Рішення № 93855543, 16.12.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" грудня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2654/20

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

При секретарі судового засідання Прижбило О.В.,

розглядаючи справу №916/2654/20,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗАХИСТ" (вулиця Проценка, будинок 23/4, м. Одеса, 65031);

до відповідача: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вікторія" (вул. Кірова, буд. 1, с. Фурманівка, Кілійський район, Одеська область, 68321);

про стягнення 553784,94 грн.

Від позивача: Нестерова І.В.;

Від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗАХИСТ" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вікторія" про стягнення 553784,86 грн., з яких 394455,44 грн. заборгованості, 32020,72 грн. пені, 41289,73 грн. відсотків річних, 78891,08грн. штрафу, 7127,97 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою від 15.09.2020 відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.10.2020.

14.09.2020 за вх.№2-3743/20 позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив:

- накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках, які належать СВК «Вікторія», та буде виявлено виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову, а також інше майно, яке знаходиться на земельних ділянках та складських або інших приміщеннях, які перебувають у СВК «Вікторія» у власності та у користуванні у межах заявлених позовних вимог в розмірі не більше 553784,86 грн.

Ухвалою від 15.09.2020 у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.

05.10.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№26494/20).

12.10.2020 від представника відповідача подано клопотання про відкладення розгдяду справи (вх.№27177/20).

12.10.2020 розгляд справи відкладено на 26.10.2020.

16.10.2020 позивачем подано відповідь на відзив (вх.№27673/20).

26.10.2020 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№28389/20).

26.10.2020 судом відкладено підготовче засідання на 11.11.2020.

09.11.2020 відповідачем подано заперечення (вх.№29995/20).

11.11.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.12.2020.

02.12.2020 оголошено перерву до 16.12.2020.

16.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) було укладено Договір поставки №18 від 31.01.2019, відповідно до якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язався його прийняти та оплатити. Вказує, що ним виконано умови договору, що підтверджується видатковими накладними від 25.02.2020 №УТ-58 та №УТ-59, від 14.08.2020 №УТ-869, №УТ-870, однак відповідачем не було оплачено товар у повному обсязі. Заборгованість становить 394455,44 грн. Просить також стягнути штрафні санкції у розмірі 32020,72 грн. пені, 78891,08 грн. 20% штрафу, а також 7127,97 грн. інфляційних втрат, 41289,73 грн. відсотків річних.

У відзиві відповідач вказує, що договір, укладений між сторонами, діє до 31.12.2019, враховуючи акти звірки від 25.02.2020 та 02.09.2020, після сплати відповідачем 10.06.2019 70000,00 грн. та 15.07.2019 67245,68 грн. відносини між сторонами припинились аж до 2020 року. Тільки у 2020 року позивачем було здійснено поставку товару, що підтверджується накладними №УТ-58 та №УТ-59 від 25.02.2020. Однак, станом на 25.02.2020 зобов`язання між сторонами були припинені у зв`язку із закінченням дії договору. Вказує, що до 25.02.2020 між сторонами не залишилось жодних невиконаних пунктів по договору, як вбачається із актів звірки станом на 01.01.2020 заборгованість була відсутня, а обов`язок щодо поставки товару жодним договором не встановлювався.

Зазначає, що мало місце самовільна поставка товару зі сторони позивача відповідно до накладних №УТ-58, УТ-59, УТ-869, УТ-570.

Вказує, що документи первинної бухгалтерської звітності є неналежно оформленими. Так, довіреність від 17.07.2019 №54, якою уповноважено Ботня О.Д. на прийняття товару, була дійсна до 31.07.2019. На видаткових накладних, ТТН, актах звірки №УТ-33 від 25.02.2020 та №УТ-135 від 02.09.2020 не міститься зазначення посади та П.І.Б. особи, яка підписала документ.

Стосовно оплати частинами поставленого товару відповідно до платіжних доручень №70 від 25.03.2020, 89 від 09.04.2020, 103 від 16.04.2020, 121 від 29.04.2020 зазначає, що платежі було здійснено через бухгалтерську помилку, у всіх вказаних платіжках міститься призначення платежу: «Часткова оплата за гербецид зг. Рах. №УТ-145 від 10.09.2019». Отже, бухгалтерський відділ вважав даний рахунок таким, що має відношення до грошових зобов`язань 2019 року та його необхідно сплатити. Про імовірність такої помилки свідчить також відсутність реквізитів договору та накладних у рахунку №УТ-145 від 10.09.2019.

У відповіді на відзив позивач вказує, що відповідач не заперечує фактичні обставини справи. Закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язання, яке належно не було виконано однією із сторін. Кредитор маж право вимагати виконання обов`язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов`язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами для його виконання у договорі. Зазначає, що навіть після закінчення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання. Відтак, якщо договір продовжив свою дію до повного виконання розрахунків, його строк продовжено та усі подальші замовлення відповідача на постачання продукції та виставлені рахунки не можуть вважатися самовільним рішенням позивача.

Зазначає, що за ВН №УТ-58 від 11.02.2020 на суму 196446,00 відповідач повинен був сплатити за рахунком-фактурою до 10.09.2019, але не пізніше 21.02.2020 відповідно до п.3.5. Договору. Тобто замовлення на поставку товару здійснено відповідачем ще у вересні 2019 року, а час оплати настав з дати отримання рахунку.

За ВН №УТ-59 від 25.02.2020 на суму 321020,64 грн. відповідач повинен був сплатити за рахунком-фактурою до 10.12.2019, але не пізніше 06.03.2020 відповідно до п.3.5. Договору. Тобто, замовлення товару було здійснено ще у грудні 2019 року.

За ВН №УТ-869 від 14.08.2020 на суму 14127,60 грн. відповідач повинен був сплатити за рахунком-фактурою до 26.05.2020, але не пізніше 24.08.2020, тобто замовлення на поставку було здійснено ще у серпні 2020 року. При цьому, відповідно до п.11.2 Договору строк його дії продовжується, доки існує боргове зобов`язання.

За ВН №УТ-870 від 14.08.2020 на суму 9307,20 грн. відповідач мав сплатити за рахунком-фактурою ще до 20.07.2020, але не пізніше 24.08.2020 відповідно до п.3.5. Договору, тобто замовлення на товар було здійснено ще у серпні 2020.

Позивач робить висновок, що боргове зобов`язання розпочало свою дію з 10.09.2019 та продовжує тривати до дня повного розрахунку відповідача з позивачем, отже, договір поставки є чинним и дотепер.

Зазначає, що доказів відсутності у особи повноважень на приймання товару не надано. Кожний документ скріплений печаткою відповідача, право на її використання не спростовано відповідачем. Крім того, відповідачем не надано доказів небажання приймати товар, його повернення чи наміри повернення.

Дійсність господарських операцій підтверджується видатковими накладними, актами звірки, відповіддю відповідача на претензію позивача від 17.08.2020 №64 з актами.

Надано також податкові накладні, які підтверджено відповідачем у податковому обліку.

Щодо рахунку №УТ-145 від 10.09.2019 та невірне призначення платежу вказує, що такий рахунок не виставлявся. Часткові оплати відповідач здійснював за рахунком №ББУТ001445 від 10.09.2019, що фактично відповідає призначенню платежу у платіжних дорученнях.

Посилання відповідача на помилковість оплат не підтверджується доказами, зокрема, намірами повернення вказаних сум, листами до банку чи до позивача.

У запереченнях відповідач вказує, що позивачем не надано доказів надання відповідачу рахунків від 10.09.2019, 10.12.2019, 26.05.2020, 20.07.2020. Зазначає, що такі рахунки відповідачу взагалі не надавались. Посилається на те, що докази, подані разом із відповіддю на відзив, не можуть враховуватись судом, оскільки подані із порушенням строку.

Зазначає, що рахунок на оплату та рахунок-фактура є різними за змістом документами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

П.1 ст.202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

31.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Захист» (далі – позивач, постачальник) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Вікторія» (далі – відповідач, покупець) було укладено Договір поставки №18 (далі – Договір), відповідно до п.1.1. якого в терміни, визначені Договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі – Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену Договором.

Пунктом 11.2. Договору встановлено, що він набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до 31.122019, а в частині розрахунків – до повного їх здійснення.

У матеріалах справи містяться копії наступних видаткових накладних:

- №УТ-58 від 25.02.2020 на загальну суму 196446,00 грн. (а.с.26);

- №УТ-59 від 25.02.2020 на загальну суму 321020,64 грн. (а.с.28);

- №УТ-869 від 14.08.2020 на загальну суму 14127,60 грн. (а.с.30);

- №УТ-870 від 14.08.2020 на загальну суму 9307,20 грн. (а.с.32).

На підтвердження отримання товару за видатковою накладною №УТ-58 від 25.02.2020 також надано копію товарно-транспортної накладної №УТ-58 від 25.02.2020 (а.с.27).

На підтвердження отримання товару за видатковою накладною №УТ-59 від 25.02.2020 також надано копію товарно-транспортної накладної №УТ-59 від 25.02.2020 (а.с.29).

На підтвердження отримання товару за видатковою накладною №УТ-869 від 14.08.2020 також надано копію товарно-транспортної накладної №УТ-869 від 14.08.2020 (а.с.31).

На підтвердження отримання товару за видатковою накладною №УТ-870 від 14.08.2020 також надано копію товарно-транспортної накладної №УТ-870 від 14.08.2020 (а.с.33).

Отже, у матеріалах справи містяться видаткові накладні на поставку товару загальною сумою 540901,44 грн.

У матеріалах справи містяться копії платіжних доручень:

- №70 від 25.03.2020 на суму 46446,00 грн. (а.с.34) із призначенням платежу «часткова оплата за гербецид зг.рах.№1445 від 10.09.2019»;

- №89 від 09.04.2020 на суму 50000,00 грн. (а.с.35) із призначенням платежу «часткова оплата за гербецид зг.рах.№1445 від 10.09.2019»;

- №103 від 16.04.2020 на суму 30000,00 грн. (а.с.36) із призначенням платежу «часткова оплата за гербецид зг.рах.№1445 від 10.09.2019»;

- №121 від 29.04.2020 на суму 20000,00 грн. (а.с.37) із призначенням платежу «часткова оплата за гербецид зг.рах.№1445 від 10.09.2019»;

Позивач враховує вказані платежі в рахунок оплати за вищезазначений товар та просить стягнути суму основної заборгованості у розмірі 394455,44 грн.

У матеріалах справи міститься копія претензії від 14.08.2020 №59 (а.с.38), а також копія відповіді покупця на зазначену претензію (за вих.№64 від 17.08.2020) (а.с.39).

У відповіді на претензію відповідач підтверджує отримання рахунків на оплату у розмірі 540901,44 грн. (Рах.№ББУТ-001445 від 10.09.2019 на суму 196446,00 грн.; Рах.№ББУТ-00413 від 10.12.2019 на суму 321020,64 грн.; Рах.№ББУТ-000673 від 26.05.2020 на суму 9307,20 грн.; Рах.№ББУТ-00936 від 20.07.2020 на суму 14127,60 грн.).

Копії зазначених рахунків містяться у матеріалах справи (а.с.22-25).

Також у відповіді на претензію покупцем вказано, що всього на рахунок постачальника було перераховано 146446,00 грн. (25.03.2020 – 46446,00 грн., 09.04.2020 – 50000,00 грн., 16.04.2020 – 30000,00 грн., 29.04.2020 – 20000,00 грн.), що збігається із зазначеними вище платіжними дорученнями.

Відповідачем у відповіді на претензію підтверджено наявність заборгованості у сумі 394455,44 грн.

25.02.2020 між сторонами було підписано Акт звірки взаємних розрахунків №УТ-33 (а.с.40), відповідно до якого заборгованість станом на 25.02.2020, у тому числі, за накладними №№УТ-58, УТ-59 від 25.02.2020 становить 614921,20 грн.

Акт звірки не містить посилання на Договір.

Також 02.09.2020 між сторонами підписано Акт звірки взаємних розрахунків №УТ-135 від 02.09.2020 (а.с.41), відповідно до якого заборгованість станом на 02.09.2020 становить 394455,44 грн., у тому числі, за накладними №№УТ-58, УТ-59 від 25.02.2020 та №№УТ-869, УТ-870 від 14.08.2020.

Судом встановлено, що Договір поставки, укладений між сторонами у письмовому вигляді, припинив свою дію 31.12.2019 відповідно до п.11.2. цього Договору.

Матеріали справи не містять доказів продовження дії такого Договору, зокрема, листування з приводу його продовження, укладених додаткових угод, якими було змінено строк дії Договору.

Посилання позивача на те, що закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язання, які не були належним чином виконані однією із сторін, а також на те, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час договору, не спростовує висновків суду.

Так, відповідно до положень ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з ч.7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Системний аналіз вищевказаних норм дозволяє зробити висновок, що на підставі договору мають виконуватись зобов`язання, які виникли саме під час його дії, тобто, поки дія договору ще тривала.

Отже, порушення договору, на яке посилається позивач, повинно мати місце саме під час дії договору, в силу прямої вимоги закону.

Матеріали справи містять видаткові накладні, які підписані у 2020 році, тоді як Договір припинив свою чинність 31.12.2019.

Посилання на те, що відповідачем було здійснено замовлення на поставку товару за вказаними накладними ще у 2019 році, не підтверджується жодними доказами. Водночас, суд зазначає, що дата рахунків також не є доказом замовлення покупцем товару у зазначені дати, крім того, матеріали справи не містять доказів дати отримання рахунків відповідачем.

Отже, суд приходить до висновку, що Договір поставки, укладений між сторонами у письмовому вигляді, припинив свою дію 31.12.2019 і його умови, відповідно, не врегульовують відносини між покупцем та постачальником з 01.01.2020.

Водночас, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Суд констатує той факт, що видаткова накладна є первинним документом бухгалтерського обліку, який засвідчує факт поставки товару.

Відповідно до положень ст. 44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Положеннями ст. 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, з огляду на ст. 44.1 Податкового кодексу України та ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" саме первинний документ, який містить особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та відомості про господарську операцію і може підтвердити її реальне (фактичне) здійснення, - є належним та допустимим доказом здійснення господарської операції.

Таким чином, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і яка згідно названого Закону (ст. 1, ч.ч. 2-3 ст. 9) і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Отже, судом встановлено, що відповідачем було отримано товар за вищевказаними видатковими накладними.

Додатковим доказом отримання товару є товарно-транспортні накладні.

Крім того, як вже зазначено вище, матеріали справи містять акти звірки взаємних рахунків, які включають відомості щодо спірних видаткових накладних, а також відповідь на претензію, в якій відповідач підтверджує наявність заборгованості за накладними.

Дослідивши надані позивачем первинні документи по взаємовідносинах із відповідачем, суд встановив, що вони підтверджують виконання господарських операцій. Посилання на те, що первинні документи складені неналежним чином, оскільки не містять посади особи та її прізвища, не спростовують отримання товару відповідачем.

До того ж, відповідач не заперечує отримання товару, а посилається на самовільне його постачання позивачем.

Щодо довіреності, яка припинила строк своєї дії, суд вказує, що дійсно, у матеріалах справи міститься копія довіреності відповідача на Ботня Олексія Дмитровича (а.с.21), яка видана 17.07.2019 та дійсна до 31.07.2019 на отримання цінностей від позивача.

Відповідно до положень ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Як встановлено судом, відповідачем було здійснено часткові оплати за видатковими накладними. Здійснення вказаних платежів на виконання зобов`язань за поставкою за спірними видатковими накладними підтверджується відповіддю на претензію, яка міститься у матеріалах справи.

Посилання відповідача на помилкове перерахування коштів не підтверджується жодними доказами, зокрема, відповідачем не надано листів до банку чи позивача про помилкове перерахування, не доведено вчинення дій, направлених на повернення помилково сплачених коштів.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку за вищевказаними видатковими накладними.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки між сторонами відсутня домовленість щодо інших строків оплати, зокрема, відсутні відповідні відомості у видаткових накладних, обов`язок покупця оплатити товар виник після підписання видаткових накладних.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення суми основного боргу у розмірі 394455,44 грн.

Податкові накладні, подані позивачем, не враховуються судом, але не з причини подання їх разом із відповіддю на відзив, оскільки позивач обґрунтував необхідність їх подання саме аргументами відповідача щодо заперечення проти задоволення вимог позову, а у зв`язку з тим, що податкові накладні свідчать про публічно-правові відносини позивача із фіскальними органами.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 32020,72 грн. пені, 78891,08 грн. штрафу відповідно до розділу 7 Договору.

Стосовно вказаних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі.

Так, відповідно до положень ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГКУ законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Наприклад, норми ч. 2 ст. 231 ГКУ установлюють: якщо порушено господарське зобов`язання, у якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов`язано з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

– за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

– за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня в розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

При цьому, відповідно до ч.4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Оскільки між сторонами відсутня чинна письмова угода, якою передбачено нарахування та розмір пені та штрафу, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені та штрафу.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 20% річних з відповідача у розмірі 41289,73 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено, що в обґрунтування підстав для стягнення відсотків річних позивач посилається на договірний розмір відсотків, тоді як строк дії договору припинено, суд відмовляє у задоволенні таких вимог.

Статтею 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Щодо вимог про стягнення інфляційних витрат, судом здійснено власний розрахунок та встановлено, що стягненню підлягає 6107,97 грн.

Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 175, 193, 230, 231 ГК України, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 525, 526, 547, 549, 610, 611, 625, 655, 692, 712 ЦК України, ст. 44.1 Податкового кодексу України, ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст. 73, 74, 75, 77, 79, 86, 91, 98, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗАХИСТ" (вулиця Проценка, будинок 23/4, м. Одеса, 65031) до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вікторія" (вул. Кірова, буд. 1, с. Фурманівка, Кілійський район, Одеська область, 68321) про стягнення 553784,94 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Вікторія" (вул. Кірова, буд. 1, с. Фурманівка, Кілійський район, Одеська область, 68321) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗАХИСТ" (вулиця Проценка, будинок 23/4, м. Одеса, 65031) 394455,44 грн. основного боргу, 6107,97 грн. інфляційних витрат, 6008,46 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 16.12.2020р. Повний текст рішення складений та підписаний 28 грудня 2020 р.

Суддя Р.В. Волков