Рішення № 93854363, 22.12.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/170/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2020 Справа № 908/2779/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Приватного акціонерного товариства “Василівкатепломережа” (71600, Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Шевченко, буд. 85А, код ЄДРПОУ 05541137)

До відповідача: Комунального підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129А, код ЄДРПОУ 03327115)

про стягнення 6 600,00 грн.,

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

В провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа № 908/2779/20 за позовом Приватного акціонерного товариства “Василівкатепломережа” до Комунального підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради про стягнення 6 600,00 грн.

Ухвалою суду від 02.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2779/20 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 30.11.2020.

06.11.2020 від Комунального підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради до Господарського суду Запорізької області надійшов відзив на позовну заяву № 12/1878 від 05.11.2020 (вх. № 21842/08-08/20 від 06.11.2020), в якому відповідач заперечив проти доводів викладених у позовній заяві та поновлення строку позовної давності з огляду на безпідставність та відсутність у позовній заяві належного обґрунтування такого поновлення. Просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

20.11.2020 від Приватного акціонерного товариства “Василівкатепломережа” до суду надійшла відповідь на відзив № 1034 від 18.11.2020 (вх. № 222739/08-08/20 від 20.11.2020), згідно якої позивач просить суд поновити строк позовної давності та підтримав позовні вимоги. Також, до відповіді на відзив, позивачем в підтвердження доводів викладених у позовній заяві додані акти надання послуг, звіти про дебетові та кредитні операції по кожному місяцю 2015 та 2016 роках, акти звірки взаємних розрахунків за 2015, 2016 роки.

Ухвалою суду від 30.11.2020 № 908/2779/20 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 22.12.2020 о 10 год. 30 хв.

14.12.2020 від КП “Облводоканал” ЗОР до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву № 12/12187 від 08.12.2020 (вх. № 24511/08-08/20 від 14.12.2020), згідно яких відповідач підтримав заперечення викладені у відзиві на позовну заяву та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ПрАТ “Василівкатепломережа” у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У судовому засіданні 22.12.2020 судом прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та письмові заперечення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 166 ГПК України, у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою-шостою статті 165 цього Кодексу.

Частинами 5 та 6 ст. 165 ГПК України визначено, що копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються: 1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Як встановлено судом, в порушення вимог ч. 3 ст. 166, ч.ч. 5 та 6 ст. 165 ГПК України, позивачем до відповіді на відзив не додані документи, що підтверджують надіслання відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу - КП “Облводоканал” ЗОР.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З позовної заяви вбачається, що 01.01.2011 між Приватним акціонерним товариством “Василівкатепломережа” (Виконавець) та Комунальним підприємством “Облводоканал” Запорізької обласної ради (Замовник) укладено Договір про надання послуг № 8 (надалі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послуги автотранспорту, в порядку та на умовах, визначених цим договором. Заявник - ПрАТ «Василівкатепломережа» надав послуги з автотранспорту в порядку та на умовах, визначених цим договором. Згідно з умовами договору, замовник здійснює оплату після отримання та прийняття послуг, що фіксується актами про надані послуги. Строк оплати на протязі 10 днів з дня підписання акту. Так, згідно з актом звірки взаємних розрахунків за договором № 8 від 01.01.2011 про надання послуг з автотранспорту, сума боргу складає 6 600,00 грн. Посилаючись на ст.ст. 173, 193 ГК України, ч. 1 ст. 625 ЦК України позивач просив суд поновити строк позовної давності, стягнути з відповідача 6 600,00 грн. заборгованості та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. Щодо спливу строку позовної давності позивач зазначив, що особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила, після спливу загального або спеціального строку позовної давності. Також, відповідно до ухвали від 02.11.2020 № 908/2779/20, Господарський суд Запорізької області розглянувши матеріали позовної заяви визнав їх достатніми для прийняття до розгляду, відкриття провадження у справі та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. На підставі викладеного, твердження відповідача про невідповідність позовної заяви вимогам законодавства є необґрунтованими. Просить суд позов задовольнити.

