Рішення № 93846597, 30.11.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 року справа №320/8307/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3035 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини 3035, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки;

- зобов`язати Військову частину 3035 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.10.2016;

- зобов`язати Військову частину 3035 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.10.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням. Наказом командира військової частини 3035 Національній гвардії України (по стройовій частині) від 19.10.2016 №248 він був звільнений з військової служби у запас. Наказом командира військової частини 3035 Національній гвардії України (по стройовій частині) від 19.10.2016 №248, позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області.

Вказує, що станом на день звернення до суду грошова компенсація за невикористану соціальну відпустку як учасника бойових дій позивачу виплачена не була, а також позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення на день звільнення 19.10.2016.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям – жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняються, у зв`язку з чим позивачу додаткові відпустки не надавались. Водночас, зазначено, що в особливий період право на одержання додаткових видів відпустки відповідній категорії осіб, у тому числі позивача, припинено, а зупинення на певний період надання інших видів відпусток виключає можливість військовослужбовця одержати і компенсацію за ці відпустки.

Щодо позивних вимог в частині не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення, відповідач заперечив та зазначив, що базовими місяцями для нарахування індексації заробітної плати є серпень 2015 (місяць початку проходження військової служби у військовій частині 3035) та січень 2016 (місяць значного підвищення грошового забезпечення – збільшена премія та щомісячна грошова винагорода). У період з серпня по грудень 2015 величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%, тому позивач права на виплати не набув. З базового місяця (з січня 2016) на підставі чинного законодавства (керуючись формулами обчислення та коефіцієнтами інфляції) право на виплату індексації у позивача виникає з червня 2016 року, що й було нараховано та виплачено військовою частиною.

З огляду на вказане, відповідач просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Міським відділом №2 Білоцерківським МУГУМВС України в Київській області 22.04.2003 року (а.с.14).

Позивач проходив військову службу під час мобілізації у Військовій частині 3035 Східного ОТО Національної гвардії України (місто Слов`янськ Донецької області) у період з 17.08.2015 по 19.10.2016, що підтверджується довідкою Військової частини 3035 Національної гвардії України МВС України від 12.10.2020 №22/1568 (а.с.31).

Судом встановлено, що старшого солдата ОСОБА_1 , було призвано до військової служби по мобілізації 31.07.2015, електриком-мотористом 4-го відділення 3-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону (з охорони взводних опорних пунктів).

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим т.в.о. командувача Національної гвардії України від 29.12.2015 (а.с.13).

Наказом командира військової частини 3035 Національної гвардії України (по стройовій частині) №248 від 19.10.2016, позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області (а.с.33).

Як вбачається з наданої суду копії витягу з наказу командира Військової частини 3035 Національної гвардії України (по стройовій частині) №248 від 19.10.2016, позивачу станом на день звільнення з військової служби не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (а.с.33).

Згідно з довідкою Військової частини 3035 Національної гвардії України МВС України від 12.10.2020 №22/1567, ОСОБА_1 за період служби не надавалась додаткова відпустка як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки не отримував (а.с.34).

Також, згідно з довідкою Військової частини 3035 Національної гвардії України МВС України від 07.10.2020 №380 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період служби з 17.08.2015 по 19.10.2016, позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення у червні 2016 року в сумі 59,45 грн., у серпні 2016 року в сумі 101,50 грн. та в вересні 2016 року в сумі 50, 75 грн., а всього нарахована індексація грошового забезпечення за період проходження військової служби в сумі 211,70 грн. З серпня 2015 року по травень 2016 року та у липні, жовтні 2016 року індексація не нараховувалась (а.с.30).

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, індексацію грошового забезпечення, звернувся до суду із відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.10.2016, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі – Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-XII.

За визначенням статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ України у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (надалі - Порядок №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2016 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.

У зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України “Про відпустки”, статті 5, 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, стаття 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України “Про відпустки”, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріли, суд дійшов висновку, що дана справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3035 про визнання протиправною бездіяльності в частині не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.10.2016, підпадає під ознаки типової справи.

В силу припису частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Так, при вирішенні спору Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.10.2016.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.10.2016, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 с. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).

Статтею 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ч. 1 ст. 4 Закону № 1282-XII).

Частинами 1, 2 ст. 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону № 1282-XII).

Відповідно до ст. 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-ІV.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2015 році – 103 відсотка, у 2016 році - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 п. 4 Порядку № 1078).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Згідно з п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема: підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відтак, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України № 1282-XII, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 у справі №825/1987/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17 індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Суд, також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці», такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи, а зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Військова частина 3035 у відзиві на позов зазначила, що базовими місяцями для нарахування індексації заробітної плати позивачу є серпень 2015 (місяць початку проходження військової служби у військовій частині 3035) та січень 2016 (місяць значного підвищення грошового забезпечення – збільшена премія та щомісячна грошова винагорода). У період з серпня по грудень 2015 величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%, тому позивач права на виплати не набув. З базового місяця (з січня 2016) на підставі чинного законодавства (керуючись формулами обчислення та коефіцієнтами інфляції) право на виплату індексації у позивача виникає з червня 2016 року, що й було нараховано та виплачено військовою частиною.

Такі доводи суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно довідки відповідача від 07.10.2020 №380 (а.с.30) розмір посадового окладу за посадою, яку обіймав позивач при проходженні служби, починаючи з 17.08.2015 по 19.10.2016 не змінювався.

Слід зазначити, що на момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до пункту 13 постанови №1294 остання набрала чинності з 01 січня 2008 року, тобто є датою встановлення базового місяця індексації.

Вказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року, тому зміна базового місяця відбулась 01.03.2018.

Отже судом встановлено, що з 17.08.2015 позивач має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року.

У зв`язку із зазначеним, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо визначення базовими місяцями для нарахування індексації заробітної плати позивача серпень 2015 року (як місяць початку проходження військової служби) та січень 2016 року (як місяць значного підвищення грошового забезпечення у зв`язку із збільшенням премії та щомісячної грошової винагороди).

З вказаних підстав суд також не бере до уваги нараховану індексацію грошового забезпечення позивача за період проходження ним військової служби згідно довідки від 07.10.2020 №380 (у червні 2016 року в сумі 59,45 грн., у серпні 2016 року в сумі 101,50 грн. та в вересні 2016 року в сумі 50,75 грн.), розраховану виходячи з базового місяця серпень 2015 року (як місяць початку проходження військової служби) та січень 2016 року (як місяць значного підвищення грошового забезпечення у зв`язку із збільшенням премії та щомісячної грошової винагороди).

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не доведено також розмір нарахованої індексації грошового забезпечення позивача у червні, серпні та вересні 2016 року на загальну суму 211,00 грн. згідно довідки від 07.10.2020 №380, як і не надано до матеріалів справи відповідних розрахунків вказаних сум, що позбавляє суд можливості перевірити зазначені у довідці від 07.10.2020 №380 нарахування індексації грошового забезпечення позивача.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку та у повному обсязі.

Щодо посилання відповідача на позицію Державної фінансової інспекції України, лист Міністерства соціальної політики України від 23.08.2012 № 259/10/136-12 та роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 01.03.2013 № 2365/0/14-13/10, то суд вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки зазначені роз`яснення не є нормативно-правовими актами, а відповідач має діяти відповідно до вимог закону, який має вищу юридичну силу.

Крім цього, відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Таким чином, оскільки, як вже було зазначено судом вище, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, а індексація є складовою частиною заробітної плати (грошового забезпечення), сам факт звільнення позивача з військової служби зобов`язував відповідача в силу вимог чинного законодавства провести з ним повний розрахунок, в тому числі й у частині виплати індексації його грошового забезпечення у повному обсязі.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями статті 78 КАС України на відповідача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

У свою чергу, згідно з загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Докази, які б підтверджували належне нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 17.08.2015 по 19.10.2016 в матеріалах справи відсутні та не доведені відповідачем.

Таким чином, з огляду на встановлену під час розгляду справи протиправну бездіяльність відповідача, з метою належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання суб`єкта владних повноважень нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу, за час проходження ним військової служби у Військовій частині 3035, за період служби з 17.08.2015 по 19.10.2016, з урахуванням вже виплачених сум.

Щодо доводів відповідача в частині пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даною позовною вимогою, то суд наголошує, що вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, на її оплату, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.

Таким чином, безпідставними є посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Всупереч наведеним вище вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його заперечення, і не довів правомірності своїх дій згідно з вимогами з ч. 2 статті 2 КАС України.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 19.10.2016.

3. Зобов`язати Військову частину 3035 (ідентифікаційний код 23313902, місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 19.10.2016.

4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.08.2015 по 19.10.2016 у повному обсязі.

5. Зобов`язати Військову частину 3035 (ідентифікаційний код 23313902, місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 17.08.2015 по 19.10.2016, з урахуванням виплачених сум.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення – 30.11.2020.

Суддя Кушнова А.О.