Ухвала суду № 93850613, 09.11.2020, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

іменем України

Справа № 212/8470/19

Провадження № 1-кп/210/667/20

"09" листопада 2020 р. м. Кривий Ріг

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ступак С.В.

суддів Вікторович Н.Ю., Чайкіної О.В.,

з участю:

секретаря судового засідання Доценко В.В.,

прокурора Кондратенка І.М.,

захисників-адвокатів Артеменко С.Ю., Єрунової О.В., Малиці Ю.М.,

Шелудько А.О., Вовк Л.М., Нечаєва Л.Є.,

Яковлєва Д.С., Морозова Є.Є.,

обвинувачених: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,

ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Кривого Рогу матеріали об`єднаного кримінального провадження за обвинувальними актами щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.3 ст.313 КК України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

У провадження Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувають матеріали об`єднаного кримінального провадження за обвинувальними актами щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.3 ст.313 КК України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України.

Ухвалою колегії суддів від 22 вересня 2020 року продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 19 листопада 2020 року.

Враховуючи те, що до 19.11.2020 року неможливо закінчити розгляд даної справи, колегією суддів перед учасниками кримінального провадження поставлене питання щодо доцільності тримання під вартою ОСОБА_19 .

Прокурор у судовому засіданні звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_19 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки, ризики які існували на момент обрання та продовження вказаного запобіжного заходу, не відпали.

Обвинувачений ОСОБА_19 та його захисник – адвокат Артеменко С.Ю. (кожен окремо), заперечували з приводу клопотання прокурора щодо про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки, прокурор нічим не обґрунтовує необхідність тримання ОСОБА_19 під вартою та посилається на ризики, які на даний час вже відпали. Просили суд змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та їх захисники Єрунова О.В., Малиця Ю.М., Морозов Є.Є., Шелудько А.О., Вовк Л.М., Яковлєва Д.С., Нечаєва Л.Є. (кожен окремо), просили суд вирішити питання про зміну обвинуваченому ОСОБА_19 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Колегія суддів, вислухавши доводи учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Під час вирішення питання про доцільність продовження обвинуваченому строку дії міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування (рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії»(п. 60).

Європейський суд з прав людини у справі «Сергій Волосюк проти України» зазначив, що зі спливом певного часу тяжкість злочину, в якому особа підозрюється чи обвинувачується, як єдина підстава тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може бути достатньою.

Відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому, при вирішенні питання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу, колегія суддів враховує те, що ОСОБА_19 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст. 307 КК України, за які законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, а також особу обвинуваченого, а саме те, що останній має цивільну дружину, спільного сина, має постійне місце проживання.

Крім того, колегією суддів враховується та обставина, що ОСОБА_19 з 20.05.2019 року перебував у міжнародному розшуку та був затриманий 22.09.2019 року за межами кордону України, а саме, у Польщі, що вказує на наявність ризику про переховування від суду, з метою уникнення відповідальності.

Таким чином, судом встановлено, що станом на 09.11.2020 року наявність заявлених ризиків, передбачених ст.177 КПК України, на які посилається прокурор, не зменшилась, що не дає достатніх правових підстав суду для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Аналізуючи вказаний ризик в контексті практики Європейського суду із захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись із посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі може оцінюватись у світлі факторів, пов`язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиев проти Молдови).

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що доводи захисника обвинуваченого, є необґрунтованими, а тому, клопотання про зміну запобіжного заходу ОСОБА_19 на більш м`який, задоволенню не підлягає.

Інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого і продовження раніше обраного щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

При цьому, колегія суддів враховує, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Крім того, при вирішенні питання про доцільність продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_19 , судом враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення «Лабіта проти Італії», згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

З урахуванням встановлених обставин колегія суддів вважає, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує двох місяців, тобто до 06 січня 2021 року.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 199, 291, 370, ч. 2 ст. 376 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місці, тобто до 06 січня 2021 року включно.

Копію ухвали направити до ДПтСУ Криворізька установа виконання покарань УДПтСУ у Дніпропетровській області №3, для виконання.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 2 статті 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по справі.

Повний текст ухвали складено 10 листопада 2020 року.

Головуючий суддя: С. В. Ступак

Суддя: Н.Ю. Вікторович

Суддя: О.В. Чайкіна