В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач зазначив, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження надання ПрАТ “Василівкатепломережа” відповідачу послуг за договором № 8 від 01.01.2011. Акт звірки взаєморозрахунків на суму 6 600,00 грн. підписаний в односторонньому порядку та не свідчить про наявність у відповідача заборгованості. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки згідно Акту звірки взаємних розрахунків наданого позивачем, останній платіж на суму 2 200,00 грн. відповідачем був здійснений ще 12.10.2016, а отже, враховуючи положення ЦК України щодо позовної давності, перебіг позовної давності починається з 13.10.2016 та закінчується 13.10.2019 відповідно. Позовна заява датована 27.10.2020. На підставі викладеного, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та додаткові докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2011 між Приватним акціонерним товариством «Василівкатепломережа» (Виконавець, позивач) та Комунальним підприємством Облводоканал» Запорізької обласної ради (Замовник, відповідач) укладено Договір про надання послуг № 8 (Договір).

Позивач - ПрАТ «Василівкатепломережа» згідно із договором мав надати відповідачу послуги з автотранспорту в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник (КП «Облводоканал» ЗОР) мав здійснити оплату після отримання та прийняття послуг, що фіксується актами про надані послуги. Строк оплати на протязі 10 днів з дня підписання акту.

Так, згідно наданого позивачем акту звірки взаємних розрахунків за договором № 8 від 01.01.2011 про надання послуг з автотранспорту, сума заборгованості КП «Облводоканал» ЗОР складає 6 600,00 грн.

Посилаючись на ст.ст. 173, 193 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України, позивач просить суд поновити строк позовної давності, стягнути з відповідача 6 600,00 грн. заборгованості та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

Судом досліджено умови договору про надання послуг № 8 від 01.01.2011 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послуги автотранспорту, в порядку та на умовах, визначених у Договорі.

Пунктом 1.2. договору визначено, що результати наданих послуг за Договором підтверджуються Актами виконаних робіт встановленого чинним законодавством зразку.

Згідно п. 2.2. договору, акт про надання послуг підписується сторонами після надання послуг.

Розділом 3 договору передбачені обов`язки сторін.

Так, відповідно до п. п. 3.1., 3.2. договору, обов`язки виконавця:

- своєчасно та якісно надавати послуги зазначені в п. 1.1. цього договору (п. 3.1.1);

- при виникненні обставин, що перешкоджають належному виконанню своїх зобов`язань, згідно з цим договором, терміново повідомити про це замовника (п. 3.1.2);

- складати та передавати замовнику акти про надання послуг (п. 3.1.3);

обов`язки замовника:

- приймати від виконавця послуги, що надаються згідно з цим договором (п. 3.2.1);

- після контролю за достовірністю актів про надання послуг виконавцем, підписувати ці акти після надання послуг (п. 3.2.2);

- оплачувати послуги, на умовах та в порядку зазначеному в п. 2.1. цього договору (п. 3.2.3).

За порушення умов цього договору, винна сторона відшкодовує потерпілій стороні спричинені цим порушенням збитки (п. 4.1).

Пунктом 4.6. договору сторони зазначили, що за недотримання строків сплати зазначених в п. 3.3. договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,01% від суми прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення), за кожний день прострочення.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 5.1).

Договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін. Одностороннє розірвання договору можливе лише у випадках, передбачених цим договором та законодавством України (п. 5.3). Кожна із сторін має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, попередньо письмово повідомити про це другу сторону за 20 днів (п. 5.4).

Відповідно до розділу 7 договору, спори, які виникають з цього договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів та прийняття відповідальних рішень (п. 7.1). При неможливості досягнути згоди між сторонами договору стосовно спірного питання, спір вирішується згідно з чинним законодавством України (п. 7.2).

Пунктом 8.1. визначено, що дія договору припиняється:

- повним виконанням сторонами своїх зобов`язань за цим договором;

- за згодою сторін;

- з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Доказів розірвання договору № 8 про надання послуг від 01.01.2011 або визнання його недійсним сторонами суду не надано.

В матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2016 по 01.06.2020, укладений між ПрАТ “Василівкатепломережа” та КП «Облводоканал» ЗОР, відповідно до якого за даними ПрАТ “Василівкатепломережа”, станом на 01.06.2020 заборгованість КП «Облводоканал» ЗОР на користь ПрАТ “Василівкатепломережа” складає 6 600,00 грн.

З вищевказаного акту вбачається, що він підписаний та скріплений печаткою ПрАТ “Василівкатепломережа”. Підпису та відбитку печатки з боку КП «Облводоканал» ЗОР вказаний акт не містить (а.с. 9).

З матеріалів справи вбачається, що 20.11.2020 до Господарського суду Запорізької області від ПрАТ “Василівкатепломережа” надійшла відповідь на відзив № 1034 від 18.11.2020 (вх. № 22739/08-08/20 від 20.11.2020), до якої позивачем додані акти надання послуг за договором № 8 від 01.01.2011 за період з травня 2015 по вересень 2016 включно, звіти про дебетові та кредитні операції за період з червня 2015 по серпень 20016 включно та акти звірки взаєморозрахунків за 2015 та 2016 роки.

В порушення вимог ч. 1 ст. 166, ч. 5, п. 2 ч. 6 ст. 166 ГПК України, доказів надсилання вказаної відповіді на відзив на адресу КП «Облводоканал» ЗОР позивачем суду не надано.

Предметом розгляду справи є стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 8 від 01.01.2011 у розмірі 6 600,00 грн.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи № 908/2779/20, проаналізувавши норми чинного законодавства та оцінивши докази, суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з наданих суду документів, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов`язки. Обов`язки позивача виразились у надані послуг, а обов`язки відповідача - в їх оплаті.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний припис містять п. п. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Строки здійснення розрахунків узгоджено сторонами, про що зазначалось вище.

Між сторонами у 2015 – 2016 роках існували договірні відносини на підставі договору № 8 про надання послуг від 01.01.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на умови договору та Акт звірки взаєморозрахунків від 01.06.2020 на суму 6 600,00 грн., який підписаний та скріплений печаткою лише з боку позивача - ПрАТ «Василівкатепломережа» (а.с. 9).

Доказів його надсилання на адресу відповідача – КП «Облводоканал» ЗОР суду не надано.

Пунктом 8 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Згідно із ч. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Статтею 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4). У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. 5). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8).

Відповідно до ч. 9 ст. 80 ГПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Акти надання послуг за договором № 8 від 01.01.2011 за період з травня 2015 по вересень 2016 включно, звіти про дебетові та кредитні операції за період з червня 2015 по серпень 20016 включно та акти звірки взаєморозрахунків за 2015 та 2016 роки надані суду 20.11.2020 разом із відповіддю на відзив на позовну заяву, які не прийнятті судом до розгляду, оскільки позивачем порушено порядок надання доказів (відсутні докази надсилання на адресу відповідача) та ним не надавалось клопотання у відповідності до вимог ч. 4 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання. Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява N 16404/03) від 19 лютого 2009 року 921, зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії", від 12 липня 1988 року, серія A, N 140, с. 29, пп. 45 - 46, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії", від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, с. 1462, п. 34).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 01.08.2019 у справі № 927/313/18.

Щодо Акту звірки взаєморозрахунків станом на 01.06.2020 на суму 6 600,00 грн., який доданий до позовної заяви та підписаний лише позивачем, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, вказав, що акт звірки взаємних розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють облік операцій. Сам по собі акт звірки не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Акт звірки може бути доказом за сукупності таких умов, як: інформація, що в ньому відображена, підтверджена первинними документами; містить підписи уповноважених на це осіб. А отже, підписаний в односторонньому порядку акт звіряння не може прийматись судом як доказ.

Аналізуючи вищевикладені доводи, оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позивачем належними доказами заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо поновлення строку позовної давності суд зазначає.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд, визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту ( ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Щодо можливості захисту права позивача після спливу строку позовної давності слід враховувати наступне.

За змістом статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення, яке повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

Позивач не обґрунтував пропущення ним строку звернення до суду з поважних причин, як і не обґрунтував позовні вимоги належними та допустимими доказами.

Відповідно до 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29.05.2013 р. № 10 За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки судом не вбачається підстав для задоволення позовних вимог, то питання щодо поновлення строку позовної давності у зв`язку із поважністю причин його пропуску та клопотання відповідача про застосування строку позовної давності судом не розглядались.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, а також підстави та предмет позову, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за послуги з автотранспорту у розмірі 6 600,00 грн. є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Заперечення Комунального підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради на позовну заяву, викладені у відзиві та письмових запереченнях на відповідь на відзив до уваги судом не приймаються в силу викладеного.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати, в тому числі по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн. покладаються на позивача

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2020.

Суддя К.В. Проскуряков

Згідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.