Рішення № 93846874, 28.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4331/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04.08.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0501, відповідно до якого позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0501 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 28.07.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 28.07.2018 - березень 2018 року;

стягнути з Військової частини А0501 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.07.2018 у сумі 146504,84 грн із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 28.07.2018 - березень 2018 року;

стягнути з Військової частини А0501 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А0501 з 24.11.2010 по 28.07.2018. Згідно витягу з наказу командира Військової частини А0501 від 30.07.2018 №158, позивача 28.07.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Також, позивач є ветераном війни - учасником бойових дій.

Станом на день прийняття наказу про звільнення позивача, з ним не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, яка була гарантована чинним законодавством України, зокрема, Законом України від 06.02.2003 року № 491 -IV “Про індексацію грошових доходів населення”, Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, а також численними роз`ясненнями Міністерства соціальної політики та Департаменту фінансів України Міноборони.

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини А0501, у який просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 30.07.2018.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду №520/2317/2020 від 17.03.2020 позов ОСОБА_1 до Військової частини А0501 задоволено. Згідно картки особового рахунку військовослужбовця позивачу було виплачено за рішенням суду індексацію грошового забезпечення у сумі 5813,95 грн.

Як зазначено в листі Військової частини А0501, індексація по рішенню суду виплачувалась не з урахуванням базового місяця - січня 2008 року, а на момент збільшення заробітної плати. З такими діями Військової частини А0501 позивач не погоджується через те, що при здійсненні розрахунку індексації грошового забезпечення відповідач не застосував місяці для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, а саме: в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 28.07.2018 - березень 2018 року згідно абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003.

Позивач вважає, що бездіяльність щодо незастосування Військовою частиною А0501 місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення: січень 2008 року та березень 2018 року є протиправною і необгрунтованою. Отже, позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав з позовною заявою, предмет якої не є тотожнім з попереднім позовом до Військової частини А0501 про здійснення індексації.

Так, позивач зазначає, що у справі №520/2317/2020 він не висловлював свою правову позицію щодо питання проведення індексації за таким алгоритмом, а саме визначення базових місяців (січень 2008 року та березень 2018 року) для проведення позивачу індексації грошового заробітку військовослужбовця. Тому, ця позовна вимога не була предметом попереднього судового розгляду щодо проведення індексації. Під час розгляду справи №520/2317/2020 порядок проведення індексації не входив до предмету доказування по справі та не досліджувався судом, а між сторонами на час розгляду справи не існувало спірних правовідносин щодо порядку проведення індексації грошового заробітку.

Ухвалою від 11.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем через канцелярію суду 23.12.2020 надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (а.с.39-42).

Проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 (зі змінами) «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» не передбачено механізм виплати сум індексації у поточному році.

Відповідно до статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. За таких обставин Військова частина А0501, як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом.

Оскільки Військова частина А0501 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів населення є виключно Державний бюджет України. Роз`яснення з питань виплати грошового забезпечення надаються директором Департаменту фінансів Міністерства оборони України та іншими посадовими особами в межах їх компетенції відповідно до законодавства України. Так, відповідно до п. 7 роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2 зазначено, що у зв`язку із внесенням вищезазначених змін до Порядку №1078, індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз`яснення.

Відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів за №248/1485 від 26.03.2018 у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року – лютому 2018 року у Міноборони не було. Що стосується індексації грошового забезпечення за березень 2018 року, то відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» було змінено механізм та умови нарахування грошового забезпечення з 1 березня 2018 року та підвищено розміри посадових окладів та окладів за військове звання всіх категорій військовослужбовців.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою проживання: АДРЕСА_1 (а.с.9,10).

Згідно посвідчення від 14.07.2015 серії НОМЕР_2 позивач є учасником бойових дій (а.с.11).

Наказом командира Військової частини А 0501 (по стройовій частині) від 30.07.2018 № 158 визначено, що майора ОСОБА_1 , начальника штабу – першого заступника командира реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, звільненого наказом командира військової частини А1314 (по особовому складу) від 25.05.2018 №92 з військової служби в запас до підпункту «ї» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що 28.07.2018 приступив до здачі справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав і направити на зарахування на військовий облік до Чугуївського ОРВК Харківської області. З 28.07.2018 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.13).

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0501 протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено: визнано протиправними дії Військової частини А0501 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 30.07.2018; зобов`язано Військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 30.07.2018.

Відповідно до довідки відповідача від 30.07.2020 №10/885 вбачається, що індексація позивачу за рішенням суду виплачувалась не з урахуванням базового місяця 01.01.2008, а на момент збільшення заробітної плати та склала 5813,95 грн за період з 01.12.2015 по 28.07.2018 (а.с.14,20-22).

Також, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 встановлено, що позивач з 24.11.2010 по 30.07.2018 проходив військову службу у військовій частині А0501, тому відповідно до ст.78 КАС України дана обставина доказуванню не підлягає.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (далі Закон № 2017-III) індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього ж Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Статтею 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

За визначенням статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення” (далі Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг;

індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання;

поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру, у тому числі й оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 3 Закону № 1282-XII визначено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Частиною другою статті 6 Закону № 1282-XII визначено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 8 Закону № 1282-XII перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду.

За наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.

Відповідно до пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078) індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (абзац 1).

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії (абзац 2).

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає (абзац 5).

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 6).

У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається із розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу (абзац 7).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків (абзац 1).

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац 2).

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3).

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац 4).

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078 для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Пунктом 14 Порядку № 1078 визначено, що роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

З вищевикладеного слідує, що індексація оплати праці (грошового забезпечення) є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, які мають систематичний (щомісячний) характер.

За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, проведення якої не залежить від волевиявлення роботодавців чи працівників.

Також, суд вважає за потрібне зазначити, що Законом № 1282-XII та пунктом 11 Порядку № 1078 визначено, що додаткові витрати, пов`язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться виплати, що індексуються.

Отже, в кошторисі доходів і видатків бюджетної установи, організації індексація заробітної плати відображається не як самостійна витрата, а в складі витрат на виплату заробітної плати.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 825/874/17.

Щодо роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, згідно з якими визначено не нараховувати індексацію до окремого роз`яснення (а.с.23).

Як вже зазначалось, обов`язок здійснення індексації грошових коштів (грошового забезпечення) населення визначений Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Законом України “Про індексацію грошових доходів населення”. В свою чергу, роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України мають лише рекомендаційний характер, а тому не можуть бути підставою для не нарахування та не виплати позивачу індексації.

Що стосується визначення базового місяця для нарахування індексації, суд зазначає таке.

Мінсоцполітики в листах від 29 грудня 2017 року № 122/0/66-17 та від 15 квітня 2020 року № 49/0/214-20 надало роз`яснення, що правила нарахування індексації грошового забезпечення як для військовослужбовців, які проходять службу, так і для новоприйнятих або переведених військовослужбовців є єдиними.

Починаючи з грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватися з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, яка набрала чинності з 01 січня 2008 року та діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено в тому числі схему посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Після прийняття цієї постанови та до березня 2018 року підвищення посадових окладів військовослужбовців не відбувалось.

З 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, якою затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.

Тобто, базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно є січень 2008 року, для періоду з 01.03.2018 по 28.07.2018 - березень 2018 року.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації його грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.07.2018 на момент збільшення заробітної плати, а не з урахуванням базового місяця є протиправними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер`їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії”. З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30 січня 2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Відповідно до наведеного позивачем в позовній заяві розрахунку індексації грошового забезпечення, йому відповідачем невиплачена індексація грошового забезпечення в сумі 146 504,84 грн.

Разом з цим, в даному випадку, розрахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням правових висновків суду, є компетенцією відповідача, як органу, що виплачував позивачу грошове забезпечення у спірному періоді. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, з урахуванням правових висновків суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, оскільки в спірних правовідносинах наявні протиправні дії відповідача, а саме щодо обрахунку та виплати індексації на момент збільшення заробітної плати позивача, а не з урахуванням базового місяця, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним) - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.07.2018 на момент збільшення заробітної плати; зобов`язати військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.07.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, у тому числі за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 28.07.2018 - березень 2018 року, з урахуванням виплачених сум.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити частково.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно положень статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Згідно частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію №26 від 27.07.2020 про сплату позивачем коштів у сумі 6000,00 грн за надання послуг, зазначених в акті приймання – передачі наданих послуг №26 від 27.07.2020 (а.с.34).

Матеріали справи містять договір №10/08-08 від 08.08.2020 (далі - Договір) про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «Модум» (а.с.24-26).

Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Договору про правову допомогу, послуга, передбачена предметом цього Договору оплачується клієнтом виконавцю в порядку та на умовах, визначених у Додатковій угоді №1 до цього Договору (а.с.25).

Згідно з додатковою угодою №1 до договору про надання правової допомоги №10/08-08 від 08.08.2020 розмір витрат залежить від фактично затраченого часу адвокатом виходячи зі ставки 2000,00 грн за годину роботи; вартість надання послуг щодо захисту інтересів клієнта з питання стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення військовослужбовцям становить 30 відсотків від суми отриманих грошових коштів клієнтом за результатами проведеної роботи виконавцем; клієнт проводить оплату наданих послуг на підставі виставленого виконавцем рахунку – фактури протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту його отримання. Розрахунок здійснююється у національній валюті (гривні) у безготівкому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений у Рахунку – фактурі та розділі 8 Договору або у готівковій формі, шляхом внесення коштів в касу об`єднання (а.с.27).

Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем, згідно акта від 05.11.2020 виконаних послуг до договору про надання правової допомоги №10/08-08 від 08.08.2020, відповідно до якого виконавцем в інтересах клієнтав повному обсязі виконано зобов`язання: надання консультацій та узгодження правової позиції – 0,5 год; опрацювання нормативно – правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців – 0,5 год; здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації грошового забезпечення клієнта – 1 год; складання позовної заяви про стягнення індексації грошового забезпечення військовослужбовця, а також завірення додатків для суду та сторін – 1 година. Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинного ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години – 2000 грн, 3 * 2000 = 6000,00 грн. Сума до оплати за виконану роботу становить 6000,00 грн. Сторони домовились, що вартість виконаних робіт згідно умов договору становить 6000,00 грн (а.с.28).

Згідно з прибутковим касовим ордером від 05.11.2020 позивачем за Договором правничої допомоги №10/08-08 від 08.08.2020 сплачено 6000,00 грн (а.с.29).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23 січня 2014 року у справі “East/West Aliance Limited” проти України”), обгрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи відсутність заперечень відповідача, суд вважає за можливе стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0501 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ “Про судовий збір” від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А0501 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.07.2018 на момент збільшення заробітної плати, не застосовуючи місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Іійськову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.07.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, у тому числі за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 28.07.2018 - березень 2018 року, з урахуванням виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 9938 (код ЄДРПОУ 3541104255, вул.Горішного, 142, м.Чугуїв, Харківська область, 63505) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн (шість тисяч гривень).

У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян