Рішення № 93846474, 21.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року (об 11 год. 30 хв.)Справа № 280/5845/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.

за участю секретаря Прус Я.І.

представника позивача Барвінка Р.Ю.,

представника відповідача Вініченка О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просить зобов`язати відповідача здійснити розрахунок та виплату на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2019 по 16.06.2020.

На обґрунтування позовних вимог пояснює, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.12.2019 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 30.03.2020, 16.06.2020 відповідачем було виплачено позивачу 14754,95 грн. Посилається на приписи ч. 1 ст. 117 КЗпП України та вказує, що з моменту звільнення (15.05.2019) та по дату повного розрахунку (16.062020) позивач має право на виплату середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку. Наголошує, що з приводу виплати цих коштів у червні 2020 року звертався до відповідача, однак відповіддю від 02.07.2020 №51/14/08-08-06 йому було відмовлено у їх виплаті. Таким чином, вважає, що єдиним шляхом захисту своїх порушених прав є звернення до суду із вимогою до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалою суду від 01.09.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено перше судове засідання на 29 вересня 2020 року без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав, 21 вересня 2020 року через канцелярію суду надав суду відзив (вх. №44099), у якому вказує, що відповідач заперечує проти стягнення середнього заробітку, через те, що позивач ніколи не отримував заробіток або заробітну плату взагалі, а лише грошове забезпечення, а також позивач не лишався грошових коштів, тому що позивач звільнившись та одразу почав отримувати пенсійне забезпечення з держави, тобто суттєвих втрат в майновому стані не зазнав. Крім того, посилається на рішення Великої Палати Верховного Суду від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 та просить суд зменшити розмір грошових коштів до мінімального, а саме до 1043,70 грн. На підставі вищезазначеного, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 29.09.2020 розгляд справи відкладений на 22 жовтня 2020 року.

Ухвалою суду від 22.10.2020 вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження у справі та призначене підготовче засідання на 17 листопада 2020 року.

17 листопада 2020 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. №54927), в яких вказує, що всупереч вимогам чинного законодавства, а саме п. 5 Постанови КМУ №850 від 21.10.2015 про виплату одноразової грошової допомоги тільки з однієї підстави за вибором особи, ОСОБА_1 на виконання рішення суду було виплачено дві одноразові грошові допомоги, а тому позовні вимоги позивача щодо розрахунку та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2020 по 16.06.2020 вважає є такими, що не підлягають задоволенню.

У свою чергу, представником позивача надано відзив на додаткові пояснення (вх. №57280 від 25.11.2020), у якому стверджує, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Щодо додаткових пояснень відповідача наголошує, що їх зміст взагалі не стосується предмету позову. Одноразова грошова допомога при встановленні інвалідності та одноразова грошова допомога при звільненні є різними видами грошової допомог, які передбачені різними нормативними актами та мають різну юридичну природу, призначення та процедуру нарахування, при цьому, суть позовної заяви стосується саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що не передбачено спеціальними нормами законодавства, а врегульовано лише загальними нормами трудового законодавства.

17 листопада 2020 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначене судове засідання для розгляду справи по суті на 10 грудня 2020 року.

10 грудня 2020 року у судовому розгляді оголошена перерва до 14 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 14.12.2020 витребувано у ГУ ДФС у Запорізькій області докази щодо виплачених сум (детальний розрахунок ) на момент звільнення ОСОБА_1 та довідку про середню заробітну плату (з детальним розрахунком складових заробітної плати) ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи перед звільненням, відповідно до Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 (зі змінами), судове засідання відкладене на 21 грудня 2020 року.

На виконання ухвали суду представником відповідача надані відповідні докази (вх. №61883 від 17.12.2020).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові та додаткові усні пояснення. Просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві, долученому до матеріалів справи. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , підполковника податкової міліції - старшого інспектора з особливих доручень наказом ГУ ДФС у Запорізькій області від 15.05.2019 №296-о було звільнено зі служби податкової міліції відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років.

ГУ ДФС в Запорізькій області при звільненні позивача було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 70222,23 грн., тобто в розмірі 50 відсотків мого місячного грошового забезпечення за кожний з 21 повних календарних років служби врахувавши: оклад 5500,00 грн., надбавку за вислугу років 3109,5 грн., оклад за військовим (спеціальним) званням 1410,00 грн., доплату за роботу у нічний час 330,00 грн., місячну премію у квітні 453,92 грн., всього 10803,42 грн. (10803,42 грн. х 13 років х 50%).

Відповідачем до складу місячного грошового забезпечення не було враховано всі отримані позивачем складові, зокрема за особливості проходження служби - постанова Кабінету Міністрів України № 704 в розмірі 9054,00 грн., місячну премію в розмірі 22345,55 грн., індексацію заробітної плати в розмірі 482.18 грн., доплату за нічні у розмірі 6225,78 грн. та матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 12744,25 грн.

14.08.2019 позивач звернувся до ГУ ДФС у Запорізькій області із заявою в якій просив здійснити донарахування та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, з урахуванням включення до складу грошовою забезпечення з якого вона призначається сум щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (за особливості проходження служби - постанова КМУ № 704, місячну премію, індексацію заробітної плати та доплату за нічні) та одноразовою додатковою виду грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період з березня 2018 року по квітень 2019 року.

Листом ГУ ДФС у Запорізькій області № 14826/14/08-01-05-02-01 від 30.08.2019 позивача повідомлено про те, що розрахунок одноразової грошової допомоги при звільнені складений на підставі вимог діючого законодавства. Отже, підстав для здійснення донарахувань до одноразової грошової допомоги немає.

Не погоджуючись з протиправною відмовою позивач звернувся до суду з позовом.

Вказані обставини встановлені рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.12.2019 по справі №280/4819/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про зобов`язання вчинити певні дії, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.03.2020. Вказаним рішення, зокрема зобов`язано ГУ ДФС у Запорізькій області здійснити перерахунок позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (за особливості проходження служби - постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», місячну премію, індексацію заробітної плати та доплату за нічні) та одноразового додаткового виду грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період з березня 2018 року по квітень 2019 року, та виплатити заборгованість.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання судового рішення по справі №280/4819/19, відповідачем було нараховано та виплачено 16.06.2020 позивачу 14903,99 грн. недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні, про що свідчить виписка за 16.06.2020 по казначейському рахунку ГУ ДФС у Запорізькій області.

У червні 2020 року позивач звернувся до відповідача з приводу виплати середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: за період з 15.05.2019 по 16.06.2020, однак листом від 02.07.2020 № 51/14/08-01-06 повідомлено, що на посадових осіб податкової служби, які проходять службу, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Не погоджуючись із такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Непоширення норм Кодексу Законів про Працю України на працівників органів податкової міліції стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення).

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Водночас, таке питання врегульоване Кодексом законів про працю України. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.

Враховуючи наведене, суд вважає помилковими висновки відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили службу в органах ДФС, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Тобто, цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №400/3151/19 адміністративне провадження №К/9901/12644/20 та від 08.09.2020 у справі № 810/2116/17 адміністративне провадження №К/9901/34156/18, які судом враховано при виконанні положень частини 5 статті 242 КАС України.

Суд встановив, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.12.2019 по справі №280/4819/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.03.2020, позов ОСОБА_1 задоволено повністю: зобов`язано ГУ ДФС у Запорізькій області здійснити перерахунок позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (за особливості проходження служби - постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», місячну премію, індексацію заробітної плати та доплату за нічні) та одноразового додаткового виду грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період з березня 2018 року по квітень 2019 року, та виплатити заборгованість.

Суд зазначає, що кошти в сумі 14903,99 грн. були перераховані на картковий рахунок позивача за рішенням суду лише 16.06.2020, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і сторонами не оспорюється. Отже, відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати усіх належних до сплати працівникові сум при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Щодо зобов`язання ГУ ДФС у Запорізькій області здійснити розрахунок та виплату на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 15.05.2019 до 16.06.2020 за час затримки розрахунку у зв`язку з невиплатою належних сум грошового забезпечення при звільненні, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 2 статті 117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 .

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та і визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Оскільки позивача звільнено зі служби з 15.05.2019, а виплата належних сум грошового забезпечення відбулася 16.06.2020, відповідно строк затримки розрахунку складає 272 робочих дня.

Згідно з довідкою про доходи розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становили: березень 2019 року - 7329,70 грн., квітень 2019 року - 7101,07 грн., кількість відпрацьованих днів - 26.

Суд самостійно розрахував середньоденний заробіток позивача, який відповідно складає - 555,03 грн. (7329,70 +7101,07 / 26= 555,03 грн.).

При визначенні суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок з 15.05.2019 по 16.06.2020 (272 дня), такий складає 150968,16 грн. (555,03 х 272 дні = 150968,16 грн.). Разом з тим, на думку суду, такий розрахунок значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (14903,99 грн.).

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що фінансування відповідача здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак суд вважає, що зменшення суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації в сумі 150968,16 грн. за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 14903,99 грн. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат Позивача.

Вказана правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 04.09.2020 у справі №260/348/19.

При цьому, суд вважає за необхідне визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем виходячи з частки, яку така недоплата становила у сумі, що належала виплаті позивачу при звільненні. При цьому, оскільки несвоєчасно виплачена була сума одноразової грошової допомоги, яка за своєю правовою природою є заробітною платою (грошовим забезпеченням), то і під час розрахунку до уваги слід брати лише суму заробітної плати (грошового забезпечення), яка належала виплаті позивачеві при звільненні.

Згідно наданої відповідачем на вимогу суду довідки , позивачу під час звільнення 15.05.2019 було виплачено грошове забезпечення за травень 2019 року у розмірі 75810,21 грн., отже сума заробітної плати (грошового забезпечення) яка належала виплаті позивачеві при звільненні з урахуванням несвоєчасно виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби складає 90714,20 грн. (75810,21+14903,99). Отже частка несвоєчасно сплаченої одноразової грошової допомоги у загальній сумі, яка належала виплаті складає 16,43% (14903,99*100/90714,20 складає 16,43 %).

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений Позивачу у розмірі 38455,12 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Згідно з наявної в матеріалах справи довідки середньоденне грошове забезпечення позивача складає 555,03 грн., 16,43 % від 555,03 грн. дорівнює 91,19 грн., що є часткою у середньоденному заробітку позивача пропорційною частці несвоєчасно виплаченої грошової допомоги при звільненні зі служби у сумі заробітної плати, яка належала виплаті позивачеві при звільненні.

Як встановлено вище, строк затримки розрахунку складає 272 робочих дня.

Отже, середній заробіток з відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, який відповідно до статті 117 КЗпП України підлягає виплаті відповідачем позивачу, складає 91,19 х 272= 24803,68 грн

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судові витрати у відповідності до ст. 139 КАС України не стягуються.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 39396146) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2019 по 16.06.2020 у розмірі 24803,68 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот три гривні шістдесят вісім копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 28.12.2020.

Суддя І.В. Батрак