Рішення № 93848815, 28.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2020 року м. Київ № 640/28397/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років від 12 жовтня 2020 року №2600-0314-8/145154;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2020 року №4429 про призначення пенсії за вислугою років.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 25 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років.

Листом від 12 жовтня 2020 року №2600-0314-8/145154 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що станом на 11 жовтня 2017 року у останнього відсутні 25 років стажу роботи та, відповідно, про відсутність правових підставі для призначення пенсії за вислугу років, вказавши, що у позивача наявний стаж за вислугу років станом на 25 вересня 2020 року складає 25 років 3 місяці 12 днів перебування у складі збірних команд України - 7 років.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача, вважає їх протиправними, з огляду на те, що на його переконання, в нього наявне право на призначення пенсії за вислугу років, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою від 25 вересня 2020 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За результатами розгляду даної заяви було встановлено, що загальний трудовий стаж позивач станом на 10 жовтня 2017 року відповідно до трудової книжки та архівної довідки №719 від 22 липня 2020 року має загальний страховий стаж 22 роки 5 місяців 12 днів, перебування в складі збірних команд України - 7 років.

У зв`язку з відсутністю у позивача необхідного стажу (25 років) станом на 10 жовтня 2017 року, у відповідача були відсутні правові підстави для призначення пенсії позивача за вислугу років, про що останнього повідомлено листом від 12 жовтня 2020 року №2600-0314-8/145154.

Не погоджуючись з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач у відповіді на відзив на позовну заяву послався на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 25 вересня 2020 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», разом з заявою позивачем, у тому числі, було подано трудову книжку, видану на його ім`я, а також архівну довідку Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 22 липня 2020 року №719.

За результатом розгляду вказаної заяви, листом від 12 жовтня 2020 року №2600-0314-8/145154 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що відповідно до наданих документів про стаж загальний страховий стаж позивача станом на 10 жовтня 2017 року складає 22 роки 5 місяців 12 днів та перебування в складі збірних команд України 7 років. Станом на 25 вересня 2020 року, як вказано у листі, загальний страховий стаж позивача складає 25 років 3 місяці 12 днів, тому, оскільки відсутній необхідний 25-річний стаж станом на 10 жовтня 2017 року у призначенні пенсії за вислугу років позивачу відмовлено.

Крім того, відповідно до записів з трудової книжки, виданої на ім`я позивача

- з 16 жовтня 1989 року по 31 липня 1990 року позивач перебував на посаді спортсмена - інструктора;

- з 01 серпня 1990 року по 02 січня 1991 року займав посаду спортсмена - інструктора з фігурного катання;

- з 02 січня 1991 року по 02 вересня 1991 року перебував на посаді спортсмена - інструктора з фігурного катання на ковзанах;

- з 03 вересня 1991 року по 30 листопада 1991 року перебував на посаді спортсмена - інструктора стажеру збірної команди СРСР з фігурного катання на ковзанах за строковим трудовим договором;

- з 01 грудня 1991 року по 02 січня 1991 року займав посаду спортсмена - інструктора стажера збірної команди СРСР з фігурного катання на ковзанах Київського міськспорткомітета;

- з 02 січня 1992 року по 30 квітня 2000 року перебував на посаді спортсмена - інструктора у штатну збірну команду України з фігурного катання за контрактом;

- з 15 листопада 2001 року по 30 серпня 2004 року займав посади артиста балету та артиста вищої категорії;

- з 01 квітня 2008 року по 08 вересня 2008 року займав посаду тренера - хореографа з фігурного катання на ковзанах;

- з 08 вересня 2008 року по 23 грудня 2016 року перебував на посаді тренера - викладача з фігурного катання;

- 05 січня 2017 року перебуває на посаді тренера - викладача з фігурного катання на ковзанах.

У відповідності до даних з архівної довідки Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 22 липня 2020 року №719, позивач був членом збірної команди України з фігурного катання у 1993-2000 роках.

На переконання позивача при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років, в нього був наявний необхідний страховий стаж для її призначення, а відповідач протиправно відмовив у задоволенні заяви та призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту - Закон України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV).

Відповідно до статті 2 Закону від 05 листопада 1991 року № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі статтею 7 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Статтею 51 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Пунктом «є» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (в редакції, чинній до 01 квітня 2015 року) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 20 років - у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (далі по тексту - Закон України від 02 березня 2015 року № 213-VIII), який набув чинності з 01 квітня 2015 року пункт «є» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 25 років - у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Відповідно до статті 51 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

Наведене в сукупності свідчить про те, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України у своєму рішенні виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини 3 статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII до оспорюваних положень Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

З огляду на наведене, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення п. «а» статті 54, статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII та Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII такими, що суперечать положенням ст. ст. 1, 3, 46 Основного Закону України та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно частини 3 статті 22 Конституції України - при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII та Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Наведене в сукупності свідчить, що особа, яка станом на момент звернення до територіального органу Пенсійного органу України має не менше 25 років загального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Положенням статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Факт наявності у позивача, станом на 25 вересня 2020 року загального страхового стажу - 25 років 3 місяці 12 днів відповідачем не заперечується та самостійно було обраховано, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Тобто, загальний стаж позивача на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві становить 25 років 3 місяці 12 днів, що, на переконання суду, дає право останньому на отримання пенсії за вислугу років.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача та про наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років на підставі поданої ним заяви від 25 вересня 2020 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за вислугу років від 25 вересня 2020 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник