Рішення № 93846850, 14.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1522/20

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Шляхтун М.М.,

позивача - ОСОБА_1

та

представників сторін:

від позивача - Фоменко Д.А. (ордер серія ВВ № 1004538 від 22.06.2020,

свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю

від 05.07.2019 № 000243)

від відповідача - Куліш Г.О. (розпорядження голови районної державної

адміністрації від 10.12.2020 № 147-к «Про покладання

виконання обов`язків начальника управління соціального

захисту населення райдержадміністрації»)

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом

ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області

про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 16 березня 2020 року № 20-к, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі – відповідач, УСЗН Станично-Луганської РДА), в якому позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 28 квітня 2020 року б/н (т. 1 арк. спр. 38-45) та заяви про збільшення позовних вимог від 20 серпня 2020 року б/н (т. 1 арк. спр. 202) просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 16 березня 2020 року № 20-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу праці та соціальних зв`язків з 17 березня 2020 року;

- стягнути з Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 115960,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що наказом Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 16 березня 2020 року № 20-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 » її звільнено з посади начальника відділу праці та соціальних зв`язків через неможливість переведення на іншу роботу у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників і відсутністю вакантних посад за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, а оскаржуваний наказ протиправним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не дотримано вимог чинного законодавства при звільненні працівника.

Так, позивач зазначила, що наказом начальника Управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА» затверджено граничну чисельність працівників управління в кількості 39 працівників, серед іншого виключено із штатного розпису управління посаду начальника відділу праці та соціальних зв`язків, категорія Б, а також виведено із структури управління відділ праці та соціальних зв`язків.

Пунктом 7 зазначеного наказу зобов`язано сектор по роботі з персоналом відповідно до чинного законодавства України, не пізніше ніж за 2 місяці попередити державних службовців управління про вивільнення та зміну істотних умов праці, запропонувати всім працівникам, що підпадають під скорочення штатної чисельності, переведення за їх згодою на інші вакантні посади. У разі відмови від переведення або браку вільних посад підготувати документи для скорочення відповідних працівників та звільнення їх за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Позивача ознайомлено з цим наказом 05 грудня 2019 року.

У зв`язку із скороченням чисельності працівників на підставі наказу начальника Управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА» та штатного розпису відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) позивача попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 06 лютого 2020 року. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу посаду у зв`язку з її відсутністю.

06 лютого 2020 року позивача звільнено з посади начальника відділу праці та соціальних зв`язків Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області у зв`язку зі скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, про що в трудовій книжці зроблено запис за № 15.

Оскільки в період з 04 лютого 2020 року по 15 березня 2020 року позивач перебувала у стані непрацездатності, 16 березня 2020 року відповідачем визнано недійсним запис в трудовій книжці позивача від 16 березня 2020 року за № 15 та зроблено новий запис від 16 березня 2020 року за № 16 про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України на підставі наказу Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 16 березня 2020 року № 20-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 ».

Позивач зазначає, що її звільнено без дотримання вимог статей 40 та 49-2 КЗпП України, оскільки відповідач одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці не запропонував позивачці роботу в Управлінні соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області за відповідною професією чи спеціальністю. За відсутності штатної одиниці (посади), на якій позивач перебувала до змін в організації виробництва і праці, відповідач повинен був запропонувати позивачу іншу роботу в управлінні.

Крім того, позивач зазначила, що відповідачем при звільненні не враховувалась кваліфікація та продуктивність праці позивача, як і не враховувалась кваліфікація і продуктивність праці будь-кого з посадових осіб відповідача, яким були запропоновані інші посади.

З 2007 року позивач працювала в Управлінні праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, яке в подальшому перейменоване в Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області. Позивач має кваліфікацію магістра з фінансів, неодноразово нагороджувалась грамотами за плідну та сумлінну працю, за високу відповідальність та суттєвий внесок в справі соціального захисту населення.

На час звільнення позивач обіймала посаду начальника відділу праці та соціальних зв`язків Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, мала категорію державної служби «Б» та безперервний стаж роботи в органах соціального захисту населення більше 13 років, з яких близько дев`яти років (з 2011 року) обіймала посаду начальника відділу праці та соціальних зв`язків.

Позивач має на утриманні двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В сім`ї позивача відсутні інші працівники з самостійним заробітком. Чоловік позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жодних доходів не отримує. Таким чином, позивач мала першочергове право на залишення на роботі, оскільки мала більш високу кваліфікацію і продуктивність праці ніж інші особи, яким у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці були запропоновані посади в Управлінні соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області.

З посиланням на положення статей 36, 40, 42, 49-2 КЗпП України, статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, позивач вважає своє звільнення незаконним і таким, що порушує її права та свободи, а тому просить визнати протиправним та скасувати оскаржуваний наказ, поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, який станом на 20 серпня 2020 року становить 115960,68 грн.

Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області позов не визнало, про що 10 червня 2020 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційним № 22728/2020 подало відзив на позовну заяву від 04 червня 2020 року № 1180 (т. 1 арк. спр. 59-65).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що до Управління надійшло розпорядження голови Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 04 грудня 2019 року № 1685 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників апарату та структурних підрозділів Станично-Луганської райдержадміністрації», в якому на керівників структурних підрозділів райдержадміністрації зі статусом юридичної особи публічного права покладено вжиття заходів, щодо оптимізації структури та визначення чисельності працівників райдержадміністрації. До розпорядження додавався Розподіл, згідно з яким чисельність працівників УСЗН Станично-Луганської РДА скорочувалася до 39 штатних одиниць.

На виконання вказаного розпорядження, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, статті 43, пункту 1 частини першої статті 87 Закону Україні «Про державну службу» 05 грудня 2019 року на загальних зборах трудового колективу УСЗН Станично-Луганської РДА начальником управління винесено на розгляд перелік посад, які підлягають скороченню. Згідно з проведеним голосуванням: «За» - 42 голоси, «Проти» - 1 голос, що підтверджується протоколом зборів трудового колективу № 12.

На зборах трудового колективу було зазначено, що в структурі управління після скорочення вакантні посади відсутні (вакантною вважається наявна у штатному розписі установи, організації, підприємства посада, на яку не укладений трудовий договір), проте, є 2 тимчасові посади, які вільні до виходу основного працівника з відпустки (відпустка по догляду за дитиною до трьох років та до шести років). Запропоновано бажаючим перейти на вищезазначені посади за усною або письмовою заявою до начальника управління. Відповідач зазначив, що позивач бажання на переведення на тимчасові посади не виявила, жодних усних або письмових заяв від неї не надходило. Вакантних посад після скорочення штату в управлінні не було. Тому запропонувати позивачу перейти на вакантну посаду відповідач не мав можливості.

Наказом начальника УСЗН Станично-Луганської РДА від 05 грудня 2019 року № 104 затверджено перелік посад, які будуть виключені із штатного розпису управління, з наказом були ознайомлені всі працівники. Працівникам, які підпали під скорочення, вручено попередження про майбутнє звільнення із займаної посади.

Серед іншого відповідач також зазначає, що згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 21 жовтня 2019 року № 18125/0/2-19/56 щодо чисельності працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту населення райдержадміністрацій у Відділі праці та соціальних зв`язків залишилася лише одна функція, усі функції були передані іншим органам влади. У зв`язку з відсутністю завдань та функцій було вирішено ліквідувати відділ праці та соціальних зв`язків, працівників відділу скоротити.

Також розглянуто можливість переведення позивача з ліквідованого відділу в інший відділ в одній місцевості без зміни посади, розміру зарплати і режиму роботи, проте, як зазначалося вище, вакантних посад не було.

Відповідач також зазначив, що при звільненні працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України діють обмеження на звільнення окремих працівників, встановлені статтею 184 КЗпП України (жінок вагітних і тих, що мають дітей віком до трьох років (до шести - у випадках, передбачених частиною другою статті 179 КЗпП), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда), статтею 186-1, частиною першою статті 197 КЗпП України (молодих працівників віком від 14 до 28 років, прийнятих після закінчення чи припинення навчання протягом 2 років після вступу на роботу). Проте, позивач під критерії обмеження не підпадала.

Відповідач просив суд врахувати, що переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштуванню на нову посаду. Гарантії, передбачені статтею 42 КЗпП України, застосовуються тільки при скороченні однорідних професій та посад. Оскільки посада, яку займала позивач у справі (начальник відділу праці та соціальних зв`язків), була єдиною в установі та підлягала скороченню, то порівняння працівників у даному випадку є неможливим. Тому роботодавець не повинен був аналізувати переважне право працівника на залишення на роботі.

Також відповідач звернув увагу суду, що твердження позивача, про відсутність в сім`ї інших працівників з самостійним заробітком є неточними. Так, згідно з декларацією позивача за 2018 та 2019 роки, які подані до Єдиного державного реєстру декларацій, дохід чоловіка ОСОБА_5 склав 197000,00 гривень та 350000,00 гривень відповідно. Тому, на думку відповідача, щодо відсутності в сім`ї інших працівників з самостійним заробітком позивач надала заздалегідь неправдиві відомості.

З липня 2011 року ОСОБА_1 призначена на посаду начальника відділу, з серпня 2013 року по жовтень 2016 року та з жовтня 2016 року по липень 2019 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною, до досягнення 3 років, також працювала з липня 2019 року по березень 2020 року, тобто на посаді начальника відділу фактично позивач працювала менше 3 років, з яких останні пів року роботи перебувала на лікарняних (у 2019 році - 10 днів, у 2020 році - 38 днів). За цей період підвищення кваліфікації як державний службовець не проходила, другої вищої освіти - магістр за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» не має. Грамоти та подяки не отримувала.

Щодо суми компенсації за час вимушеного прогулу відповідач зазначає, що сума компенсації за час вимушеного прогулу визначена та розрахована неправильно, тому що звільнення позивача було здійснено в березні 2020 року, а розрахунковий період, який передує події, а саме звільненню, повинен братися за січень-лютий 2020 року, тому що позивач фактично відпрацювала 6 робочих днів та в цьому періоді є наявні складові заробітної плати для розрахунку середньоденного заробітку.

На думку відповідача скорочення штату відбувалося згідно з чинним законодавством та з дотриманням норм законодавства щодо вивільнення працівників, відповідні дії належно задокументовані. Працівникам, які підпали під скорочення, були надані гарантії, передбачені законодавством, було враховане переважне право на залишення працівника на роботі.

На підставі вищевикладеного, з посиланням на норми Конституції України, КЗпП України, Закону України «Про державну службу», відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

10 липня 2020 року від представника позивача через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 27400/2020 надійшла відповідь на відзив (т. 1 арк. спр. 130-133), в якій зазначено таке.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що 05 грудня 2019 року на загальних зборах трудового колективу Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області винесено на розгляд перелік посад, які підлягають скороченню. На зборах зазначено, що в структурі управління після скорочення вакантні посади відсутні, проте, є дві тимчасові посади, які вільні до виходу основного працівника з відпустки. Запропоновано бажаючим перейти на вищезазначені посади за усною або письмовою заявою до начальника управління. При цьому, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не виявила бажання на переведення на тимчасові посади, жодних усних або письмових заяв від неї не надходило.

Насправді 05 грудня 2019 року колектив УСЗН Станично-Луганської РДА зібрав начальник управління та зачитав розпорядження голови Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 04 грудня 2019 року № 1685 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників апарату та структурних підрозділів Станично-Луганської районної державної адміністрації», при цьому начальник управління повідомив, що рішення про те, які посади будуть скорочуватися, він повідомить 06 грудня 2019 року.

06 грудня 2019 року колектив УСЗН Станично-Луганської РДА був ознайомлений з наказом начальника управління від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА». При цьому начальник управління повідомив кого саме буде переведено на вільні посади, це, зокрема: державний соціальний інспектор відділу контролю та соціальних інспекторів (категорія В) Хрипко О.В., яка в порівнянні з позивачем не мала переважного права на залишення на роботі, а також головний спеціаліст відділу праці та соціальних зв`язків (категорія В) Пономарьова О.М., прийнята на роботу у 2018 році, яка також на думку представника позивача не мала переважного права на залишення на роботі.

Таким чином, 05 грудня 2019 року ніяких загальних зборів трудового колективу не відбувалось, питання щодо розгляду переліку посад, які підлягають скороченню, не виносилось на розгляд трудового колективу, а приймалось одноособово начальником управління, ніякого голосування з вищевказаних питань не відбувалось. Про наявність вакантних посад нікому не повідомлялось та не пропонувалось перейти бажаючим на вищезазначені посади.

При цьому, на думку представника позивача, протокол від 05 грудня 2019 року № 12 зборів трудового колективу УСЗН Станично-Луганської РДА не може бути належним доказом того, що 05 грудня 2019 року відбувались збори трудового колективу УСЗН Станично-Луганської РДА. Зокрема, відповідачем не надано суду доказів скликання зборів, а саме: наказу (розпорядження чи оголошення) про скликання зборів трудового колективу із зазначенням дати і часу проведення таких зборів. Не надано доказів участі (присутності) у зборах трудового колективу 43 осіб, а саме: списку присутніх (протоколу учасників тощо) із зазначенням ПІБ присутніх осіб та їх особистих підписів на підтвердження участі у зборах. А також не надано списку щодо результатів голосування по конкретному питанню.

У своєму відзиві, відповідач зазначає неправдиві відомості, що вакантних посад після скорочення штату в управлінні не було, тому запропонувати позивачу перейти на вакантну посаду відповідач не мав можливості.

Вищевказані обставини не відповідають дійсності, оскільки наказом начальника управління в грудні 2019 року було переведено на вакантну посаду, попередженого про скорочення, головного спеціаліста по прийому відділу прийняття заяв ОСОБА_6 , яка не мала переважного права на залишення на роботі. При цьому, зібрання трудового колективу з цього питання не відбувалось, а наявність вільної посади було скрито від колективу. У січні 2020 року прийнято за конкурсом головного спеціаліста по прийняттю рішень відділу прийняття рішень (категорія посади ОСОБА_7 . Представник позивача вважає, що під час скорочення штату недоцільно приймати на посади людей за конкурсом взагалі без стажу роботи, а людей з вищою категорією, більшим стажем роботи і переважним правом на залишення на роботі скорочувати.

Згідно з наказом начальника управління від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА» виключено із штатного розкладу 12 посад та виведено із структури управління: сектор по роботі з персоналом, сектор у справах сім`ї та дітей, відділ праці та соціальних зв`язків. Разом із тим, введено в структуру управління три посади: 1) головного спеціаліста по роботі з персоналом; 2) головного спеціаліста у справах дітей; 3) головного спеціаліста з питань трудових відносин та зайнятості. В протоколі зборів трудового колективу від 05 грудня 2019 року № 12, на який посилається відповідач, також зазначено про введення в структуру управління вищевказаних посад.

Оскільки принаймні одна посада з трьох введених, зокрема, посада головного спеціаліста з питань трудових відносин та зайнятості, могла бути запропонована позивачу, тому необґрунтованими є твердження відповідача про неможливість перевести позивача на іншу вакантну посаду в зв`язку з її відсутністю.

Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. В період з моменту попередження позивача про звільнення (06 грудня 2019 року) до дати звільнення (16 березня 2020 року) відповідач не повідомляв позивача про наявність вакантних посад, які вона могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, звільнення позивача у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці є незаконним, оскільки працівнику не запропоновано всі вакантні посади.

В даному випадку ОСОБА_1 звільнено без дотримання вимог статей 40 та 49-2 КЗпП України, оскільки відповідач одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці не запропонував позивачці роботу в УСЗН Станично-Луганської РДА за відповідною професією чи спеціальністю, та за відсутності штатної одиниці (посади), на якій позивачка перебувала до змін в організації виробництва і праці, відповідач не запропонував позивачці іншу роботу в управлінні. Крім того, на думку представника позивача, позивача звільнено з порушенням норм статті 42 КЗпП України, оскільки переважне право на залишення на роботі кваліфікація та продуктивність праці ОСОБА_1 не враховувалась відповідачем при звільненні.

У відзиві відповідач зазначає, що позивач не підпадала під встановлені гарантії щодо звільнення працівників, встановлені статтями 184, 186-1, 197 КЗпП, не проходила підвищення кваліфікації як держслужбовець, не мала другої вищої освіти - магістр за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування», грамоти та подяки не отримувала. Стаж роботи на посаді начальника відділу фактично становить менше трьох років.

Відповідач необґрунтовано вказує у відзиві, що перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до трьох років в період роботи на посаді начальника відділу, а також перебування позивача в стані тимчасової непрацездатності, якимось чином зменшує (скорочує) її стаж на цій посаді, в зв`язку з цим відповідач помилково вважає, що стаж позивача на посаді начальника відділу становить менше 3-х років. Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що стаж позивача саме на посаді начальника відділу, на момент попередження про звільнення (05 грудня 2019 року), становив більше 8 років, що підтверджується відповідними записом в трудовій книжці.

ОСОБА_1 має кваліфікацію магістра з фінансів, неодноразово нагороджувалась грамотами за плідну та сумлінну працю, за високу відповідальність та суттєвий внесок в справі соціального захисту населення, що підтверджується копіями диплому про вищу освіту та грамотами. Разом із тим, відповідачем не надано суду жодних доказів наявності у будь-кого із осіб, які були залишені, переведені або прийняті на роботу в УСЗН Станично-Луганської РДА в період з 05 грудня 2019 року по 16 березня 2020 року гарантій, передбачених статтями 184, 186-1, 197 КЗпП, а також не надано доказів проходження такими особами підвищення кваліфікації, наявності у цих осіб другої вищої освіти, грамот, подяк тощо, тому відповідні доводи відповідача не заслуговують на увагу.

Позивачем зазначено в позові правдиві відомості, що станом на дату попередження про звільнення (05 грудня 2019 року) в сім`ї позивача відсутні інші працівники з самостійним заробітком, а протилежні доводи відповідача не заслуговують на увагу. Так, дохід чоловіка позивача, який був задекларований нею в декларації за 2019 рік, мав одноразовий характер і отриманий від вирощування овочів на присадибній земельній ділянці. Крім того, дохід був отриманий чоловіком у першій половині 2019 року, проте з 01 червня 2019 року по теперішній час чоловік позивача не займається вирощуванням овочів, що підтверджується довідкою з селищної ради, та доходів не отримує, що підтверджується відомостями ДПС про доходи.

Таким чином, за твердженням представника позивача, ОСОБА_1 мала першочергове право на залишення на роботі, оскільки мала більш високу кваліфікацію і продуктивність праці ніж інші особи, яким у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці були запропоновані посади в УСЗН Станично-Луганської РДА, в тому числі посади начальників відділів.

Також представник позивача зазначив, що відповідач помилково вважає, що при обчисленні середнього заробітку повинен братись розрахунковий період за січень-лютий 2020 року. Згідно з абзацом четвертим пункту 2 Розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Як вбачається з доданих відповідачем до відзиву документів, а саме: довідки про заробітну плату та розрахунку середнього заробітку, позивачка жодного дня не відпрацювала в лютому 2020 року (кількість відпрацьованих днів - 0).

Таким чином, середня заробітна плата в даному випадку повинна обчислюватись, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи - грудень 2019 та січень 2020 року. Отже, розрахунок, зроблений відповідачем, є неправильним, оскільки враховує лютий 2020 року, в якому позивач не працювала.

Враховуючи викладене, представник позивача резюмує, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, підтверджуються належними, допустимими та достовірними доказами, які знаходяться в матеріалах справи, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Не погодившись із доводами представника позивача, викладеними у відповіді на відзив, УСЗН Станично-Луганської РДА 20 липня 2020 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 28827/2020 подало заперечення на відповідь на відзив від 16 липня 2020 року № 1485 (т. 1 арк. спр. 145-152).

В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено таке.

Щодо доказів участі (присутності) у зборах трудового колективу та результатів голосування.

Рішення загальних зборів трудового колективу ухвалюються відкритим голосуванням більшістю голосів членів колективу, присутніх на зборах. В діючому законодавстві України не зазначено положень щодо обов`язкової наявності протоколу учасників зборів та списків щодо результатів голосування по конкретному питанню, тому твердження позивача щодо доказів підтвердження участі у зборах трудового колективу також є безпідставними.

Згідно з трудовим законодавством України збори трудового колективу вважаються правомочними, якщо в них бере участь більше половини членів трудового колективу, а саме 43 працівника Управління, які були присутні на зборах 05 грудня 2019 року, це - 100 відсотків працюючих. Тому збори трудового колективу 05 грудня 2019 року є правомочними.

05 грудня 2019 року на загальних зборах трудового колективу УСЗН Станично-Луганської РДА начальником управління винесено на розгляд перелік посад, які підлягають скороченню, що підтверджується протоколом зборів трудового колективу № 12.

Наказом начальника управління від 05 грудня 2019 року № 104 затверджено перелік посад, які будуть виключені із штатного розпису управління, 05 грудня 2019 року з наказом ознайомлені всі працівники. Тому твердження ОСОБА_1 про те, що ознайомлення з наказом № 104 відбувалось 06 грудня 2019 року, є неправдивими.

Вже 06 грудня 2019 року вручено попередження про майбутнє скорочення всім працівникам, які підлягали скороченню, під підпис. Цього ж дня надано звітність до Державної служби зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників. На зборах трудового колективу було зазначено, що в структурі управління після скорочення вакантні посади відсутні, проте, є 2 тимчасово вакантні посади, які вільні до виходу основного працівника з відпустки. Запропоновано бажаючим перейти на вищезазначені посади за усною або письмовою заявою до начальника управління.

03 січня 2020 року від ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (які підлягали скороченню та мали попередження) надійшли заяви з проханням переведення їх на інші посади на час відпустки по догляду за дитиною до трьох та шести років інших працівників. Станом на 03 січня 2020 року в Управлінні було три працівника, які знаходилися у відпустці по догляду за дитиною до трьох та шести років. ОСОБА_10 бажання на переведення на тимчасові посади не виявила, жодних усних або письмових заяв від неї не надходило.

Щодо прийняття за конкурсом головного спеціаліста ОСОБА_11 відповідач вказав, що конкурс на заміщення тимчасово вакантної посади відділу прийняття УСЗН Станично-Луганської РДА на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною до 6 років був оголошений 17 жовтня 2019 року, переможцем конкурсу стала ОСОБА_11 .

Станом на 05 грудня 2019 року проходив процес оформлення ОСОБА_11 для вступу на державну службу за результатами конкурсу. Посада, на яку приймалася ОСОБА_11 під час скорочення, не розглядалася як посада, яка може підлягати скороченню, оскільки це посада, на яку укладений трудовий договір, проте, працівник перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 6 років. Посилання позивача на те, що конкурсант може бути прийнятий на роботу протягом року, відповідач вважає недоречними, оскільки процес прийняття на роботу ОСОБА_11 почався задовго до скорочення штатної чисельності Управління.

Щодо залишення на роботі ОСОБА_12 відповідач повідомив, що ОСОБА_12 має стаж державної служби понад 19 років, має вищу освіту, що є переважним правом на залишення на роботі.

Згідно з розділом 2 пункту 2.8 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом УСЗН Станично-Луганської РДА на 2018-2019 роки, державному службовцю ОСОБА_1 надавався один вільний день від роботи з оплатою на загальних підставах на 20 грудня 2019 року, 02 січня 2020 року, 08 січня 2020 року для пошуку роботи. З огляду на вищезазначене, відповідач вважає, що ОСОБА_1 була згодна зі скороченням та використовувала своє право на пошук роботи.

Також відповідач вважає, що розрахунок компенсації за час вимушеного прогулу розрахований неправильно та наполягає на розрахунку, приведеному у відзиві на позов.

На підставі вищевикладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

17 липня 2020 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 28538/2020 від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (т. 1 арк. спр. 137-138), в обґрунтування якої зазначено таке.

Станом на 17 липня 2020 року сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за час вимушеного прогулу збільшилась та становить 90191,64 грн (45095,78 грн (фактична заробітна тата за два останні місяці роботи - грудень 2019 року, січень 2020 року) / 42 дні (фактично відпрацьовані робочі дні протягом двох місяців (грудень 2019 року, січень 2020 року) - 1073,71 грн (розмір середньоденної заробітної плати) х 84 (кількість робочих днів в період з 17 березня 2020 року по 17 липня 2020 року) - 90191,64 грн). Таким чином, згідно з статтею 235 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 17 березня 2020 року по 17 липня 2020 року в сумі 90191,64 грн.

Також представник позивача зазначає, що після звернення до суду з даним позовом, позивач уклала 18 червня 2020 року договір з адвокатом Фоменком Д.А. про надання правової допомоги. Позивачем були понесені витрати в сумі 5000,00 грн на професійну правничу допомогу, яка включає здійснення адвокатом представництва інтересів позивача, під час адміністративного судочинства по справі № 360/1522/20, а також надання інших видів правової/правничої допомоги, в тому числі, але не виключно: підготовку та подання до суду відповіді на відзив, клопотань, заяв, пояснень з питань, які виникатимуть під час судового розгляду та заперечень проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших учасників справи, збір та подання доказів тощо. Факт здійснення позивачкою оплати гонорару адвоката в сумі 5000,00 грн підтверджується наданими доказами.

З огляду на зазначене, представник позивача вважає за необхідне збільшити позовні вимоги, які врахувати при вирішенні даної справи.

На підставі вищевикладеного представник позивача просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 16 березня 2020 року № 20-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу праці та соціальних зв`язків з 17 березня 2020 року;

- стягнути з Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 90191,64 грн;

- стягнути з Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Відповідач не погодився із збільшенням позовних вимог, про що надав заяву від 21 липня 2020 року № 1532 (т. 1 арк. спр. 181-184), в якій надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях на відповідь на відзив від 16 липня 2020 року № 1485, зокрема, зазначивши, що сума компенсації за час вимушеного прогулу розрахована неправильно. На думку відповідача, виходячи з наявних доказів, розрахунок проведений з порушенням Порядку № 100, та у разі прийняття судом позитивного рішення на користь позивача, призведе до порушення норм нарахування середньоденного заробітку та нецільового використання зайво виплачених коштів у сумі 5007,40 грн. Відповідач наполягає на тому, що сума розрахунку повинна бути іншою.

Також відповідач просив звільнити його від стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн на підставі пункту 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України.

20 серпня 2020 року за вхідним реєстраційним № 33628/2020 через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду представником позивача надані додаткові письмові пояснення від 20 серпня 2020 року б/н (т. 1 арк. спр. 195-198). У вказаних додаткових поясненнях позивач не погоджується з поясненнями, викладеними в запереченнях на відповідь на відзив від 16 липня 2020 року, зокрема, зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звільнено відповідачем без дотримання вимог статей 49-2 КЗпП України, оскільки відповідач одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці не запропонував позивачці роботу в УСЗН Станично-Луганської РДА за відповідною професією чи спеціальністю, та з урахуванням відсутності штатної одиниці (посади), на якій позивач перебувала до змін в організації виробництва і праці, відповідач не запропонував позивачу іншу роботу в управлінні.

Вважає, що посадові особи, яким були запропоновані інші посади в УСЗН Станично-Луганської РДА, мали нижчій дев`ятий ранг державної служби та нижчу категорію посади «В», а отже, не мали першочергового права на залишення на роботі в порівнянні з позивачем (начальник відділу, шостий ранг державної служби та категорію посади «Б»).

Отже, відповідачем не спростовано ту обставину, що переважне право на залишення на роботі кваліфікація та продуктивність праці ОСОБА_1 не враховувалась відповідачем при звільненні позивача, тобто доведеним стороною позивача в даному випадку є факт звільнення позивача з порушенням вимог статті 42 КЗпП України.

До додаткових пояснень представником позивача надано заяву про збільшення позовних вимог, в якій вказано, що станом на 20 серпня 2020 року сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 115960,68 грн, тому при вирішенні справи представник позивача просив врахувати збільшені позовні вимоги та, зокрема, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 115960,68 грн (т. 1 арк. спр. 202).

Ухвалою суду від 21 квітня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 16 березня 2020 року № 20-к, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без руху (т. 1 арк. спр. 32-33).

Ухвалою від 20 травня 2020 року про відкриття провадження в адміністративній справі визначено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання (т. 1 арк. спр. 52-54).

Ухвалою від 25 серпня 2020 року у задоволенні клопотання Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про виклик свідків відмовлено, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 21 вересня 2020 року о 13 год. 15 хв. (т. 1 арк. спр. 210-212).

Ухвалою від 21 вересня 2020 року за клопотанням представника позивача провадження у справі зупинено до одужання малолітнього сина позивача - ОСОБА_3 (т. 1 арк. спр. 238).

Ухвалою від 20 жовтня 2020 року провадження у справі поновлено (т. 2 арк. спр. 5).

Ухвалою від 20 жовтня 2020 року за клопотанням представника позивача провадження у справі зупинено до одужання представника позивача – адвоката Фоменка Дениса Андрійовича (т. 2 арк. спр. 7).

Ухвалою від 14 грудня 2020 року провадження у справі поновлено (т. 2 арк. спр. 21).

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) проходила державну службу в Управлінні соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області на посаді начальника відділу праці та соціальних зв`язків, 04 липня 2019 року позивачу присвоєно 6 ранг державного службовця, про що свідчать записи у трудовій книжці від 07 червня 2006 року серії АВ № 704875 (т. 1 арк. спр. 10-12).

Розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 04 грудня 2019 року № 1685 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників апарату та структурних підрозділів Станично-Луганської райдержадміністрації» серед іншого на керівників структурних підрозділів райдержадміністрації зі статусом юридичної особи публічного права покладено вжиття заходів щодо оптимізації структури та визначення чисельності працівників райдержадміністрації. До розпорядження додано Розподіл чисельності працівників Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, згідно з яким чисельність працівників УСЗН Станично-Луганської РДА скорочується до 39 штатних одиниць (т. 1 арк. спр. 66-68).

05 грудня 2019 року проведено збори трудового колективу УСЗН Станично-Луганської РДА, результати яких оформлено протоколом від 05 грудня 2019 року № 12. Відповідно до вказаного протоколу на порядок денний винесено питання про оптимізацію структури та визначення чисельності апарату та структурних підрозділів Станично-Луганської РДА Луганської області. На розгляд винесено перелік посад, які підлягають скороченню, серед яких є посада начальника відділу праці та соціальних зв`язків, категорія Б. Ухвалено затвердити чисельність управління соціального захисту населення у кількості 39 чоловік та перелік посад, які підлягають скороченню. Голосували: «за» - 42 голоси, «проти» - 1 голос (т. 1 арк. спр. 69).

Наказом начальника УСЗН Станично-Луганської РДА від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА», з яким позивача ознайомлено під особистий підпис, затверджено граничну чисельність працівників управління в кількості 39 працівників, серед іншого виключено із штатного розпису управління посаду начальника відділу праці та соціальних зв`язків, категорія Б, а також виведено із структури управління відділ праці та соціальних зв`язків (т. 1 арк. спр. 14-17, 70-71).

З даним наказом ОСОБА_1 ознайомилась та не погодилась, оскільки має 2 дітей віком до 14 років та непрацюючого чоловіка, про що свідчить підпис останньої у списку ознайомлених з наказом осіб (т. 1 арк. спр. 71 зв.).

Зі списку осіб, яким вручено попередження у зв`язку зі скороченням чисельності працівників та штатного розпису, слідує, що 06 грудня 2019 року ОСОБА_1 вручено попередження, яким у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, на підставі наказу начальника управління від 05 грудня 2019 року № 104 та штатного розпису, відповідно до статті 49-2 КЗпП України попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 06 лютого 2020 року. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу посаду у зв`язку з її відсутністю (т. 1 арк. спр. 72; т. 2 арк. спр. 32).

Згідно з штатними розписами, затвердженими головою Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, станом на 01 січня 2019 року та 01 січня 2020 року штат УСЗН Станично-Луганської РДА затверджений у кількості 51 штатної одиниці (т. 1 арк. спр. 112-113, 114-115).

Згідно з штатним розписом, затвердженим головою Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, станом на 06 січня 2020 року (нова редакція) штат УСЗН Станично-Луганської РДА затверджений у кількості 39 штатних одиниць (т. 1 арк. спр. 116).

На виконання розпорядження голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 04 грудня 2019 року № 1685 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності апарату та структурних підрозділів Станично-Луганської районної державної адміністрації», наказу начальника управління Станично-Луганської РДА Луганської області від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА», пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» наказом УСЗН Станично-Луганської РДА від 04 лютого 2020 року № 15к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 » серед іншого звільнено 06 лютого 2020 року з займаної посади ОСОБА_1 – начальника відділу праці та соціальних зв`язків через неможливість переведення на іншу роботу у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників і відсутністю вакантних посад за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України (т. 1 арк. спр. 108).

У зв`язку з телефонним повідомленням про відкриття лікарняного листка начальником відділу праці та соціальних зв`язків ОСОБА_13 наказом УСЗН Станично-Луганської РДА від 05 лютого 2020 року № 16к «Про скасування наказу про звільнення з посади ОСОБА_2 » скасовано наказ в.о. начальника управління від 04 лютого 2020 року № 115к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 », зобов`язано головного спеціаліста ОСОБА_14 анулювати запис в трудовій книжці за № 15 «Про звільнення у зв`язку зі скороченням штату пункт 1 статті 40 КЗпП України» (т. 1 арк. спр. 109).

Табелем обліку використання робочого часу УСЗН Станично-Луганської РДА за січень-лютий 2020 року та листками непрацездатності серії АГЮ № 683003, серії АДР № 119602, серії АДР № 119629, серії АДР № 119617 підтверджується, що у період з 05 лютого 2020 року по 13 березня 2020 року включно ОСОБА_1 була відсутня на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності (т. 1 арк. спр. 79-82, 111, 163, 164).

Наказом УСЗН Станично-Луганської РДА від 16 березня 2020 року № 20к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 » на виконання розпорядження голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 04 грудня 2019 року № 1685 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності апарату та структурних підрозділів Станично-Луганської районної державної адміністрації», наказу начальника управління Станично-Луганської РДА Луганської області від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА», пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» серед іншого звільнено з займаної посади ОСОБА_1 – начальника відділу праці та соціальних зв`язків через неможливість переведення на іншу роботу у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників і відсутністю вакантних посад за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітних плат згідно із пунктом 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» (т. 1 арк. спр. 18, 110).

Довідкою від 24 червня 2020 року № 1302 УСЗН Станично-Луганської РДА «Про наявність вакантних посад після скорочення штатної чисельності» повідомило, що вакантною вважається наявна у штатному розписі установи, організації, підприємства посада, на яку не укладений трудовий договір. Згідно з штатним розписом УСЗН Станично-Луганської РДА на 06 січня 2020 року вакантні посади були відсутні. Станом на 07 лютого 2020 року вакантні посади були відсутні (т. 1 арк. спр. 126).

Листом від 16 липня 2020 року № 5/768-31 Департамент соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації повідомив, що станом на 05 грудня 2019 року за штатним розписом УСЗН Станично-Луганської РДА головою райдержадміністрації затверджена 51 штатна одиниця, фактично працювало – 46 осіб, з 05 вакантних посад державних службовців – 03 посади тимчасово вакантні (працівники знаходяться у відпустках по догляду за дитиною) та 2 вакантні посади: спеціаліста по зберіганню особових справ та документів і головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та виплат. З 06 січня 2020 року головою райдержадміністрації затверджено нову редакцію штатного розкладу УСЗН Станично-Луганської РДА зі штатом у кількості 39 штатних одиниць. Станом на 06 січня 2020 року в УСЗН Станично-Луганської РДА наявна 1 тимчасово вакантна посада головного спеціаліста відділу прийняття рішень, на яку тривало працевлаштування кандидата, що став переможцем конкурсу на цю посаду. З 15 лютого 2020 року по теперішній час в УСЗН Станично-Луганської РДА наявна 1 вакантна посада – начальника управління соціального захисту. У період з 05 грудня 2019 року по 16 березня 2020 року в УСЗН Станично-Луганської РДА було прийнято 1 особу, яку визнано переможцем конкурсу від 17 жовтня 2019 року на тимчасову посаду головного спеціаліста відділу прийняття рішень (т. 1 арк. спр. 200).

При цьому, наказом начальника УСЗН Станично-Луганської РДА від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА» посада спеціаліста по зберіганню особових справ та документів – інформатора відділу експлуатації інформування технічних систем, категорія В, та посада головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та виплат, категорія В, включені до затвердженого переліку посад, які будуть виключені із штатного розпису УСЗН Станично-Луганської РДА.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа № 1-7/99) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд оцінює правомірність рішень суб`єкта владних повноважень з огляду на обставини та правове регулювання, що існували на час ухвалення такого рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 800/11/17 (провадження № 11-621заі18) (№ рішення в ЄДРСР 78977446) зазначила, що: «публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) урегульовано як Законом України «Про державну службу», так і спеціальними законами.

Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства.».

Закон України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі – Закон № 586-XIV) згідно з преамбулою відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Частиною четвертою статті 11 Закону № 586-XIV (тут і надалі посилання на норми Закону № 586-XIV наводяться в редакції, яка діяла станом на 05-06 грудня 2019 року) визначено, що керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій зі статусом юридичних осіб публічного права здійснюють визначені Законом України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби у цих структурних підрозділах.

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону № 586-XI граничну чисельність, фонд оплати праці працівників структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, в межах виділених асигнувань, визначає голова відповідної місцевої державної адміністрації.

Пунктом 4-1 частини першої статті 39 Закону № 586-XIV передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій затверджують положення про апарат місцевої державної адміністрації та положення про її структурні підрозділи.

Пунктом 1 Положення про УСЗН Станично-Луганської РДА (нова редакція), затвердженого розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 08 лютого 2017 року № 19 (у редакції розпорядження голови райдержадміністрації від 04 жовтня 2018 року № 728) (далі – Положення), УСЗН Станично-Луганської РДА (далі - Управління) є структурним підрозділом Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі - райдержадміністрація), створюється головою райдержадміністрації, ідентифікаційний код 03197049, скорочена назва УСЗН Станично-Луганської РДА (т. 1 арк. спр. 89, 90-105).

Згідно з пунктом 9 Положення начальник Управління серед іншого затверджує структуру управління, Положення про його відділи та сектори і функціональні обов`язки працівників Управління, призначає на посади та звільняє з посад державних службовців управління в порядку, передбаченому законодавством про державну службу, присвоює їх ранги державних службовців. приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, до дискреційних повноважень голови місцевої державної адміністрації та керівника структурного підрозділу місцевої державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права належать прийняття рішень щодо затвердження структури структурного підрозділу місцевої державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права, загальної чисельності та штату структурного підрозділу місцевої державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права, а також внесення змін до цих рішень.

Суд зазначає, що за загальним правилом власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган сам вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, якщо інше не встановлено обов`язковим для нього нормативно-правовим актом. Питання про доцільність скорочення посад, чисельності працівників, структури підприємства, установи, організації судом не обговорюється, оскільки це було б втручанням у діяльність такого підприємства, установи, організації (зазначену праву позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 580/2623/19 (№ рішення в ЄДРСР 89961616).

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі – Закон № 889-VIII).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону № 889-VIII).

Частиною першою статті 2 Закону № 889-VIII передбачено, що у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі (пункт 3);

посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (пункт 4).

Пункт 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виокремлює припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла до 25 вересня 2019 року) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла до 25 вересня 2019 року):

процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю;

звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення;

державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (частина четверта статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла до 25 вересня 2019 року).

Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (набрав чинності 25 вересня 2019 року) внесено зміни, зокрема, до статті 87 Закону № 889-VIII.

Так, в пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» зазначено, що метою і завданням законопроекту є спрощення порядку прийняття на державну службу та звільнення з неї, підвищення відповідальності державних службовців за досягнення результатів їх діяльності, а також запровадження можливості контрактної державної служби та врегулювання окремих проблемних питань, обумовлених практичним впровадженням Закону, та усунення надмірного (на рівні закону) регулювання відповідних суспільних відносин. Зміни стосуються обмеження дії законодавства про працю на державну службу, спрощення порядку прийняття на державну службу та звільнення з неї, підвищення відповідальності державних службовців за досягнення результатів своєї діяльності, усунення зайвих проміжних органів оскарження, при збереженні безумовного права на судове оскарження, запровадження можливості контрактної державної служби та усунення надмірного (на рівні закону) регулювання зазначених суспільних відносин, а відповідні повноваження делегуються Кабінету Міністрів України.

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла з 25 вересня 2019 року до 13 лютого 2020 року) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (абзац третій частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла з 25 вересня 2019 року до 13 лютого 2020 року).

У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (частина четверта статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла з 25 вересня 2019 року до 13 лютого 2020 року).

Згідно з частиною п`ятою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла з 25 вересня 2019 року до 13 лютого 2020 року) наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діє з 13 лютого 2020 року) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діє з 13 лютого 2020 року) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (абзац третій частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діє з 13 лютого 2020 року).

Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діє з 13 лютого 2020 року) у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення (частина п`ята статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діє з 13 лютого 2020 року).

Отже, з 25 вересня 2019 року до 13 лютого 2020 року стаття 87 Закону № 889-VIII не містила положень про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю, а звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. При цьому, з 13 лютого 2020 року при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Разом з тим, Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25 вересня 2019 року, внесно зміни до КЗпП України та статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, стаття 42 КЗпП України регулює питання переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а стаття 49-2 КЗпП України визначає порядок вивільнення працівників.

Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», який набув чинності з 02 лютого 2020 року, статтю 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнено новою частиною такого змісту:

«Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

Спір, що розглядається, стосується припинення державної служби (стаття 87 Закону № 889-VIII), оскільки в Законі № 889-VIII відсутнє посилання, що ці відносини мають бути врегульовані також і законодавством про працю, у даному випадку мають бути застосовані виключно приписи Закону № 889-VIII.

Відтак, на переконання суду, наведені правові приписи свідчать про те, що із набранням чинності з 25 вересня 2019 року Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» процедура припинення державної служби у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, ліквідації державного органу зазнала значних змін та стала ідентичною.

При цьому вказана процедура вже не передбачала обов`язку суб`єкта призначення або керівника державної служби на підставі приписів КЗпП України попередньо вирішувати питання про можливість переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації державного органу.

Отже, на час прийняття відповідачем наказу від 16 березня 2020 року № 20-к про звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників чинним законодавством передбачено, що при вивільненні державних службовців державного органу відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України не застосовуються вимоги частини другої статті 40 та частини другої статті 49-2 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством, обов`язкового отримання попередньої згоди профспілкового комітету та звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, лише за умови, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Таким чином, на час звільнення позивача у відповідача не було обов`язку пропонувати вакантні посади в УСЗН Станично-Луганської РДА, яких у період з 05 грудня 2019 року до 15 лютого 2020 року до того ж і не було (в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 804/16509/15 Верховний Суд зазначив, що вакантною є наявна у штатному розписі установи, організації, підприємства посада, на яку не укладений трудовий договір (№ рішення в ЄДРСР 79266471), у зв`язку з чим посади працівників, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного або шестирічного віку, не є вакантними), а також враховувати її переважне право на залишення на роботі відповідно до частини другої статті 40 та частини другої статті 49-2 КЗпП України.

Суд критично оцінює доводи позивача про протиправність оскаржуваного наказу з посиланням на висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права, сформовані у постановах, перелік яких наведено у відповіді на відзив, оскільки Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни до Закону № 889-VIII та до статті 40 КЗпП України (статтю 40 доповнено частиною п`ятою), а у наведених позивачем постановах Верховним Судом України та Верховним Судом не формувалися правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про державну службу» (статті 87) та статей 40, 42 та 49-2 КЗпП України у редакціях після внесення до них змін Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Доводи позивача про порушення її прав через невиконання відповідачем обов`язку по працевлаштуванню позивача не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом, оскільки відповідно до внесених законодавчих змін на відповідача законом не покладено обов`язку працевлаштовувати позивача (пропонувати іншу роботу) чи враховувати її переважне право на залишення на роботі, як і обов`язку отримувати згоду профспілки на звільнення. Строк попередження про наступне вивільнення УСЗН Станично-Луганської РДА дотриманий.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про припинення державної служби позивача відповідає вимогам Закону № 889-VIII, не порушує вимог частини другої статті 40, статті 42, частин другої, третьої статті 49-2 КЗпП України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів частини п`ятої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону № 889-VIII, тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 16 березня 2020 року № 20-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 », а позовні вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими і у їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Оскільки за наслідками судового розгляду суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 16 березня 2020 року № 20-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 », правові підстави для прийняття рішення про поновлення позивача на посаді та виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні, а отже, позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу праці та соціальних зв`язків з 17 березня 2020 року та стягнення з Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є безпідставними та необґрунтованими і у їх задоволенні також слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Разом з тим, обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності жодним чином не нівелює обов`язку позивача довести суду ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб`єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом на підставі досліджених доказів встановлено, що відповідні положення відповідачем дотримані повністю у повній відповідності із нормами діючого законодавства про державну службу.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, довів суду правомірність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Питання про розподіл судових витрат в частині судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (ідентифікаційний код 03197049, місцезнаходження: 93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул. Центральна, буд. 52) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 16 березня 2020 року № 20-к, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

У стягненні за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 коп.) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено 24 грудня 2020 року.

Суддя Т.І. Чернявська