Рішення № 93813840, 24.12.2020, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/11233/20

Повадження № 2/638/4274/20

РІШЕННЯ

Іменем України

24 грудня 2020 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання Рассохи В.Ю.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – ОСОБА_2 , Департамент реєстрації Харківської міської ради,

розглянувши в загальному позовному провадженні у залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту реєстрації Харківської міської ради про поновлення порушеного права на житло шляхом вселення, визнання незаконним та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання,

в с т а н о в и в:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Департаменту реєстрації Харківської міської ради про поновлення порушеного права на житло шляхом вселення, визнання незаконним та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання, в обґрунтування якого зазначила, що вона є власницею квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Вказана квартира є майном, наданим як забезпечення кредитів в іноземній валюті, та була придбана за кредитні кошти в іноземній валюті згідно кредитного договору № 12006-234/03Р від 30 грудня 2003 року, укладеного ОСОБА_3 та АКБ «Правекс-Банк».

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 березня 2020 року № 205673871 квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві власності за відповідачем ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності відповідача на зазначену квартиру є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 27 березня 2020 року № 1454.

В березні 2020 року відповідачем ОСОБА_2 було здійснено без відома позивачки зняття її з реєстрації місця проживання/перебування. Відповідач змусив позивачку та її родину покинути вказану квартиру.

Також позивачка зазначила, що оскільки від неї (або уповноважених нею осіб) заяв про зняття з місця проживання не надходило, а новим власником квартири ОСОБА_2 до заяви не було надано судового рішення, яким позивачку позбавлено права власності на житлове приміщення, права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи та не надано доказів припинення підстав на право користування квартирою членів сім`ї власника житла, то зняття з реєстрації місця проживання позивачки є незаконним. А той факт, що наразі ОСОБА_2 є власником квартири, не є належним доказом припинення підстав на право користування квартирою. Адже сам факт переходу права власності від однієї особи до іншої не може бути єдиною та достатньою підставою для підтвердження наявності припинення підстав на право користування.

Позивачка вказує, що спірна квартира була придбана ОСОБА_4 з прилюдних торгів в рамках процедури виконавчого провадження. На момент продажу квартири в ній проживала і була зареєстрована позивачка та виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання в ній її власника.

Позивачка просила суд поновити право користування житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 ; визнати незаконним та скасувати рішення головного спеціаліста відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради Сідоренко І.П. від 30 березня 2020 року про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

У відзиві на позовну заяву Департамент реєстрації Харківської міської ради зазначив, що відповідач подав заяву про зняття з реєстрації місця проживання позивачки разом із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, тому рішення про зняття позивачки з реєстрації прийнято у відповідності до норм чинного законодавства.

ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Позивачка та її представник в судовому засіданні доводи позовної заяви підтримали, просили позов задовольнити.

Представники відповідачів заперечували проти позову, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2003 року, укладеного між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що діє за згодою матері ОСОБА_6 , та ОСОБА_1 , належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана квартира є майном, наданим як забезпечення кредитів в іноземній валюті, та була придбана за кредитні кошти в іноземній валюті згідно кредитного договору № 12006-234/03Р від 30 грудня 2003 року, укладеного між ОСОБА_3 та АКБ «Правекс-Банк».

Відповідно до свідоцтва від 27 березня 2020 року, зареєстрованого за № 1454, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статті 49 Закону України «Про іпотеку» та на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки, складеного ОСОБА_8 , приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області 27 березня 2020 року, посвідчив, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з трикімнатної квартири номер АДРЕСА_2 , загальною площею 96,1 кв.м., житловою площею 39,8 кв.м., вартістю 1329860 грн, яке придбане ОСОБА_2 за 1329860 грн, що раніше належало ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Яновою О.Є. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 30 грудня 2003 року, реєстр № 4286, зареєстрованого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 12 січня 2004 року, реєстраційний номер майна 3486245, номер запису В 57374 в книзі: 1.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 березня 2020 року № 205673871 квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності: свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 1454, виданий 27 березня 2020 року, видавник: Ємець І.О., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу. Вказана квартира має 1) вид обтяження: заборона на нерухоме майно; підстава виникнення обтяження: договір іпотеки, серія та номер: 2-901, виданий 27 травня 2005 року, видавник: Дорогій Валентина Анатоліївна; дата державної реєстрації: 27 травня 2005 року; 2) вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава виникнення обтяження: постанова, серія та номер: б/н, виданий 06 листопада 2007 року, видавник: СВ Дзержинського РВ ГУМВС в Харківській області; відомості про суб`єктів обтяження: ОСОБА_9 ; дата державної реєстрації: 12 листопада 2007 року.

Відповідно до довідки № 11-001500-2020 від 07 серпня 2020 року за зверненням ОСОБА_1 остання знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі документу, який свідчить про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (відчуження житла) за заявою власника/наймача житла або їх представників.

Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 в судовому засідання пояснили, що ОСОБА_1 була вимушена покинути своє єдине житло та залишила там свої речі через те, що невідомі особи, яких привів відповідач, самовільно зрізали вхідні двері, створили умови, за яких вона не змогла продовжувати проживати в спірній квартирі, застосовували заходи психологічного впливу.

Щодо позовних вимог про поновлення права користування житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 , то суд виходить з наступного.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом. Право власності є непорушним.

Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій, другій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства . Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Як зазначено вище, позивачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2003 року, укладеного між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що діє за згодою матері ОСОБА_6 , та ОСОБА_1 , належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки, складеного приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області 27 березня 2020 року ОСОБА_8 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. посвідчив, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з трикімнатної квартири номер АДРЕСА_2 , загальною площею 96,1 кв.м., житловою площею 39,8 кв.м., вартістю 1329860 грн, яке придбане ОСОБА_2 за 1329860 грн, що раніше належало ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується свідоцтвом від 27 березня 2020 року, зареєстрованим за № 1454, виданим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О.

Отже, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2003 року, перейшла у власність до ОСОБА_2 шляхом її придбання ним з прилюдних торгів, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 березня 2020 року № 205673871, в якій зазначено, що квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності: свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 1454, виданий 27 березня 2020 року, видавник: Ємець І.О., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу.

Таким чином, на час звернення позивачки із позовом власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , що не заперечується в позовній заяві позивачкою.

Отже, оскільки відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , тому з огляду на конституційні принципи непорушності права власності ОСОБА_2 має право користування, володіння та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Визначати предмет та підстави позову відповідно до ст. 13, 49, 175 ЦПК є виключним правом позивача.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підстава позову – обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об`єктивуються у поданих доказах.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка просила вселити її до квартири АДРЕСА_2 ; визнати незаконним та скасувати рішення головного спеціаліста відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради Сідоренко І.П. від 30 березня 2020 року про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, предметом спору у даній справі є вселення, визнати незаконним та скасувати рішення про зняття з реєстрації місця проживання з підстав зазначених вище, які викладені позивачкою в позовній заяві.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, позивачкою не надано доказів на підтвердження обставин того, що вона має право володіти, користується, розпоряджається вказаною квартирою на законних підставах, що її виселення з цієї квартири відбулося примусово або незаконним шляхом.

При цьому, свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_1 була вимушена покинути спірну квартиру та залишила її сама, через те, що невідомі особи створили умови, за яких вона не могла надалі проживати в спірній квартирі. Проте, дані обставини не свідчать про те, що виселення ОСОБА_1 відбулося саме примусово або незаконним шляхом. Судових рішень або інших доказів того, що позивачку виселено із спірної квартири примусово чи незаконно, суду не надано.

Оскільки, ОСОБА_2 на час звернення позивачки із позовом є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , позивачкою не доведено належними та допустимими доказами, як це передбачено ст. 81 ЦПК України і є її процесуальним обов`язком, що вона має право володіти, користується, розпоряджається вказаною квартирою на законних підставах, тому відсутні підстави для її вселення у зазначену квартиру.

Суд не приймає до уваги доводи позивачки про те, що факт того, що ОСОБА_2 є власником квартири не є належним доказом припинення підстав на її право користування квартирою, адже сам факт переходу права власності від однієї особи до іншої не може бути єдиною та достатньою підставою для підтвердження наявності припинення підстав на право користування, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Обставини, за яких ОСОБА_1 мала право володіти, користуватися, розпоряджатися вказаною квартирою відпали, оскільки ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру з прилюдних торгів, що встановлено судом та підтверджено доказами зазначеними вище. Отже, оскільки позивачка втратила право власності на спірну квартиру, то відсутні підстави для її користування цією квартирою та вселення в цю квартиру.

Сам по собі факт того, що спірна квартира була особистою власністю позивачки та вона проживала у ній квартирі з 2003 року та знята з реєстрації без її згоди, не може бути беззаперечним підтвердження того, що вона має право і надалі користуватися цією квартирою.

Доказів того, що позивачка є членом сім`ї відповідача або вселилась у спірну квартиру за згодою відповідача ОСОБА_2 позивачкою суду не надано.

Право власника жилого приміщення користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на це жиле приміщення, із припиненням права власності у особи та у членів його сім`ї втрачається й право користування жилим приміщенням.

Позивачкою не спростовано належними, достатніми та допустимим доказами, як то передбачено ст. 81 ЦПК України, що вона має право користування спірною квартирою на час звернення до суду із позовом на законних підставах у відповідності до норм чинного законодавства.

Твердження позивачки про те, що належність відповідачу ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру не є належним доказом припинення підстав на її право користування цією квартирою, адже сам факт переходу права власності від однієї особи до іншої не може бути єдиною та достатньою підставою для підтвердження наявності припинення підстав на право користування, є суб`єктивним тлумаченням позивачкою як обставин по справі, так і норм діючого законодавства.

Як доказів того, що її виселення відбулось в примусовому порядку та в незаконний спосіб, так і доказів того, що вона має право в установленому законом порядку право володіти, користуватися, розпоряджатися вказаною квартирою позивачкою у відповідності до вимог статті 81 ЦПК України не надано, суд же відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням зазначених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення порушеного права на житло шляхом вселення задоволенню не підлягають.

Згідно положень статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Такий висновок сформульований в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту має бути направлений на припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, відповідати матеріально-правовим способам захисту права. Отже, дослідженню підлягає зміст суб`єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, та враховувати, чи призведе до поновлення порушеного права заявлена вимога.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Як було зазначено вище, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про поновлення порушеного права на житло шляхом вселення не довела належними, достатніми та допустимим доказами, як то передбачено ст. 81 ЦПК України, що вона має право користування спірною квартирою на час звернення до суду із позовом на законних підставах у відповідності до норм чинного законодавства, що було б підставою для її вселення у спірну квартиру, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення порушеного права на житло шляхом вселення задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасувати рішення Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , то суд виходить з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 161/20662/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження житловими будинками. Позивачі оскаржують дії відповідача щодо зняття їх з місця реєстрації проживання без їхньої згоди у зв`язку з тим, що приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким право власності на ці будинки перейшло до ТОВ «Вест Транс», оскільки вважають їх незаконними. Отже, предметом спірних правовідносин є право користування житловими будинками , вимоги ж до відділу державної реєстрації є похідними від них. Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017, від 12 грудня 2018 року у справі 826/8687/16.

Отже, вимоги ОСОБА_1 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як встановлено судом, згідно довідки № 11-001500-2020 від 07 серпня 2020 року за зверненням ОСОБА_1 остання знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі документу, який свідчить про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (відчуження житла) за заявою власника/наймача житла або їх представників.

Згідно статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:

заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації;

судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

свідоцтва про смерть;

паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;

інших документів, які свідчать про припинення:

підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства;

підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;

підстав на право користування житловим приміщенням.

Відповідно до пункту 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:

заяви особи або її представника за формою згідно з додатком 11;

рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

свідоцтва про смерть;

повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспорта померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;

інших документів, які свідчать про припинення:

підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (інформація територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні);

підстав для перебування бездомної особи на обліку/для отримання бездомною особою соціальних послуг у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту (письмове повідомлення соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту);

підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Із системного аналізу зазначених норм права вбачається, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

ОСОБА_2 подав до Відділу реєстрації місця проживання у Шевченківському районі м. Харкова заяву про зняття з реєстрації місця проживання позивачки разом із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Отже, позивачка знята з реєстрації місця проживання на підставі заяви нового власника спірної квартири – відповідача ОСОБА_2 та поданих ним документів, підтверджуючих його право власності на спірну квартиру, та у відповідності до вимог чинного законодавства.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради про поновлення порушеного права на житло шляхом вселення, визнання незаконним та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, тому підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачкою у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , Департаменту реєстрації Харківської міської ради, ЄДРПОУ 40214227, місцезнаходження якого: м. Харків, майдан Конституції, буд. 7, про поновлення порушеного права на житло шляхом вселення, визнання незаконним та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання, - відмовити.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24 грудня 2020 року.

Суддя І.П. Латка