Рішення № 93846468, 21.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року Справа № 280/6949/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Прус Я.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – ГУ ДПС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати винесену відповідачем вимогу №Ф-15488-49 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 26197,46 грн. від 20.11.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2007 року та перебував на спрощений системи оподаткування, проте з 2018 року його діяльність, як ФОП зійшла нанівець, про що свідчить податкова декларація про майновий стан і доходи. Зауважує, що на даний час стан суб`єкта припинений. Наголошує також, що з 19.12.2012 був прийнятий на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полетехніка» та працює у Товаристві по сьогоднішній день, про що свідчить запис у трудовій книжці. Окрім того, стверджує, що з 05.12.2014 є засновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка-Полісся». Таким чином, зазначає, що одночасно зі статусом ФОП з 2012 року офіційно працює на двох товариствах, які в свою чергу здійснюють відрахування з заробітної плати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а отже вважає, що не зобов`язаний сплачувати ЄСВ одночасно як ФОП, та як найманий працівник. Враховуючи все вищевикладене, просить визнати протиправною та скасувати винесену відповідачем вимогу №Ф-15488-49 про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою судді від 06.10.2020 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви було усунуто.

Ухвалою судді від 20.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження та призначено перше судове засідання на 19 листопада 2020 року без виклику учасників справи.

Відповідач позов не визнав, 11 листопада 2020 року надіслав до суду відзив на позовну заяву (№54237), у якому вказує, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 22.02.2007 по 10.04.2020 та перебував впродовж даного часу на загальній системі оподаткування обліку та звітності. Стверджує, що нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 проведено автоматично, відповідно до програмного забезпечення, розробленого на підставі діючого чинного законодавства. Таким чином, ГУ ДПС у Запорізькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 №Ф-15488-49 на суму 26197,46 грн., а саме: нарахування за 2017 рік, 2018 рік та 1-3 квартали 2019 року, стягнуто в рахунок погашення заборгованості в межах виконавчого провадження 29.04.2020 26197,47 грн., у зв`язку із чим просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

19 листопада 2020 року на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх. №55604), у яких вказує, що за копією доказів поштового відправлення не зрозуміло взагалі, що саме написано на поштовому конверті (від кого та кому здійснено поштову відправку), а також не має опису вкладення у цінний лист, тобто не можливо встановити, що саме було направлено.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Згідно з офіційними відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 20.02.2007 (Номер запису: 21030000000031411) по 09.04.2020 (Номер запису: 21030060004031411) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Крім того, з 19.12.2012 позивач був прийнятий на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полетехніка» та працює у Товаристві по сьогоднішній день, що підтверджується даними трудової книжки АВ №177801 від 01.02.2006, довідкою підприємства №270 від 29.09.2020.

Також з 05.12.2014 є засновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка-Полісся», про що свідчать офіційні відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наказ №1 к від 05.12.2014.

За даними облікової картки платника податків станом на 31.10.2019 за позивачем обліковувалась недоїмка із сплати єдиного податку на суму 26197,46 грн., у зв`язку із чим 20 листопада 2019 року ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-15488-49 на вказану суму. Вказана вимога була надіслана контролюючим органом на адресу позивача, проте як вбачається із копії поштового конверту, долученого відповідачем до матеріалів справи, кореспонденція повернулась без вручення адресату із відповідною відміткою відділення поштового зв`язку.

Із наданих позивачем доказів також встановлено, що 07 квітня 2020 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрите виконавче провадження №61738678 з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 №Ф-1488-49, боржник ОСОБА_1 , стягувач ГУ ДПС у Запорізькій області.

За вказаним виконавчим провадженням державним виконавцем вживались заходи примусового виконання рішення, а саме 07 квітня 2020 року накладений арешт на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках у банках.

Борг за виконавчим документом, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнуто у повному обсязі відповідно до платіжного дорученння №1 від 07.04.2020, у зв`язку із чим 08 квітня 2020 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) винесена постанова про закінчення виконавчого провадження №61738678.

Вважаючи прийняту відповідачем вимогу від 20.11.2019 №Ф-1488-49 у розмірі 26197,46 грн. протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI).

За змістом статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

А пункт 4 частини 1 цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини 1 цієї статті Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом 1 частини 5 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацом 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, позивач зазначає, що є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник.

Однак відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою-підприємцем. Свою позицію податковий орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відсутність у нього доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.

Дохід – це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.

Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).

Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.

Але у спірних правовідносинах позивач підприємницьку діяльність у згаданий період не здійснював, а працював найманим працівником.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважив, що з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Так, заборгованість за спірною вимогою утворилась внаслідок нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за 2017 рік та щоквартального нарахування позивачу суми єдиного внеску за 2018 - І-ІІ квартали 2019 роки, а саме 8448,00 грн. нарахування за 2017 рік (3200грн.*22%*12 місяців), 9828,72 грн. нарахування за 2018 рік (3723 грн.*22%*12 місяців) та 8262,54грн. нарахування за 2019 рік (4173 грн.*22%*9 місяців).

Як свідчать встановлені обставини справи, станом на 31.10.2019 загальна сума боргу ОСОБА_1 (з урахуванням існуючої переплати у сумі 341,80 грн.) становила 26197,46 грн.

Обставини справи свідчать, що вказана вимоги про сплату боргу (недоїмки) сформована контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимог статті 25 Закону № 2464-VI).

Разом із цим, з трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 01.02.2006 вбачається, що протягом спірного періоду (2017–2019 роки) ОСОБА_1 працював за трудовим договором, а саме: з 19.12.2012 позивач був прийнятий на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полетехніка» та працює у Товаристві по сьогоднішній день, що підтверджується також довідкою підприємства №270 від 29.09.2020.

Крім того, з 05.12.2014 є засновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка-Полісся», про що свідчать офіційні відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наказ №1 к від 05.12.2014.

При цьому, роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок, що підтверджується довідками від 29.09.2020 №109, №110, №111, №112, а також відомостями з особистого кабінету позивача в автоматичній системі Пенсійного фонду України станом на 30 вересня 2020 року, з яких слідує про сплату страхових внесків за 2017-2019 роки.

Відповідач не надав докази, які б спростовували факт працевлаштування позивача найманим працівником у вказаний період та сплати роботодавцями ЄСВ.

Оскільки позивач, у період нарахування йому контролюючим органом ЄСВ, був найманим працівником та роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а від підприємницької діяльності у даному періоді доходів не отримував, відповідачем безпідставно нараховано позивачу єдиного соціального внеску за спірною вимогою від 20.11.2019 №Ф-15488-49 у розмірі 26197,46 грн.

Стосовно доводів позивача про те, що відповідачем не дотримано строків направлення вимоги суд вважає, що це не є підставою для її скасування, оскільки у зв`язку зі змінами в законодавстві у позивача з січня 2017 року виник обов`язок сплачувати єдиний внесок в мінімальному розмірі незалежно від подання звітності та провадження підприємницької діяльності. Вимога про сплату єдиного внеску констатує наявність заборгованості та необхідність її сплати. А формування чи направлення вимоги з порушенням визначеного строку ніяким чином не зменшує та не скасовує недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка була нарахована правомірно, та не звільняє позивача від обов`язку сплати ЄСВ, адже за приписами статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування та стягнення сум недоїмки не застосовується.

Крім цього, посилання позивача на те, що він не займається підприємницькою діяльністю, на думку суду, є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, жодних доказів не здійснення підприємницької діяльності у цей період позивач суду не надав.

Необхідно звернути увагу, що твердження позивача про обов`язковість проведення документальної перевірки при визначенні недоїмки зі сплати єдиного внеску, є безпідставним, оскільки відповідно до наданих доказів підставою для винесення оскаржуваних вимог стала наявність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску за даними облікової картки платника податків в інформаційній системі органу доходів і зборів, що узгоджується з приписами пункту 3 розділу VI «Порядок стягнення заборгованості з платників» Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953.

Однак суд зауважує, що вищезазначене не впливає на висновки суду про протиправність оскаржуваної вимоги про стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску з позивача.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку про протиправність сформованої ГУ ДПС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 №Ф-15488-49 у розмірі 26197,46 грн. та необхідність її скасування.

Стосовно строку звернення до суду суд вважає за необхідне наголосити таке.

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За приписами частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, в рішенні "Іліан проти Туреччини" встановив, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно з абзацами 3, 4 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до абзацу 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Отже, вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманою вимогою, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження.

Проте, як встановлено судом позивач оскаржену вимогу від 20.11.2019 №Ф-15488-49 у встановленому законодавством порядку не отримував. Вказана вимога була надіслана контролюючим органом на адресу позивача, проте як вбачається із копії поштового конверту, долученого відповідачем до матеріалів справи, кореспонденція повернулась без вручення адресату із відповідною відміткою відділення поштового зв`язку. Таким чином, позивачем строк звернення до суду не пропущений, а отже поновленню не підлягає.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини 1 статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 20.11.2019 №Ф-15488-49 про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 26197,46 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак