Рішення № 93848585, 28.12.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/2638/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини А2582 до Другого відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

Військова частина А2582 звернулась до суду з позовом до Другого відділу Державної виконавчої служби Головного у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови.

Позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Другого відділу Державної виконавчої служби Головного у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ВП №63591246 від 12 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору в сумі 20000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що рішення суду у справі №600/875/20-а від 01 вересня 2020 року, в рамках примусового виконання якого відкрито виконавче провадження і, відповідно, винесено оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору, містить ознаки майнового спору. На переконання позивача, відповідач безпідставно відніс справу №600/875/20-а до спору немайнового характеру, у зв`язку з чим при винесенні оскаржуваної постанови протиправно керувався частиною третьою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою суду від 18 грудня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з врахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; зобов`язано відповідача надати суду у строк до 24 грудня 2020 року належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №63591246 для долучення їх до матеріалів справи.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про те, що рішення суду у справі №600/875/20-а є рішенням немайнового характеру, оскільки згідно з положеннями розділу 8 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, є рішеннями немайнового характеру. Тому, на виконання положень частини четвертої статті 27 з урахуванням частини третьої цієї статті Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору. На думку відповідача, відсутні підстави для визнання протиправною оскаржуваної постанови. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, особи, які беруть участь у цій справі, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи відповідно до положень статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з цим 28 грудня 2020 року представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами

Відповідач, повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з`явився, про причини неявки не повідомив. Явку уповноваженого представника не забезпечив.

За таких обставин та враховуючи положення частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для відкладення розгляду справи, передбачених частиною другою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на положення частини дев`ятої статті 205, частини третьої статті 268 та частини четвертої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з наявних матеріалів та відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі №600/875/20-а, яке набрало законної сили, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А2582 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2017 року, включно. Зобов`язано військову частину А2582 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, за період з 2016 р. по 2017 р. включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 27.07.2017 р.

02 жовтня 2020 року Чернівецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №600/875/20-а про зобов`язання військову частину А2582 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, за період з 2016 р. по 2017 р. включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з Військової служби 27.07.2017 р.

11 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) із заявою, в якій просив прийняти до примусового виконання вказаний вище виконавчий лист.

Постановою заступника начальника Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Юзефовичем Е.Е. від 12 листопада 2020 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №600/875/20-а від 02 жовтня 2020 року та зобов`язано військову частину А2582 (боржника) виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Пунктом 3 названої постанови вирішено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду у розмірі 20000,00 грн.

Крім цього, заступником начальника Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Юзефовичем Е.Е. 12 листопада 2020 року прийнято постанову про стягнення виконавчого збору ВП 63591246.

Названим рішенням, керуючись пунктом 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», стягнуто з боржника – Військової частини А2582 на користь стягувача (Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) виконавчий збір у розмірі 20000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що вказані постанови отримано позивачем 25 листопада 2020 року.

Листом від 13 грудня 2020 року №16217 військова частина А2582 повідомила відповідача та ОСОБА_1 про те, що нею було виконано судове рішення, а саме нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за період 2016 року по 2017 року включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 27 липня 2017 року.

Вказане також підтверджується розрахунком від 08 вересня 2020 року №290 та платіжним дорученням №1001 від 25 листопада 2020 року.

Водночас, не погоджуючись із постановою Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 12 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору у сумі 20000,00 грн, військова частини А2582 звернулася до адміністративного суду з цим позовом.

До встановлених обставин суд застосовує наступні норми та робить відповідні висновки.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).

Статтею 1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (абзац 2 частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ).

Згідно з абзацом 1 частини шостої статті 26 Закону №1404-VІІІ за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Частиною першою статті 27 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з частиною третьою статті 27 Закону №1404-VІІІ за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 27 Закону №1404-VІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частиною п`ятою статті 27 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Розділом 8 Закону №1404-VІІІ врегульовано порядок виконання рішень немайнового характеру, до яких віднесено наступні: рішення, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення; рішення про відібрання дитини; рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною; рішення про поновлення на роботі; рішення про виселення боржника; рішення про вселення стягувача.

Отже, державний виконавець на підставі поданого належним чином виконавчого документа, зокрема виконавчого листа, зобов`язаний розпочати його примусове виконання. У випадку примусового виконання юридичною особою рішення немайнового характеру державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення з боржника (юридичної особи) виконавчого збору у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати. Законом також чітко передбачено, у яких випадках виконавчий збір не стягується, а також визначено перелік рішень, які є рішеннями немайнового характеру, та регламентовано порядок їх виконання.

З матеріалів справи вбачається, що в адміністративній справі №600/875/20-а ОСОБА_1 (позивач) звертався до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2582 щодо не нарахування та невиплати йому, ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 року, включно; зобов`язати Військову частину А2582 нарахувати та виплатити йому, ОСОБА_1 , грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 р. по 2017 р. включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Отже, предметом спору у вказаній справі було визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання його вчинити певні дії. Тобто, позивач в адміністративній справі №600/875/20-а звернувся до суду із позовом з вимогами немайнового характеру.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду у вказаній справі визнано протиправною бездіяльність Військової частини А2582 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2017 року, включно. Зобов`язано військову частину А2582 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, за період з 2016 р. по 2017 р. включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 27.07.2017 р.

Таким чином, названим рішенням суду зобов`язано Військову частину А2582 як відповідача в адміністративній справі №600/875/20-а вчинити певні дії, а саме - нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу ОСОБА_1 .

При цьому у резолютивній частині вказаного рішення суду відсутня конкретна сума, належна до стягнення на користь ОСОБА_1 .

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі №600/875/20-а, яке набрало законної сили, є рішенням немайнового характеру, а тому його примусове виконання повинно відбуватися з урахування положень Закону №1404-VІІІ, якими регламентовано порядок примусового виконання рішень немайнового характеру.

Водночас за примусове виконання рішення немайнового характеру стягується виконавчий збір у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина третя статті 27 Закону №1404-VІІІ).

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату з 1 вересня - 5000 гривень.

Таким чином, сума виконавчого збору за примусове виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі №600/875/20-а у відповідності до положень Закону №1404-VІІІ та Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» становить 20000,00 грн (5000,00*4).

Тому, на переконання суду, при винесенні оскаржуваної позивачем постанови ВП №63591246 від 12 листопада 2020 року про стягнення виконавчого збору в сумі 20000,00 грн відповідач правомірно діяв відповідно до наведених вище приписів Закону №1404-VІІІ.

Правові підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Посилання позивача в обґрунтування позову на те, що рішення суду у справі №600/875/20-а носить майновий характер є помилковими та спростовуються наведеними вище висновками.

Не зазначення у позовних вимогах та у рішенні Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року №600/875/20-а конкретної суми грошової компенсації, яка підлягає стягненню на користь позивача, виключає майновий характер названого спору. Відповідно, у виконавчому листі №600/875/20-а від 02 жовтня 2020 року, який є виконавчим документом у виконавчому провадженні ВП №63591246 та на підставі якого рішення у справі №600/875/20-а підлягає примусовому виконанню, також відсутня сума, яка підлягає примусовому стягненню з боржника (військової частини А2582) на користь стягувача ( ОСОБА_1 ).

До того ж, відсутність у вказаних документах конкретної суми, що підлягає примусовому стягненню, унеможливлювало державного виконавця при вирішенні питання про стягнення виконавчого збору застосувати положення частини другої статті 27 Закону №1404-VІІІ та розрахувати і визначити суму виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Визначені Законом №1404-VІІІ випадки, за яких виконавчий збір не стягується, в даній спірній ситуації відсутні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, а тому такі задоволенню не підлягають.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Особливості визначення шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) індивідуальними актами та/або рішеннями, зазначеними у частині першій статті 266-1 цього Кодексу, встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої – третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів незаконність оскаржуваної постанови. Натомість доводи відповідача свідчать про безпідставність позову.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Військової частини А2582 до Другого відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана або до Чернівецького окружного адміністративного суду або безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 грудня 2020 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – Військова частина А2582 (58003, м. Чернівці, вул. Січових Стрільців, 6, код ЄДРПОУ 26606970), відповідач – Другий відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (58023, м. Чернівці, вул. Руська, 183, код ЄДРПОУ 41659896).

Суддя О.П. Лелюк