Рішення № 93828560, 24.12.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/4339/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (позивач) до Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (відповідач) про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач (через представника) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення № 743 від 08 вересня 2020 року "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність", у частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтованою площею – 2,0000 га, в тому числі 2,0000 га – ріллі, (КВЦПЗ А 01.03) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Приютівської селищної ради Головківського старостинського округу, за адресою: с. Іванівка Олександрійського району Кіровоградської області;

-зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву (клопотання) позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, на території Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області з урахуванням висновків суду, та прийняти законне та обґрунтоване рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою;

-зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що рішення від 08 вересня 2020 року № 743 "Про відмові у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтованою площею - 2,0000 га, в тому числі 2,0000 га - ріллі, (КВЦПЗ А 01.03) для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з відсутність розроблених і затверджених відповідно до чинного законодавства генерального плану населеного пункту с.Іванівка, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проекту землеустрою щодо впорядкування територій населеного пункту, встановлення меж населеного пункту. Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його права та інтереси, а отже і підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у поданому до суду відзиві зазначив, що рішенням №743 "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на підставі п.7 ст.118 Земельного кодексу України, а саме: відсутні розроблені та затвердженні відповідно до чинного законодавства: генеральний план населеного пункту с. Іванівка та інша містобудівна документація, схема землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проект землеустрою щодо впорядкування територій населеного пункту, встановлення меж населеного пункту. Рішення містить конкретну вказівку на підстави відмови, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають (а.с.35-40).

Представник позивача у відповіді на відзив з такою позицією відповідача не погодився.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що 08.08.2020р. позивач звернувся до відповідача з заявою (клопотанням) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності с/г призначення, на території Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, місце розташування якої зазначено на графічних матеріалах, що додаються (а.с.20-21, 22-23).

Рішенням тридцять першої сесії Приютівської селищної ради сьомого скликання №743 від 08.09.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність", позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтованою площею - 2,0000 га, в тому числі 2,0000 га – ріллі, (КВЦПЗ А 01.03) для ведення особистого селянського господарства на підставі пункту 7 статті 118 Земельного кодексу України, а саме: відсутні розроблені та затвердженні відповідно до чинного законодавства: генеральний план населеного пункту с. Іванівка та інша містобудівна документація, схема землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проект землеустрою щодо впорядкування територій населеного пункту, встановлення меж населеного пункту (а.с.24).

Отже, законність та правомірність рішення №743 від 08.09.2020 р. є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 55 Конституції України вказує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі – ЗК України).

Частиною третьою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам – для ведення особистого селянського господарства, зокрема.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара.

Частинами 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, чинним законодавством передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відтак, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбачених статтями 118, 123 Земельного кодексу України.

Частинами 1,5 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" чітко передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності – не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до ч. ч.1, 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Отже, отримавши клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га відповідач згідно до вимог ч.7 ст.118 ЗК України повинен був у місячний строк прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти рішення про відмову у наданні такого дозволу з наведенням відповідних мотивів. Розгляд цього питання повинен був відбуватись в порядку, визначеному Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", тобто на пленарному засіданні ради з прийняттям вмотивованого рішення, оскільки саме такий спосіб прийняття рішень з питань відведення земельних ділянок, надання документів дозвільного характеру передбачений чинним законодавством.

Як зазначено судом вище, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, стаття 118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

Згідно до абзацу 1 та 2 частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідач у рішенні від №743 від 08.09.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" послався на ч.7 ст.118 ЗК України, а саме: відсутні розроблені та затверджені відповідно до чинного законодавства: генеральний план населеного пункту с. Іванівка та інша містобудівна документація, схема землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проект землеустрою щодо впорядкування територій населеного пункту, встановлення меж населеного пункту (а.с.24).

Разом з цим, як встановив суд раніше, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу, однак відповідач жодної з них у рішенні №743 від 08.09.2020 р. не вказав, вказавши загальні терміни.

Отже, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без належної оцінки поданих позивачем документів, що суперечить вимогам Земельного кодексу України.

Слід також вказати те, що правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлює Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 р. №3038-VI (далі – Закон №3038-VI).

Частиною 3 ст. 24 Закону № 3038-VI визначено, що за загальним правилом у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

У відзиві представник відповідача зазначив, що позивачем не надано підтверджуючих документів, що виділення земельної ділянки та її використання включено як виняток у ч.3 ст.24 Закону № 3038-VI.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію наступних послідовних етапів: звернення особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою в порядку статті 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Однак отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Суд наголошує, що положення статті 24 Закону № 3038-VI не містять жодної заборони у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою, які, як зазначено вище, є лише першим етапом у процедурі безоплатного отримання земельної ділянки у власність. Зі змісту оспорюваного рішення відповідача судом встановлено, що обґрунтування прийнятого рішення по клопотанню позивача не містить визначених у ч.7 ст.118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою і вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми Земельного кодексу України.

Суд також вважає необхідним зазначити, що у своєму рішенні відповідач не зазначив, який саме вид містобудівної документації залишається не розробленим та яким чином це впливає на вирішення питання про надання дозволу позивачу на розроблення документації із землеустрою, що також позбавляє вказане рішення відповідача визначеності у встановленні підстав його прийняття.

Відтак, в порушення норм Земельного кодексу України відповідач протиправно відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому рішення від 08.09.2020 р. №743 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, то суд зазначає, що згідно ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 року у справі № 509/1350/17 щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) вказала, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач взагалі не реалізував своїх повноважень, оскільки не встановив у заяві (клопотанні) позивача та наданих документах наявності або відсутності обставин, які у розумінні ч.7 ст.118 ЗК України є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Суд зауважує, що зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку,якщо встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих вище підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі такого дозволу, в даному випадку, є необґрунтованим та може призвести до видачі зазначеного дозволу з порушенням вимог закону.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи.

Отже, в даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву разом з наданими документами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати у справі розподілити за правилами ч.3 ст.139 КАС України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).

Відтак, з огляду на вказані положення КАС України вбачається, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суду суб`єктом владних повноважень – відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення, а в разі неподання такого звіту – встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому в ухвалі від 06.05.2019 р. у справі № 826/9960/15.

В даному випадку, позивач не навів причин та не надав доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду. Крім того, суд також вважає, що станом на момент розгляду справи підстави для встановлення обов`язку подати звіт про виконання судового рішення також відсутні.

Керуючись ст.ст.9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішенням тридцять першої сесії Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області сьомого скликання від 08.09.2020 №743 "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність", в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Приютівську селищну раду Олександрійського району Кіровоградської області не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 08.08.2020 р., та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ – 05378803) понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України.

Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько