Рішення № 93861650, 16.12.2020, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/3429/20

н/п 2/953/1583/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Попрас В.О.,

при секретарі - Томіної І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі 1 773 500 грн. – половину вартості майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. «А-23» по АДРЕСА_2 (далі спірне майно), внесеного ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК», а також стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що з 29.01.1993 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. 09.04.2010 ОСОБА_2 зареєстрував право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 85,9 кв.м. 24.06.2010 ОСОБА_2 зареєстрував право приватної власності на машиномісце № НОМЕР_1 , яке розташоване у підвалі житлового будинку літ. «А-23» по АДРЕСА_2 , загальною площею 15,0 кв.м. 07.10.2013 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором позики від 07.10.2013. Предметом іпотеки було спірне майно. Шлюб між сторонами розірвано. 16.07.2015 ОСОБА_1 подала до Дзержинського районного суду м. Харкова позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання договору недійним (справа №638/11812/15-ц), в якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 07.10.2013, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про передачу в іпотеку спірного майна, оскільки договір було укладено без згоди ОСОБА_1 , а також визнати спірне майно спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Відповідно до Протоколу №14-02/14 Загальних зборів учасників ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» від 14.02.2014 ОСОБА_2 вніс спірне майно до статутного капіталу ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» як майновий внесок. 03.12.2015 спірне майно було зареєстровані на праві власності за ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК». Дізнавшись про відчуження спірного майна, ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила суд визнати недійсним іпотечний договір від 07.10.2013 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про передачу в іпотеку спірного майна; витребувати у ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» вищевказане майно; визнати спірне майно - спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У лютому 2019 року ОСОБА_2 вийшов зі складу засновників ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК». Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.04.2017 у задоволенні позову відмовлено. За наслідками апеляційного розгляду цієї цивільної справи№638/11812/15-ц, постановою Харківського апеляційного суду від 04.02.2020 скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.04.2017 та ухвалено нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. «А-23» по АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір іпотеки від 07.10.2013, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про передачу в іпотеку спірного майна. В задоволенні позову в іншій частині - відмовлено. Оскільки квартира та машиномісце були визнані спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лише у постанові Харківського апеляційного суду від 04.02.2020, позивачка вважає, що дізналась вона про порушення свого права власності 04.02.2020. Наразі ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» є власником спірного нерухомого майна, а позивачка має право вимагати виплатити половину вартості внесеного до статутного капіталу ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» спірного нерухомого майна. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням подружжя, а при не досягнення згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Позивачем встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 3 203 500,00 грн., а ринкова вартість машиномісця АДРЕСА_3 , складає 343 500,00 грн. Загальна вартість спірного майна складає – 3 547 000 грн. Оскільки позовні вимоги стосуються лише 1/2 частини майна, просить стягнути з відповідача 1 773 500 грн.

Всудовому засіданні представник позивачки позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на їх необґрунтованість, в задоволенні позову просила відмовити. Подала відзив на позов, в якому зазначає, що обов`язковою передумовою для задоволення вимоги про виплату половини вартості внесеного на статутного капіталу підприємства майна є розгляд вимоги про поділ такого майна між подружжям, оскільки саме при поділі майна визначається обсяг спільного сумісного майна подружжя, його вартість, визначаються конкретні частки кожного з подружжя в спільному майні. Проте, позивачка заявила вимогу про стягнення грошової компенсації, а не про поділ майна та виплату частину його вартості. На думку представника відповідача заявлений позивачкою розмір грошової виплати в сумі 1 773 500 грн. не відповідає дійсній сумі, на яку позивач має право, оскільки оцінюватись спірне майно подружжя слід на час розгляду справи, як стверджує позивач, а станом на момент фактичного припинення шлюбних відносин - на вересень 2010 р. Крім того, на думку представника відповідача, надані позивачкою Звіти про оцінку майна не мають доказового значення, в зв`язку з невідповідністю Звітів вимогам Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», оскільки при дослідженні були підібрані невідповідні аналоги порівняння, які суттєво відрізняються відносно оцінюваного об`єкту оцінки; не здійснено корегування відмінностей між об`єктами порівняння та об`єктом оцінки; оцінку проведено на підставі недіючих нормативно-правових актів та не враховані вимоги нормативно-правових актів, що є обов`язкові до застосування; умисно скрито інформацію в Звіті щодо характеристик технічного стану об`єктів порівняння та про їх внутрішнє оздоблення, таке як авторський ремонт, дорогі меблі та дорога техніка, що є суттєвими характеристиками для визначення вартості; об`єкти порівняння квартир включають в подарунок машиномісце (тобто вартість даної квартири значно завищена і не повинна була братись як аналог в порівняльну таблицю). Представник відповідача вказує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а подані позивачкою в якості доказів вартості майна Звіти ставлять суд в ситуацію, коли суд має припускати, що у спільній сумісній власності сторін перебувало саме таке майно, про яке заявляє позивачка. На думку представника відповідача, єдиним достовірним доказом вартості спірного майна в матеріалах справи є протокол №14-02/14 загальних зборів учасників ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» від 14.02.2014, який до матеріалів справа в якості доказу було долучено позивачем та визнається обома сторонами. З протоколу №14-02/14 загальних зборів вбачається, що відповідачем було здійснено майновий внесок до статутного капіталу, до складу якого входили спірні квартира та машиномісце. Вважає, що слід прийняти оціночну вартість майна відповідно до звітів суб`єкта оціночної діяльності, яка склала: квартира АДРЕСА_4 – 362 100, 00 грн.; машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 15,0 кв.м, розташоване в підвалі житлового будинку літ. «А-23» за адресою: АДРЕСА_2 – 58 700,00 грн. Проте, в задоволенні позову ОСОБА_1 просять відмовити в зв`язку зі спливом строку позовної давності, так як про порушення свого права позивачка дізналась не пізніше ніж 19.02.2016, коли її стало відомо про перехід права власності на майно до ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК». Тобто, право вимоги на виплату частини вартості внесеного майна у позивачки виникло 03.12.2015 в зв`язку з трансформацією її права власності. Проте, позивачка звернулась з невірною позовною вимогою, на яку не мала права, звернулась до іншого відповідача - ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» зовсім з іншими вимогами - про витребування майна, що вбачається з уточненої позовної заяви від 19.02.2016 по справі №638/11812/15-ц, яка перебувала в проваджені Дзержинського районного суду м. Харкова. Тому представник відповідача вважає, що початок перебігу позовної давності розпочався не з моменту винесення постанови Харківського апеляційного суду від 04.02.2020, як стверджує позивач, а з моменту переходу права власності на спірне майно до ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» або з моменту коли особа довідалась або могла довідатись про порушення своїх прав. Отже, дата початку перебіг позовної давності за заявленою позивачем вимогою не може бути пізніше 19.02.2016 та враховуючи тривалість позовної давності в 3 роки, дата закінчення – 19.02.2019. Позивачка не просила визнати поважними причини пропуску строку позовної давності, а тому відповідач вважає, що строк позовної давності пропущено без поважних причин. Застосування строків позовної давності забезпечує юридичну визначеність і остаточність, захищаю потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу, тому просить відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

09 січня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб.

09 квітня 2010 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 85,9 кв.м.

24 червня 2010 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , яке розташоване у підвалі житлового будинку літ. «А-23» по АДРЕСА_2 , загальною площею 15,0 кв.м.

09 квітня 2012 року заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова шлюб між сторонами розірвано.

07 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором позики від 07.10.2013. Предметом іпотеки була квартира АДРЕСА_5 , яке розташоване у підвалі житлового будинку літ. «А-23» за вищевказаною адресою (далі за текстом спірне майно).

16 липня 2015 року ОСОБА_1 подала до Дзержинського районного суду м. Харкова позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання договору недійним (справа №638/11812/15-ц), в якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 07.10.2013, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_5 , яке розташоване у підвалі житлового будинку літ. «А-23» за вищевказаною адресою, оскільки договір було укладено без згоди ОСОБА_1 , а також визнати квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1 , яке розташоване у підвалі житлового будинку літ. «А-23» за вищевказаною адресою, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Згідно до Протоколу №14-02/14 Загальних зборів учасників ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» від 14.02.2014 ОСОБА_2 вніс квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1 , яке розташоване у підвалі житлового будинку літ. «А-23» за вищевказаною адресою, до статутного капіталу ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» як майновий внесок.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира АДРЕСА_5 , яке розташоване у підвалі житлового будинку літ. «А-23» за вказаною адресою, належить ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» на праві власності згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10.12.2015.

Дізнавшись про відчуження спірного майна, під час розгляду цивільної справи № 638/11812/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання договору недійним, позивачка ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила суду визнати недійсним іпотечний договір від 07.10.2013, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 , що розташоване в підвалі житлового будинку літ. «А-23» в АДРЕСА_2 ; витребувати у ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» вищевказане майно; визнати квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1 , що розташоване в підвалі житлового будинку літ. «А-23» в АДРЕСА_2 - спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.04.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 03.10.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.04.2017 скасовано, позов задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_6 та машиномісце АДРЕСА_7 , що розташоване в підвалі житлового будинку літ. «А-23» в АДРЕСА_2 , загальною площею 15,0 кв.м. спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано недійсним іпотечний договір від 07.10.2013, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про передачу в іпотеку 1/2 частки вищевказаної квартири та 1/2 частки вказаного машиномісця. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Постановою Верховного Суду від 16.10.2019 рішення апеляційного суду Харківської області від 03.10.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04.02.2020 скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.04.2017 у справі № 638/11812/15-ц та ухвалено нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. «А-23» по АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір іпотеки від 07.10.2013, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. «А-23» по АДРЕСА_2 . В задоволенні позову в іншій частині - відмовлено.

У лютому 2019 року ОСОБА_2 вийшов зі складу засновників ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК».

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Частиною другою статті 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, яке є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Таким чином, квартира АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. «А-23» по АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з моменту придбання майна ОСОБА_2 , тобто з 2010 року.

ОСОБА_2 вніс спірне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. «А-23» по АДРЕСА_2 , до статутного капіталу ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» як майновий внесок. Частка ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» була сформована повністю.

Наразі ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» є власником спірного нерухомого майна.

За змістом статті 115 ЦК України, статті 85 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15.

Таким чином, право власності позивачки на квартиру та машиномісце трансформувалось у право вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя, в зв`язку з чим суд вважає, що позивачка має право на отримання компенсації в розмірі 1/2 частини від вартості квартири АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. «А-23» за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка просить стягнути з відповідача грошову компенсацію у розмірі 1 773 500 грн., що як вважає позивачки становить половину вартості спірного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. «А-23» по АДРЕСА_2 , внесеного відповідачем ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК».

В обґрунтування вартості вищезазначеного спірного майна, позивачка надала Звіт про оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та Звіт про оцінку машиномісця АДРЕСА_7 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. «А-23» за адресою: АДРЕСА_2 , виконані суб`єктом оціночної діяльності – ФО-П ОСОБА_5 , згідно яких ринкова вартість квартири складає 3 203 500,00 грн., а ринкова вартість машиномісця № 41 - 343 500,00 грн.

Проте, суд не погоджується з визначеним позивачкою розміром вартості спірного нерухомого майна, внесеного ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК», що підлягає поділу між подружжям, виходячи з наступного.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі №127/7029/15-ц висловлена правова позиція про те, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановити його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Спірне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. «А-23» по АДРЕСА_2 , яке ОСОБА_2 придбав в 2010 році. Тривалий час, а саме з 2015 року спірне майно перебуває у власності ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК».

У справі, що розглядається, предметом доказування є розмір грошових коштів, право на виплату яких має позивачка, у зв`язку з трансформацією її права власності на майно (тобто речове право) в право вимоги (зобов`язальне право).

Для визначення ринкової вартості подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, слід встановити його технічний стан, наявність чи відсутність ремонту та його якість, наявність чи відсутність в квартирі меблів та побутової техніки, інш.

Проте, під час проведення оцінки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 , яке знаходиться у підвалі житлового будинку літ. «А-23» за адресою: АДРЕСА_2 , суб`єкт оціночної діяльності – ФО-П ОСОБА_5 особисто об`єкти оцінки не оглядав, проводячи дослідження по наданій позивачкою (Замовником) інформації про стан, приналежність та технічні характеристики майна, хоча проводилась не ретроспективна оцінка, а оцінка на поточний період, пославшись у Звітах на те, що вартість об`єкта може бути перерахована за умови отримання уточненої інформації.

Зазначені Звіти про оцінку містять недоліки та складені з порушенням вимог Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, оскільки Звіти містять не повну інформацію щодо характеристик технічного стану об`єктів порівняння та їх внутрішнє оздоблення (капітальний ремонт, дорогі меблі та побутова техніка); при оцінюванні обрано для порівняння майно, що не в повній мірі відповідає встановленим в п.48 Національного стандарту №1 критеріям «подібного майна»; відсутнє належне, згідно п.47 Національного стандарту №1, коригування відмінностей між об`єктами порівняння та об`єктом оцінки. Звіти про оцінку не містять достовірної інформації про майно, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя, так як складені, виходячи тільки з опису майна, наданого позивачкою, без особисто огляду об`єктів оцінки суб`єкт оціночної діяльності – ФО-П ОСОБА_5 .

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, що передбачено ст.79 ЦПК України.

Враховуючи викладене, надані позивачкою Звіти про оцінку майна в розумінні ст.ст.77-79 ЦПК України не можуть братись судом до уваги, як належні, допустимі та достовірні докази вартості спільного сумісного майна подружжя, що підлягає поділу.

В матеріалах справи міститься протокол №14-02/14 загальних зборів учасників ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» від 14.02.2014, долучений до справи позивачкою та визнаний відповідачем, згідно якого відповідач здійснив майновий внесок до статутного капіталу ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК», до складу якого входило спірне майно: квартира та машиномісце. Оціночна вартість Майна відповідно до Звітів суб`єкта оціночної діяльності склала: квартира АДРЕСА_4 – 362 100, 00 грн.; машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 15,0 кв.м, розташоване в підвалі житлового будинку літ. «А-23» за адресою: АДРЕСА_2 – 58 700,00 грн.

Інших доказів, підтверджуючих вартість спірного майна, а саме: квартири АДРЕСА_4 та машиномісця № НОМЕР_1 , загальною площею 15,0 кв.м, розташоване в підвалі житлового будинку літ. «А-23» за адресою: АДРЕСА_2 , сторони не надали. Після роз`яснення судом представникам сторін вимог цивільно-процесуального законодавства щодо обов`язку сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та розгляд справи на підставі поданих учасниками справи доказів, клопотань про призначення по справі товарознавчої експертизи для визначення вартості спірного майна: квартири та машиномісця, ними заявлено не було.

Хоча позивачка ОСОБА_1 має право на отримання половини вартості внесеного до статуту ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» відповідачем ОСОБА_2 майна: квартири та машиномісця, що є спільною сумісною власністю подружжя, в стягненні грошової компенсації слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачкою строку позовної давності, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що встановлено ч.1 ст.261 ЦК України.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 72 СК України встановлено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Зі змісту цих норм слідує, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

16.07.2015 ОСОБА_1 подала до Дзержинського районного суду м. Харкова (справа №638/11812/15-ц) позов про визнання права спільної сумісної власності на квартиру і машиномісце та визнання договору недійсним. 19.02.2016 ОСОБА_1 подала до Дзержинського районного суду м. Харкова уточнену позовну заяву з позовною вимогою про витребування майна від ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК», з якої вбачається обізнаність позивачки про перехід права власності на квартиру та машиномісце до ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК», що призвело до порушення її прав, трансформації її права власності на майно та виникнення права вимоги на виплату половини вартості внесеного до статутного капіталу ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» майна в разі його поділу.

Відносно доводів позивачки про те, що вона дізналась про порушення свого права тільки з постанови Харківського апеляційного суду від 04.02.2020, суд зазначає, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб, що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду у справі № 10/Б-743від 09 квітня 2020 року.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3234/16.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що станом на 19.02.2016 позивачка була обізнана про порушення її прав, в зв`язку з переходом права власності на квартиру та машиномісце до ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» і початок перебігу строку позовної давності слід відраховувати з 19.02.2016.

Позивачкою не надано доказів, які б вказували на переривання строку позовної давності, або на поважність причин його пропуску.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду, викладену у постанові від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743, суд зазначає, що перебіг строку позовної давності в зв`язку з пред`явленням ОСОБА_1 позову до Дзержинського районного суду м. Харкова по справі №638/11812/15-ц не переривався, враховуючи наступне.

Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається лише на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі, що відповідає висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц та від 19.11.2019 у справі №911/3677/17.

Перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду з додержанням вимог процесуального законодавства. Не перериває перебігу строку позовної давності подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. Аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 916/521/18.

З матеріалів справи вбачається, що позов, який мав би наслідком переривання строків позовної давності ОСОБА_1 не пред`являвся, оскільки вимоги було заявлено до іншого відповідача - ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» та з іншими матеріально-правовими підставами, а саме витребування майна з незаконного володіння. Вимоги, заявлені до ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки не дійсним, також не переривають строку позовної давності, оскільки є вимогами з іншими матеріально-правовими підставами та не стосуються вимог про поділ майна та компенсації його вартості.

Таким чином, строк, протягом якого позивачка мала право звернутися до суду за захистом свого порушеного права, закінчився 19.02.2019.

По справі, що розглядається, позов поданий позивачкою 28.02.2020, тобто після спливу строку позовної давності.

В постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі №6-2469цс16 від 16.11.2016 зазначено: пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Говорячи про принцип рівності сторін, ЄСПЛ вказує, що кожній зі сторін мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, який не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі «Бацаніна проти Росії» від 26.05.2009 №3932/02).

У разі спливу строку позовної давності суд розглядає питання про наявність поважності причин їх пропуску тільки у випадку, якщо позивачем заявлена відповідна вимога про визнання таких причин поважними.

Відповідно до правові позиції, викладеної у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17: саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

Позивачкою не заявлялось про пропуск строку позовної давності з поважних причин, оскільки вважає, що строк позовної давності нею не пропущено.

Відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, що встановлено ч.4 ст.267 ЦК України.

Враховую викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 зв`язку зі спливом позовної давності.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 77-81, 141, 263 – 265ЦПК України, ст. ст. 60, 61, 65, 68 - 70, 71, 163 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 115, 256. 257, 267, 368, 372 ЦК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 28.12.2020 р.

СУДДЯ