Рішення № 93814359, 23.12.2020, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/789/2020 Справа № 641/209/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Богдан М.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цюк Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни, в якому просила скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А.В. від 24.10.2016 року про державну реєстрацію за Акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», ІЄДРПОУ 14360570 (попередня назва - ПАТ КБ «Приватбанк») прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32086869 від 27.10.2016 18:16:42, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності №17134581. А також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 10.07.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (на теперішній час назва змінена на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК») і нею, ОСОБА_1 , був укладений кредитний договір №HAL5GA00000021, відповідно до якого я отримала кредит у розмірі 18457,52 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11.07.2015 року. З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором між Приватбанком та нею 10.07.2008 року був укладений договір іпотеки №НAL5GA00000021, згідно якого вона надала в іпотеку квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належала їй на праві власності. 22 лютого 2018 року, при ознайомленні в Комінтернівському районному суді м.Харкова з матеріалами цивільної справи № 641/5870/17, позивач дізналася, що на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А.В. від 24 жовтня 2016 року її право власності як іпотекодавця на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 припинилося, а право власності іпотекодержателя ПАТ КБ «Приват Банк» на вказану квартиру виникло та було зареєстровано на підставі іпотечного договору.

Вважає, що вищевказане рішення приватного нотаріуса ХМНО Бакумової - незаконне, а її права відповідачами грубо порушені.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17.01.2020 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Згідно зі ст. 274 ЦПК України дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У судове засідання представник позивача подала заяву про розгляд справи за її відсутності а відсутності позивача, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Представник відповідача Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» в судове засідання надав заяву про розгляд справи за його відсутності. В своїх запереченнях зазначив, що позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими. В позові просив відмовити в повному обсязі та застосувати строки позовної давності.

Від відповідача приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

10.07.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (на теперішній час назва змінена на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК») і нею, ОСОБА_1 , був укладений кредитний договір №HAL5GA00000021, відповідно до якого я отримала кредит у розмірі 18457,52 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11.07.2015 року. З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором між Приватбанком та нею 10.07.2008 року був укладений договір іпотеки №НAL5GA00000021, згідно якого позивач надала в іпотеку квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належала їй на праві власності.

Відповідно до рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 вересня 2016 року в позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та яка діє в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_4 , третя особа: Управління служб у справах дітей про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 02.11.2016 року, рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 01 вересня 2016 року скасовано.позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та яка діє в інтересах малолітньої дитини – ОСОБА_4 , третя особа: Управління служб у справах дітей про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволені частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року в розмірі 60 194,27 доларів США, яка складається з: 16 161,40 доларів США – заборгованість за кредитом; 7 839,77 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 077,19 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 31 231,69 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору; 18,71 доларів США – штраф (фіксована частина); 2 865,50 доларів США – штраф (процентна складова) звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 61,20 кв.м., шляхом її продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» за ціною не нижче 664 221 грн., укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та яка діє в інтересах малолітньої дитини – ОСОБА_4 , третя особа: Управління служб у справах дітей про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_2 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судові витрати у сумі 7 673 грн. 40 коп., які складаються з витрат по сплаті судового збору при поданні позовної заяви та 4 019,40 грн. – судовий збір, сплачений при поданні апеляційної скарги.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що «зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з АТ КБ «ПриватБанк» з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій АТ КБ «ПриватБанк» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про скасування рішення нотаріуса одо реєстрації права власності на квартиру, не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)».

Спір про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 32086869 на спірну квартиру має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на квартиру особою, за якою зареєстровано право власності щодо того ж нерухомого майна. Оскарження рішення приватного нотаріуса (державного реєстратора) безпосередньо пов`язане із захистом позивачем його права у спорі щодо квартири з особою, яка не заперечує законності дій приватного нотаріуса (державного реєстратора) за нею такого ж права на квартиру.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь приватного нотаріуса (державного реєстратора) в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру спору.

У справі, що розглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи підтверджують, що існує спір щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень індексний номер 32086869 між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк», а не приватним нотаріусом, тому остання взагалі не є належним відповідачем по справі.

Крім того, згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором,який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Так, судом встановлено, що 24.10.2016 року о 18:16:42 Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 32086869, іпотекодержателем визначено АТ КБ «ПриватБанк».

Підставою для виникнення цього запису є наявний договір іпотеки.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання та ст. 81 цього Кодексувстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вимогами ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довеститі обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Крім того, слід зазначити, що позивач звернулась із позовною заявою, в якій просивла «скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А.В. щодо реєстрації права власності на квартиру».

Між тим, позивач не врахувала, що рішення приватного нотаріуса є актом індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, а не правочином, а тому вимоги позивача не базуються на приписах чинного законодавства.

Адже після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

Аналогічний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 16.01.2019 року по справі №755/9555/18 провадження №14-536цс18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року по справі № 367/2022/15-ц провадження № 14-376 цс18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року по справі №802/1340/18.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеногоОсновним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, §36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно дост. 141 ЦПК Україниу зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, понесенні позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-81, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни про скасування рішення – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: М. В. Богдан