Рішення № 93851086, 28.12.2020, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/7514/20

2/212/3604/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2020 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Колочко О.В., за участі секретаря судового засідання Ігнатьєвої А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги,

В С Т А Н О В И В:

13 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «ЦГЗК», який у подальшому неодноразово уточнювала (в ост. ред. від 11.12.2020), про стягнення вихідної допомоги в сумі 318 грн. та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 09.09.2004 по 30.11.2020 у розмірі 66573,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з 23.12.1983 по 08.09.2004 працювала на підприємстві відповідача. 08.09.2004 позивач була звільнена за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. У 2020 році їй стало відомо, що при звільненні у зв`язку із виходом на пенсію відповідач повинен був виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати, оскільки позивач пропрацювала на підприємстві відповідача 10 років. Однак до часу звернення до суду належні до виплати кошти у вигляді вихідної допомоги не виплачені, в зв`язку з чим вона звернулася з позовом до суду.

Ухвалою суду від 15 жовтня 2020 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано за клопотанням позивача письмові докази.

11 листопада 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона заперечила проти позовних вимог, пояснила, що ОСОБА_1 жодного дня не перебувала у трудових відносинах з підприємством.

12 листопада 2020 року надійшла уточнена позовна заява, у якій позивач зазначила про неодноразову зміну прізвища, та уточнила, що на підприємстві відповідача вона працювала під прізвищем ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 12 листопада 2020 року прийнято до провадження уточнену позовну вимогу, за клопотанням позивача витребувані письмові докази.

30 листопада 2020 року судовий розгляд був відкладений, наданий час представнику відповідача для надання відзиву на уточнену позовну заяву.

12 грудня 2020 року представник відповідача на виконання ухвали суду надав витребувані судом письмові докази.

10 грудня 2020 року за клопотання представника позивача судовий розгляд відкладений, наданий час для уточнення позовних вимог.

11 грудня 2020 року надійшла позовна заява із зменшеними позовними вимогами.

23 грудня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на уточнену позовну заяву, у якому вона заперечила проти задоволення позовних вимог з таких підстав. Нормами Галузевої угоди Гірничо-металургійного комплексу України на 2003-2004 роки, у якій ПрАТ «ЦГЗК» не були стороною угоди і яка не була підписана Генеральним директором підприємства, було передбачено виплату працівникові при виході на пенсію за рахунок коштів підприємства одноразової допомоги у порядку, передбаченому колективним договором, однак нормами Колективного договору ВАТ «ЦГЗК», що діяв на час звільнення позивача, не було передбачено виплату одноразової допомоги при звільненні, а тому законних підстав для виплати вихідної допомоги не має. Крім того, наголосила на тому, що одноразова допомога не є заробітною платою у розумінні ЗУ «Про оплату праці» і, оскільки позивач звільнилася у 2004 році, строк, передбачений ст. 233 КЗпП України для звернення із заявою, сплинув. Просила суд врахувати принципи співмірності під час винесення рішення у справі стосовно суми середнього заробітку та сумою вихідної допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України, серії НОМЕР_1 (а.с.11).

У зв`язку з реєстрацією шлюбу позивач змінила прізвище: ІНФОРМАЦІЯ_2 з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », ІНФОРМАЦІЯ_3 – з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », ІНФОРМАЦІЯ_4 – з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_2 », ІНФОРМАЦІЯ_5 – з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_6 » (а.с. 54-57).

Позивач працювала на підприємстві відповідача на посаді машиніст конвеєра в період з 23.12.1983 по 21.08.1987, з 18.04.1997 по 08.09.2004 і була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України, наказ № 152к 950 від 08.0.2004, зазначені обставини не заперечувались сторонами під час розгляду справи, та підтверджуються копією трудової книжки (а.с. 31-32).

У відповідності до розрахункового листа ПрАТ «ЦГЗК» за вересень 2004 року позивачу (на той час ОСОБА_2 ) при звільненні з підприємства відповідача допомога при виході на пенсію не виплачувалась (а.с. 61).

Відповідно до довідки ПрАТ «ЦГЗК» за № 969 від 24.11.2020, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_7 складала 318 грн. (а.с. 59).

Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Пунктом 6.1 розділу VІ «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2003-2004 роки, яка була чинною на день звільнення позивача, передбачено, що сторона власника зобов`язується виплачувати працівнику при виході на пенсію за рахунок коштів підприємства одноразову допомогу у порядку, передбаченому колективним договором, та у розмірі, залежному від стажу його роботи в галузі, але не менше: середньомісячної заробітної плати при стажі від 7,5 до 15 років (а.с.12-13).

Положеннями ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Під час судового розгляду судом встановлено, що на момент виходу на пенсію за власним бажанням позивач мала 11 років стажу роботи на підприємстві відповідача і у галузі, що перебільшує 10 років, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що на позивача розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої угоди та їй при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі середньомісячної заробітної плати, яка становить 318 грн.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що так як позивачу ОСОБА_1 , яка звільнена 08 вересня 2004 року, не були виплачені всі належні їй суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Що стосується заявленого позивачем розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, обчисленого за період з 09.09.2004 по 30.11.2020, у сумі 66573,75 грн., то суд вважає необхідним застосувати принцип співмірності цієї суми із заявленою сумою невиплаченої вихідної допомоги у розмірі 318 грн., та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, приходить до висновку про можливість зменшити розмір відшкодувань, визначений статтю 117 КЗпП України, враховуючи, що факт порушення права позивача та сума відповідної компенсації були встановлені під час судового розгляду, і стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 31800 грн., що у сто разів більше невиплаченої вихідної допомоги, і на думку суду, буде відповідною сатисфакцією позивачу за її порушені права.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача в дохід держави в розмірі 840,80 грн., оскільки такий розмір судового збору був мінімальним у справах майнового характеру на час звернення позивача до суду.

На підставі ст.ст. 47, 97, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 318 (триста вісімнадцять) гривень 00 коп., середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі 31800 (тридцять одну тисячу вісімсот) гривень 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» у дохід держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційної інстанції через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00190977, юридична адреса: 50066, м. Кривий Ріг.

Повне рішення складено та підписано 28 грудня 2020 року.

Суддя: О. В. Колочко