Рішення № 93848813, 28.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2020 року м. Київ № 755/10523/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом до ОСОБА_1 Начальника відділу ідентифікації та забезпечення видворення управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Кравченко Ю.М.провизнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до начальника відділу ідентифікації та забезпечення видворення управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Кравченко Ю.М. (далі також - Відповідач, Кравченко Ю.М. ), в якому просить:

1. Визнати протиправними дії начальника відділу ідентифікації та забезпечення видворення управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Кравченко Ю.М. щодо прийняття рішення від 14.07.2020 про поміщення в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Скасувати рішення від 14.07.2020 про поміщення в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки оскаржуване рішення прийнято Відповідачем всупереч нормам діючого законодавства України, то таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню в силу своєї протиправності.

Представник Відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що спірне рішення прийнято Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тож є протиправним та скасуванню не підлягає.

Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мав паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданий Нахімовським РВ УМВС України в місті Севастополь 06.03.2012, в якому значилась, у тому числі, відмітка Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі про реєстрацію місця проживання від 14.02.2010 № 28-4 за адресою: АДРЕСА_1 , а також місце народження - АДРЕСА_2 , а.с. 15-16).

Натомість, згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місто народження значиться - м. Сімферополь АР Крим (том 1, а.с. 22).

Також, в матеріалах справи наявні видані на ім`я Позивача копії: картки платника податків (том 1, а.с. 18), довідки від 22.03.2016 № 6522001287 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (том 1, а.с. 19), даних з Державного реєстру виборців (том 1, а.с. 20), посвідчення водія НОМЕР_3 (том 1, а.с. 21); довідки Дочірнього підприємства «Трансфорвардінг Плюс» від 06.07.2017 № 12 про те, що з 03.05.2007 ОСОБА_1 працює охоронцем на вказаному підприємстві (том 1, а.с. 23).

Рішенням Печерського районного суду м Києва від 11.09.2017 у справі № 757/44694/17-ц задоволено заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановлено факт його постійного проживання на території України з 24.08.1991 і по день прийняття рішення, у зв`язку зі втратою у 2017 році паспорта та неможливістю звернутися до підрозділу Державної міграційної служби в РАК Крим (том 1, а.с. 26).

Натомість постановою Верховного суду від 08.04.2020 у справі № 757/44694/17-ц скасовано рішення Печерського районного суду м Києва від 11.09.2017 у справі № 757/44694/17-ц, та у задоволенні заяви ОСОБА_1 - відмовлено, у зв`язку з ненаданням заявником доказів ініціювання питання щодо проведення процедури встановлення особи, а також доказів звернення замовника до міграційної служби із заявою про видачу паспорту замість втраченого (том 1, а.с.27-31).

При цьому, як вбачається зі змісту ухвали Вищого антикорупційного суду від 03.07.2020 у справі № 991/5409/20 (том 1, а.с. 37-41), відповідно до висновку службової перевірки за фактом оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 було встановлено, що громадянин, який назвався ОСОБА_1 у травні 2016 року звертався до ДП «Паспортний сервіс» з питань оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Під час прийому було виявлено підробку паспортного документа серії НОМЕР_1 та передано матеріали до Дніпровського відділу поліції ГУ НП в Херсонській області, яким 06.05.2016 внесено відомості до ЄРДР № 12016230030001131 за фактом підроблення документів. Згодом ОСОБА_1 звернувся із заявою про втрату паспорта громадянина України до Дніпровського РВ у м. Херсоні УДМС України в Херсонській області, але йому було відмовлено та в усному прядку повідомлено, що це у зв`язку з відкриттям кримінального провадження по факту використання підроблених документів, копії яких він надав.

Рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 14.07.2020 про поміщення в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України особи без громадянства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) установлено, що 14.07.2020 у АДРЕСА_3 було виявлено особу без громадянства, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який перебуває на території України з порушення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (том 1, а.с. 12).

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що зазначена особа проживає без документів на право проживання в Україні. Дій щодо свого подальшого законного перебування на території України не вживав. Також постійного місця проживання не має.

Особу без громадянства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) затримано в порядку частини другої статті 263 КУпАП для з`ясування причин та обставин правопорушення та умов, що йому сприяли, з метою ідентифікації.

Факт затримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Управлінням міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області підтверджується актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 15.07.2020 (04:46) (том 1, а.с. 13).

Вважаючи протиправними дії Відповідача по прийняттю рішення від 14.07.2020 та саме таке рішення протиправним, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням сторін (їх представників) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Відповідно до частини першої статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують його права та інтереси шляхом обмежень у реалізації суб`єктивних прав чи покладення на нього необґрунтованих обов`язків.

Тож, у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов`язки учасників спірних відносин.

При цьому, публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.

Одночасно, суд акцентує увагу, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, в межах яких виник спір.

При цьому, порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Також, аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику, у причинно-наслідковому зв`язку з оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у постанов Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/13850/17.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення, у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Також, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17 (провадження № К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Проаналізувавши зміст наведених норм та судової практики, у взаємозв`язку з доводами та вимогами Позивача, викладеними в адміністративному позові та наявними у справі доказами, суд дійшов висновку про те, що Позивачем не визначено, які саме його права та законні інтереси порушені оскаржуваним рішенням та, які негативні наслідки має його прийняття. Окрім того, судом не встановлено, а Позивачем не наведено, яким чином заявлений ним спосіб захисту забезпечить відновлення та яких саме прав чи інтересів, зважаючи також на те, що питання законності затримання Позивача розглянуто та вирішено П`ятим апеляційним адміністративним судом (постанова від 10.08.2020 у справі № 473/2302/20).

Окрім того, суд зазначає, що оскаржуване рішення Відповідача є індивідуальним актом (актом індивідуальної дії) та є таким, що вичерпало свою дію на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом, а тому не підлягає скасуванню.

При цьому, суд не залишає поза увагою позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні від 23.06.1997 № 2-зп (3/35-313), в якому зазначено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію. Аналогічно, у рішенні Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 (1-10/2008) вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 КАС України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами (їх представниками) письмові докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належним чином виконав обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ).

Начальник відділу ідентифікації та забезпечення видворення управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Кравченко Ю.М. (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42552598, адреса: 02152, місто Київ, ВУЛИЦЯ БЕРЕЗНЯКІВСЬКА, будинок 4-А).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович