Рішення № 93855347, 18.12.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" грудня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2478/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.,

при секретарі судового засідання – Петровій О.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Крапівцева О.О. (довіреність № 4892-К-О від 12.11.2018р.), Пучкова Л.А. (ордер ОД № 508698 від 16.12.2020р.)

від відповідача – Рублевський А.П. (ордер ОД № 426291 від 29.09.2020р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2478/20

за позовом – акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна перемоги, буд. 30, код ЄДРПОУ – 14360570)

до відповідача – приватного підприємства «Компанія «Софторг» (65000, м. Одеса, вул. Дальницька, 50/21, код ЄДРПОУ 30628780)

про стягнення 2 000 000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

25.08.2020р. акціонерне товариство КБ “ПРИВАТБАНК” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до приватного підприємства “Компанія “Софторг”, в якій просить суд стягнути з відповідача 2 000 000 грн. збитків, на підставі ст.611 ЦК України, ст.22 ЦК України та ст. 224 ГК України, а також суму судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставне включення суми ПДВ за договором поставки №Т-014120 від 02.04.2020р. на товар, який звільнений від оподаткування.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.08.2020р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2478/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 30.09.2020р.

03.09.2020р. до суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (вх. №23226/20), яке ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.09.2020р. задоволено, доручено Центральному апеляційному господарському суду проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника АТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні 30.09.2020р.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.09.2020р. підготовче засідання у справі відкладено на 19.10.2020р.

Окрім цього, ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.09.2020р. задоволено клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні 19.10.2020р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EasyCon».

15.10.2020р. до Господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання (вх.№27515/20) про залучення третьої особи на стороні позивача – Офісу великих платників податків Державної податкової служби. В обгрунтування зазначеного клопотання, позивачем зазначено, що АТ КБ «ПриватБанк» повідомлено Офіс великих платників податків Державної податкової служби щодо неправомірних дій відповідача, з огляду на що, на підставі положень 201.10 ст. 201 ПК України, має бути здійснена перевірка та вжиті відповідні заходи реагування. Таким чином, позивач вважає, що рішення у справі може вплинути на права та обов`язки Офісу великих платників податків Державної податкової служби.

19.10.2020р. від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх.№27722/20), в якій позивачем заявлено додатково вимогу немайнового характеру про визнання недійсним п.4.2 договору поставки №Т-014120 від 02.04.2020р., укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ПП «Компанія «Софторг», в частині включення до ціни товару ПДВ.

Протокольною ухвалою суду від 19.10.2020р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, оскільки позивачем не обґрунтовано, яким чином рішення у справі може вплинути на права та обов`язки Офісу великих платників податків Державної податкової служби щодо АТ КБ «Приватбанк».

Окрім цього, протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.10.2020р. відкладено підготовче засідання у справі на 22.10.2020р., з огляду на неможливість вирішення в даному судовому засіданні питань, визначених ч.2 ст. 182 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.10.2020р. задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні 22.10.2020р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EasyCon».

21.10.2020р. до Господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява (вх. №28062/20) про зміну позовних вимог, в якій останній просив суд визнати недійсним п. 4.2 договору поставки №Т-014120 від 02.04.2020р., укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ПП «Компанія «Софторг», в частині включення до ціни товару ПДВ, та зобов`язати ПП «Компанія «Софторг» повернути АТ КБ «ПриватБанк» сплачену суму ПДВ за договором поставки в розмірі 2 000 000 грн. Окрім цього, позивач у зазначеній заяві просив суд повернути АТ КБ «ПриватБанк» надмірно сплачений судовий збір в розмірі 27 898,00 грн.

22.10.2020р. до Господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява про зміну правових підстав позовних вимог (вх.№28219/20), відповідно до якої останній зазначає, що договір поставки №Т-014120 від 02.04.2020р. був би дійсним і без включення до ціни товару ПДВ та, на думку позивача, до вказаних відносин застосовуються ст.217 ЦК України та вказує, що недійсними частини правочину визначаються за загальними правилами визнання недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання, та вважає, що вказані правовідносини підпадають під дію глави 83, зокрема, ст.1212 та ст.1213 ЦК України та просить суд: 1) визнати недійсним п.4.2 договору поставки №Т-014120 від 02.04.2020р., укладеного між АТ КБ “Приватбанк” та ПП “Компанія “Софторг” в частині включення до ціни товару податку на додану вартість; 2) стягнути з ПП “Компанія “Софторг” на користь АТ КБ “Приватбанк” сплачену суму ПДВ за договором поставки №Т-014120 від 02.04.2020р. в розмірі 2 000 000грн., товар за яким звільнений від оподаткування ПДВ.

В судовому засіданні 22.10.2020р. представником позивача було заявлено клопотання про залишення без розгляду заяви про зміну позовних вимог (вх. №28062/20 від 21.10.2020р.), з огляду на що протокольною ухвалою суду від 22.10.2020р. залишено без розгляду зазначену заяву позивача про зміну позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.10.2020р. відмовлено в прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог (вх.№ 27722/20 від 19.10.2020р.), зважаючи на те, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Оскільки позивачем заявлено додатково вимогу немайнового характеру про визнання недійсним п.4.2 договору поставки №Т-014120 від 02.04.2020р., укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ПП «Компанія «Софторг», в частині включення до ціни товару податку на додану вартість, вказана заява не може бути прийнята до розгляду разом із первісною позовною вимогою. З цих же підстав в ухвалі суду від 22.10.2020р. відмовлено у прийнятті до розгляду заяви про зміну правових підстав позовних вимог (вх.№28219/20 від 22.10.2020р.) в частині вимог про визнання недійсним п.4.2 договору поставки №Т-014120 від 02.04.2020р., укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ПП «Компанія «Софторг», в частині включення до ціни товару податку на додану вартість. При цьому, вказаною ухвалою прийнято до розгляду заяву про зміну правових підстав позовних вимог (вх.№28219/20 від 22.10.2020р.) в частині стягнення з ПП «Компанія «Софторг» на користь АТ КБ «Приватбанк» сплаченої суми ПДВ за договором поставки №Т-014120 від 02.04.2020р. в розмірі 2 000 000 грн., на підставі ст. 1212 ЦК України, враховуючи, що це є заявою про зміну підстав позову, право на заявлення якої належить виключно позивачу, що відповідає положенням ч. 3 ст. 46 ГПК України.

Таким чином, судом прийнято до розгляду позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 000 000 грн. на підставі ст. 1212, 1213 ЦК України, як остаточні.

Окрім цього, зазначеною ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження у справі до 29.11.2020р. та відкладено підготовче засідання у справі на 12.11.2020р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.10.2020р. задоволено клопотання позивача про участь в судовому засіданні 12.11.2020р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EasyCon».

10.11.2020р. до Господарського суду Одеської області від позивача надійшли письмові пояснення (вх. №30142/20), в яких останній вказав, що оскільки медичні маски, відповідно до положень Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №224, включені до переліку товарів, звільнених від сплати ПДВ, отже п. 4.2 договору поставки №Т-014120 від 02.04.2020р. в частині включення до ціни товару ПДВ є нікчемним в розумінні ч. 2 ст. 215 ЦК України, а тому сума ПДВ в розмірі 2 000 000 грн. безпідставно включена до ціни товару за вказаним договором поставки, та підлягає поверненню на підставі ст. 1212, 1213 ЦК України.

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 12.11.2020р.:

- підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 27.11.2020р.;

- клопотання АТ КБ «Приватбанк» про участь в судовому засіданні 27.11.2020р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EasyCon» задоволено;

В судовому засіданні 27.11.2020 р. судом оголошено протокольну ухвалу про перерву у розгляді справи по суті до 18.12.2020р.

В судовому засіданні 18.12.2020 р.:

- представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити;

- представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 18.12.2020р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

02.04.2020р. між АТ КБ «ПриватБанк» та ПП «Компанія «Софторг» укладено договір поставки №Т-014120, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого, номенклатура, асортимент, марка, вид, сорт, кількісні та якісні характеристики вказуються в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 2.1.4 договору, постачальник зобов`язаний на запит покупця надати витяг із реєстру платників податку на додану вартості, копію довідки про взяття на облік платника податків, Статуту та документів, що підтверджують повноваження підписанта договору зі сторони постачальника.

Згідно п. 3.1 договору, поставка товару здійснюється постачальником на умовах, у спосіб та у строки, визначені у специфікаціях. Дострокова поставка товару допускається тільки за згодою покупця.

Згідно п. 3.4 договору, зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними в момент підписання покупцем акта приймання-передачі товару та видаткової накладної.

Згідно п. 4.1 договору, загальна вартість товару за даним договором складається із вартості всіх партій товару, поставленого відповідно до окремих специфікацій.

Згідно п.4.2 договору, ціна маски складає 12,00 грн. за 1 одиницю з урахуванням ПДВ, а також загальна вартість кожної партії товару вказується в специфікаціях.

Згідно п. 4.3 договору, ціна і загальна вартість кожної партії товару, зазначена в п. 4.2 цього договору, встановлюється у національній валюті України – гривні, і не підлягає зміні, якщо інше не передбачено сторонами.

Згідно п. 4.5 договору, порядок оплати та форма розрахунків вказуються сторонами у специфікаціях до цього договору.

Згідно п. 5.1 договору, передача товару здійснюється покупцем у місці поставки, зазначеному у специфікаціях до цього договору.

Згідно п. 5.2 договору, право власності на продукцію переходить до покупця після підписання акта приймання-передачі товару та видаткової накладної.

Згідно п. 11.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Строк дії договору становить до 10.05.2020р.

Пунктом 12.2 договору сторони погодили, що підписання цього договору, як і будь-яких додаткових договорів, додатків до нього може проводитись в електронному вигляді з проставленням кваліфікованого електронного підпису сторін за допомогою сервісу Paperless на сайті https://paperless.com.ua.

Згідно п. 12.7 договору, сторони погодили, що обмін повідомленнями/вимогами між сторонами здійснюється на зазначені в специфікаціях електронні адреси сторін. Документи, відправлені електронною поштою, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не можуть спростовуватись стороною, від імені якої вони були відправлені. Повідомлення/вимоги вважаються отриманими адресатом з моменту надсилання.

Згідно специфікації, яка є додатком №1 до вказаного договору, сторони погодили поставку масок у кількості 1 000 000 шт. ціною 12,00 грн. з ПДВ з внесенням 100% передплати за кожну партію, шляхом сплати 6 000 000 грн./500 000 шт. до 02.04.2020р. та 6 000 000 грн./500 000 шт. до 06.04.2020р. з встановленим строком поставки - до 17.04.2020р.

Додатком №2 (рознарядка) до договору поставки №Т-014120 від 02.04.2020р. сторони погодили терміни поставки: 500 000 шт. до 06.04.2020р. та 500 000 шт. до 15.04.2020р.

Додатком №3 до договору погоджено форму акту передачі-приймання товару.

Договір підписано сторонами шляхом накладення ЕЦП від 03.04.2020р., що підтверджується наявними в матеріалах справи сертифікатами (а.с. 19-20).

31.03.2020р. відповідачем складено рахунок на оплату №С0000003368, в якому вартість товару з урахуванням ПДВ визначено в розмірі 12 000 000 грн., в т.ч. розмір ПДВ - 2 000 000 грн.

Згідно платіжного доручення №К46О0ОJ7VU від 06.04.2020р. АТ КБ «ПриватБанк» сплатило на користь ПП «Компанія «Софторг» передплату згідно рахунку №С0000003368 від 31.03.2020р. в розмірі 12 000 000 грн., з яких ПДВ – 2 000 000 грн.

Факт поставки відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи актами передачі-приймання товару: від 08.04.2020р. загальною вартістю товару 648 000 грн. з ПДВ за 54 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 648 000грн. за 54 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 312 000 грн. за 26 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 252 000 грн. за 46 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 288 000 грн. за 24 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 72 000 грн. за 6 000 шт., від 13.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 240 000 грн. за 20 000 шт., від 13.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 456 000 грн., від 13.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 360 000,00 грн. за 30 000 шт., від 13.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 648 000,00 грн. за 54 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 600 000 грн. за 50 000 шт., від 09.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 600 000 грн. за 50 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю з ПДВ 456 000 грн. за 38 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 240 000 грн. за 20 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 360 000 грн. за 30 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 264 000 грн. за 22 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 252 000 за 18 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 264 000 грн. за 22 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 240 000 грн. за 20 000 шт., від 08.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 240 000 грн. за 20 000 шт., від 13.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 336 000 грн. за 28 000 шт., від 13.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 240 000 грн. за 20 000 грн., від 13.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 480 000 грн. за 40 000 шт., від 13.04.2020р. загальною вартістю з ПДВ 816 000 грн. за 68 000 шт., від 13.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 240 000 грн. за 20 000 шт., від 13.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 672 000 грн. за 56 000 шт., від 13.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 720 000 грн. за 60 000 шт., від 13.04.2020р. загальною вартістю товару з ПДВ 792 000 грн. за 66 000 шт., що разом складає 12 000 000 грн. з ПДВ.

Окрім цього, сторонами було підписано видаткові накладні: №2656/3 від 08.04.2020р. на загальну суму 600 000 грн., в т.ч. ПДВ – 100 000 грн., №2656/5 від 08.04.2020р. на загальну суму 456 000 грн., в т.ч. ПДВ – 76 000 грн., №2656/12 від 08.04.2020р. на загальну суму 264 000 грн., в т.ч. ПДВ – 44 000 грн., №2656/15 від 08.04.2020р. на загальну суму 72 000 грн., в т.ч. ПДВ – 12 000 грн., №2656/16 від 08.04.2020р. на загальну суму 240 000 грн., в т.ч. ПДВ – 40 000 грн., №2656/17 від 13.04.2020р. на загальну суму 336 000 грн., в т.ч. ПДВ – 56 000 грн., №2656/18 від 13.04.2020р. на загальну суму 240 000 грн., в т.ч. ПДВ 40 000 грн., №2656/19 від 13.04.2020р. на загальну суму 480 000 грн., в т.ч. ПДВ 80 000 грн., №2656/21 від 13.04.2020р. на загальну суму 816 000 грн., в т.ч. ПДВ 136 000 грн., №2656/25 від 13.04.2020р. на загальну суму 648 000 грн., в т.ч. ПДВ 108 000 грн., №2656/27 від 13.04.2020р. на загальну суму 720 000 грн., в т.ч. ПДВ 120 000 грн., №2656/1 від 08.04.2020р. на загальну суму 600 000 грн., в т.ч. ПДВ 100 000 грн., №2656/2 від 08.04.2020р. на загальну суму 648 000 грн., в т.ч. ПДВ 108 000 грн., 2656/4 від 08.04.2020р. на загальну суму 648 000 грн., в т.ч. ПДВ 108 000 грн., №2656/6 від 08.04.2020р. на загальну суму 240 000 грн., в т.ч ПДВ 40 000 грн., 2656/7 від 08.04.2020р. на загальну суму 312 000 грн., в т.ч. ПДВ 52 000 грн., №2656/8 від 08.04.2020р. на загальну суму 360 000 грн., в т.ч. ПДВ 60 000 грн., №2656/9 від 08.04.2020р. на загальну суму 264 000 грн., в т.ч. 44 000 грн., №2656/10 від 08.04.2020р. на загальну суму 552 000 грн., в т.ч. ПДВ 92 000 грн., №2656/11 від 08.04.2020р. на загальну суму 216 000 грн., в т.ч. ПДВ 36 000 грн., №2656/13 від 08.04.2020р. на загальну суму 288 000 грн., в т.ч. ПДВ 48 000 грн., №2656/14 від 08.04.2020р. на загальну суму 240 000 грн., в т.ч. ПДВ 40 000 грн., №2656/20 від 13.04.2020р. на загальну суму 240 000 грн., в т.ч. ПДВ 40 000 грн., №2656/22 від 13.04.2020р. на загальну суму 456 000 грн., в т.ч. ПДВ 76 000 грн., №2656/23 від 13.04.2020р. на загальну суму 360 000 грн., в т.ч. ПДВ 60 000 грн., №2656/24 від 13.04.2020р. на загальну суму 240 000 грн., в т.ч. ПДВ 40 000 грн., №2656/26 від 13.04.2020р. на загальну суму 672 000 грн., в т.ч ПДВ 112 000 грн., №2656/28 від 13.04.2020р. на загальну суму 792 000 грн., в т.ч. ПДВ 132 000 грн.

ПП «Компанія «Софторг» в податковій накладній №92 від 06.04.2020р. відображено операцію, звільнену від оподаткування, загальною вартістю 12 000 000 грн. При цьому, в розділі Б податкової накладної вказано ціну постачання одиниці товару/послуги без урахування ПДВ – 12,00 грн., за кодом ставки 903, код пільги 14060544.

06.05.2020р. позивач звернувся до відповідача з листом вих. №82746, в якому, посилаючись на положення Закону України №540 від 30.03.2020р. в частині звільнення від оподаткування ПДВ операцій із постачання масок, просив відповідача здійснити коригування суми ПДВ, що була сплачена банком згідно договору у складі вартості придбаних товарів та відображена в податкових накладних, складених з 17.03.2020р., а суму ПДВ повернути банку на рахунок НОМЕР_1 . Також Банк звернув увагу відповідача на необхідність внесення змін до договору щодо визначення ціни товару без урахування ПДВ, приймаючи до уваги цей факт, з листом відповідачу направлено на підписання додаткову угоду до договору №Т-014120 від 02.04.2020р.

У відповідь на лист банку, відповідач листом №15/05-2020 від 15.05.2020р. зазначив, що на час підписання договору №Т-014120 від 02.04.2020р. Закон України №540 від 30.03.2020р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» вже був опублікований та набрав чинності. Тобто, на момент підписання договору сторонами, усі операції з постачання масок на митній території України вже були звільнені від оподаткування ПДВ. Договірна ціна була погоджена сторонами та затверджена останніми у тексті договору та специфікації до нього. Окрім того, на суму коштів, що надійшли від банку за договором №Т-014120 від 02.04.2020р., 06.04.2020р. ПП «Компанія «Софторг» зареєстровано податкову накладну з дотриманням вимог податкового законодавства із зазначенням пільгового розміру ПДВ « 0», у зв`язку з чим не вбачається можливим виконання вимог АТ КБ «ПриватБанк» щодо коригування суми ПДВ у податковій накладній.

Приймаючи до уваги зазначену відповідь, позивач 11.06.2020р. звернувся до Офісу великих платників податків Державної податкової служби зі скаргою № Е.13.0.0.0/4-96978, в якій повідомив про допущення відповідачем порушень при складанні податкової накладної №92 від 06.04.2020р., зокрема, в частині зазначення вартості одиниці товару та загальної вартості товару з включенням до ціни ПДВ, при цьому, зазначивши розмір ПДВ – 0.

23.06.2020р. позивач звернувся до відповідача із листом за вих. №Э.83.0.0.0/3-105623, в якому повторно вимагав повернути суму сплаченого ПДВ в розмірі 2 000 000 грн. на рахунок банку.

Оскільки ПП «Компанія «Софторг» не здійснило будь-яких дій щодо повернення зазначених коштів, АТ КБ «ПриватБанк» і звернувся до суду із позовом (з урахуванням заяви про зміну підстав позовних вимог - вх.№ 28219/20 від 22.10.2020, яка прийнята судом до розгляду у відповідній частині) про стягнення з ПП «Компанія «Софторг» 2 000 000грн.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та статті 4 Господарського процесуального кодексу України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.

Так, згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За положеннями статей 626, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Окрім цього, відповідно до частини 1, 2, 4 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін. Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Як вище встановлено судом, що 02.04.2020р. між АТ КБ «ПриватБанк» та ПП «Компанія «Софторг» укладено договір поставки №Т-014120, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого, номенклатура, асортимент, марка, вид, сорт, кількісні та якісні характеристики вказуються в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених договором. П.4.2 договору сторони узгодили, що ціна маски складає 12,00 грн. за 1 одиницю з урахуванням ПДВ, а також загальна вартість кожної партії товару вказується в специфікаціях.

31.03.2020р. відповідачем складено рахунок на оплату №С0000003368, в якому вартість товару з урахуванням ПДВ визначено в розмірі 12 000 000 грн., з яких розмір ПДВ складає 2 000 000 грн.

На виконання вимог укладеного між сторонами договору, АТ КБ «ПриватБанк» сплатило на користь ПП «Компанія «Софторг» предоплату згідно рахунку №С0000003368 від 31.03.2020р. 12 000 000 грн., з яких ПДВ – 2 000 000 грн., що підтверджується копією наявного в матеріалах справи платіжного доручення №К46О0ОJ7VU від 06.04.2020р.

Таким чином, судом встановлено включення до вартості товару суми ПДВ в розмірі 2 000 000 грн., яка сплачена позивачем на користь відповідача, на підставі укладеного між сторонами договору, та не заперечується жодною зі сторін.

При цьому, п. 1.1 ст. 1 ПК України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, містить вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок обчислення та сплати ПДВ регламентується розділом V ПК України (ст.ст. 180 - 211). При цьому податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п. 14.1.178 ст. 14 ПК України).

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на, додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно з підпунктом 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість становить 20 відсотків, 7 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

Отже, порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ чи навпаки (операції, які не є об`єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами Податкового кодексу України та, відповідно, не можуть встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

При цьому, стаття 30 Податкового кодексу України передбачає можливість звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплати ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги (крім податкових пільг з податку на додану вартість) чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

Так, Законом України №540 від 30.03.2020р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), який набув чинності 02.04.2020р., доповнено підрозділ 2 розділу ХХ ПК України пунктом 71, згідно якого встановлено, що тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України №224 від 20.03.2020р. затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, серед яких і медичні маски, респіратори FFP2 або FFP3, маски, не оснащені змінними (код згідно УКТЗЕД 6307909800).

При цьому, обґрунтовуючи наявність правових підстав для стягнення з відповідача сплаченої суми ПДВ в розмірі 2 000 000 грн., позивач вказує на нікчемність п. 4.2. договору поставки, що, на його думку, є підставою для стягнення сплаченої суми ПДВ на підставі ст. 1212, 1213 ЦК України.

Надаючи оцінку доводам позивача стосовно нікчемності зазначеного пункту договору у визначеній частині, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначене, що необхідно, з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України, розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Таким чином, нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Разом з тим, суд вказує, що чинним законодавством прямо не встановлено недійсність правочину, до умов якого включено обов`язок покупця зі сплати ПДВ, якщо, при цьому, операції з постачання відповідних товарів звільнені від оподаткування, а тому п. 4.2 договору в частині нарахування ПДВ на суму поставленого товару, є оспорюваним, а питання щодо його недійсності підлягає вирішенню судом в разі заявлення відповідної вимоги, з огляду на що суд вважає безпідставним твердження позивача про нікчемність цього пункту договору в зазначеній частині.

При цьому, наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно сплаченої суми ПДВ позивач обґрунтовує саме частковою нікчемністю п. 4.2. договору, та, відповідно, необхідністю застосування ст. 1212, 1213 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 1212, 1213 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою застосування положень гл. 83 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна є попереднє встановлення судом відсутності правової підстави такого набуття або визнання недійсним правочину, що став підставою для набуття майна відповідачем, коли реституція не підлягає застосуванню у відносинах, що склались між сторонами.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено сплату Банком ПП «Компанія «Софторг» суми ПДВ саме на виконання договору поставки №Т-014120 від 02.04.2020р. та, приймаючи до уваги те, що п. 4.2 договору поставки №Т-014120 від 02.04.2020р. в частині включення до ціни товару суми ПДВ, не визнано недійсним в судовому порядку, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів, зазначаючи, при цьому, що зазначена вимога заявлена передчасно.

Суд також вказує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд із прав людини, ухвалюючи рішення в справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але і право отримати «вирішення» спору судом (рішення в справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Таким чином, невірно обраний позивачем спосіб захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд вказує, що відмова в задоволенні вимог позивача не свідчить про порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту, передбаченого статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до критеріїв, визначених Європейським судом з прав людини, зміст цього права полягає лише в доступності особі на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод (пункт 109 рішення у справі «Зінченко проти України» (заява № 63763/11; пункт 113 рішення у справі «Мельник проти України (заява № 72286/01); пункт 91 рішення у справі «Ухань проти України» заява № 30628/02). Проте належна реалізація права за ст. 13 Конвенції не гарантує задоволення заяви, клопотання або скарги по суті, які задовольняються лише в разі підтвердження підстав для цього в межах установленої законом процедури.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 76 Господарського процесуального Кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального Кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 Господарського процесуального Кодексу України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до приватного підприємства «Компанія «Софторг» про стягнення - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 28 грудня 2020 р.

Суддя Ю.І. Мостепаненко