Рішення № 93847394, 22.12.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4502/20Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання – Грігорян А.Р.,

представника позивача – Книша М.В.,

представника відповідачів - Харенка В.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

19 серпня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду звернувся з позовною заявою ОСОБА_1 (надалі по тексту - також позивач, ОСОБА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (надалі по тексту також - відповідач1), Прокуратури Полтавської області, відповідно до якої позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. прокурора Полтавської області від 07.08.2020 №580к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Диканського району Полтавської області з 07.08.2020;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора та Прокуратуру Полтавської області видати наказ, яким звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Диканського району Полтавської області з 07.08.2020;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора та Прокуратуру Полтавської області здійснити виправлення відомостей про роботу та звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1 , шляхом виправлення запису №22 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" шляхом приведення його в наступну редакцію "Звільнено з посади прокурора Диканського району Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру")".

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що на виконання рішення суду від 15.05.2020 у справі № 816/4583/14, Генеральним Прокурором винесено наказ від 21.07.2020 № 183к, яким наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1469к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Диканського району Полтавської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Диканського району Полтавської області з 24.10.2014. Крім того, Генеральним прокурором винесено наказ від 21.07.2020 №184к, відповідно до якого постановлено вважати припиненими повноваження ОСОБА_1 на посаді прокурора Диканського району Полтавської області у зв`язку із закінченням строку перебування на адміністративній посаді (пункт 1 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру») з 07.08.2019. Прокуратурою Полтавської області 22.07.2020 ОСОБА_1 вручене повідомлення від 21.07.2020 за №11-906вих-20, яким йому запропоновано обійняти низку посад, однак таке повідомлення складене на ім`я прокурора прокуратури Диканського району Полтавської області ОСОБА_1 . Як вказує позивач, вказана посада не відповідала посаді, яку займав, та на яку поновлено позивача. 28.07.2020 позивач направив до Офісу Генерального прокурора та Прокуратури Полтавської області заяву про призначення/звільнення від 27.07.2020. Вказаною заявою заявлено прохання у максимально стислий строк – до 21.08.2020 вирішити питання про призначення ОСОБА_1 на посаду заступника прокурора Полтавської області, у противному випадку звільнити його з посади прокурора Диканського району Полтавської області або прирівняної до неї. З огляду на тривалу відсутність реагування на заяви, 03.08.2020 останнім направлено до Офісу Генерального прокурора та Прокуратури Полтавської області заяву про звільнення, якою просив 07.08.2020, відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України, звільнити його з посади, яку він обіймав згідно наказу Генерального прокурора № 183к від 21.07.2020 та наказу Генерального прокурора № 184к від 21.07.2020. Натомість наказом в.о. прокурора Полтавської області від 07.08.2020 № 580к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокуратури Диканського району Полтавської області з 07.08.2020. Зважаючи на наведені в позові обставини та їх обґрунтування, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до судового розгляду та провадження у справі за даним позовом відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

11 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої представник Прокуратури Полтавської області просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на правомірність оспорюваного наказу. Також наполягав на припиненні повноважень позивача на адміністративній посаді. Зауважував щодо повідомлення ОСОБА_1 про усі вакантні та тимчасово вакантні посади з метою його працевлаштування, при ознайомленні з якими позивачем надано згоду на призначення на тимчасово вакантну посаду заступника прокурора Полтавської області, однак відповідна заява та пакет документів, який на думку відповідача необхідний для цього призначеня, від позивача до прокуратури Полтавської області не надходили /а.с. 91-95, т.1/.

Ухвалою суду від 15 вересня 2020 року заяву представника позивача про повернення судового збору задоволено. Повернуто ОСОБА_2 з Державного бюджету України сплачену суму судового збору відповідно до квитанції АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 19.08.2020 №N1FDP3343M у розмірі 3783,60 грн (три тисячі сімсот вісімдесят три гривні шістдесят копійок) /а.с. 119, т.1/.

21 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої представник Офісу Генерального прокурора просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на правомірність оспорюваного наказу. Наголошував, що обґрунтування позивачем позову та заяви про звільнення за власним бажанням з посиланням на пункт 1 статті 38 КЗпП України не можна приймати до уваги, оскільки при звільненні прокурорів застосуванню підлягають норми спеціального закону. Наполягає на своєчасності та наданні ґрунтовної відповіді на адвокатський запит та заяву позивача про звільнення, шляхом скерування останніх Прокуратурі Полтавської області. Навів доводи на спростування тверджень стосовно видання спірного наказу особою, що не мала на це повноважень /а.с. 122-130, т.1/.

24 та 25 вересня 2020 року до суду надійшли відповіді на відзиви відповідачів, відповідно до яких позивач, наполягаючи на задоволенні своїх вимог, наводив спростування твердженням останніх /а.с. 177-202, т.1/.

Суд зауважує, що в ході підготовчих засідань позивачем неодноразово надавались уточнення позовних вимог.

Протокольної ухвалою в ході підготовчого засідання, призначеного на 30 вересня 2020 року, судом допущено заміну найменування відповідача Прокуратури Полтавської області на Полтавську обласну прокуратуру (надалі по тексту також - відповідач2) /а.с. 208, т.1/.

Так, відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, що надійшла до суду 02 жовтня 2020 року, позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. прокурора Полтавської області від 07.08.2020 №580к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Диканського району Полтавської області з 07.08.2020;

- зобов`язати Полтавську обласну прокуратуру видати наказ, яким звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Диканського району Полтавської області з 07.08.2020;

- зобов`язати Полтавську обласні прокуратуру здійснити виправлення відомостей про роботу та звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1 , шляхом виправлення запису №22 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" шляхом приведення його в наступну редакцію: "Звільнено з посади прокурора Диканського району Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру")" /а.с. 211-223, т.1/.

06 жовтня 2020 року представником позивача надано до суду додаткові пояснення, відповідно до яких наголошував, що відповідач2 обґрунтовує правомірність оспорюваного наказу з огляду норм чинного законодавства, що не містять регулювання випадків, що має місце з позивачем, а саме коли прокурор з незалежних від нього причин не міг скористатись можливістю подати заяву про звільнення з посади та органів прокуратури в межах строку перебування на адміністративній посаді. Також, зауважено, що системний аналіз абзаців 1-2 частини 5 статті 41 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор звільняється з посади прокурора у разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк. Дана вимога відповідачами не дотримана, оскільки припинивши повноваження позивача на адміністративній посаді наказом від 21.07.2020, його звільнено наказом від 07.08.2020, тобто без дотримання вказаного місячного строку. Крім того, наполягав на тому, що положеннями статті 41 вказаного Закону не передбачено автоматичне переведення прокурора на іншу посаду після припинення повноважень на адміністративній посаді, відтак, на думку позивача є логічним, що до прийняття рішення про призначення, переведення чи звільнення такого прокурора, останній продовжує перебувати на відповідній посаді за відсутності повноважень, пов`язаних з такою адміністративною посадою. Такий прокурор не набуває посаду автоматично, оскільки у такому б випадку не існувало практичної потреби у подальшому призначенні на іншу посаду, переведенні чи звільненні. Також наведено спростування стосовно визначеного позивачу робочого місця /а.с.224-228, т.1/.

09 жовтня 2020 року надійшли заперечення, відповідно до яких представник відповідача2 наполягаючи на раніше наведених аргументах, просив відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 /а.с. 239-243, т.1/.

Виходячи із змісту заяви про залучення відповідача та уточнення позовних вимог від 24 листопада 2020 року, що надійшла до суду 25 листопада 2020 року, позивач, крім іншого, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. прокурора Полтавської області від 07.08.2020 №580к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Диканського району Полтавської області з 07.08.2020;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора видати наказ, яким звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Диканського району Полтавської області з 07.08.2020;

- зобов`язати Полтавську обласну прокуратуру здійснити виправлення відомостей про роботу та звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1 , шляхом виправлення запису №22 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" шляхом приведення його в наступну редакцію: "Звільнено з посади прокурора Диканського району Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру")" /а.с. 12-23, т.2/.

Ухвалою суду від 25.11.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії на 30 календарних днів. Офісу Генерального прокурора та Полтавській обласній прокуратурі надано строк до 11 грудня 2020 року для надання до суду відзив на заяву про уточнення позовних вимог від 24 листопада 2020 року з доказами направлення його іншим учасникам справи. Підготовче засідання відкладено на 12:00 16 грудня 2020 року.

15 грудня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої представник відповідача1 просив відмовити у задоволенні позову, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, з мотивів наведених раніше /а.с. 33-38, т.2/.

Ухвалою суду від 16 грудня 2020 року закрито підготовче провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії. Призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у підготовчому засіданні позов підтримав.

Представник відповідачів у підготовчому засіданні проти позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши заяви по суті та матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач з 2002 року працює в органах прокуратури, зокрема, з 27.01.2011 по 31.08.2011 позивач обіймав посаду прокурора Диканського району Полтавської області; з 31.08.2011 по 02.03.2012 позивач обіймав посаду прокурора Київського району м. Полтави Полтавської області; з 02.03.2012 по 07.08.2014 позивач обіймав посаду заступника прокурора Полтавської області; з 07.08.2014 по 23.10.2014 позивач обіймав посаду прокурора Диканського району Полтавської області /а.с.15-23, т.1/.

16.10.2014 набув чинності Закон України "Про очищення влади", яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 №1469к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Диканського району Полтавської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст. 36 КЗпП України /а.с.24, т.1/.

Не погоджуючись із наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 №1469к, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, за результатами розгляду якого рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 у справі № 816/4583/14 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора України, прокуратури Полтавської області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1469к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Диканського району Полтавської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Диканського району Полтавської області з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 15 травня 2020 року в сумі 2038728,84 (два мільйони тридцять вісім тисяч сімсот двадцять вісім гривень вісімдесят чотири копійки) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Вирішено допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 на посаді прокурора Диканського району Полтавської області та в частині стягнення з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 12524,82 (дванадцять тисяч п`ятсот двадцять чотири гривні вісімдесят дві копійки) /а.с. 25-34, т.1/.

Також ухвалою суду від 18 травня 2020 року у вказаній справі виправлено описку в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року у справі №816/4583/14 шляхом: зазначення у абзаці чотирнадцятому сторінки дев`ятої мотивувальної частини рішення вірного зазначення частини статті 1 Закону України "Про очищення влади", а саме, замість "частина четверта статті 1 Закону України "Про очищення влади" зазначити "частина третя статті 1 Закону України "Про очищення влади"; викладення абзацу п`ятого резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Зобов`язати Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" /а.с. 35-36, т.1/.

На виконання рішення суду від 15.05.2020 у справі № 816/4583/14, Генеральним Прокурором винесено наказ від 21.07.2020 № 183к, яким наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1469к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Диканського району Полтавської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Диканського району Полтавської області з 24.10.2014 /а.с. 37, т.1/.

Крім того, Генеральним прокурором винесено наказ від 21.07.2020 №184к, відповідно до якого постановлено вважати припиненими повноваження ОСОБА_1 на посаді прокурора Диканського району Полтавської області у зв`язку із закінченням строку перебування на адміністративній посаді (пункт 1 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру») з 07.08.2019 /а.с. 38, т.1/.

Прокуратурою Полтавської області 22, 28, 30 липня та 03 серпня 2020 року ОСОБА_1 сформовані повідомлення, якими йому запропоновано обійняти низку вакантних посад /а.с. 39-42, 162-173, т.1/.

Зокрема, в повідомленні Прокуратури Полтавської області від 21.07.2020 (підписане відповідачем 22.07.2020) запропоновану позивачу з метою його подальшого працевлаштування зайняти, крім інших, тимчасово вакантну посаду на умовах строкового трудового договору заступника прокурора Полтавської області під час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_3 по 04.03.2023. Отримавши вказане повідомлення, позивач 22.07.2020 у визначеному для цього місці письмово зазначив, що із призначенням на запропоновану тимчасово вакантну посаду на умовах строкового трудового договору заступника прокурора Полтавської області ОСОБА_3 - згоден /а.с.164 т.1/.

