Вирок № 93854930, 23.12.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/785/15-к

Провадження № 1-кп/206/94/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" грудня 2020 р. Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Поштаренко О.В.

за участю секретаря Леонова О.В., Шаповал Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12016040030000075 від 16 січня 2013 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ніжина Чернігівської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , працюючого адміністратором колективу «Вогник», маючого вищу освіту, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурорів Захарчука В.О., Двойнічної Л.М.

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника – адвоката Анастасова В.О.,

потерпілої ОСОБА_3 ,

представника потерпілої Лубинець О.Г.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 03 січня 2011 року близько 19 години 30 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «Mitsubishi L300», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 , рухався по вулиці Іларіонівській з боку вулиці Ладозької в напряму вулиці Буковинської в місті Дніпропетровську.

На шляху руху ОСОБА_1 , грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожніх обставин та їх змінам, не переконавшись в безпеці свого руху, при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_5 , який перетинав проїжджу частину зліва направо по ходу його руху, заходів до негайного зниження швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, не прийняв, в наслідок чого в районі будинку № 25 скоїв на нього наїзд.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_5 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми: вдавленого перелому лобної кістки ліворуч з травматичним руйнуванням лівої передньої черепно-мозкової ямки та решітчастої кістки, розповсюдження крововиливу під м`якими мозковими оболонками головному мозку, дрібно вогнищевих крововиливів у товщі речовини нижньої поверхні лівої лобної частки головного мозку; інфільтруючого крововиливу у товщі м`яких покривних тканин голови з внутрішньої сторони у лобній ділянці голови ліворуч та у лобно-тім`яно-скроневій ділянці голови праворуч; синця на верхній повіці лівого ока; садна на шкіряних покровах голови. Закритої травми грудної клітини: перелому 3-10 ребер грудної клітини праворуч по передній пахвовій лінії з пошкодженням пристінкової плеври; перелому 3-12 ребер між біляхребетною та лопатковою лініями праворуч, місцями з пошкодженням пристінкової плеври, на відстані від підошовної поверхні стоп 12-го ребра 110 см до 3-го ребра – 133 см; скупчення крові у правій плевральній порожнині у кількості біля 500 мл; інфільтруючого крововиливу у товщі м`яких тканин по бічній та задньо-бічній поверхням грудної клітини праворуч. Розриву атланто-потиличного з`єднання. Синця на шкіряних покровах задньо-зовнішньої поверхні правого передпліччя; садна на шкіряних покровах в проекції лівого колінного суглобу та лівого ліктьового суглобу. Вогнищевих крововиливів у товщі м`яких тканин в проекції зовнішньої поверхні правого колінного суглобу та великого вертела правої стегнової кістки. Вогнищевих крововиливів у товщі сосочкових та трабекулярних м`язів серця, які відносяться до тяжких тілесних пошкоджень згідно висновку судово-медичної експертизи № 29-Е, від 18.01.2011 року, та знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Смерть ОСОБА_5 настала від сумісної тупої травми тіла з переломами кісток скелету, зовнішньої та внутрішньої кровотечами, яка ускладнилася розвитком шоку, що підтверджується даними судово-медичного дослідження трупу.

Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом – автомобілем «Mitsubishi L300», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, який свідчить: «у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, які водій спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди», невиконання якого знаходиться в причинному зв`язку з наслідками, що настали.

Таким чином, дії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , які виразилися в порушенні Правил безпеки дорожнього руху, особою яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть ОСОБА_5 , кваліфікуються за ч. 2 ст. 286 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав в повному обсязі, при цьому суду показав, що 03.01.2011 року ввечері виїхав забрати свою тещу ОСОБА_6 з роботи на залізничній станції. На вулиці була мряка, у його автомобіля були приглушені фари, а саме було ввімкнено ближнє світло фар, була відсутня дорожня розмітка, по ходу руху автомобіля були ввімкнені вуличні ліхтарі, за виключенням двох. Рухаючись по вул. Іларіонівській у м. Дніпропетровську приблизно о 19:30 – 19:35 год, з невеликою швидкістю, десь 40-50 км/год, побачив, що зліва на право промайнула тінь, викрутивши кермо спочатку вліво, потім вправо, лівим колесом потрапив у вибоїну. Далі, вийшовши з автівки, побачив, що на дорозі лежить потерпілий, перевернувши, відчув що від потерпілого було чутно запах алкоголю, крові не було. До нього, підійшли двоє незнайомих підлітків, які викликали міліцію. Працівники ДАІ повідомили йому, щоб ніхто нічого не чіпав, оскільки автомобіль заберуть на штрафмайданчик. У його автомобілі знаходився цирковий реквізит дружини, та йому повідомили, щоб він їх забирав, оскільки потім він їх не отримає. Через деякий час приїхала теща та тесть, які перевантажили реквізити у інший автомобіль. Приблизно через 50 хвилин, після виклику приїхала бригада «швидкої» медичної допомоги та констатувала смерть потерпілого. Працівники ДАІ, фотографували місце ДТП. Після того сержант ДАІ сів за кермо його автомобіля та вони поїхали, на проведення експертизи на стан алкогольного сп`яніння. У приміщенні міського ДАІ він надав покази.

Обвинувачений неодноразово зазначав, що під час проведення слідчих експериментів, проведених під час досудового слідства за участю свідка ОСОБА_7 та за його участю, були допущені істотні порушення процесуального права, що призвело до отримання спотворених вихідних даних, на підставі яких неодноразово були проведені судові експертизи. Цивільний позов не визнав в повному обсязі.

Потерпіла ОСОБА_3 в судовому засіданні суду показала, що 03 січня 2011 року о 19 год. 00 хв. їй зателефонували та повідомили, що її чоловіка збив автомобіль по вул. Іларіоновській у м. Дніпропетровську. На місце пригоди вона не мала можливості прибути у зв`язку зі станом здоров`я, тому зателефонувала сестрі та попрохала її прихати. Чоловік працював слюсарем-сантехніком у ТОВ «Агро-Овін», того дня він йшов з роботи. 03 січня 2011 року всередині дня вона розмовляла з ним по телефону та він був у нормальному стані.

Свідок ОСОБА_8 , суду повідомив, що 03 січня 2011 року, їдучи додому, був зупинений та запрошений працівниками ДАІ в якості свідка. В його присутності працівниками міліції проводились заміри, все фіксувалось у протоколі, який він в подальшому підписав. ДТП відбулося за участю автомобіля і пішохода. Освітлення та погодні умови були погані. Більш точної інформації надати не зміг в зв`язку із сплином часу.

Свідком ОСОБА_9 повідомлено, що йому 03.01.2011 року біля восьмої години вечора зателефонувала його дружина та повідомила, що трапилась аварія за участю зятя ОСОБА_1 . Коли він прибув до місця ДТП, то побачив автомобіль ОСОБА_1 та потерпілого, який лежав на проїжджій частині дороги біля бордюри. Погода та освітлення було погане, стояла мряка, асфальт був вологий. Оскільки автівку лише можуть забрати на штрафмайданчик, було прийнято рішення розвантажити автомобіль, який був повністю завантажений речами, які містились в багажнику, та якими постійно користувались донька та зять ( це було циркове обладнання).

Свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що очевидцем вказаних подій не була. 03.01.2011 року її з роботи повинен був забрати зять – ОСОБА_1 , однак того дня, він до неї зателефонував та повідомив про дорожньо-транспортну пригоду. Вона одразу направилась до нього. На місці пригоди вона перебувала приблизно годину чи півтори. Приїхавши на місце пригоди, вона побачила автомобіль ОСОБА_1 та збитого пішохода. Коли вона приїхала на місце ДТП, ще не було ані працівників міліції, ані карети «швидкої» допомоги, лише бачила двох молодих хлопців, потерпілий в той же час подавав ознаки життя. Хвилин через 40 приїхали співробітники міліції та бригада «швидкої» медичної допомоги, лікарі якої констатували смерть потерпілого. Потім її зять сказав, що треба розвантажити автомобіль, в багажнику якого було циркове обладнання, газовий балон та особисті речі.

Від допиту інших свідків вказаного кримінального провадження сторона обвинувачення та сторона захисту відмовились. Враховуючи принцип безстороності судового розгляду суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.

Обставин, регламентованих ст. 87 КПК України, щодо допитаних свідків в ході судового розгляду встановлено не було.

Крім вищезазначених показів допитаних судом обвинуваченого, потерпілого, свідків винність обвинуваченого ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого йому злочину, також знайшла своє підтвердження в досліджених судом у порядку ст. 358 КПК України у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об`єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків зображення тощо відомостей, а саме.

Протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події від 03.01.2011 року з фототаблицею та план-схемою, відповідно до якого встановлено, що за напрямком проведення огляду від вулиці Лафарга до вул. Буковинської стався наїзд на пішохода на проїжджій частині, покриття дороги асфальто-бетонне, сухе та чисте, слідів гальмування та слідів шин не виявлено. Ділянка проїжджої частини у місці ДТП горизонтальна. Ділянка дороги освітлюється міським електроосвітленням у темну пору доби. Відстань видимості з робочого місця водія з включеним світлом фар складає 90 м. Силуетна видимість складає 51,3 м. До протоколу огляду місця дорожньо-транспортної події додано схему пригоди, на якій зображено схему наїзду, місце розташування транспортного засобу та місце наїзду на пішохода. На схемі також зображені: осип скла та головний убір потерпілого (т. 1 а.п. 6-17).

В протоколі огляду і перевірки стану транспортного засобу від 03.01.2011 року зафіксовані механічні пошкодження автомобіля «MITSUBISHI» д.н.з. НОМЕР_1 , а саме: деформація передньої правої бокової частини, розбиті скло справа та передній правий габарит. Транспортний засіб не завантажений (т. 1 а.с. 18-20);

Протоколом відтворення обстановки та обставин події за участю обвинуваченого ОСОБА_1 від 24.03.2011 з планом - схемою, відповідно до якого була встановлена силуетна видимість пішохода - 48,3 м, також встановлено видимість елементів дороги – 57,8 м. (т. 1 а.п. 162-164);

Висновком експерта № 29-Е від 18.01.2011 року, відповідно до якого при дослідженні трупа ОСОБА_5 виявлено – відкрита черепно-мозкова травма: вдавлений перелом лобної кістки ліворуч з травматичним руйнуванням лівої передньої черепно-мозкової ямки та решітчастої кістки, розповсюджені крововиливи під м`якими мозковими оболонками головного мозку, дрібно вогнищеві крововиливи у товщі речовини нижньої поверхні лівої лобної частки головного мозку; інфільтруючі крововиливи у товщі м`яких покривних тканин голови з внутрішньої сторони у лобній ділянці голови ліворуч та у лобно-тім`яно-скроневій ділянці голови праворуч; синець на верхній повіці лівого ока; садна на шкіряних покровах голови. – Закрита травма грудної клітини: переломи 3-10 ребер грудної клітини праворуч по передній пахвовій лінії з пошкодженням пристінкової плеври; переломи 3-12 ребер між біляхребетною та лопатковою лініями праворуч, місцями з пошкодженням пристінкової плеври, на відстані від підошовної поверхні стоп до 12-го ребра 110 см, до 3-го ребра – 133 см; скупчення крові у правій плевральній порожнині у кількості біля 500 мл; інфільтруючі крововиливи у товщі м`яких тканин по бічній та задньо-бічій поверхням грудної клітини праворуч. – Розрив атланто-потиличного з`єднання. – Синці на шкіряних покровах задньо-зовнішньої поверхні правого передпліччя; садна на шкіряних покровах в проекції лівого колінного суглобу та лівого ліктьового суглобу. – Вогнищеві крововиливи у товщі м`яких тканин в проекції зовнішньої поверхні правого колінного суглобу та великого вертела правої стегнової кістки. – Вогнищеві крововиливи у товщі сосочкових та трабекулярних м`язів серця.

Зазначені тілесні ушкодження прижиттєві, виникли незадовго до настання смерті від дії з великою силою (великою швидкістю дії) тупого предмету (предметів) та при ударі об такий (такі), можливо в термін та за обставин зазначених у постанові, тобто за умов дорожньо-транспортної події, при ударі виступаючими частинами автомобіля, що рухався, в ділянку правої бічної поверхні тіла, з наступним відкиданням тіла на дорожнє покриття. За своїм характером зазначені тілесні пошкодження відносяться до категорії Тяжких, що призвели до настання смерті потерпілого.

Смерть ОСОБА_5 настала від сумісної тупої травми тіла з переломами кісток скелету, зовнішньою та внутрішньою кровотечами, яка ускладнилася розвитком шоку, що підтверджується даними судово-медичного дослідження трупу. Згідно з копії протоколу огляду трупа гр. ОСОБА_5 , 1964 р.н., на місці події, складеного слідчим СВ по ДТП СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції ОСОБА_10 : «…Кожные покровы бледные, холодные на ощупь на открытых участках тела, теплые под одеждой, трупные окоченения отсутствуют во всех обычно исследуемых группах мышц. Трупные пятна синюшно-фиолетового цвета, располагаются по задним боковым поверхностям тела, при неоднократном дозированном надавливании на них с усилием 2 кг/см2 по 3с исчезают и восстанавливают свою окраску через 15-25с (21ч37м 03.01.2011 г.). Признаки гниения не выражены…», смерть його настала біля 2-3 годин від моменту дослідження трупа на місці події.

При судово-токсикологічному дослідженні крові та сечі з трупа виявлений етиловий спирт у крові у кількості 2,48%, у сечі – 3,94%, що стосовно до живих осіб може відповідати середньому ступеню алкогольного сп`яніння. Не виявлені: метиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий, аліловий спирти.

За життя ОСОБА_5 хворів на хронічну ішемічну хворобу серця, яка не має ніякого відношення до настання смерті потерпілого (т. 1 а.п. 76-77);

Копією акту обстеження місця скоєння дорожньо-транспортної пригоди на автодорозі від 03.01.2011 року, відповідно до якого було обстежено місце ДТП, де ямковість – відсутня, коефіцієнт зчеплення – сухе покриття, штучне освітлення в темну пору доби – в наявності. У висновках зазначено, що недоліків в утриманні вуличної дорожньої мережі, що могли стати прямою чи допустимою причиною ДТП, не виявлено (т. 1 а.п. 100);

Довідкою з ВСП «Дистанція електропостачання Нижньодніпровськ-Вузол» ДП «Придніпровської залізниці» від 08.02.2011 року № эчт-65-27, відповідно до якої в районі будинку АДРЕСА_3 знаходяться у справному стані. 03.01.2011 року відповідно до запису чергового по району електропостачання у оперативному журналі, зовнішнє освітлення вул. Іларіонівської було ввімкнено о 16 год. 30 хв. та вимкнено 04.01.2011 року о 7 годині 20 хвилин (т. 1 а.п. 123);

Протоколом відтворення обстановки та обставин подій від 30.05.2012 року з планом-схемою та фото таблицею, відповідно до якого свідок ОСОБА_7 розказав та показав обставини вчинення наїзду ОСОБА_1 на потерпілого, а також замірами встановлено, що вибоїна розташована на відстані 7 м до правого краю проїзної дороги та 10,6 м до місця наїзду, а місце наїзду розташовано на відстані 13,5 м до лівого краю проїзної частини. За допомогою статиста були отримані дані швидкості потерпілого на проїзній частині, а саме Т1 = 5,0с, Т2. – 4,9с, Т3 =5,0с, в темпі швидкого руху (т. 2 а.п. 68-71);

Протоколом відтворення обстановки та обставин подій від 18.07.2012 року з планом-схемою, відповідно до якого свідок ОСОБА_11 розказав та показав обставини вчинення наїзду ОСОБА_1 на потерпілого, а також замірами встановлено, що автомобіль «Mitshubishi» розташований на відстані 2,8 м до правого краю проїзної частини. Свідок ОСОБА_11 показав, що потерпілий здолав відстань довжиною 11,1м, а місце наїзду розташовано на відстані 2,8м до правого краю проїзної частини та 8,3 м до початку будинку № 25 по вул. Іларіонівській (т. 2 а.п. 74-75).

Протоколом відтворення обстановки та обставин подій від 18.07.2012 року з планом-схемою за участю обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до якого було встановлено місце розташування вибоїни (ями), яка розташована на відстані 7 м до правого краю проїзної частини та 10 м до початку будинку АДРЕСА_3 (т. 2 а.п. 76-77);

Висновком комісійної судової автотехнічної експертизи № 3047-12 від 28.08.2012 року, відповідно до якого місце наїзду на пішохода ОСОБА_5 , з технічної точки зору, відносно ширини проїзної частини, знаходиться на відстані приблизно 2,4 м відносно правого краю проїзної частини та в повз дорожньому напрямку знаходиться перед ділянкою осипу скла по напрямку руху автомобіля «Mitsubishi J300». Вирішуючи питання слідчого «з урахуванням дорожньої ситуації та обставин наїзду, коли з точку зору експертних методик, виникає момент виникнення небезпеки для водія ОСОБА_1 » - Вирішити дане питання по варіанту № 1 не надається можливим, про що вказано в дослідницькій частині даного питання. По варіантам № 2, 3, 4 небезпека для руху, згідно експертних методик, водію автомобіля «Mitsubishi J300» ОСОБА_1 виникла з моменту появи пішохода в полі зору водія, про що вказано в дослідницькій частині даного питання. В заданій постановою слідчого дорожній обстановці, виходячи з заданих постановою слідчого вихідних даних, водій автомобіля «Mitsubishi J300» ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.2., 12.3. Правил дорожнього руху України. В заданій постановою слідчого дорожній обстановці, дії водія автомобіля «Mitsubishi J300» ОСОБА_1 не суперечать вимогам п. 12.2. Правил дорожнього руху України. При заданих постановою слідчого вихідних даних в діях водія ОСОБА_1 вбачається невідповідність вимогам п. 12.3. Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з заданою дорожньо-транспортною пригодою. Згідно заданих постановою слідчого вихідних даних, водій автомобіля «Mitsubishi J300» ОСОБА_12 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_13 (т. 2 а.п. 94-104);

Постановою про уточнення даних від 13.06.2013 року, відповідно до якої під час повторного огляду транспортного засобу «Mitsubishi J300» було встановлено, модель автомобіля «Mitsubishi L300» (т. 2 а.п. 143-148).

Висновком експерта № 70/27-443 від 20.06.2013 року, відповідно до якого у даній дорожній обстановці водій автомобіля «Mitsubishi L300» держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху. В умовах даної події водій автомобіля «Mitsubishi L300» держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода своєчасним застосуванням заходів до екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до лінії руху пішохода. При заданому механізмові події дії водія автомобіля «Mitsubishi L300» держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 не суперечили вимогам п. 12.2. Правил дорожнього руху. При заданому механізмові події дії водія автомобіля «Mitsubishi L300» держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору, перебувало в причинному зв`язку з настанням даної ДТП (т. 2 а.п. 182-184);

Висновком № 2138-14 від 14 серпня 2014 року судової автотехнічної експертизи по кримінальному провадженню (кримінальній справі) № 1-кп/206/6/14, відповідно до якого у заданій ухвалою суду дорожній обстановці водій автомобіля «Mitsubishi J300» ОСОБА_1 повинен був діяти згідно вимог п. 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України.

При заданих ухвалою суду вихідних даних водій автомобіля «Mitsubishi J300» ОСОБА_1 мав технічну можливість (з моменту виникнення небезпеки для руху) запобігти технічному характеру настання дорожньо-транспортної пригоди – наїзду на пішохода ОСОБА_5 .

При заданих ухвалою суду вихідних даних у діях водія автомобіля «Mitsubishi J300» ОСОБА_1 вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з технічним характером дорожньо-транспортної пригоди – наїздом на пішохода ОСОБА_5 .

В частині обраної водієм автомобіля «Mitsubishi J300» ОСОБА_1 швидкості руху, то в його діях невідповідностей вимогам п. 12.2 Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору не вбачається (т. 4 а.п. 193-197);

На виконання ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.07.2015 року (т.6 а.п. 93-94) було проведено слідчий експеримент з складанням до протоколу план-схеми від 07.09.2015 року за участю свідка ОСОБА_11 , відповідно до якого останній розказав та показав про обставини вчинення наїзду ОСОБА_1 на потерпілого, а також про поведінку потерпілого до настання події (т.6 а.п. 100-105) та слідчий експеримент за участю обвинуваченого ОСОБА_1 , який під час експерименту відмовився від його проведення, оскільки на час проведення слідчого експерименту погодні умови не відповідали тим, що мали місце 03.01.2011, що могло суттєво вплинути на вихідні дані (т.6 а.п. 106-110), в зв`язку з чим суд, задовольняючи клопотання прокурора, повторно доручив органу досудового розслідування провести слідчий експеримент із обвинуваченим ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_7 з метою максимально наближеного до реальних умов відображення подій (т.6 а.п. 123-124), однак 24.04.2017 року вказана ухвала повернулась без виконання в зв`язку із неможливістю виконання (т.7 а.п. 1).

На виконання ухвали суду від 14.09.2018 року (т. 7 а.п. 213-214), винесеної на підставі клопотання прокурора про проведення слідчого експерименту, який 19.10.2018 року було проведено та складено протокол та до нього план-схему за участю свідка ОСОБА_11 , були отриманні нові вихідні данні. При цьому обвинувачений ОСОБА_1 відмовився від участі в слідчому експерименті, оскільки погодні умови та стан дороги не відповідали тим, що мали місце 03.01.2011 року (т.7, а.п. 226-236 з диском до нього).

За клопотанням сторони обвинувачення ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02.07.2020 було призначено судову автотехнічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта судової авто-технічної експертизи №2261-18 від 14.08.2020 року (т.9, а.п.209-215) у заданій ухвалою суду дорожній обстановці водій автомобіля «Mitsubishi L 300» ОСОБА_12 повинен був діяти згідно технічних вимог п. 12.2., 12.3. Правил дорожнього руху України.

При заданих ухвалою суду вихідних даних водій автомобіля «Mitsubishi L 300» ОСОБА_12 мав технічну можливість запобігти технічному характеру настання ДТП - наїзду на пішохода ОСОБА_5 , шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування із зупинкою керованого ним автомобіля до місця наїзду на пішохода ОСОБА_5 . При заданих ухвалою суду вихідних даних у діях водія автомобіля «Mitsubishi L 300» ОСОБА_12 вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3. Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з технічним характером ДТП - наїздом на пішохода ОСОБА_5 . При заданих ухвалою суду вихідних даних в діях водія автомобіля «Mitsubishi L 300» ОСОБА_12 невідповідностей вимогам п. 12.2. Правил дорожнього руху України, які б могли, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з технічним характером ДТП - наїздом на пішохода ОСОБА_5 , не вбачається. Вирішення питання стосовно оцінки на «переважність» будь-яких вихідних даних складає прерогативу слідчого, прокурора або суду, оскільки його рішення припускає оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, що не відноситься до компетенції експерта автотехніка, оскільки не потребує спеціальних технічних знань в галузі судової автотехнічної експертизи. При проведенні первинного огляду місця ДТП, безпосередньо на місці ДТП, були отримані параметри видимості (пішохода, елементів проїзної частини, чи будь-якого іншого предмета на проїзній частині) у відповідності до вищезгаданих методичних рекомендацій, то з технічної точки зору, вони є об`єктивними, оскільки отримані у максимально наближених умовах скоєного ДТП. У цьому випадку виключається суб`єктивність показів, як безпосередньо водія, так і свідків ДТП. Різниця у показах водія і свідків може стосуватись умов при яких було скоєна ДТП та пояснена тим, що кожний учасник пригоди та свідок, маючи суб`єктивні властивості, спостерігає подію із різних точок простору, а тому зазначені покази є суб`єктивними та фрагментальними стосовно механізму ДТП в цілому. У випадку проведення ВООП, або слідчих експериментах, через певний проміжок часу можуть бути видозмінені умови на ділянці скоєння ДТП, тобто видозмінена проїзна частина, або само полотно проїзної частини, відсутні обєкти на проїзній частині, які були безпосередньо на момент ДТП, видозмінена освітленість на ділянці дороги скоєння ДТП, субєктивність показів учасників з якими проводиться ВООП, або слідчий експеремент, тощо. Вимогами ст. 370 КПК України, передбачено, що судове рішення ухвалюється судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя визнання особи винною у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

В статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В статті 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стороною обвинувачення в обґрунтування доведеності вини ОСОБА_1 робиться посилання на протокол відтворення обстановки та обставин подій від 26.01.2011 року з планом-схемою до нього, відповідно до якого свідок ОСОБА_7 розказав та показав обставини вчинення наїзду ОСОБА_1 на потерпілого, а також про поведінку останнього до настання події. Судом було встановлено, що під час слідчого експерименту приймали участь в якості понятої ОСОБА_14 та в якості статиста її чоловік ОСОБА_15 , які є близькими родичами потерпілій ОСОБА_3 , що не заперечувалось ані стороною обвинувачення, ані самою потерпілою.

У відповідності вимог п. 3 ч. 7 ст. 223 КПК України, понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.

Аналогічну вимогу було закріплено в статті 127 КПК України в редакції 1960 року, яка діяла під час проведення слідчого експерименту від 26.01.2011 року, відповідно до якої в якості понятих мають запрошуватись особи, які не заінтересовані в справі. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства.

За змістом рішення Конституційного Суду України №12 рп/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Статтями 7, 22 КПК України передбачено, що однією із засад кримінального судочинства є змагальність сторін та свобода у поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

В статті 87 КПК України зазначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Коституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: порушення права особи на захист.

Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

У п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 року №7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина», наголошено на тому, що згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв`язку з цим судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.

Відповідно до роз`яснень п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про визнання слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_7 від 26.01.2011 року неналежним доказом, в зв`язку із порушенням вимог п. 3 ч. 1 ст. 87 КПК України, оскільки останній був проведений всупереч вимог ст. 223 КПК України, тобто з порушенням права ОСОБА_1 на захист, так як участь у слідчому експерименті приймали заінтересовані особи сторони обвинувачення.

В подальшому на підставі протоколу слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_7 від 26.01.2011 року було проведено судово-автотехнічну експертизу № 70/27-39 від 28.01.2011 (т. 1 а.п. 60-68), яку сторона захисту також просить визнати недопустимим доказом, однак суд вважає за необхідне не надавати правову оцінку доводам сторони захисту щодо невідповідності вказаного висновку експерта, фактичним обставинам справи, оскільки вказаний висновок було визнано недопустимим доказом в розумінні ст. 87 КПК України.

З аналогічних підстав, а саме використання недопустимого доказу (протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_7 від 26.01.2011 року) під час експертного дослідження, суд визнає недопустимим доказом висновок судово-автотехнічної експертизи №70/27-151 від 05.04.2011 року в частині використання вихідних даних, отриманих під час слідчого експерименту від 26.01.2011 року, а саме: час руху статиста на експериментальній ділянці за Т1-4 с, Т2-4 с, Т3-4,5 с.

В рішеннях Європейського суду з прав людини по справах «Гефген проти Німеччини» від 30.06.2008 року, «Яременко проти України» від 30.04.2015 року викладена концепція, сенс якої зводиться до того, що якщо джерело доказів («дерево») є недопустимим, то всі докази, отримані за його допомогою («плоди») будуть такими ж.

До доводів сторони захисту, щодо тієї обставини, що потерпілий ОСОБА_5 раптово зупинився на проїзній частині, про що свідчить протокол відтворення обстановки та обставин подій від 26.01.2011 року з планом-схемою до нього за участю свідка ОСОБА_7 (т. 1 а.п. 59-61), суд віноситься критично та не приймає їх до уваги, оскільки за клопотанням сторони захисту від 02.03.2020 т.9 а.п.(81-85), вказаний протокол ВООС від 26.01.2011 було визнано не допустим доказом відповідно до ст. 87 КПК України, що в свою чергу тягне за собою неможливість дослідження такого доказу.

З цих же підстав не може бути прийнята до уваги відповідь експерта ОСОБА_16 з трього питання у висновку судово-автотехнічної експертизи під № 9 від 25.03.2013 (т.3 а.п.11), оскільки підтверджень чи зупинявся пішохід ОСОБА_5 на місті наїзду на нього, в матеріалах справи відсутні. До доводів сторони захисту про ту обставину, що вказане ДТП мало місце під час відсутності будь-якого освітлення вказаної ділянки, та можливістю водієві ОСОБА_1 побачити потерпілого за цих обставин, суд не приймає їх до уваги та відноситься до них критично, оскільки вони спростовуються наявною в матеріалах справи довідкою з ВСП «Дистанція електропостачання Нижньодніпровськ-Вузол» ДП «Придніпровської залізниці» від 08.02.2011 № эчт-65-27, відповідно до якої в районі будинку № 25 по вул. Іларіонівській, зовнішнє освітлення вул. Іларіонівської було ввімкнено о 16 год. 30 хв. та вимкнено 04.01.2011 року о 7 годині 20 хвилин (т. 1 а.п. 123) та копією акту обстеження місця скоєння дорожньо-транспортної пригоди на автодорозі від 03.01.2011 року, відповідно до якого було обстежено місце ДТП, де штучне освітлення в темну пору доби – в наявності, недоліків в утриманні вуличної дорожньої мережі, що могли стати прямою чи допустимою причиною ДТП, не виявлено (т. 1 а.п. 100). Посилання сторони захисту щодо вектимної поведінки потерпілого ОСОБА_13 , а саме його стан алкогольного спяніння та порушення вимог ПДР, приймаються судом до уваги, однак вказані обставини не виключають вини обвинуваченого ОСОБА_1 , а саме порушення ним як водієм ПДР, оскільки у обстановці, що склалася, незалежно від дій пішохода, водій ОСОБА_1 мав діяти відповідно до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, тобто, виявивши небезпеку для руху або перешкоду, мав негайно вжити заходи для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоду.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, за своєю формою вини є виключно необережним, і в даному випадку необережність та легковажність водія ОСОБА_1 , щодо невжиття заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди потягла за собою суспільно небезпечні наслідки, а саме смерть потерпілого ОСОБА_5 .

Основним безпосереднім об`єктом даного злочину є безпека дорожнього руху та експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, а його додатковим обов`язковим об`єктом - життя та здоров`я особи.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 286 КК України, включає сукупність таких обов`язкових ознак як: а) порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту; б) суспільно небезпечні наслідки; в) причинний зв`язок між порушенням і суспільно небезпечними наслідками. Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту полягає в дії або бездіяльності, пов`язаній з невиконанням однієї чи кількох вимог ПДР України або інших нормативних актів, що регламентують безпеку руху та експлуатацію транспорту, з боку особи, яка керує транспортним засобом, при цьому необхідно встановити причинний зв`язок між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту і наслідками, що настали. Причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху та наслідками, що настали.

Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст. 286 КПК України.

Понятя джерела підвищеної небезпеки на рівні закону (легальна дефініція) закріплено у ст. 1187 ЦК України, відповідно до якої під джерелом підвищеної небезпеки розуміють діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для осіб, які цю діяльність здійснюють, та інших осіб.

Ознаки джерела підвищеної небезпеки також наведено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року N 6, відповідно до якого джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Наприклад, літак, автомобіль небезпечні неможливістю їх миттєвої зупинки, а будівництво - тією ж неможливістю зупинки техніки, предметами, піднятими на висоту або заглибленими, і заподіянням саме механічних ушкоджень (каліцтва).

Так, обвинувачений ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Mitsubishi L300» не міг не усвідомлювати, що він здійснює керування джеролом підвищеної небезпеки і що керуючи вказаним дежеролом підвищеної небезпеки, повинен був бути вдіві уважнішим під час вказаної дії, а саме стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну.

Теж саме стосується доводів сторони захисту, а саме його посилання на постанову слідчого від 26.06.2013 (т.3 а.п.21-22) (яка не скасована на сьогодні) відповідно до якої дії пішохіда ОСОБА_5 не відповідали вимогам ПДР.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 337 КПК України, суд розглядає кримінальне провадження, лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

До посиланнь сторони захисту на ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_1 виконав всі вимоги ПДР, суд видноситься критично, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами кримінального провадження та висновками експертиз: під № 3047/12 від 28.08.2012 (т. 2 а.п. 94-104), під № 70/27-443 від 20.06.2013 (т.2 а.п. 182-184), під № 2138-14 від 14.08.2014 (т.4 а.п. 193-197), під № 2261-18 від 14.08.2020 (т.9 а.п. 209-215), які одностайно підтверджують невідповідность вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_1 , які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з данним ДТП.

За клопотанням сторони захисту та сторони обвинувачення по вказаному кримінальному провадженню були проведені судово-автотехнічні експертизи: під № 70/27-39 від 28.01.2011 (т.1 а.п. 66-68), під № 70/27-151 від 05.04.2011 (т.1 а.п. 184-186) під № 3047/12 від 28.08.2012 (т. 2 а.п. 94-104), під № 70/27-443 від 20.06.2013 (т.2 а.п. 182-184), під № 2138-14 від 14.08.2014 (т.4 а.п. 193-197), під № 2261-18 від 14.08.2020 (т.9 а.п. 209-215). Всі експерти, які проводили вказані експертизи попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку відповідно до ст. 384 КПК України і всі експерти одностайно у своїх висновках підтвердили наявність причинно-наслідкового зв`язку у діях обвинуваченого ОСОБА_1 з данним ДТП. Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що хоча судово-автотехнічні експертизи: під № 70/27-39 від 28.01.2011 (т.1 а.п. 66-68), під № 70/27-151 від 05.04.2011 (т.1 а.п. 184-186) були визнані недопустимим доказом в розумінні ст. 87 КПК України, однак підставою для визнання вказаних доказів недопустимим не була некомпетентність експерта.

Що стосується посилання сторони захисту на «шахрайство з боку експертів»», та порушення вимог КК України та КПК України, суд вважає за необхідне зазначити, що підтверджень порушень кримінальних проваджень щодо цих підстав, суду не надано, відповідні вироки в матеріалах справи відстуні.

Доводи сторони захисту, щодо тієї обставини, що експерт ОСОБА_17 на досудовому слідстві допитувався в якості свідка (т. 2 а.п.56), а не експерта судом не приймаються до уваги, оскільки покази свідків чи інших учасників провадження здобуті під час досудового слідства в основу вироку не покладаються, судом до уваги примаються покази надані особою лише безпосередньо в судовому засіданні.

Посилання сторони захисту на покази свідка ОСОБА_11 , які останній надав в судовому засіданні (т. 2 а.п. 14-15) щодо того що ОСОБА_1 під час ДТП різко гальмував, суд не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події від 03.01.2011 (т. 1 а.п. 6-17), з фототаблицею та план-схемою, відповідно до якого у пункті 19 зазначено, що слідів гальмування не виявлено. Вказаний протоколом було проведено за участю спеціаліста, жодних зауважень від ОСОБА_1 до вказаго протоколу не надано.

До доводів сторони захисту про ту обставину що ОСОБА_1 не знає в чому конкретно він обвинувачується, суд відноситься критично, оскільки як вбачається з обвинувального акту на виконання вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, прокурором було викладено фактичні обставини кримінального правпорушення, визначено правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Окрім того, вказане питання було предметом розгляду під час підготовчого судового засідання 10.01.2020, на підставі чого судом було винесено відповідну ухвалу, якою було відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акту прокурору, а кримінальне провадження було призначено до судового розгляду.

Крім того, до доводів сторони захисту на ту обставину щодо фальсифікації доказів на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_1 , суд відноситься критично, оскільки будь-яких вироків чи рішень з цього приводу судом не приймалося. До ДБР сторона захисту з цього приводу самостійно не зверталася, в судовому засіданні, будь-яких клопотань щодо зверенень з цієї обставини для прийняття рішення, суду не надовалося. Що стосується порушення строків досудового розслідування на які посилається сторона захисту, суд відноситься критично, оскільки як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до постанови про порушення кримінальної справи від 10.01.2011 (т.1 а.п.1) справу було порушено по факту порушення правил безпеки руху за ч. 2 ст. 286 КК України. 07.02.2011 ст. слідчим ДТП СУ Касьян В.М. виніс постанову відповідно до якої притягнув ОСОБА_1 1975 року народження в якості обвинуваченого та 08.02.2011 відповідно до протоколу обвинуваченому оголошено про закінчення досудового слідства та відкрито матеріали справи відповідно до протоколу від 08.02.2011 (т.1 а.п.133-134). Враховуючи клопотання сторони захисту 28.02.2011 заступником прокурора Дніпропетровської області було винесено постанову про направлення справи на додаткове розслідування (т. 1 а.п. 151-152) та відповідно до постанови старшого прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області старшого радника юстиції Дахно А.Ю. встановлено строк досудового слідства. Вдруге обвинувальний акт було складено 21.04.2011 року. В подальшому постановою суду від 22.11.2011 кримінальна справа повернута прокурору на додатковое розслідування з наявності протиріч які неможливо уснути в судовому засіданні, а саме неповноти та неправильності досудового слідства, вказана постанова ухвалою апеляційної інстанції залишена в силі. В зв`язку з чим постановою заступника прокурора Дніпропетровської області від 06.02.2012 року було встановлено строк досудового слідства у кримінальній справі терміном один місяць з дня прийняття кримінальної справи до провадження (т.2 а.п. 44). Постановою слідчого відділу ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 20.02.2012 вказана справа прийнята останнім до свого провадження (т.2 а.п. 47), постановою слідчого ВР ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 25.02.2012 (т. 2 а.п. 58) досудове слідство по справі зупинено в порядку п. 2 ст. 206 КПК України, постановою слідчого відділу ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 19.04.2012 (т. 2 а.п. 59) вказана справа прийнята останнім до свого провадження, постановою слідчого ВР ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 20.04.2012 (т. 2 а.п. 62) досудове слідство по справі зупинено в порядку п. 2 ст. 206 КПК України, постановою слідчого відділу ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 29.05.2012 (т. 2 а.п. 63) вказана справа прийнята останнім до свого провадження, постановою слідчого ВР ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 30.05.2012 (т. 2 а.п. 72) досудове слідство по справі зупинено в порядку п. 2 ст. 206 КПК України, постановою слідчого відділу ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 17.07.2012 (т. 2 а.п. 73) вказана справа прийнята останнім до свого провадження, постановою слідчого ВР ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 21.07.2012 (т. 2 а.п. 89) досудове слідство по справі зупинено в порядку п. 2 ст. 206 КПК України, постановою слідчого відділу ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 08.11.2012 (т. 2 а.п. 90) вказана справа прийнята останнім до свого провадження, будь яких підтверджень на необгрунтованність зупинення строків досудового слідства сторою захисту суду не надовалось.

Інші доводи сторони захисту судом не приймаються до уваги, оскільки вказані доводи не спростовують факт події яка мала місце 03 січня 2011 року, і фактично зводяться до непогодження з висунутим обвинуваченням відносно ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

«…Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції ) тощо. Таким чином, даючи офіційне тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, Конституційний Суд України виходить з того, що обвинувачення особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження…».

В силу вимог ст. ст. 370, 373 КПК України суд обґрунтовує вирок лише на доказах, які були розглянуті у судовому засіданні і обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Суд, об`єктивно з`ясувавши фактичні обставини кримінального провадження під № 12016040030000075, підтверджені доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, доходить до висновку про встановленість та доведеність у судовому засіданні винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину з необережності.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 , суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення Правил безпеки дорожнього руху, особою яка керує транспортним засобом, що спричинила смерть потерпілого ОСОБА_5 . Суд розцінює поведінку обвинуваченої ОСОБА_1 під час судового розгляду та його повне не визнання вини, як захисно-установчу в суб`єктивно складній, несприятливій для нього судово-слідчій ситуації.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд з додержанням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також на виконання вимог п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суд поряд з наслідками, що настали, враховує й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, враховуючи що ОСОБА_1 вчинив злочин з необережності, який згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу винного, який раніше не судимий (т.1 а.п.126), маючого на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.4 а.п. 214), за місцем реєстрації та мешкання характеризується позитивно (т. 1 а.п. 104,118 ), відповідно до довідки ДП «Дирекція пересувних циркових колективів України» працевлаштований на посаду адміністратора з травня 2009 року, за місцем роботи характеризується позитивно (т. 1 а.п.119) на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психітра не перебуває (т.1 а.п.102, т.9 а.п.183), до адміністративної відповідальності не притягався (т.1 а.п.103,105), також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_18 , відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_18 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

З огляду на вищевикладене, враховуючи тяжкість злочину, особу винного, повне не визнання вини, та його небажання відшкодувати завдану потерпілій шкоду, а також обставини справи, суд вважає за необхідне призначити покарання ОСОБА_18 у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, з додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Разом з тим, суд враховуючи ту обставину, що справа розглядається в суді близько 9 років, а строк притягнення ОСОБА_18 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК України спливає у січня місяці 2021 року, враховуючи що злочин у якому обвинувачується ОСОБА_18 вчинений з необережності, те що ОСОБА_18 за час розгляду справи до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, суд вважає за доцільне застосувати до ОСОБА_18 положення ст. 75 КК України, призначивши останньому покарання з іспитовим строком та визначенням відповідних обов`язків судом, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішуючи питання про цивільний позов ОСОБА_3 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 18515,82 гривень та моральної шкоди в розмірі 200 000,00 гривень, проти якого обвинувачений заперечував у повному обсязі, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України, за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Так, згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», при розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК.

Водночас, за змістом ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Цей же принцип змагальності сторін, що передбачає самостійне обстоювання сторонами кримінального провадження їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості закріплений і в ст. 50 КПК України.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З огляду на те, що цивільний позов в частині відшкодування майнової шкоди під час судового розгляду підтверджується наданими потерпілою ОСОБА_3 квитанціями, на підтвердження зазначених у вказаному цивільному позові витрат, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 18515,82 гривень.

Щодо стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів.

Судом встановлено, що з необережної дії водія ОСОБА_18 потерпілій ОСОБА_3 була заподіяна моральна шкода як їй так і її дітям, яка полягає у душевних стражданнях, оскільки вона втратила свого чоловіка ОСОБА_5 з яким перебувала у шлюбі з 1992 року (т.1 а.п. 34), у зв`язку з втратою годувальника, у неї на утриманні залишилися дві доньки (які на момент вчинення злочину були неповнолітніми). Моральні страждання і біль втрати близької і рідної людини до цього часу не вгамувалися. На її плечі ліг тягар одноосібного виховання, матеріального забезпечення і надання освіти дітям. За відсутності підтримки чоловіка зменшився час на відпочинок, суттєво змінилися умови життя. Вона пережила стрес та душевні страждання внаслідок цієї трагедії, у неї порушився сон, погіршився стан здоров`я, виникла невпевненість у майбутньому.

Відповідно до роз`яснення, які містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших змін. Зокрема, враховується стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд приймає до уваги віктимну поведінку потерпілого ОСОБА_5 , та те що справа слухається більше дев`яти років у суді, за цей час обвинувачений ні яким чином не вчинив жоднох спроб для відшкодування шкоди, не попросив вибачення у потерпілої та приймаючи до уваги ту обставину, що від дій обвинуваченого настала смерть потерпілого ОСОБА_5 , а відповідно до ст. 3 Конституції України, визначено що людина, її життя і здоров`я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статею 27 Конституції України, встановлено що кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров`я, а відтак суд вважає, за необхідне цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

Суд вважає що розмір моральної шкоди у розмірі 200 000,00 гривень, що спричинений ОСОБА_3 виходячи із сукупності її складових, а саме страждань, які зумовлені втратою чоловіка та те що на утриманні у останньої залишолось двоє дітей, пережитий останньою значний емоційний стрес та порушений звичайний уклад життя, з урахуванням розумності, виваженості та справедливості є достатнім розміром для компенсації моральної шкоди і саме такий розмір, суд вважає таким, що відповідає ступеню моральних страждань потерпілої та підлягає задоволенню в повному обсязі. Згідно з ч.4 ст.174 Кримінального процесуального кодексу України, визначено що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Враховуючи наведене, арешт, накладений постановою старшого слідчого по ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській обл. від 07.02.2011 на автомобіль марки «Mitshubishi J300», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1994 р.в., VIN- НОМЕР_3 , який, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 виданого Макарівським МРЕВ ДАІ ДАІ ГУ УМВС України, належить ОСОБА_4 , який визнано речовим доказом відповідно до постанови про долучення до справи речових доказів від 10.11.2011 (т.1 а.п.25), переданий на відповідальне зберігання на територію Самарського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській обл., суд вважає за необхідне скасувати.

Окрім того, скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого по ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській обл. від 07.02.2011 на нерухоме, рухоме та інше майно, належне ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 у кримінальному провадженні не обирався.

Процесуальні витрати по кримінальному провадженню під № 12016040030000075, відсутні. Питання про речових доказів вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 100, 128, 174, 367-374 КПК України суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 від відбування основного покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 наступні обов`язки:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 у кримінальному провадженні не обирався.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь потерпілої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином суму у розмірі 18515,82 (вісімнадцять тисяч п`ятсот п`ятнадцять гривень вісімдесят дві копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь потерпілої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 200 000,00 (двісті тисяч) гривень, на відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.

Процесуальін витрати по кримінальному провадженню під № 12016040030000075, відсутні.

Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого по ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській обл. від 07.02.2011 на автомобіль марки «Mitshubishi J300», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1994 р.в., VIN- НОМЕР_3 , який, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 виданого Макарівським МРЕВ ДАІ ДАІ ГУ УМВС України, належить ОСОБА_4 , який визнано речовим доказом відповідно до постанови про долучення до справи речових доказів від 10.11.2011 (т.1 а.п.25), переданий на відповідальне зберігання на територію Самарського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого по ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській обл. від 07.02.2011 на нерухоме, рухоме та інше майно, належне ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Речовий докази:

- автомобіль марки «Mitshubishi J300», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1994 р.в., VIN- НОМЕР_3 , який, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 виданого Макарівським МРЕВ ДАІ ДАІ ГУ УМВС України, належить ОСОБА_4 , визнаний речовим доказом відповідно до постанови про долучення до справи речових доказів від 10.11.2011 (т.1 а.п.25), переданий на відповідальне зберігання на територію Самарського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області (т.1 а.п.25) - повернути власнику ОСОБА_4 за належністю (т. 1 а.п.122).

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя О.В. Поштаренко