, то лише обіцяв, що особисто займатиметься вирішенням проблем, які виникли його сина з навчанням, та майже усіх навколо звинувачував з виникненні цих проблем. Але далі розмов справа не пішла, бо батько ніякого конкретного способу вирішення проблеми не пропонував.

Свідки ОСОБА_22 і ОСОБА_21 пояснили суду, що вони проживають однією сім`єю з жовтня 2018 року та знайомі з ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_13 . Свідки підтвердили, що навесні 2020 року до них зателефонували працівники соціальних служб та повідомили, що ОСОБА_23 опинився на вулиці, йому ніде жити, та що батьки не можуть забрати його до себе. Порадившись, вони згодились допомогти дитині та прийняти його у свій дім. В розмові з ними ОСОБА_2 пояснила, що така ситуація виникла через те, що вона не може з ним впоратися, тому й відмовилась від сина. Але з її слів, ОСОБА_13 моде повернутися до будинку та жити в ньому й надалі, харчуватися як сам захоче. Свідок ОСОБА_24 також зауважила, що за час перебування ОСОБА_13 в їх будинку він спілкувався телефоном зі своїм батьком, але не хотів, аби вона та її чоловік зустрічалися з його батьком. Щодо матері, то за минулий час, як пояснила ОСОБА_24 , вона передавала синові кілька пакунків з харчами, і то лише після відповідних рекомендацій соціальних служб. Свідок ОСОБА_22 додатково пояснив, що у вересні 2020 року до нього вперше приїхав ОСОБА_5 та висловив подяку за надану його синові допомогу, поцікавився його поведінкою, та повідомив, що хоче забрати сина. Але ОСОБА_13 й досі проживає в його будинку.

Як вбачається з листа директора Люботинського професійного ліцею залізничного транспорту віж 06 грудня 2019 року, між матір`ю ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_15 , який на той час був студентом 1 курсу ліцею, існують непорозуміння через те, що мати наполягає на здобутті залізничної професії, а дитина не бажає отримувати таку професію.

Оцінюючи показання свідків, суд дійшов висновку, що вони об`єктивно відображають події, які відбулись в житті неповнолітнього ОСОБА_8 , та свідчать про байдуже ставлення батьків до здобуття дитиною освіти з урахування її інтересів, до підготовки дитини до самостійного життя, та відсутність прагнення до фізичного, духовного та морального розвитку дитини.

Згідно зі ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

З метою з`ясування думки дитини при вирішенні даної справи, в судове засідання був запрошений ОСОБА_8 , який пояснив суду, що заявлений органом опіки та піклування позов підтримує та згоден з тим, аби його батьки були позбавлені батьківських прав по відношенню до нього. Він усвідомлює, що з батьками буде втрачений зв`язок уразі задоволенні позову, та вважає, що саме так слід вчинити. ОСОБА_17 пояснив, що до такої думки він дійшов через відсутність порозуміння з батьками – вони не бажають почути його, а він не може знайти з ними спільної мови, та через часті скандали батьків.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що досліджені докази в їх сукупності підтверджуються, що відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_5 батьківські обов`язки, передбачені ст. 150 СК України, по відношенню до свого сина ОСОБА_8 належним чином не виконували, оскільки своїми вчинками проявляти неповагу до інтересів дитини, не сприяли моральному і духовному розвитку дитини, що призвело до виникнення у нього неприязні до власних батьків, та не доклали зусиль для того, аби підготувати дитину до самостійного життя в майбутнього, а тому позов в частині позбавлення батьківських прав обґрунтований та підлягає задоволенню.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частині від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошової сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує, серед іншого, стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків. При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно із ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

На даний час відповідачі як батьки неповнолітнього ОСОБА_8 матеріальної допомоги йому не надають, а тому суд стягує з відповідачів аліменти на користь дитини на його утримання. При визначенні розміру аліментів суд враховує вік дитини; стан здоров`я відповідачів, який дозволяє їм сплачувати аліменти, та матеріальне становище відповідачів, зокрема те, що ОСОБА_2 офіційно працевлаштована та отримує заробітну плату, а ОСОБА_5 неодноразово наголошував на тому, що має достатній рівень доходів, аби забезпечити потреби своїх дітей. До того ж суд враховує ту обставину, що на утриманні ОСОБА_2 перебуває молодший син, потреби якого вона повинна забезпечувати в повній мірі, а у ОСОБА_5 , який хоча й сплачує аліменти на утримання молодшого сина в розмірі 850,00 грн., інших дітей на утриманні немає.

На підставі викладеного суд стягує на користь неповнолітнього сина ОСОБА_8 на його утримання з ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/6 частини всіх видів доходу щомісяця, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а з ОСОБА_5 - аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу щомісяця, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Вирішуючи питання про стягнення аліментів з відповідача ОСОБА_5 суд взяв до уваги відомості щодо виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів на користь колишньої дружини і відповідача по даній справі ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_8 , яке було відкрито на підставі іншого рішення суду.

Однак, вирішуючи дану справу по суті суд вважає за необхідне надати перевагу забезпеченню права дитини на отримання матеріальної допомоги в майбутньому з батька ОСОБА_5 , позбавленого відповідних прав.

А тому ухвалюючи в даній справі рішення про стягнення з ОСОБА_5 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 , відповідач матиме право відповідно до ст. 273 ЦПК України пред`явити до суду позов про звільнення його від сплати аліментів на користь колишньої дружини ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 .

Щодо вимоги позивача про закріплення за неповнолітнім ОСОБА_8 права користування житловим будинком, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.

В той же час, у ст. 18 цього ж Закону вказано, що діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем; органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

В даній справі судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 знищений у 2018 році та право власності на нього припинено. Тому задоволення позову в частині закріплення за неповнолітнім права користування житловим будинком не призведе до відновлення його житлових прав, оскільки рішення в цій частині не можливо буде виконати. Однак, в майбутньому орган опіки та піклування, діючи в інтересах ОСОБА_8 , або особисто ОСОБА_8 не позбавлені процесуальної можливості звернутися до суду з відповідним позовом у разі набуття батьками права власності на житловий будинок чи інше житлове приміщення.

Задовольняючи позов в частині позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, суд одночасно стягує з кожного з відповідачів на користь держави судовий збір в сумі 1681,60 грн., оскільки позивач звільнений від сплати цих сум.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 164, 166, 181, 182 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 10-13, 76-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов Виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Передати неповнолітнього ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для подальшого влаштування Органу опіки та піклування Люботинської міської ради Харківської області.

Стягувати з ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/6 частини від усіх видів доходу, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, на користь неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його утримання, починаючи з 16 квітня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягувати з ОСОБА_5 аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів доход, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, на користь неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його утримання, починаючи з 16 квітня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1681,60 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (р/р: UA908999980313111256000026001, одержувач: ГУК у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, банк Казначейство України, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106).

Стягнути з ОСОБА_5 судовий збір в сумі 1681,60 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (р/р: UA908999980313111256000026001, одержувач: ГУК у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, банк Казначейство України, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106).

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач – Виконавчий комітет Люботинської міської ради Харківської області, код ЄДРПОУ 33814659, адреса місцезнаходження: Харківська область, м. Люботин, вул. Слобожанська, 26;

Представник позивача – Сльота Аліна Миколаївна, головний спеціаліст Служби у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, адреса здійснення діяльності: Харківська область, м. Люботин, вул. Ушакова, 1-А;

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ;

Представник відповідача – адвокат Іващенко Дмитро Станіславович, адреса здійснення діяльності: АДРЕСА_3 ;

Представник відповідача – адвокат Царьов Роман Валерійович, адреса здійснення діяльності: АДРЕСА_4 ;

Відповідач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично мешкає за іншою адресо, яку повідомити відмовився;

Представник відповідача – адвокат Фадєєв Олександр Павлович, адреса здійснення діяльності: АДРЕСА_5 ;

Третя особа - Служби у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, адреса здійснення діяльності: Харківська область, м. Люботин, вул. Ушакова, 1-А;

Представник третьої особи – Глущенко Лариса Євгеніївна, головний спеціаліст Служби у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, адреса здійснення діяльності: Харківська область, м. Люботин, вул. Ушакова, 1-А;

Третя особа – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 .

Суддя О. О. Малихін

Повний текст рішення складено 28 грудня 2020 року.