Рішення № 93854754, 28.12.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"28" грудня 2020 р. Справа № 911/1231/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква

про стягнення 17 755,09 грн.

Без виклику представників учасників процессу;

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква про стягнення 17 755,09 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні свої зобов`язання щодо виконання умов договору в частині вчасної оплати за поставлений природній газ. Враховуючи прострочені строки оплати, позивачем було подану зазначену позовну заяву про стягнення з відповідача 13 143,18 грн. пені, 2 404,24 грн. 3% річних та 2 207,67 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.05.2020 було відкрито провадження у справі № 911/1231/20 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено судом строки для подачі відзиву та відповіді на відзив.

03.06.2020 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строків для надання відзиву на позов, у звязку із введенням на території України карантинних заходів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.07.2020 у справі № 911/1231/20 клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква про продовження строку для подання відзиву на позов від 08.05.2020 задоволено; продовжено відповідачу процесуальний строк для надання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня закінчення карантину.

18.09.2020 до канцелярії суду від відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що він є структурним формуванням Збройних Сил України, підпорядкованим Міністерству оборони України, та враховуючи те, що він є неприбутковою організацією всі розрахунки за надані послуги здійснюються через Державну казначейську службу України у міру взяття бюджетного зобов`язання. Крім того, позивач не звертався до відповідача з листами (претензіями, розрахунками, тощо) з вимогою про оплату пені, 3% річних та інфляційних витрат, а також не було виставлено жодного рахунку на оплату вказаних нарахувань, у зв`язку з чим відповідач не мав можливості оплатити вказані суми до моменту подачі позову до суду та не був обізнаним з відповідними нарахуваннями, що призвело до збільшення зобов`язань відповідача перед позивачем.

Приймаючи до уваги, що відповідач подав до суду відзив на позов, а відтак скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

05.01.2018 між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – постачальник, позивач) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква (далі – споживач, відповідач) укладено договір № 4581/18-БО(Т)-41 постачання природного газу (далі - договір). В подальшому, 29.03.2018 сторонами підписано ряд додаткові угоди №1 та №2, копії яких долучені до матеріалів справи.

Пунктами 1.1 зазначеного правочину сторони узгодили, що постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 1 кварталі 2018 року природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах йього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору (з урахуванням додаткової угоди №2), постачальник передає споживачу з 01 січня 2018 року по 31 березня 2018 року (включно) природній газ орієнтовним обсягом до 314,598.куб.м, (триста чотирнадцять тис. п`ятсот дев`яносто вісім куб. метрів).

Згідно з п. 3.1 договору, постачальник передає споживачеві у загальному потоці імпортний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») – у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газонтранспортну систему. Право власності на природній газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. п. 3.7 – 3.8 договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачем у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу. Споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику: - завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газонтранспортної системи). Разом з копією такого акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором); - підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного гащу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу природний газ за період з січня 2018 року по лютий 2018 року включно на загальну суму 2 985 107,16 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.01.2018 на суму 1 517 328,42 грн. та актом приймання-передачі природного газу б/н від 28.02.2018 на суму 1 467 778,74 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу з боку відповідача підписано директором підприємства та скріплено печаткою підприємства без будь-яких зауважень та заперечень, копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природній газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом встановлено, що, на момент розгляду справи, відповідачем здійснено повну оплату поставленого природного газу на суму 2 985 107,16 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до п. 12.1 договору, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 січня 2018 до 31 березня 2018 (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 4581/18-БО (Т)-41 постачання природного газу від 05.01.2018 та додаткові угоди до нього, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено строк оплати за переданий газ умовами п. 6.1 договору, а саме: до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що за прийнятий природний газ за період з 01.01.2018 по 28.02.2018 відповідач повинен був розраховуватися до 25-го числа(включно) місця, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, відповідачем свої обов`язки в частині оплати за поставлений у січні та лютому 2018 року природний газ у строки, які визначено умовами договору, належним чином виконано не було, що підтверджується довідкою позивача, копія якої міститься у матеріалах справи.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позивач за прострочення строків оплати поставленого природного газу, керуючись п.8.2. договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 13 143,18 грн.

Беручи вищезазначене до уваги та з урахуванням умов договору, порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд, здійснивши перерахунок в межах розрахунку позивача, дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають повному задоволенню в сумі 13 143,18 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2 404,24 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 207,67 грн.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають повному задоволенню.

Одночасно, судом враховані заперчення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. Разом із тим, суд відхиляє останні, з огяду на наступне.

Частиною 2 статті 218 ГК України та статті 617 ЦК України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Тобто відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.08.2007 № 6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Аналогічних правових висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17 та від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2102,00 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (місцезнаходження: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, буд. 1; код ЄДРПОУ 08167863) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (місцезнаходження: вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) 13 143,18 грн. пені, 2 404,24 грн. 3 % річних, 2 207,67 грн. інфляційних втрат та 2102,00 грн. судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Сокуренко