Рішення № 93828472, 24.12.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2020 року м. Київ № 320/6273/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого– судді Панової Г.В. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі також – позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі також – відповідач, ГУ ДФС у Київській області), в якому просила суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 № Ф-298550-50/7961.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №320/6273/19 за вказаним позовом та цю справу було призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги позивачки обгрунтовані протиправністю сформованої контролючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-298550-50/7961, якою ОСОБА_1 визначено недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 23 758,08 грн. Позивачка зазначила, що попри наявність у неї упродовж періоду з 22.10.1998 по 04.11.2019 статутусу фізичної особи-підприємця, вона фактично підприємницьку діяльність не здійснювала та доходи від підприємницької діяльності не отримувала. Водночас у періоди 1993 – 2007 роки, а також починаючи з 17.04.2015 позивачка працювала на різних підприємствах як найманий працівник. Зокрема, з 17.04.2015 позивачка обіймає посаду директора на ТОВ «Автошина», яке, як податковий агент, при виплаті ОСОБА_1 заробітної плати здійснювало також сплату єдиного внеску. За наведених обставин і мотивів позивачка вважає, що у ГУ ДФС у Київській області не були законних підстав для формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Від Головного управління ДПС у Київській області через канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, де останнє просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення Головне управління мотивувало тим, що починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе в межах не менше мінімального страхового внеску за місяць (а саме: у 2017 році не менше 704 грн. за місяць, у 2018 році – не менше 819,06 грн. за місяць, та у 2019 році – не менше 918,06 грн. за місяць). Тобто, не зважаючи на те, що позивачка не здійснювла підприємницьку діяльність та не отримувала дохід у звітному році або окремому місяці, остання як фізична особа-підприємець була зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок. Згідно даних інтегрованої картки платника податків у позивачки накопичилася заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску, всього у сумі 23 785,08 грн. (з них: за 2017 рік – 8 448 грн., за 1 - 4-ий квартали 2018 року по 2 457,18 грн. за кожний квартал, та 1 - 2-ий квартали 2019 року – по 2 754,18 грн. за кожен квартал. Відповідно у зв`язку з наявністю в ІКПП позивачки за кодом 71040000 зазначеної суми заборгованості була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-298550-50/7961.

Посилання позивачки на ту обставину, що вона упродовж періоду нарахування єдиного внеску була також найманим працівником представник ГУ ДПС у м. Києві відхилив та визнав таким, що не підтверджує звільнення позивачкт від сплати такого внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичну особу-підприємця.

У свою чергу позивачка подала до суду відповідь на відзив, у тексті якої посилалася на те, що нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано питання щодо порядку сплати фізичною особою, яка має статус суб`єкта підприємницької діяльності та одночасно працює найманим працівником, єдиного внеску. Позивачка також посилалася на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, як таку що повністю підтверджує правомірність заявлених позовних вимог.

У подальшому, своєю ухвалою від 24.12.2020 суд здійснив заміну відповідача в порядку ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства на його процесуального правонаступника – Головне упраління ДПС у м. Києві.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно актуальних даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа-підприємець 12.02.2008, види діяльності – роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту, консультування з питань оподаткування.

За даними Інформаціної бази даних органу ДФС ОСОБА_1 перебувала на податкову обліку в Головному управління ДПС уКиївській області (Білоцерківське управління) на загальній системі оподаткування, як фізична особу, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності.

04.11.2019 до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з підстави – власне рішення. Того ж дня ОСОБА_1 знято з податкового обліку як платника податків у зв`язку з отриманням відомостей про державну реєстрацію припинення діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням.

В тексті позовної заяви ОСОБА_1 зазначила, що вона підприємницької діяльності не здійснювала та, як фізична особа-підприємець, доходу від такої діяльності не отримувала. У період з 17.04.2015 працює в ТОВ «Автошина» на посаді генерального директора, отримувала за місцем роботи заробітну плату як найманий працівник. При цьому, ТОВ «Автошина» як податковий агент сплачувало із заробітної плати відповідні внески, в т.ч. єдиний внесок.

Однак, за даними витягів з інтегрованої картки платника – фізичної особи ОСОБА_1 (код класифікації доходів бюджету « 71040000» - для фізичних осіб-підприємців, в т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) станом на 31.07.2019 за позивачкою обліковувалася недоїмка по сплаті єдиного соціального внеску на загальну суму 23 785,08 грн.

Зі змісту відзиву на позовну заяву та витягів з інтегрованої картки платника суд встановив, що вказана сума недоїмки нарахована ОСОБА_1 контролюючим органом в автоматичному режимі, в т.ч.:

за 2017 рік у сумі 8 448 грн. (по 704 грн. за кожен місяць року) по строку сплати 09.02.2018;

за 1-ий квартал 2018 року (по 819,06 грн. за кожен місяць кварталу) по строку сплати до 19.04.2018 – всього у сумі 2 457,18 грн.;

за 2-ий квартал 2018 року (по 819,06 грн. за кожен місяць кварталу) по строку сплати до 19.07.2018 – всього у сумі 2 457,18 грн.;

за 3-ій квартал 2018 року (по 819,06 грн. за кожен місяць кварталу) по строку сплати до 19.10.2018 – всього у сумі 2 457,18 грн.;

за 4-ий квартал 2018 року (по 819,06 грн. за кожен місяць кварталу) по строку сплати до 21.01.2019 – всього у сумі 2 457,18 грн.;

за 1-ий квартал 2019 року (по 918,06 грн. за кожен місяць кварталу) по строку сплати до 19.04.2019 – всього у сумі 2 754,18 грн.;

за 2-ий квартал 2019 року (по 918,06 грн. за кожен місяць кварталу) по строку сплати до 19.07.2019 – всього у сумі 2 754,18 грн.

14.08.2019 ГУ ДФС у Київській області сформувало та надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-298550-50/7961, відповідно до якої станом на 31.07.2019 за позивачкою обліковується заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску у сумі 23 785,08 грн.

Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернулася із цим позовом до Київського окружного адміністративного суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464),

За змістом п. 2 та 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно із п. 1 і 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску, зокрема, є:

- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Статтею 7 Закону № 2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

При цьому, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно ч. 3 – 6 цієї статті Закону № 2464-VI нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

У положень ч. 4 ст. 4 Закону №2464 у редакції Закону №1774-VII з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку та фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Аналізуючи зміст наведених вище норм Закону Верховний Суд під час перегляду в порядку касаційного провадження схожої судової справи (постанова від 04.12.2019 у справі №440/2149/19) дійшов висновків про наступне: необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.».

Одночасно Касаційний суд визнав таким, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем).

В тексті своєї іншої постанови від 10.06.2020 у справі № 120/1918/19-а Верховний Суд зробив висновок про те, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02.04.2020 (справа № 620/2449/19), від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд на підставі письмових пояснень сторін та даних з інтегрованої картки платника встановив, що позивачка була зареєстрована як фізична особа-підприємець упродовж періоду з 2017 року по 2-ий квартал 2019 року фактично підприємницьку діяльність не здійснювала, сум доходів від підприємницької діяльності не отримувала та звіти щодо сплати єдиного соціального внеску (в т.ч. у межах розміру мінімального страхового внеску на місяць) до органу ДФС не подавала.

При цьому, зі змісту наданих позивачкою копій її трудової книжки (серії НОМЕР_2 ) та довідки про доходи Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошина», суд встановив, що ОСОБА_1 у вказаний період працювала на цьому товаристві на посаді генерального директора, отримувала за місцем роботи заробітну плату.

Згідно тексту довідки про доходи на заробітну нарахованої ОСОБА_1 заробітної суми плати кожного місяця здійснювалися нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 704 грн., упродовж 2018 року – у розмірі 819,06 грн., а 2019 року (станом на кінець місяця жовтня) – у розмірі 1 870 грн. Всього за 2017 рік, на заробітну плату позивачки було нараховано єдиний соціальний внесок на загальну суму 8 448 грн., за 2018 рік – 9 828,72 грн, за 1-2 квартали 2019 року – 10 978 грн.

Зафіксовані у трудовій книжці та в довідці про доходи обставини щодо перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із роботодавцем (ТОВ «Автошина»), отримання нею заробітної плати за місцем роботи, а також обставини щодо нарахування і здійснення таким роботодавцем (юридичною особою) відповідних нарахувань по єдиному соціальному внеску із сум нарахованої до виплати позивачці заробітної плати відповідач в ході судового розгляду справи не заперечував та документально не спростував.

Таким чином, відповідач (суб`єкт владних повноважень) не довів суду наявність у ГУ ДФС у Киїаські області правових підстав для формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 № Ф-298550-50/7961.

В частині 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною у матеріалах справи квитанцією від 05.11.2019 № 0.0.1514037257.1 підтверджено, що за цією позовною заявою ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн.

Враховуючи обсяг задоволених позовних вимог та наявність документального підтвердження понесених судових витрат, суд вказує про присудження на користь позивачки 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Київській області.

\Керуючись статтями 9, 14, 73 – 78, 90, 139, 242 – 246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-298550-50/7961.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати на загальну суму 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.