Ухвала суду № 93847031, 28.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

провадження №ЗД/380/88/20

У Х В А Л А

з питань вжиття заходів забезпечення позову

28 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Братичак У.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові заяву Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського Олега Володимировича про забезпечення позову,-

в с т а н о в и в:

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просить: заборонити Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , посвідчення №0196 від 02.07.2018 року) на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 23.12.2020 року, яке прийнято за результатом розгляду скарги гр. ОСОБА_2 .

Заявник обґрунтовує заяву тим, що він здійснює діяльність приватного виконавця у виконавчому окрузі міста Києва, згідно посвідчення №0196 від 02.07.2018 року. У нього на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження АСВП №61933435 з примусового виконання наказу № 910/17070/19 виданого 30.03.2020 року Господарським судом м.Києва про стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_2 8923,00 грн. боргу, 1921 грн. витрат по оплаті судового збору. Виконавче провадження було відкрите на підставі заяви стягувача.

У відповідності до ст.3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України “Про виконавче провадження”, 27.04.2020 Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Табінським О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61933435.

У своїй скарзі ОСОБА_2 просить визнати бездіяльність приватного виконавця Табінського О.В. неправомірною та притягнути до відповідальності.

21.11.2020 гр. ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України було подано заяву про повернення скарги від 29.10.2020 року без подальшого розгляду.

Заявник зазначає, що не зважаючи на відкликання скарги Міністерством юстиції України було скеровано до Дисциплінарної комісії приватних виконавців Подання про притягнення заявника до дисциплінарної відповідальності. Суть зазначеного подання Міністерства юстиції України полягає у тому, що приватним виконавцем порушено вимоги пункту 2 частини першої статті 4, частини шостої статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», зокрема не надано у визначені строки відповіді, щодо фактів, викладених у скарзі ОСОБА_2 .

Заявник у заяві про забезпечення позову вказує, що з цього приводу ним надавалися пояснення під час засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців, що мало місце 23.13.2020 року, однак було прийнято рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді зупинення діяльності приватного виконавця.

При цьому, заявник вважає, що застосування таких наслідків у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця призведе до порушення прав та законних інтересів останнього. Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів на захист яких буде подано позов, стане неможливим та для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Також, заявник зазначає, що має намір звернутися до суду протягом встановленого строку з метою оскарження рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта та забороною відповідачів вчиняти певні дії.

Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою та шостою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

З аналізу вказаних положень вбачається, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Крім того, суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Види забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони вчиняти певні дії.

Для застосування заходів забезпечення адміністративного позову обов`язковою умовою є встановлення судом хоча б однієї із таких обставин: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Як встановлено зі змісту заяви про забезпечення позову, на засіданні Дисциплінарної комісії приватних виконавців, яке відбулось 23.12.2020, було прийнято рішення про притягнення приватного виконавця ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця.

Зазначена обставина є підставою для видання наказу Міністерством юстиції України про введення в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності.

Слід зазначити, що правомірність рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців підлягатиме дослідженню під час судового вирішення справи за позовом, з яким приватний виконавець Табінський О. В. має намір звернутися.

Однак, суд вказує, що застосування наслідків останнього у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця може призвести до порушення прав та законних інтересів позивача, тому є підстави для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову до його подання шляхом заборони Міністерству юстиції України вчиняти певні дії.

Також, суд окремо зазначає, що на період розгляду справи позивач буде позбавлений права здійснювати діяльність, а скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців жодним чином не відновить порушені права заявника, так як у випадку виконання рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців заявник буде позбавлений права здійснювати діяльність на час судового розгляду.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.42 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”, діяльність приватного виконавця зупиняється у таких випадках: у разі застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця - на строк, визначений у рішенні Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.

Зупинення діяльності приватного виконавця за наявності підстав та в порядку, визначеному цією статтею, здійснюється шляхом видання наказу Міністерством юстиції України (ч.3 ст.42).

Частиною 4 ст.42 цього Закону визначено, що з дня внесення інформації про зупинення діяльності приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України приватному виконавцю забороняється здійснювати діяльність приватного виконавця, крім дій, пов`язаних із передаванням виконавчих документів іншому приватному виконавцю або відповідному органу державної виконавчої служби.

Отже, з огляду на наведене, суд доходить висновку, що невжиття заходів задля попередження зупинення діяльності заявника, ймовірність якого перебуває у прямому зв`язку із внесенням Міністерством юстиції України запису в Єдиному реєстрі приватних виконавців про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського О.В. на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийняте за результатом розгляду скарги, очевидно може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких буде подано позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Більш того, захищене в судовому порядку порушене право заявника (інтерес) взагалі може бути знівельовано наслідками застосування вчинення Міністерством юстиції України запису в Єдиному реєстрі приватних виконавців про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського О.В.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” зупинення діяльності приватного виконавця здійснюється на певний строк, який починає свій облік з моменту введення його в дію наказом Міністерством юстиції України та внесення відповідної інформації про зупинення до Єдиного реєстру приватних виконавців.

Таким чином, у випадку відмови в задоволенні позовної заяви, яка буде подана заявником, до нього будуть застосовано відповідні заходи дисциплінарної відповідальності.

Отже, суд вказує, що заходи забезпечення позову жодним чином не порушують прав відповідачів на реалізацію прийнятного рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців.

У даному випадку, суд наголошує, що незалежно від результатів вирішення майбутнього спору, вжиття заходів забезпечення позову до його подання не в змозі завдати істотної шкоди, тоді як зупинення такої діяльності безумовно завдає більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При цьому, суд відзначає, що вжиття вказаних заходів є співмірним із заявленими вимогами, а також, вжиття таких у спосіб, що визначив заявник спрямовано на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі та не зумовює фактичного вирішення спору по суті.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини,

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що забезпечення позову є не тільки гарантією виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог, а й засобом запобігання порушення прав.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Суд наголошує, що в силу вимог ч.2 ст. 153 КАС України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Процедура скасування заходів забезпечення позову визначена ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України і відповідно в силу п.1 ч.8 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України, заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позову, скасовуються судом у разі неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами ч.2 ст.153 цього Кодексу.

Отже, враховуючи викладені вище обставини та доводи заяви про забезпечення позову, суд відзначає про наявність обставин, що можуть призвести до заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також зважає на наявність направленості на протиправність рішення суб`єкта владних повноважень, тому приходить до висновку, що заява приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського Олега Володимировича про забезпечення позову (до подання позову) підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.150-154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Заяву приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського Олега Володимировича про забезпечення позову задовольнити повністю.

Заборонити Міністерству юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; ЄДРПОУ 00015622) до вирішення справи по суті вчиняти запис в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , посвідчення №0196 від 02.07.2018 року) на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 23.12.2020 року, прийнятого за результатами розгляду скарги гр. ОСОБА_2 .

Негайно надіслати примірник ухвали про забезпечення позову заявнику та всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд у п`ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна