Рішення № 93855014, 16.12.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/3762/20

Провадження № 2/206/994/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

представника позивача Курячого А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування», треті особи: ТОВ «АТЦ04092017», ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

І. Стислий виклад позиції позивача, його представника та відповідача.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточненої позовної заяви зазначив, що 21.08.2019 о 09-25 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Renault Kangoо, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , далі – Позивач, під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля Fiat Doblo д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ТОВ «АТЦ04092017», під керуванням ОСОБА_2 . До ДТП водій автомобілю Позивача рухався по вул. Курсантській у м. Дніпро. Вирішивши повернути біля будинку № 7 по вул. Курсантській, він включив лівий сигнал повороту та відчув, як щось ударило автомобіль Renault Kangoо. Вийшовши із автомобіля він побачив, як автомобіль Fiat Doblo, який скоїв зіткнення з його автомобілем, через перевищення швидкості проїхав від місця ДТП, близько 70-ти метрів. Водій автомобіля Позивача, ОСОБА_3 , до ДТП виконав вимоги п. 10.4 Правил дорожнього руху, а саме: зайняв крайнє ліве положення, включив лівий поворот та дав дорогу зустрічним транспортним засобом. Однак інший учасник ДТП ОСОБА_2 , який рухався позаду нього, порушив п. 14.2 Правил дорожнього руху, а саме: не переконався у тому, що він рухаючись попереду по тій самій смузі, не подав сигналу про намір повороту (перестроювання) ліворуч, а навпаки при здійсненні ним перестроювання намагався його обігнати, внаслідок чого сталася ДТП. Враховуючи, що вказані події відбувались не на перехресті, то ПДР не містять положень про зобов`язання надання переваги в русі водію, що здійснює обгін по смузі зустрічного руху іншого транспортного засобу, який почав маневр повороту. Отже іншим учасником ДТП – водієм автомобілю Fiat Doblo - було порушено п. 14.2. ПДР - «Перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що: б) водій транспортного засобу, який рухається попереду по тій самій смузі, не подав сигналу про намір повороту (перестроювання) ліворуч». Наслідком порушення п. 14.2. ПДР стала дорожньо-транспортна пригода. Крім того слід зазначити, що водієм автомобілю Fiat Doblo було значно перевищено дозволену швидкість. Через його значну швидкість ОСОБА_3 не мав змоги його побачити. ОСОБА_3 не міг передбачити такі дії іншого водія. Таким чином водій автомобіля Позивача діяв відповідно до п. 10.4. ПДР, що регулює здійснення повороту поза перехрестям. Судом провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_3 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито в зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. На думку позивача, винним у ДТП є водій автомобіля Fiat Doblo д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 . Автомобіль марки Renault Kangoо, д.н.з. НОМЕР_1 належить позивачу ОСОБА_1 . Щодо власника автомобіля Fiat Doblo н.з. НОМЕР_2 , то даний транспортний засіб належить ТОВ «АТЦ04092017». Цивільно-правова відповідальність особи, яка керувала автомобілем Fiat Doblo д.н.з. НОМЕР_2 застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Альфа страхування» та відповідно до п. 4 вказаного полісу страхова сума за шкоду заподіяну майну становить 100000 грн. Внаслідок ДТП позивачу нанесена матеріальна шкода, на даний час автомобіль не відновлено та вартість відновлювального ремонту складає 68282,15 грн. Таким чином, до відшкодування належить 68282,15 грн. До теперішнього часу вказана шкода Відповідачем не відшкодована. 06.07.2020 позивач звернувся з письмовою заявою про відшкодування шкоди до Відповідача, однак відповіді не було надано. На підставі вищевикладеного позивач просив стягнути на його користь з відповідача спричинену шкоду в розмірі 68282,15 грн. та судові витрати (а.с. 1-4, 43-48).

Не погоджуючись із позовними вимогами представник відповідача подав відзив, згідно якого зазначив, що 19.12.2018 між Відповідачем та ТОВ «АТЦ04092017» укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме транспортного засобу «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 100 000,00 грн., за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю - 200 000,00 грн. та розміром франшизи - 0,00 грн. 03.01.2020 Відповідачем від ОСОБА_3 було отримано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 21.08.2019 в м. Дніпро по вул. Курсантській, 7, за участю транспортного засобу «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу «Renault Kangoo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 . 26.06.2020 ПрАТ «СК «Альфа Страхування» отримало від позивача документи включно з заявою про настання страхової події та виплату страхового відшкодування щодо дорожньо-транспортної пригоди. ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» листом повідомило позивача про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування щодо пошкодження належного йому транспортного засобу внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди з огляду на те, що на сьогоднішній день до ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» не надходили документи, які підтверджують склад адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_2 , що керував транспортним засобом «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та відповідно підтверджували настання цивільно-правової відповідальності за шкоду завдану позивачу внаслідок вищезгаданої дорожньо-транспортної пригоди. Внаслідок чого, прийняте рішення є таким, що відповідає приписам спеціального Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ», та на даний час відсутні правові підстави для його перегляду, як і для задоволення заявлених позовних вимог. 13.01.2020 представником ПрАТ «СК «АЛЬФА-СТРАХУВАННЯ» було проведено детальний огляд транспортного засобу «Renault Kangoo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з метою фіксації пошкоджень отриманих внаслідок вищезазначеної ДТП та для складання Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого позивачу, як власнику даного автомобіля. Претензій чи зауважень до проведеного огляду пошкодженого автомобіля позивач не пред`являв, і своїм власноручним підписом в акті огляду підтвердив правильність та повноту проведеного огляду і належну фіксацію його результатів. Результати цього огляду були покладені в основу наступного дослідження з визначення розміру матеріального збитку. Крім того, страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків. Тобто, заявлена сума матеріального збитку у розмірі 68282,15 гри., що як вважає позивач підлягає стягненню з ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» в якості страхового відшкодування на його користь, є завищеною та такою, що не обґрунтовується нормами спеціального Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ». Орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які планує понести позивач у зв`язку з розглядом даної справи, визначено в розмірі 8000,00 грн., така сума є надмірно завищеною, не відповідає складності справи, не співмірна з ціною позову, що за результатами розгляду справи, під час розподілу судових витрат між сторонами, не може бути покладено в повному обсязі на відповідача. Детальний опис заперечень щодо заявленого розміру судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, буде надано до суду одразу після надання, доказів понесення таких витрат. В зв`язку із чим представник відповідача просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю (а.с. 117-120).

Представник позивача не погоджуючись із викладеними у відзиві запереченнями подав до суду відповідь на відзив, згідно якої зазначив, що викладене відповідачем у відзиві безпідставне у зв`язку з тим, що не притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності не виключає цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу. Жодні положення нормативних актів не встановлюють таких випадків звільнення від цивільно-правової відповідальності. Навіть якщо існує доказ (постанова по справі про адміністративне правопорушення, якою встановлений факт ДТП та вина особи), це не звільняє від встановлення судом та доказування сторонами причинного зв`язку між шкодою та ДТП. (а.с. 157-159).

Представник відповідача також подав заперечення щодо клопотання позивача від 27.10.2020 про долучення документів, які підтверджують понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн., в яких зазначив, що докази, що підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн., представником позивача подано до суду з порушенням вимог ч. 9 ст. 83 ЦПК України, а саме їх копії не направлялися відповідачу, що грубо порушує надане право передбачене ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, а саме у разі наявності обґрунтованих сумнівів, подати клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за результатами розгляду даної справи. Також в описі вкладення до цінного лист, яким надійшло клопотання позивача від 27.10.2020, відсутні копії документів, які підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу. В зв`язку із вищевикладеним, представник відповідача просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. (а.с. 178-179).

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

19.08.2020 за допомогою системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла позовна заява з додатками (а.с. 1-37).

Ухвалою судді від 21.08.2020 позовну заяву було залишено без руху (а.с. 39).

01.09.2020 на виконання ухвали судді від 21.08.2020 позивачем було подано уточнену позовну заяву з додатками (а.с. 42-102).

03.09.2020 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 01.10.2020 (а.с. 103).

01.10.2020 підготовче судове засідання було відкладено на 30.10.2020 у зв`язку з неявкою відповідача (а.с. 111).

09.10.2020 засобами поштового зв`язку до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками (а.с. 117-145).

30.10.2020 судом було встановлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив 5 днів з дня отримання, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче судове засідання на 25.11.2020 (а.с. 147).

30.10.2020 представником позивача до канцелярії суду було подано відповідь на відзив разом з клопотанням про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу з додатками (а.с. 151-169).

25.11.2020 судом закінчено підготовчі дії, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16.12.2020 (а.с. 171).

16.12.2020 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення щодо клопотання позивача від 27.10.2020 про долучення документів, які підтверджують понесення витрат на правничу допомогу з додатками (а.с. 177-184).

16.12.2020 судом заслухано вступне слово представника позивача, з`ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень, та досліджено всі докази, якими вони обґрунтовуються (а.с. 185).

16.12.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду (а.с. 186).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно копії свідоцтва про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_3 , автомобіль Renault Kangoo, д.н.з. НОМЕР_1 належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с. 9, 53-54).

Згідно копії постанови Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2019 та копії ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08.01.2020, встановлено, що провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_3 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрити, в зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Суд не зміг дійти однозначного висновку про вчинення ОСОБА_3 інкримінованого йому адміністративного правопорушення та наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. З встановлених судом обставин та наявних на їх підтвердження доказів, суд прийшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_3 порушення вимог Правил дорожнього руху України, а відповідно складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, адже згідно вимог ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. (а.с. 10-11, 55-57, 58).

В той же час, справу про адміністративне правопорушення було розглянуто та винесено постанову без проведення експертного дослідження (експертизи).

Згідно копії висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 122/02-20 від 10.03.2020 та долучених до нього додатків, вбачається, що вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ завданого власнику автомобіля Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 33991,38 грн. Вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 без урахування фізичного зносу вузлів і деталей, на момент проведення дослідження, становить 68282,15 грн. Ринкова вартість з урахуванням ПДВ автомобіля Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , до моменту ДТП становить 127051,20 грн. (а.с. 12-24, 59-83).

26.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» із заявою про настання страхової події та виплату страхового відшкодування, яка сталася 21.08.2019 за участю автомобіля, який застрахований АТЦ04092017 в ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ». Страхова сума за шкоду заподіяну життю та здоров`ю 200000 грн, за шкоду майну 100000 грн, розмір франшизи 0 грн. (а.с. 25, 26 , 84-88, 89, 121, 123).

Згідно копії протоколу серії ОБ № 194960, 21.08.2019 о 09-25 год. ОСОБА_3 , перебуваючи в м. Дніпро по вул. Курсантській, біля будинку № 7, керуючи транспортним засобом Renault Kango державний номерний знак НОМЕР_4 , повертаючи ліворуч не переконався, що це буде безпечно в зв`язку з чим, здійснив зіткнення з автомобілем Fiat Doblo державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Автомобілям заподіяна матеріальна шкода (а.с. 29, 93).

Згідно копії схеми ДТП, яка сталася 21.08.2019 о 09 год. 35 хв. на м. Дніпро, вул. Курсантська, 7 та фототаблиць, було встановлено вихідні дані (розташування автомобілів, гальмівний шлях, відстань від місця зіткнення та напрямок руху автомобілів та перелік видимих пошкоджень) (а.с. 30-31, 34-35, 94-95, 98-101).

З копії письмових пояснень ОСОБА_2 від 21.08.2019, вбачається, що він керуючи автомобілем Fiat по вул. Курсантська, 7, бачив попереду їдучий автомобіль «Рено Кенго» з увімкненим лівим сигналом повороту. При цьому він заздалегідь включив лівий сигнал повороту, щоб його обігнати. Однак машина, яка їхала попереду повернула наліво та сталася ДТП (а.с. 32, 96).

З копії письмових пояснень ОСОБА_3 від 21.08.2019 вбачається, що він їхав на автомобілі Renault Kango державний номерний знак НОМЕР_4 в сторону вул. Курсантській, включив лівий поворот, при повороті на Курсантську, 7. В результаті відчув товчок та дзеркало, яке вдарило його по голові. Він побачив автомобіль Fiat Doblo, який зіткнувся з ним, котрий відлетів від удару метрів на 70, після чого водій Fiat Doblo вийшов з автомобіля та почав бортувати колесо (а.с. 33, 97).

Згідно відповіді начальника ТСЦ МВС № 1242 від 27.05.2020 № 31/4-1242-40аз, транспортний засіб Fiat Doblo, д/н НОМЕР_2 належить на праві власності ТОВ АТЦ 04092017 від 21.12.2017 (а.с. 36, 102).

03.01.2020 ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» від ОСОБА_3 було отримано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 21.08.2019 в м. Дніпро по вул. Курсантській, 7, за участю транспортного засобу «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу «Renault Kangoo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 (а.с. 122).

Згідно копії листа від 06.08.2020 № 0897.609.19.01-000872.08 ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» повідомило позивачу про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування щодо пошкодження належного йому транспортного засобу внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди з огляду на те, що на сьогоднішній день до ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» не надходили документи, які підтверджують склад адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_2 , що керував транспортним засобом «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та відповідно підтверджували настання цивільно-правової відповідальності за шкоду завдану позивачу внаслідок вищезгаданої дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 124).

Згідно копії звіту № 57866 про оцінку колісного транспортного засобу від 20.01.2020 та долучених додатків до нього вбачається, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу на дату оцінки КТЗ складає 31942, 16 грн. (а.с. 125-141).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно із ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

При цьому, пунктом 4 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено судам, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Це означає, що у справах, що стосуються відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (внаслідок ДТП), обов`язок відшкодування шкоди виникає за наявності наступних умов: 1) дії завдавача шкоди були неправомірними; 2) між діями завдавача шкоди та шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Підставою звільнення особи від відповідальності в деліктних правовідносинах є відсутність будь-якої складової цивільного правопорушення.

П. 4 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» також роз`яснено, що «вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв`язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне порушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода, та чи сталася вона з вини відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання, зберігання хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В ч. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено судам, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.

Разом із тим, за положеннями ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, положення ст. 1187 ЦК України регулюють правовідносини зі спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки іншій особі, і у цьому випадку особа, яка є володільцем джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності у випадках визначених зазначеною нормою.

На відміну від зазначених положень, ст. 1188 ЦК України регулює правовідносини щодо шкоди спричиненої взаємодією декілька джерел підвищеної небезпеки та спричинення шкоди кожному з них і при цьому враховують дії кожного володільця джерела підвищеної небезпеки, зокрема, порушення ним Правил дорожнього руху, наявність причинного зв`язку не тільки з дорожньо-транспортною пригодою, а і її наслідками.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму ВССУ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у і тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1: частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що і відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму ВССУ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Зобов`язання із заподіяння шкоди (деліктні зобов`язання) це зобов`язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Законодавство в деліктних правовідносинах передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

За змістом статті 6 цього Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором. Підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування можуть розглядатись наявні перешкоди страховику переконатись, що подія є страховим випадком.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи те, що постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2019, провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_3 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрити, в зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, а вину ОСОБА_2 судом не встановлено, то суд приходить до висновку, що встановити ступінь вини кожного з водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вказаній дорожньо-транспортній пригоді та причинно-наслідковий зв`язок між діями водіїв та заподіяною шкодою без проведення експертного дослідження (експертизи) є неможливим.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень статей 509, 979, 980 ЦК України та статей 3, 6, 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» предметом договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів по суті є майнові інтереси, пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Обов`язок страховика щодо здійснення страхової виплати особі, якій заподіяна шкода, виникає у разі настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність страхувальника. Тобто, за відсутності підстав для притягнення страхувальника до відповідальності, у страховика також не виникає зазначений обов`язок.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування шкоди необхідною є наявність чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина заподіювача шкоди.

Зважаючи, що адміністративне провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, закрито у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_3 та не вирішено питання про винуватість або не винуватість ОСОБА_2 , то цивільно-правова відповідальність страхувальника ТОВ «АТЦ04092017» в результаті ДТП не настала, а у відповідача відповідно відсутній обов`язок зі сплати страхового відшкодування позивачу.

Крім того, суд відхиляє доводи представника позивача, що вина ОСОБА_2 у вчиненні ДТП доведена складеним інспектором патрульної служби протоколом про адміністративне правопорушення, схемою місця ДТП, письмовими поясненнями та фотознімками, адже дані документи не є рішенням суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесене вирішення питання про наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення, та навпаки були надані суду на підтвердження винуватості водія ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Крім того, ані під час розгляду справи по адміністративного правопорушення ані під час розгляду даної цивільної справи ОСОБА_1 або його представником не було заявлено клопотання про призначення ані транспортно-трасологічної ані автотехнічної експертизи, і тому механізму ДТП та її елементів: швидкості руху (за наявності слідів гальмування та за пошкодженнями), гальмового та зупинного шляхів, траєкторії руху, відстані, пройденої ТЗ за певні проміжки часу, та інших просторово-динамічних характеристик пригоди встановлено не було, а тому і відповідно не можливо встановити причинно-наслідковий зв`язок між діями саме лише водія ОСОБА_2 та наслідками, оскільки докази, долучені до позовної заяви можуть слугувати лише вихідними даними, на підставі яких може бути складено висновок експерта з відповідним дослідженням.

Так, за аналогічними обставинами у цивільній справі № 206/5271/14-ц, судом було встановлено, що відсутність вини одного з водіїв, що було встановлено у справі про адміністративне правопорушення, само по собі не доводить і не встановлює наявність вини іншого учасника ДТП.

При цьому, при наявності постанови по справі про адміністративне правопорушення про відсутність вини одного з учасників ДТП, судом було призначено судову автотехнічну експертизу та за результатами цієї експертизи, в сукупності з іншими доказами судом було встановлено обопільну вину обох водіїв по 50%.

При перегляді рішення суду першої інстанції по цивільній справі № 206/5271/14-ц, Апеляційний суд Дніпропетровської області та Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.12.2019 погодилися з обставинами щодо наявності обопільної вини обох водіїв по 50% та висновком суду першої інстанції щодо того, що відсутність вини одного з водіїв, що було встановлено у справі про адміністративне правопорушення, само по собі не доводить і не встановлює наявність вини іншого учасника ДТП.

Зважаючи на вищевказане, суд вважає, що позивачем не доведено, що в результаті ДТП настала цивільно-правова відповідальність страхувальника ТОВ «АТЦ04092017», а тому Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа страхування» відмовляючи у виплаті страхового відшкодування діяло в межах Закону.

Окрім того, відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено правило, згідно з яким, при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц провадження № 14-176цс18) зроблено висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц.

Власник транспортного засобу якого (або водія якого для юридичних осіб) визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, в силу положень статей 1187, 1194 ЦК України, зобов`язаний відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка підлягає також зменшенню на суму франшизи.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду у справах: № 200/13471/16-ц від 11.09.2019 року; № 209/5115/15-ц від 29.08.2019 року; № 369/4994/16 від 14.08.2019 року; № 910/12722/18 від 03.07.2019 року; № 742/3364/17 від 05.06.2019 року; № 757/20309/15-ц від 27.03.2019 року; № 183/3903/16 від 07.03.2019 року; № 902/1142/17 від 27.02.2019 року; № 640/4185/15-ц від 06.02.2019 року; № 243/4692/17 від 14.01.2019 року. Пунктом 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик або МТСБУ не відшкодовує.

Отже, страховик не зобов`язаний виплачувати позивачу шкоду, пов`язану з втратою товарної вартості транспортного засобу, тим паче, що це прямо передбачено в договорах.

Правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом наведених положень величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняну з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів у зв`язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до реальних збитків.

Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Тобто, величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкоджених: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації усіх типів КТЗ.

Підпунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).

Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 22, абз. 3 п. 3 ч. 1 ст. 988, ст. ст. 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду в загальному порядку.

Отже, враховуючи вищевикладене, вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 без урахування фізичного зносу вузлів і деталей, на момент проведення дослідження, яка становить 68282,15 грн. не може бути в повному обсязі відшкодована страховою компанією.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 04.12.2019 по справі № 359/2309/17.

За таких обставин, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.

Так матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2019 по справі № 917/1739/17.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмолено повністю, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. необхідно покласти на позивача.

Що стосується витрат відповідача, які він очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи, про які представником відповідача було зазначено у відзиві на позовну заяву, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн та витрати пов`язані з залученням експерта та проведенням експертиз у розмірі 8000,00 грн., то відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду а згідно ч. 6 ст. 139 ЦПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Натомість, представник відповідача відповідних доказів до закінчення судових дебатів надано суду не було та не зроблено заяву, що такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

В той же час, зі сторони відповідача не було надано жодного належного доказу, який би свідчив про отримання гонорару у заявленому розмірі, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку, посвідчення про відрядження та не надано доказів на підтвердження оплати 8000 грн. за витрати пов`язані з залученням експерта та проведенням експертизи.

На підставі викладеного та керуючись ст. 16, 509,947, 980, 988, 1166, 1187, 188, 1194 ЦК України, ст. 3, 6, 22, 28, 29, 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Рибальська, буд. 22, ЄДРПОУ 30968986), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «АТЦ04092017» (місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, пр. Металургів, буд. 18, ЄДРПОУ 41562172), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення спричиненої шкоди у розмірі 68282, 15 грн. та судових витрат- відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 24.12.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак