Рішення № 93847035, 14.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року справа №1.380.2019.001209

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді - Гулкевич І.З., секретар судового засідання Іванес Х.О., за участю : позивача ОСОБА_1 , представника позивача Павлишина М.О., представника відповідача Бондар В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 106385, 58 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільнені через хворобу за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” з позивачем, всупереч чинному законодавству, не проведений повний розрахунок, а саме відповідач не виплатив на користь позивача одноразову грошову допомогу, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. На момент звільнення зі служби з Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України вислуга ОСОБА_1 становила 22 відпрацьованих років, а підставою для звільнення слугував стан здоров`я, що підтверджується наказом Управління поліції охорони у Львівській області від 05.10.2017 № 248 о/с. Позивач звертає увагу, що виходячи з приписів ст. 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” має право на отримання одноразової грошової допомоги за кожен повний рік служби, оскільки даним законом встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: які мають право на пенсію за цим Законом і звільняються зі служби за станом здоров`я; які звільнені зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що ч.1 ст. 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” передбачає виплату одноразової грошової допомоги лише звільненій особі, яка при звільнені має право на пенсію за цим Законом. Оскільки права на пенсію позивач згідно із законом на момент звільнення не мав, виплата йому одноразової грошової допомоги Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” не передбачена. Крім того, представник відповідача зазначає, що покликання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 щодо виплати йому одноразової грошової допомоги є недоречною, оскільки права на пенсію позивач під час звільнення не мав, тому дія зазначеної постанови на нього не розповсюджується. На думку відповідача, право на пенсію не виникає автоматично у всіх звільнених осіб, воно виникає внаслідок певних обставин і на підставі певних документів. Тобто, навіть якщо позивачем на підставі зазначеної ним довідки МСЕК оформлено собі в подальшому інвалідність, то все рівно на момент звільнення він права на пенсію не мав, воно виникло лише на підставі медичного обстеження і вже після звільнення, та відсутність такого права при звільненні унеможливлює набуття права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні. Вважає, що на момент звільнення позивач не мав права на пенсію, тому виплата одноразової грошової допомоги йому не передбачена.

Також зазначив, що навіть якби позивач і мав право на виплату одноразової грошової допомоги, то відповідно п.5 ст.100 Закону України “Про Національну поліцію” унеможливлює її отримання, оскільки позивач вже брав для отримання інший вид одноразової грошової допомоги, а отримувати два види одноразової грошової допомоги дана правова норма не дозволяє.

Відтак, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

У строк, встановлений судом, від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, є необґрунтованими, оскільки виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби (через хворобу) регулюється, зокрема, приписами ч. 1 ст.9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, згідно з якими особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України “Про Національну поліцію” проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше 5 років і до 07.11.2015 були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - і жодним чином там не зазначено, як пише у відзиві відповідач, що закон передбачає виплату одноразової грошової допомоги лише такій звільненій особі, яка на момент звільнення має пенсію. Мати право на пенсію та отримувати пенсію - це окремі правові поняття, хоча і поєднують в собі елемент одного і того ж поняття – “пенсія”. Також окремість даних правових понять кореспондується в ст.18 даного закону, якою передбачено умови призначення пенсій по інвалідності, а саме - пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби та в п.10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги”. Право на пенсію у позивача реалізовано- отримує пенсію по інвалідності.

Від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що позовні вимоги в даній справі не є соціальною виплатою, а - вихідною допомогою і виплачуються роботодавцем та відносяться до правовідносин, які регулюються ст. 102 Закону України “Про національну поліцію” та ст.9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Відповідно до положень статей, які регулюють виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням законодавцем також затверджено постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 “порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей”. Крім того, також зазначає, що в положеннях статей законів та в порядку виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням відсутні поняття права вибору одноразової грошової допомоги взагалі. Наведені норми вказують, що існує два різних види одноразової грошової допомоги, які нічим між собою не пов`язані: по інвалідності, відповідно до ст. 97-101 Закону України “Про національну поліцію” та одноразова грошова допомога при звільненні (вихідна допомога) відповідно до ст.102 Закону України “Про національну поліцію” і ст.9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб”, які мають свій окремий порядок виплати коштів.

Позивач та представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях, просили суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступних висновків.

ОСОБА_1 проходив службу в органах поліції на посаді поліцейського взводу охорони об`єктів та публічної безпеки №1 батальйону №2 полку Управління поліції охорони у Львівській області, маючи спеціальне звання старшого сержанта поліції.

Наказом Управління поліції охорони у Львівській області від 05.10.2017 №248 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 з 05.10.2017 звільнено через хворобу за п.2 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію”. Вислуга років в календарному обчисленні на день звільнення позивача становила 22 роки 07 місяців 16 днів.

27.12.2017 позивач звернувся із запитом до Управління поліції охорони у Львівській області, в якій просив повідомити, в якій сумі Управління поліції охорони у Львівській області нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби ОСОБА_1 (якщо не нараховано – письмово повідомити причин цього).

Управління поліції охорони у Львівській області листом від 02.01.2018 №07/43/33/02-2018 відмовило позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні.

Позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з вимогою зобов`язати нарахувати та виплатити Управління поліції охорони у Львівській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за повний відпрацьований останній місяць.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.05.2018 у справі №813/501/18 позовну вимогу задоволено повністю. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2018 у даній справі скасовано рішення ЛОАС та відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Позивачем 31.08.2018 скеровано касаційну скаргу до Верховного суду України і 17.09.2018 відкрито провадження у Верховному суді України з розгляду даної справи.

Пізніше позивачем встановлено, що ним було некоректно сформульовану позовну вимогу, яка дає підстави відповідачу провести виплату одноразової грошової допомоги лише за один місяць, а не за кожен відпрацьований календарний рік у відповідності до ст. 9 Закону України Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Отже порушене право позивача по теперішній час не відновлено, а позовна вимога з якою він звернувся до суду гарантує йому виплату лише за один місяць, що не відповідає чинному законодавству.

Вважаючи, що одноразова грошова допомога при звільненні зі служби повинна нараховуватись у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.

Суд при вирішенні спору по суті виходить з такого.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 №580-VIII, який набрав чинності 07 листопада 2015 року, відповідно до статті 102 якого пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 № 2262-XII, в редакції чинній на час звільнення позивача зі служби, (далі – Закон № 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України “Про Національну поліцію” проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України “Про державну службу”, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Таким чином, частиною 1 статті 9 Закону № 2262-XII встановлені дві самостійні підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: які мають право на пенсію за цим Законом і звільняються зі служби за станом здоров`я; які звільнені зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням за наявності вислуги 10 років і більше.

Вказаному кореспондує пункт 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, в редакції чинній на час звільнення позивача зі служби, яким встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до пункту “б” частини 1 статті 1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в Управлінні поліції охорони у Львівській області Національної поліції України наказом Управління поліції охорони у Львівській області від 05.10.2017 №248 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 з 05.10.2017 звільнено через хворобу за п.2 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію”. Вислуга років в календарному обчисленні на день звільнення позивача становила 22 роки 07 місяців 16 днів, а підставою для звільнення став стан здоров`я.

Суд зазначає, що одноразова грошова допомога особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які звільнені зі служби за станом здоров`я, за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням має разовий характер. Право на її одержання пов`язане з наявністю 10-річної вислуги та звільненням зі служби, зокрема, з указаних підстав.

Тому не набуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги.

Таким чином, ОСОБА_1 належить до осіб, які мають право на отримання пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, що надає йому право на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно аргументи відповідача щодо не можливості застосування до спірних правовідносин положень Постанови № 393 не можуть братись до уваги.

В свою чергу, на переконання суду, зазначення законодавцем в тексті частини 2 статті 9 Закону № 2262-XII, що право на вказану грошову допомогу мають особи рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деякі інші особи, які мають право на пенсію за цим Законом, відповідач помилково трактує як обов`язкову умову отримання такої допомоги, оскільки таке законодавче формулювання вказує лише на поширення дії цього Закону на відповідну категорію осіб.

Так, Верховний Суд у постанови від 10 квітня 2019 року (справа №823/1919/16) зазначив, що одноразова грошова допомога особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які звільнені зі служби за станом здоров`я, за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням має разовий характер. Право на її одержання пов`язане з наявністю 10-річної вислуги та звільненням зі служби, зокрема, з указаних підстав. Тому не набуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги.

Окрім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що виходячи з приписів чинного законодавства, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги за кожен повний рік служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення

Щодо аргументів відповідача про те, що при наявності права на декілька видів грошової допомоги особі виплачується лише одна за вибором, а не всі види, то суд вважає такі безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 100 Закону України “Про Національну поліцію”, на яку покликається скаржник, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, визначених з різних підстав іншими законами та нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором такої особи.

Водночас, системний аналіз положень ст. ст. 97-100 Закону України “Про Національну поліцію” дозволяє суду дійти висновку, що такими визначено порядок призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського, яка є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у перелічених статтею 97 Закону України “Про Національну поліцію” випадках і яка, в свою чергу, може бути призначена за вибором особи або відповідно до Закону України “Про Національну поліцію”, або Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 26 вересня 2018 року (справа №366/3493/16-а).

В свою чергу, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби передбачена положеннями Закону № 2262-XII та є окремим видом одноразової допомоги, який виплачується військовослужбовцям при звільненні у певних випадках та є однією з частин всіх виплат, які здійснюються військовослужбовцям під час звільнення.

Таким чином, отримання одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності поліцейського не може бути перешкодою для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, оскільки правова природа та підстави призначення (виплати) таких є різними.

За такого правового врегулювання та обставин справи, суд приходить до переконання щодо наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст.139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України (79019, м. Львів, вул. Липинського,44; код ЄДРПОУ 40108887) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 106 385 (сто шість тисяч триста вісімдесят п`ять ) грн. 58 коп.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 24 грудня 2020 року.

Суддя Гулкевич І.З.