Після повідомлення Прокуратури Полтавської області від 21.07.2020 про перелік вакантних посад, з однією із яких погодився позивач, відповідач продовжив направлення позивачу інших повідомлень про інші вакантні посади, зокрема повідомлення від 28.07.2020, 30.07.2020, 03.08.2020 /а.с.165-173 т.1/.

В подальшому позивач направив до Офісу Генерального прокурора та Прокуратури Полтавської області заяву про призначення/звільнення від 27.07.2020, відповідно до якої прохав у максимально стислий строк – до 21.08.2020 вирішити питання про призначення ОСОБА_1 на посаду заступника прокурора Полтавської області, у противному випадку звільнити його з посади прокурора Диканського району Полтавської області або прирівняної до неї /а.с. 57-59, т.1/. Остання отримана відповідачем1 03 серпня 2020 року, що не заперечується сторонами /а.с. 152-154, т.1/.

Крім того, 03.08.2020 позивачем направлено до Офісу Генерального прокурора та Прокуратури Полтавської області заяву про звільнення, якою просив 07.08.2020, відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України, звільнити його з посади, яку він обіймав згідно наказу Генерального прокурора № 183к від 21.07.2020 та наказу Генерального прокурора № 184к від 21.07.2020 /а.с. 60-61, т.1/.

Наказом в.о. прокурора Полтавської області від 07.08.2020 № 580к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокуратури Диканського району Полтавської області з 07.08.2020 у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру") /а.с. 174, т.1/.

Листом від 28 серпня 2020 року №07-834-20 Офіс Генерального прокурора повідомив позивача про відсутність підстав для задоволення його заяви від 27.07.2020 /а.с. 158-159, т.1/.

Вважаючи свої права порушеними таким наказом, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 9 Закону № 1697 Генеральний прокурор України призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 51 Закону № 1697 прокурор звільняється з посади у разі:

1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я;

2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону;

3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією;

3-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;

4) неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;

7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;

8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;

9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону № 1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, а також притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В силу положень частини третьої статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що призначення особи на посаду прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом № 1697-VII, проте зважаючи на відсутність врегулювання вказаним Законом питання звільнення прокурорів за власним бажанням, необхідно в цій частині застосовувати норми КЗпП України.

Вказаний правовий висновок зазначений в постанові Верховного суду від 11 липня 2018 року у справі №821/761/17.

Суд наголошує, що Наказом в.о. прокурора Полтавської області від 07.08.2020 № 580к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокуратури Диканського району Полтавської області з 07.08.2020 у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру") /а.с. 174, т.1/.

Вказуючи про звільнення за власним бажанням, тобто у зв`язку з надходження заяви позивача з проханням звільнити його, відповідачі ігнорують сам зміст такої заяви, відповідно до якої позивач просив звільнити його з 07.08.2020 виключно відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП з посади, яку він обіймає згідно Наказу Генерального прокурора №183К від 21.07.2020 та Наказу Генерального прокурора №184К від 21.07.2020 /а.с. 60-61, т.1/.

Звільняючи на такій підставі відповідач2 зазначає про звільнення позивача з посади прокурора прокуратури Диканського району Полтавської області, не надаючи при цьому доказів на підтвердження призначення чи переведення ОСОБА_1 на посаду "прокурора прокуратури Диканського району Полтавської області", у той час, коли згідно Наказу Генерального прокурора №183К від 21.07.2020 позивача було поновлено на посаді "прокурора Диканського району Полтавської області". Також, суду не надані докази в підтвердження створення такої посади, як "прокурор прокуратури Диканського району Полтавської області" чи визначення її у штаті на тимчасовій основі. Згідно пояснень представника відповідачі, наданих під час розгляду справи, станом на дату звільнення позивача та винесення оскаржуваного наказу у штаті такої посади, як "прокурор прокуратури Диканського району Полтавської області" не було.

Частиною першою статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

В даному випадку відповідач помилково ототожнюється поняття припинення повноважень позивача на адміністративній посаді з фактичним звільнення з такої адміністративної посади, оскільки відповідно до Наказу Генерального прокурора №184К від 21.07.2020 було саме припинено повноваження ОСОБА_1 на адміністративній посаді прокурора Диканського району Полтавської області у зв`язку з закінченням строку перебування на адміністративній посаді (пункт 1 частини другої статті 41 Закону № 1697) з 07 серпня 2019 року, однак не звільнено з такої /а.с. 151, т.1/.

Частиною першою статті 41 Закону № 1697 здійснюється регулювання підстав звільнення прокурора з адміністративної посади, а частиною другою тієї ж статті - саме припинення повноважень на адміністративній посаді.

Відтак, у зв`язку з прийняттям Наказу Генерального прокурора №184К від 21.07.2020 у позивача припинено повноваження на адміністративній посаді прокурора Диканського району з 07.08.2019, однак він залишається в штаті на такій посаді.

Так в силу частини п`ятої статті 41 Закону № 1697 після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.

У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.

До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.

Так, відповідачами неодноразово наголошувалось на виконанні вимог вказаної норми, що судом оцінюється критично, оскільки в даному випадку відповідні заходи з призначення ОСОБА_1 на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переведення позивача на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня вчинялись у строк, що значно менший за встановлений місячний (з 21 липня по 07 серпня 2020 року - дата звільнення) та залишились невиконаними у встановлений законом строк, тобто ОСОБА_1 так і не було призначено чи переведено на згадані посади, однак в цей же час, строк протягом якого відповідач зобов`язаний пропонувати позивачу наявні вакантні посади (з 21.07.2020. по 21.08.2020), станом на дату прийняття оскаржуваного наказу від 07.08.2020 ще не закінчився.

Суд також зазначає, що відповідач2 в обґрунтування своєї позиції об`єднав дві підстави звільнення одночасно: заяву позивача про звільнення за власним бажанням і вимоги абз. 2 п.5 ст. 41 Закону № 1697 (відмову від призначення на вакантну посаду). Однак положеннями абз. 2 п.5 статті 41 вказаного Закону можна застосовувати у випадку, якщо прокурор відмовлявся від вакантних посад впродовж місяця.

Відповідач2 обґрунтовуючи правомірність звільнення позивача саме з посади "прокурор прокуратури Диканського району", а не з посади на яку було поновлено позивача - "прокурор Диканського району", посилається на буквальний зміст абзацу другого частини 5 ст. 41 Закону № 1697 в якому зазначено: "у разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора". Керуючись змістом цієї норми в частині: "прокурор звільняється з посади прокурора" та заявою позивача про звільнення за власним бажання, відповідач2, ігноруючи зміст заяви позивача в частині прохання звільнити з посади прокурора Диканського району, прийняв оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади "прокурор прокуратури Диканського району".

Позаяк, позивач реалізував своє конституційне право на працю в частині припинення своїх трудових відносин шляхом звільнення саме з посади, стосовно призначення на яку позивач, так само реалізуючи своє особисте конституційне право, давав свого часу згоду і на якій його було поновлено наказом Генерального прокурора №183К від 21.07.2020 згідно рішення суду.

Однак, навіть для такого сумнівного тлумачення та застосування відповідачем2 змісту абзацу другого частини 5 ст. 41 Закону № 1697 щодо звільнення працівника з посади: "прокурора прокуратури", потрібно щоб настали інші обов`язкові умови, а саме: "відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у місячний строк". В справі, що розглядається зазначені умови не настали - прокурор не відмовлявся від призначення на вакантні посади і місячний строк надання таких пропозицій ще не закінчився.

Окремо суд звертає увагу сторін на ту обставину, що будь-якого переведення позивача на іншу посаду, у тому числі на посаду "прокурор прокуратури Диканського району" (якої навіть не існувало в цей час в штаті) в період з поновлення на посаді прокурора Диканського району і до моменту винесення оспорюваного наказу про звільнення - не було і жодного відповідного наказу про таке переведення позивача на іншу посаду ні Генеральним прокурором, ні прокурором Полтавської області - не приймалося.

Відтак, у даному випадку, до закінчення одного місяця після поновлення та у випадку не погодження позивача протягом цього часу на призначення на вакантну посаду, позивача можна було звільняти лише з посади, на якій він був поновлений і знаходився до моменту подання ним заяви про звільнення із займаної посади за власним бажанням та винесення відповідного наказу про звільнення.

Стосовно тверджень відповідачів в частині тимчасового визначення робочого місця в Диканському відділі Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області /а.с. 161, т.1/, то вони судом не приймаються як належні, оскільки в даному випадку цей наказ не свідчить про переведення чи призначення позивача у відповідний відділ, а лише засвідчує виконання відповідачем2 обов`язку, визначеного положеннями статті 29 КЗпП України, про що зазначено у додаткових поясненнях представника позивача /а.с. 224-228, т.1/.

Відтак, суд приходить до висновку, що подаючи заяву про звільнення за власним бажанням від 03 серпня 2020 року, ОСОБА_1 залишався прокурором, який займає адміністративну посаду, однак повноваження якого припиненні на такій адміністративній посаді.

Щодо обґрунтувань позовних вимог позивача в частині визнати протиправним та скасувати наказ в.о. прокурора Полтавської області від 07.08.2020 №580к про звільнення ОСОБА_1 та в частині зобов`язати Офіс Генерального прокурора видати наказ, яким звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Диканського району Полтавської області з 07.08.2020, обґрунтовуючи які він зазначає про протиправне винесення наказу щодо звільнення його, як особи, що займала адміністративну посаду Прокуратурою Полтавської області, тобто суб`єктом, що не був на це уповноважений, то суд зазначає наступне.

У абз. 3 п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-ІХ (надалі - Закон №113-ІХ) визначено, що: «За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури».

У статті 15 Закону №1697 зазначено осіб, що є прокурором органу прокуратури, зокрема, керівник окружної прокуратури.

При цьому, в первинній редакції Закону №1697-VII, визначено, крім іншого, керівника місцевої прокуратури /п.14/.

До набрання чинності Закону №1697 діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, статтями 13, 16 та ч. 6 статті 46 якого фактично визначено, що адміністративною посадою у прокуратурі районного/місцевого рівня є посада прокурора району, міжрайонного, міста, району у місті, тощо.

Судом враховується, що до набрання чинності Закону №1697 ОСОБА_1 07.08.2014 призначений на адміністративну посаду органів прокуратури районного/місцевого рівня, а саме на посаду прокурора Диканського району Полтавської області.

Викладене свідчить про те, що з поновленням на посаді прокурора Диканського району наказом Генерального прокурора, згідно абз. 3 п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, за ОСОБА_1 законодавчо унормовано незмінність правового статусу прокурора Диканського району, до дня прийняття кадрового рішення - розпорядчого документу про звільнення з даної посади або переведення до будь-якого з новоутворених органів прокуратури.

Відповідно до п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX: «До дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури».

Таким чином, суд погоджується з твердження позивача, що для правильного вирішення питання про звільнення слід керуватися нормою Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII в редакції 01.01.2019 (до 19.09.2019).

У статті 41 Закону №1697 в редакції від 01.01.2019 визначено, що звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктом 11 частини першої статті 39 цього Закону (керівника місцевої прокуратури), здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України з підстав подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням.

Оскільки посада прокурора району прирівнюється до посади керівника місцевої прокуратури, то звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Диканського району має здійснити Офіс Генерального прокурора.

В силу частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з викладеного, Прокуратура Полтавської області, при винесенні спірного наказу від 07 серпня 2020 року № 580к діяла не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

Крім іншого, суд звертає увагу на те, що позивач не повинен нести тягар негативних наслідків, які сталися з незалежних від нього обставин та без його вини, а в силу протиправності його звільнення 23.10.2014 за наслідком чого його було поновлено на адміністративній посаді вже після настання часу припинення його повноважень на такій адміністративній посаді, строк яких визначений законом в межах 5 років з моменту призначення.

Сторонами не заперечується та обставина, що у випадку подання позивачем заяви про звільнення із займаної посади (у тому числі адміністративної) в період наявності у позивача повноважень такої посади (в межах 5-ти річного строку), то він був би звільнений саме з адміністративної посади. Однак, в даному випадку з незалежних від позивача обставин, а саме у період розгляду судом його позову про незаконне звільнення в жовтні 2014, у нього закінчився строк повноважень на відповідній адміністративній посаді, а відтак позивач в цей період (період розгляду судом його позову про незаконне попереднє звільнення) був позбавлений можливості подати заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням, хоча згодом, за наслідками розгляду судом такої справи був поновлений на такій посаді з дати звільнення і фактично вказаний період відноситься до часу перебування на адміністративній посаді, оскільки наказом Генерального прокурора №183к від 21.07.2020 його було поновлено на посаді прокурора Диканського району Полтавської області з 24 жовтня 2014 року.

Позбавлення ж позивача права на звільнення із займаної посади за власним бажанням поза строком закінчення повноважень на адміністративній посаді, однак з незалежних від нього причин, а через незаконне його звільнення відповідачем, є дискримінаційним по відношенню до прав позивача у співвідношенні до прав інших осіб, які не були позбавленні, на відміну від позивача, права на подання заяви про звільнення із займаної посади за власним бажанням саме під час наявності повноважень на відповідній адміністративній посаді.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з частинами першою та другою ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" № 1906-IV від 29.06.2004 р. (із змінами та доповненнями) чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно з частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до частин першою та другої статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.73 р., держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.

Також статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006 р., з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.58 р. "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04.08.61 р.) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачами у спірних правовідносинах, є визнання протиправним та скасування наказу в.о. прокурора Полтавської області від 07.08.2020 №580к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Диканського району Полтавської області з 07.08.2020, а також зобов`язання Офісу Генерального прокурора видати наказ, яким звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Диканського району Полтавської області з 07.08.2020.

Надаючи оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 зобов`язати Полтавську обласну прокуратуру здійснити виправлення відомостей про роботу та звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1 , шляхом виправлення запису №22 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" шляхом приведення його в наступну редакцію: "Звільнено з посади прокурора Диканського району Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру")", суд зазначає наступне.

Суд погоджується із твердженнями позивача про необхідність приведення змісту його трудової книжки у відповідність шляхом виправлення здійснених записів на підставі оскаржуваного наказу з врахуванням висновків зроблених судом у цьому рішенні, однак суд вважає такі вимоги передчасними та такими, що не можуть бути задоволені у заявлений спосіб в межах даної справи, оскільки фактично відсутні правові підстави вважати, що відповідачами не буде здійснено відповідних записів при набранні законної сили даним рішенням суду в силу наступних положень.

Відповідно до пунктів 2.4., 2.6., 2.10. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення.

При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Відтак, здійснення відповідних записів до трудової книжки у тому числі виправлення попередніх записів врегульоване чинним законодавством, а підстав вважати, що такі дії не будуть здійсненні відповідачами після набрання чинності рішенням суду в частині інших позовних вимог, які призведуть до виникнення обов`язку здійснити дії по виправленню вказаних записів в трудовій книжці, станом на час розгляду даної справи у суду не має.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 00034051), Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 02910060) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ в.о. прокурора Полтавської області від 07.08.2020 №580к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Диканського району Полтавської області з 07.08.2020.

Зобов`язати Офіс Генерального прокурора видати наказ, яким звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Диканського району Полтавської області з 07.08.2020.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне рішення складено 28 грудня 2020 року.

Суддя І.Г.Ясиновський