Рішення № 93847040, 16.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року справа №1.380.2019.002749

Львівський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Гулкевич І.З., секретар судового засідання Іванес Х.О., за участю : представника позивача Зубика І.В., представника відповідача Павліша О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 , в якій просить : визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0015196-5413-1311 від 25.03.2019; №0015473-5413-1311-2015 від 26.03.2019; №0015473-5413-1311-2016 від 26.03.2019; №0015473-5413-1311-2017 від 26.03.2019; №0015473-5413-1311 від 26.03.2019.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки відповідно до п. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. 29.11.2004 на підставі договору купівлі-продажу приміщень позивачем було придбано приміщення №1-№86, “І”-“ІІІ” цеху м`ясопереробки “Б” загальною площею 12277,6 в АДРЕСА_1 ; 29.12.2004 на підставі договору купівлі-продажу приміщень було придбано приміщення №89, 104-118 цеху м`ясопереробки “Б” загальною площею 5861,6 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 . Згідно даних Державного реєстру речових прав нерухоме майно новостворений об`єкт є виробничим цехом. Тому позивач як власник нежитлової нерухомості використовував таке приміщення для здійснення промислової діяльності відповідно до його призначення; при визначенні сум податкових зобов`язань за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідачем не враховані факти правового статусу будівлі та види діяльності, які здійснює позивач, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать закону та підлягають скасуванню. Відповідач порушив права позивача на застосування пільги, яка передбачена законом про оподаткування, так як встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Також, звертаю увагу суду на недотримання податковим органом строків давності передбачених п.102.1 ст. 102 ПК України щодо визначення суми податкового зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням №0015473-5413-1311-2015 від 26.05.2019, яким визначене податкове зобов`язання по сплаті податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на суму 102990,69 грн поза межами встановленого строку давності 1095 днів передбаченому п.102.1 ст. 102 ПК України.

ОСОБА_1 зазначає, що податковим органом також при визначенні суми податкового зобов`язання не було враховано уже сплачені ним суми податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за даний об`єкт за період 2015-2017 на загальну суму 35984,35 грн.

Просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У вказаному відзиві представник Головного управління ДПС у Львівської області зазначив, що при винесенні оскаржуваних рішень податковий орган діяв з дотриманням норм чинного законодавства, а тому, такі рішення є правомірними, підстави для їх скасування відсутні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю, просив відмовити в задоволенні таких.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 29.11.2004 на підставі договору купівлі-продажу приміщень придбав приміщення №1-№86, “І”-“ІІІ” цеху м`ясопереробки “Б” загальною площею 12277,6 в АДРЕСА_1 ; 29.12.2004 на підставі договору купівлі-продажу приміщень придбав приміщення №89, 104-118 цеху м`ясопереробки “Б” загальною площею 5861,6 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області №130 від 22.05.2018 надано дозвіл на об`єднання приміщень №1-№86, “І”-“ІІІ” (загальною площею 12277,6 кв.м.) та приміщень №89, 104-118 ( загальною площею 5861,6 кв.м.) цеху м`ясопереробки “Б” по АДРЕСА_1 , належних гр. ОСОБА_1 , шляхом проведення реконструкції, надавши відділу архітектури і містобудування містобудівний розрахунок, отримавши містобудівні умови та обмеження на реконструкцію з утворенням нового об`єкту АДРЕСА_1 .

Згідно даних технічного паспорта новостворений об`єкт є виробничим цехом, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.08.2018.

В позовній заяві зазначено, що вищезазначені будівлі використовується ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем у своїй господарській діяльності.

Також судом встановлено, що контролюючим органом було винесено податкові повідомлення-рішення, а саме:

за податковий період – 2015 рік №0015473-5413-1311-2015 від 26.03.2019 нараховане податкове зобов`язання у сумі 102990,69 грн;

за податковий період - 2016 рік №0015473-5413-1311-2016 від 26.03.2019 нараховане податкове зобов`язання у сумі 116519,82 грн;

за податковий період - 2017 рік №0015473-5413-1311-2017 від 26.03.2019 нараховане податкове зобов`язання у сумі 270583,04 грн;

за податковий період - 2018 рік №0015473-5413-1311 від 26.03.2019 нараховане податкове зобов`язання у сумі 168830,60 грн;

за податковий період - 2018 рік №0015196-5413-1311 від 25.03.2019 нараховане податкове зобов`язання у сумі 168945,09 грн.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду з даним позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28 грудня 2014 року №71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку (пп.266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України).

Об`єктом оподаткування згідно пп.266.2.1 п.266.1 ст.266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.1 ст.266 ПК України).

Відповідно до пп.266.3.2 п.266.1 ст.266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Також положеннями пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, п. “є” п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до п.30.1 ст.30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст.30 ПК України).

Так, суд звертає увагу на те, що підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами п. “є” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Судом наголошується, що зі змісту п. “є” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України видно, що нерухомість має бути класифікована як “будівлі промисловості промислових підприємств”. При цьому, законодавець використав прислівник “зокрема”, який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

Аналогічна правова позиція висловлена також Верховним Судом в постанові від 17.02.2020р. (справа №820/3556/17).

Відповідно до п. “ґ” пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади.

Відносно доводів позивача про те, що виробний цех загальною площею 18151,5., що належать позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, належать до категорії промислових будівель згідно з Державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000, затв. наказом Держстандарту України від 17.08.2000р. №507, то суд враховує, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості, не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття “промисловість”, у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Позивачем до матеріалів справи не було надано доказів того, що ці об`єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Крім цього, суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст.79 КАС України).

Тому, доводи позивача в цій частині, суд вважає безпідставними.

При цьому, суд звертає увагу на те, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм “будівлі промисловості”, лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Верховний Суд в постанові від 17.02.2020р. (справа №820/3556/17) вирішив частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018р. (справа №806/2676/17), що застосування п. “є” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформував новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування п. “є” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відносно доводів позивача про протиправність податкового повідомлення-рішення від 2603.2019 року №0015473-5413-1311-2015, якими позивачу нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2015 рік, то суд враховує наступне.

Встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Так, пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому, такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

З матеріалів справи видно, що 23.06.2015 року Стрийською міською радою Львівської області XXXІ сесії, VI демократичного скликання, прийнято рішення №651 “Про місцеві податки”, яким встановлено на території міської ради місцеві податки, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с. 50-54).

Як уже було зазначено вище, із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28 грудня 2014 року № 71-VIII набрали чинності з 1 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки (для об`єктів нежитлової нерухомості). Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо податку на майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік, тому, рішення місцевих рад стосовно податку на майно, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податок на майно, відмінне від земельної ділянки, могли вважатися встановленими місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28 грудня 2014 року №71-VIII, а так само обов`язковість для місцевих рад впровадити податок на майно, відмінне від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п.10.2 ст.10 ПК України.

Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам податок на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Прийняті за рекомендацією Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України.

Рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п.10.2 ст.10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження податку на майно - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов`язку встановити такий податок.

Плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити податок на майно, відмінне від земельної ділянки, лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Аналогічна правова позиція висловлена також Верховним Судом в постанові від 12.03.2020 р. (справа №823/196/17).

Таким чином, суд вважає вірними доводи позивача про те, що підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України.

Тому, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.03.2019 року №0015473-5413-1311-2015, якими позивачу нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2015 рік.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 26.03.2019 року, якими позивачу нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2016-2017 роки, суд зазначає наступне.

Так, пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (абз.3 пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України).

Відповідно до пп.266.7.4 п.266.7 ст.266 ПК України, органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищенаведене, суд звертає увагу на те, що у період 2016 - 2017 років податковий орган мав право винести податкові повідомлення-рішення про сплату сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік - до 01 липня 2017 року, за 2017 рік - до 01 липня 2018 року.

Однак, з матеріалів справи видно, що 26.03.2019 року Головним управлінням ДФС у Львівській області, винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення: №0015473-5413-1311-2016, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік на загальну суму 116519,82 грн.; №0015473-5413-1311-2017, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на загальну суму 270583,04 грн.

Суд враховує, що Законом України від 07.12.2017 року “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році” було доповнено п.266.10 ст.266 ПК України пп.266.10.3., відповідно до якого податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених п.102.1 ст.102 цього Кодексу.

Так, згідно з п.102.1 ст.102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

При цьому, відповідачем не враховано, що норма, встановлена пп.266.10.3. п.266.10 ст.266 ПК України набула чинності з 01.01.2018 року.

Так, статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1/99-рп, ч.1 ст.58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно правила “закон зворотної сили не має”, дія закону чи іншого нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб`єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативного акту, а також необхідною умовою довіри до держави і права.

Таким чином, суд зазначає, що у правовідносинах щодо визначення податкового зобов`язання за 2016 та 2017 роки податковий орган повинен був дотриматись вимог пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, якою встановлено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Оскільки приписи пп.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України набули чинності з 01.01.2018 року, тому вказана норма може бути застосовано до правовідносин, що виникли на момент її дії.

Однак, спірні податкові повідомлення-рішення за податковий період 2016 року та 2017 року прийняті посадовими особами контролюючого органу лише 26.03.2019 року.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для винесення у 2019 році податкових повідомлень-рішень за податкові звітні періоди 2016-2017 роки, так як податкове законодавство покладає на відповідача обов`язок здійснити до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), винесення та надіслання (вручення) платнику податків відповідних рішень.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.03.2019 року: №0015473-5413-1311-2016; №0015473-5413-1311-2017.

Відносно податкових повідомлень-рішень від 25.03.2019 року №0015196-5413-1311 та №0015473-5413-1311 від 26.03.2019 року про нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік на загальну суму 337775,69 грн., то суд враховує наступне.

Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Так, як уже зазначалось вище, відповідно до п.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Абзацом сьомими підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Також підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

З матеріалів справи видно, що рішенням ІХ сесії VII Демократичного скликання Стрийської міської ради Львівської області від 28.02.2017 р. №270 “Про внесення змін до рішення ІХ сесії, VIІ демократичного скликання від 23 червня 2015 року №651 “Про місцеві податки”, встановлено ставку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для фізичних і юридичних осіб (нежитлова нерухомість) в розмірі 0,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с. 76-77).

Відповідно до ст.8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” встановлено у 2018 році мінімальну заробітну плату з 1 січня – 3723 грн..

Отже, відповідно до рішення сільської ради встановлено ставку податку в розмірі 18,615 грн. за 1 кв.м. об`єкту нежитлової нерухомості (3723 х 0,005 = 18,615 грн.).

З матеріалів справи видно та не заперечується сторонами по справі, що згідно витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.08.2018 у праві власності ОСОБА_1 перебуває виробничий цех загальною площею 18151,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Також судом взято до уваги та перевірено наданий відповідачем розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік (а.с. 213-215) за нежитлову нерухомість, яка належить на праві власності позивачу, відповідно до якого: - промисловий будинок загальною площею 18151,5 кв.м. розмір податкового зобов`язання позивача становить 337 775,69 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 25.03.2019 року №0015196-5413-1311 та №0015473-5413-1311 від 26.03.2019 року про нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік винесені контролюючим органом правомірно, а тому відсутні підстави для їх скасування.

При цьому, суд зазначає, що позивачем не надано суду належних доказів того, що за період 2018 року розглядуваний об`єкт нерухомості не був об`єктом оподаткування відповідно до п. “є” п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, як будівля промисловості, яка фактично використовується за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відповідне обґрунтування уже наведено судом вище.

Тому доводи позивача в цій частині, суд вважає безпідставними.

Частиною 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з ч. 1ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Згідно із приписами статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду на загальну суму 8278,70 грн., що документально підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №79 від 28 травня 2019 року.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що позовну заяву фізичної особи ОСОБА_1 - задоволено частково, суд доходить до висновку, що сума сплаченого позивачем судового збору за подачу адміністративного позову до суду в сумі 4900,95 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача – суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ “Перехідні положення” КАС України, суд –

Вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Львівській області від 26.03.2019 року №0015473-5413-1311-2015.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Львівській області від 26.03.2019 року №0015473-5413-1311-2016.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Львівській області від 26.03.2019 року №0015473-5413-1311-2017.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС України у Львівській області 25.03.2019 року №0015196-5413-1311 та №0015473-5413-1311 від 26.03.2019 року – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 4 900 (чотири тисячі дев`ятсот гривень) 95 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 28 грудня 2020 року.

Суддя Гулкевич І.З.