Рішення № 93835045, 17.12.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/2983/20

Провадження № 2-а/161/458/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого - судді Присяжнюк Л.М., за участю секретаря судового засідання Борсук К.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

09 жовтня 2020 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування підстав позову позивач зазначає, що постановою відповідача від 11 січня 2020 року LC-014753 її було притягнено до адміністративної відповідальності передбаченої ч.3 ст.122 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.

Позивач з цієї постановою не погоджується та зазначає, що транспортним засобом вона не керувала, а насправді ним керувала громадянка ОСОБА_2 , яка 13 лютого 2020 року прибула до відповідача та написала заяву з проханням скасувати постанову. Однак відповідач її заяву проігнорував та не скасував спірну постанову.

Також позивач зазначає, що розгляд справи про адміністративне правопорушення на справді не відбувався, адже постанова і повідомлення про адміністративне правопорушення були складені в один день.

Крім того зазначає про відсутність не менше двох фотографій з місця ДТП, які б фіксували обставини порушення ПДР у вигляді неправильного паркування.

Додатково вказує, що спірна постанова не підписана посадовою особою відповідача.

З наведених вище підстав просить суд скасувати постанову відповідача від 11 січня 2020 року LC-014753, а провадження у справі про адміністративне закрити.

Відповідач у письмовому відзиві позов не визнав.

Сторони у судове засідання не прибули, хоча про нього були повідомлені належним чином.

Представник позивача подав письмове клопотання з проханням слухати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача подав заяву з проханням слухати справу за його відсутності, позовні вимоги заперечує.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 11 січня 2020 року у м. Луцьку старшим інспектором Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Салівончиком Олександром Миколайовичем винесена постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушенням правил зупинки, стоянки, паркування зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) серії LC №014753, в якій встановлено, що особа, яка керувала автомобілем (водій) Mazda CX-5, НОМЕР_1 , 11 січня 2020 року о 14 год. 49 хв. у м. Луцьку по вул. Степана Бандери, 8, порушила правила зупинки, а саме здійснила зупинку транспортного засобу ближче 10 метрів від місця виїзду з прилеглої території та створила перешкоду дорожньому руху, чим порушила п. 15.9 «и» ПДР України та ч.3 ст.122 КУпАП. Вимір здійснено ручним лазерним світловіддалеміром BOSCH GLM 50. У зв`язку з вищенаведеним, позивача, як власника автомобіля, було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн (а.с.3).

Вказану постанову позивач отримала поштою 12 лютого 2020 року, що сторонами не заперечується (а.с.4).

Останній день оскарження постанови, згідно приписів ч.2 ст.286 КАС України, припадав на 22 лютого 2020 року (суботу). З врахуванням положень ч.6 ст.120 КАС України, в такому випадку останнім днем строку вважається перший після нього робочий день, тобто понеділок 24 лютого 2020 року, коли, власне, і був поданий позов. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущений, у зв`язку з цим зайвим є клопотанням позивача про поновлення цього строку.

Надаючи правову оцінку спірній постанові, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, відповідач, Департамент муніципальної варти Луцької міської ради, підтверджуючи правомірність свого рішення про притягнення позивача до відповідальності, повинен був надати суду всі наявні у нього докази, що свідчать про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

На думку суду, відповідач виконав свій обов`язок стосовно доказування правомірності прийнятого рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до примітки до ст.14-2 КУпАП, на яку слушно посилається позивач, режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.

Вказані положення процесуального закону відповідачем виконано, оскільки він надав суду три кольорових фотознімка автомобіля Mazda CX-5, НОМЕР_1 на вул. Степана Бандери 8 у м. Луцьку. Ці фотознімки містять у собі дату їх здійснення, географічні координати, дозволяють однозначно ідентифікувати автомобіль, а також здійсненні з різних ракурсів, тобто вони є належними та допустимим доказами та приймаються судом до уваги.

На вказаних знімках чітко видно, що автомобіль Mazda CX-5, НОМЕР_1 згідно показів цифрового лазерного дальноміра, стоїть за 3,525 метра від краю виїзду з прилеглої території, тобто з порушенням приписів п. 15.9 «и» ПДР України.

Отже відповідач, належними та допустимими доказами, які передбачені приміткою до ст.14-2 КУпАП, довів суду вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП у вигляді порушення правил стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

Стосовно допущених, на думку позивача, процесуальних порушень під час прийняття спірного рішення, суд зазначає таке.

Статтею 279-3 КУпАП визначено, що відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили:

ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу;

особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.

У випадках звільнення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, від адміністративної відповідальності на підставі:

абзацу другого частини першої цієї статті - винесена стосовно відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності скасовується тим органом (посадовою особою), який її виніс;

абзацу третього частини першої цієї статті - до винесеної постанови стосовно відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, вносяться зміни щодо визначення суб`єктом правопорушення особи, яка фактично керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).

З аналізу вищенаведеного положення процесуального закону слідує, що особа, яка була притягнута до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може бути звільнена від адміністративної відповідальності лише у двох випадках:

1) у випадку, якщо вона доведе, що транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або були протиправно використані її номерні знаки;

2) у випадку, якщо особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.

У другому випадку і на це суд хоче звернути особливу увагу сторону позивача, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення повинна звернутися особисто до відповідача із заявою в якій зобов`язана одночасно:

1) визнати факт вчинення правопорушення;

2) надати згоду на її притягнення до адміністративної відповідальності;

3) надати документ про сплату штрафу.

Однак у розглядуваному випадку, як слідує з наданої відповідачем копії заяви ОСОБА_3 від 14 січня 2020 року, остання не визнала факт вчинення правопорушення, не надала згоди на її притягнення до відповідальності, а також не надала документу про сплату штрафу. Фактично у спірній заяві ОСОБА_3 просила скасувати спірну постанову «у зв`язку із вагітністю, поганим самопочуттям та нагальними фізичними потребами», що не узгоджується з приписами ст.279-3 КУпАП. В такому випадку відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача від адміністративної відповідальності на підставі ст.279-3 КУпАП, у зв`язку з чим суд відхиляє доводи позивача у цій частині.

В цій частині слід зауважити, що приписи ст.279-3 КУпАП передбачають здійснення процедури звільнення від адміністративної відповідальності як протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення, так і протягом 20 календарних днів з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили.

Оскаржувана постанова, у разі залишення її судом без змін, набере законної сили, а отже позивач не буде позбавлена можливості, у разі згоди ОСОБА_3 , на яку вона вказує, як на особу, яка безпосередньо керувала автомобілем, протягом 20 календарних днів подати заяву, в порядку ст.279-3 КУпАП.

Також суд відхиляє доводи позивача про те, що було порушено її право на захист у зв`язку з її не викликом на розгляд справи про адміністративне правопорушення, адже ч.5 ст.279-1 КУпАП визначено, що постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Отже, процедура притягнення особи до відповідальності може здійснюватися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що спростовує доводи позивача про її неналежний виклик на розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Що стосується доводів позивача про відсутність підпису у спірній постанові, суд зазначає, що їй була надісланий не оригінал постанови, який має містити підпис посадової особи, а її копія, яка не обов`язково має містити оригінальний підпис посадової особи.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Оскільки відповідач належними та допустимими доказами довів факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а суд не знайшов процесуальних порушень під час винесення спірної постанови, суд дійшов висновку, що слід залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, на підставі ст.139 КАС України, всі судові витрати позивача залишаються за нею.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року № 543/775/17 зроблений наступний правовий висновок.

Відповідно до положень статей 3, 5 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об`єктів оплати судовим збором.

Також Законом України від 19 вересня 2013 року № 590-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни до положень КУпАП щодо сплати судового збору. Так статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п`ята статті 4 Закону № 3674-VI.

Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду Закон № 3674-VI не передбачає.

Тож особи, стосовно яких ухвалено судове про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням про накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон № 3674-VI винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.

За частиною другою статті 171-2 КАС України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало. Водночас, положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 171-2 КАС України. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Адже у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.

Як до, так і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015, Закон № 3674-VI не визначав і не визначає окремо об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Водночас, вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з обсягу прав у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, який би забезпечував ефективний судовий захист, включаючи в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод учасників судового провадження, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень, як складової права осіб на доступ до суду.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2–5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В розглядуваному випадку, як слідує з матеріалів справи, при зверненні до суду позивач не сплатила судовий збір у розмірі 420,40 грн., який мала б сплатити при зверненні до суду.

Як слушно зазначив Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 04 листопада 2020 року, яка ухвалена у цій справі, вказаний недолік позовної заяви (відсутність квитанції) не являвся об`єктивною перешкодою для продовження судового розгляду справи, і питання щодо розподілу судових витрат могло бути вирішено відповідно до статті 139 КАС України при винесенні судового рішення по суті позовних вимог, згідно приписів статті 244 та частини 5 статті 246 КАС України.

Отже, в такому випадку, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову та не сплатою позивачем судового збору, його слід стягнути з неї на користь держави.

Керуючись ст.ст.139, 286 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування постанови – залишити без задоволення, а постанову старшого інспектора Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Салівончика Олександра Миколайовича про притягнення до адміністративної відповідальності за порушенням правил зупинки, стоянки, паркування зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) від 11 січня 2020 року серії LC №014753 – залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідачем у справі є Департамент муніципальної варти Луцької міської ради, 43025, м.Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 17, код ЄДРПОУ 39985748.

Повне судове рішення складено та підписано 17 грудня 2020 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк