Рішення № 93817121, 22.12.2020, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

22.12.2020 ЄУН 337/4490/20

Провадження 2/337/2081/2020

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року Хортицкий районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді – Салтан Л.Г.

за участю секретаря – Шаповалової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749, м.Київ, вул.Кудрявський узвіз, буд.5Б), треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович (місцезнаходження: м.Житомир, вул.Велика Бердичевська буд.35), приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд.6 оф.31) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В :

23.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 16972, вчинений 14.08.2020 року Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. щодо стягнення з нього на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість в сумі 19606,74 гривень за Кредитним договором № 0319\00000687 від 12.05.2008 року, посилаючись на те, що виконавчий напис нотаріуса вчинений з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: на момент вчинення виконавчого напису законом не було передбачено права його вчиняти на кредитних договорах; виконавчий напис було вчинено з пропущенням строків давності; виконавчий напис не було вчинено на документі, що встановлює зобов`язання за договором.

28.10.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання, відповідачеві встановлений строк на подання відзиву.

У встановлений судом термін відповідачем відзив на позов не наданий.

Ухвалою суду від 26.11.2020 року закрито підготовче провадження, справа призначена до розгляду у судових засіданнях.

У судове засідання сторони та треті особи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причину неявки суду не повідомили, з заявами про відкладення розгляду справи не зверталися.

Представник позивача надав заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутність та відсутність позивача, зазначивши, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення. У відповідності до вимог ст. 223 ЦПК України суд провів судове засідання у їх відсутність.

Оскільки відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку,що підтверджено поштовими повідомленнями, наявними в матеріалах провадження відзив на позов не надав, представник позивача не заперечив проти розгляду справи у відсутності відповідача, з ухваленням заочного рішення, тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, відповідно з ч.1 п.2 ст.280 ЦПК України.

Розглянувши матеріали провадження, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що12 травня 2008 року між позичальником ОСОБА_1 та АКБ «УКРСИББАНК» (правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал») було укладено кредитний договір №0319\00000687 строком на 24 місяці.

14.08.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. було вчинено виконавчий напис №16972 про стягнення на користь ТОВ «Вердикт Капітал» з боржника ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 12.05.2008 р. 0319\00000687 в розмірі 19606,74, що утворилася за період з 29 січня 2019 року по 11 березня 2020 року.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідчені права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати та бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 310/9293/15).

П. п. 3.1 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, зазначає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного Суду від 22.02.2017 року по справі N 826/20084/14 залишеною без змін з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України N 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, а саме: для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору.

Київський апеляційний адміністративний суд, при розгляді вказаної справи дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України N 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, з моменту її прийняття.

Таким чином, постановою суду, яка набрала законної сили, було визнано незаконним та нечинним положення правової норми щодо можливості вчинення виконавчого напису на копії кредитного договору.

Постановою Верховного суду від 29.01.2019 № 910/13233/17 зазначається, що в зв`язку з визнанням судом нечинною Постанови Кабінету міністрів України N 662 від 26.11.2014 р., до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" N 1172 в редакції , що діяла до 22.02.2017

Пунктом 2 Переліку №1172 від 29.06.1999 р. (в редакції, що діяла до 22.02.2017 р.) було зазначено, що для стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, приватному нотаріусу надаються наступні документи:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

З документів, що наявні в матеріалах провадження вбачається, що виконавчий напис було вчинено на копії кредитного договору, який не було нотаріально посвідчено, тобто документально доведено, що виконавчий напис вчинено на документі, який не передбачений переліком №1172.

В зв`язку з цим, вчинення виконавчого напису на копії кредитного договору, який не посвідчено нотаріально, свідчить про незаконність такого виконавчого напису.

Вирішуючи питання про дотримання строків виконавчого напису нотаріуса суд вчинення зазначає наступне:

Згідно ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Пунктом 3.1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України аналогічно зазначається, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Пунктом 3.4 вказаної Глави зазначається, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Згідно абз. 7 п. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Позичальник отримувала кредитні кошти на підставі договору від 12 травня 2008 р. 0319\00000687 на 24 місяці, відповідно строк виконання зобов`язань за договором настав 12 травня 2010 року .

Виконавчий напис було вчинено 14.08.2020 року, тобто більше ніж через три роки після настання строку виконання зобов`язання, який наступив 12.05.2010 р., що свідчить про порушення нотаріусом вимог ст. 88 Закону України "Про нотаріат" та відповідно, незаконність виконавчого напису, а тому суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача.

До позовної заяви додано оригінали квитанцій про сплату судового збору позивачем на суму 840,80 грн, який підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11,13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 282. 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749, м.Київ, вул.Кудрявський узвіз, буд.5Б), треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович (місцезнаходження: м.Житомир, вул.Велика Бердичевська буд.35), приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович (місцезнаходження: 02094, м.Київ, вул.Поправки Юрія, буд.6 оф.31) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задовольнити в повному обсязі.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 16972, вчинений 14.08.2020 року Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. на користь стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 19606,74 гривень за Кредитним договором № 0319\00000687 від 12.05.2008 року.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749, м.Київ, вул.Кудрявський узвіз, буд.5Б)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати, що складаються з оплати судового збору в розмірі 840 грн.80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з часу виготовлення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 24 грудня 2020 року, копію рішення направити сторонам провадження.

Суддя: Л.Г. Салтан