Рішення № 93846957, 28.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/8896/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2020 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сакалоша В.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3002 Західного територіального управління Національної гвардії України про стягнення компенсації за неотримане речове майно,-

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до військової частини 3002 Західного територіального управління Національної гвардії України (далі – ВЧ 3002) згідно з якою позивач просить суд:

- визнати бездіяльність військової частини 3002 Західного територіального управління Національної гвардії України щодо не проведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України - невиплату ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини (14.05.2020) грошової компенсації за неотримане речове майно протиправною;

- зобов`язати військову частину 3002 Західного територіального управління Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане, під час проходження військової служби, речове майно у сумі 24800,86 (двадцять чотири тисячі вісімсот гривень, вісімдесят шість копійок);

- стягнути з військової частини 3002 Західного територіального управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14.05.2020 по день повної виплати компенсації.

Провадження у справі суд відкрив ухвалою від 23.10.2020.

Заявлені вимоги обґрунтовані незгодою позивача із бездіяльністю ВЧ 3002, яка полягає у не невиплаті ОСОБА_1 при звільненні з військової служби компенсації за неотримане речове майно, право на яке остання набула у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби. З огляду на не проведення повного розрахунку при звільненні, позивач також вважає, що має право на компенсацію середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

Відповідач надав відзив на позов. Із заявленими вимогами не погоджується, вважає що позивачем пропущений строк на звернення до суду із позовом, а компенсація за не отримане речове майно не входить до скалу заробітної плати, що на переконання відповідача виключає можливість відшкодування компенсації відповідно до КЗпП України.

Вирішуючи питання про продовження розгляду справи за вказаних обставин суд керувався тим, що завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному, суд приймає рішення у справі у перший робочий день.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Збройних Силах України.

Наказом командира військової частини 3002 Національної гвардії України від 04.05.2020 №23 старшину ОСОБА_1 начальника сховища продовольчого складу складів господарського взводу РБМЗ звільнено, припинено контракт про проходження військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 14.05.2020 (витяг з наказу №103 по стройовій частині), відповідно до п.п. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу».

Згідно довідки від 14.05.2020 №179 виданої ВЧ 3002 вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 складає 24800,86 грн.

Вважаючи що на день звільнення з нею протиправно не проведено повний розрахунок, а саме не виплачено компенсацію за неотримане речове майно, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Щодо покликань відповідача на пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, слід взяти до уваги.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Категорія до якої відноситься справа, що розглядається, належить до справ щодо проходження публічної служби, однак безпосередньо стосується порушення майнових прав особи, які пов`язані зі звільненням з публічної служби.

Суд зауважує, що питання строку звернення до суду також уже вирішувалося при відкритті провадження у справі.

Частиною 1 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (Далі - Порядок № 178).

Згідно із пунктами 2-4 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно із абзацами 1, 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період визначено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Таким чином, відповідно до п. 2, 3 Порядку №178 грошова компенсація здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу, з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця, будь-які інші підстав для виплати грошової компенсації окрім звільнення з військової служби та загибелі військовослужбовця законодавством не передбачені.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі №813/1280/17.

Як встановлено судом, позивача на підставі наказу командира військової частини 3002 Національної гвардії України від 14.05.2020 №103 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Станом на день виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів ОСОБА_1 виплати компенсації за неотримане речове майно.

Отже, зважаючи на той факт, що позивач була звільнена і виключена зі списків особового складу військової частини 3002 Національної гвардії України, а компенсацію за неотримане речове майно не отримала, позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористане речове майно на час звільнення є підставною та такою, що підлягає до задоволення.

Так, при обґрунтуванні позовних вимог позивач наголошувала, що згідно довідки про вартість речового майна, що належить до виплати ОСОБА_1 , № 179 від 14.05.2020, загальна сума компенсації за неотримане позивачем речове майно становить 24800,86 грн. грн.

Жодних доказів, які б вказували на помилковість відомостей та сум компенсації за речове майно, зазначених у довідці № 179, відповідач суду не надав.

Під час проходження військової служби, обтяжений власними витратами на придбання речового майна позивач, мав правомірні очікування на отримання його грошової компенсації, оскільки і приписами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 178, гарантоване як право на отримання вказаного речового майна, так і право на одержання його грошової компенсації у протилежному випадку.

У разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Відтак, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Вказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №803/756/17.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, згідно з якою правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ефективним способом порушених прав позивача є зобов`язати ВЧ 3002 виплатити у повному обсязі ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до довідки-розрахунку №176 від 14.05.2020 в сумі 24800,00 грн.

Щодо вимоги позивача стосовно стягнення з військової частини 3002 Західного територіального управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14.05.2020 по день повної виплати компенсації, то в цій частині позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.

Статтею 116 КЗпП України встановлено що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Як вже зазначалося, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до п. 7 Порядку № 178 здійснюється виплата грошової компенсації.

Таким чином, суд вважає, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 р. по справі № 620/1982/19 (провадження № К/9901/33237/19) та в ухвалі від 23.09.2020 по справі №480/3105/19.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому згідно зі ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, на підставі досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 4 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат..

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність військової частини 3002 Західного територіального управління Національної гвардії України щодо не проведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України - невиплату ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини (14.05.2020) грошової компенсації за неотримане речове майно протиправною.

Зобов`язати військову частину 3002 Західного територіального управління Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане, під час проходження військової служби, речове майно у сумі 24800,86 (двадцять чотири тисячі вісімсот гривень, вісімдесят шість копійок).

В задоволенні решти вимог відмовити

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3002 Західного територіального управління Національної гвардії України (79060, м. Львів, вул. Княгині Ольги. 105; ЄДРПОУ 08682683) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 560 (п`ятсот шістдесят) грн. 30 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Сакалош