Рішення № 93811800, 17.12.2020, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Номер справи 220/1598/20

Номер провадження № 2/220/583/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року смт.Велика Новосілка Донецької області

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючої-судді Дурач О.А.

за участю секретаря Сербіної І.В.

представника третьої особи Кузнєцової О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду смт Велика Новосілка Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецького Юрія Дмитровича, Державного підприємства «Сетам», третя особа ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник третьої особи ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

28.09.2020 р. позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Провадження у справі відкрито після усунення недоліків позовної заяви 30.09.2020 р. Підготовче судове засідання призначено на 30.10.2020 р., яке було відкладено на 19.11.2020 р. у зв`язку із перебуванням головуючої судді у відпустці. 19.11.2020 р. справу призначено до судового розгляду, залучено по справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 07.12.2020 р. ухвалою суду залучено по вказаній справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , розгляд справи відкладено на 17.12.2020 р.

Короткий зміст вимог позовної заяви

Позовні вимоги позивач обґрунтовував наступним.

З 28.06.1975 р. він з ОСОБА_2 перебуває у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 28.06.1975 р. За час сумісного життя ними було набуто спільне майно, в тому числі й майно Селянського (фермерського) господарства «Прометей», де він є єдиним бенефіціарним власником. Вказує, що відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», який діяв в період 1992-2003 р., Закону України «Про фермерське господарство», а також відповідно до судової практики, Селянське (фермерське) господарство «Прометей» фактично є приватним підприємством. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 р. № 17-рп/2012, яким дано офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України, зазначає, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Позивач посилається на те, що в 2018 році між ними виник спір щодо поділу майна, а тому він змушений звертатися до суду з вимогами про визнання недійсними електронних торгів, результати яких оформлено протоколом № 371561 від 23.11.2018 р. та актом від 03.12.2018 р. «Про проведені електронні торги». Також , у позові позивач посилається на те, що приватний виконавець порушення ч. 3 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» тільки пересвідчився, що майно, будівлі та споруди автозаправочної станції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 356,0 кв м зареєстровано на боржника С(Ф)Г «Прометей», і не з`ясував та не встановив, чи не володіє боржник даним нерухомим майном спільно з іншими особами, тобто з подружжя ОСОБА_5 . Провівши опис майна, не поставив це до відоме керівництво ОСОБА_6 )Г «Прометей». Вважає також, що звіт про незалежну оцінку майна автозаправочної станції від 14.09.2018 р. не відповідає вимогам Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку, затвердженого Наказом фонду державного майна України 17.05.2018 р. № 658, та згідно п. 1 розділу V Порядку ФДМУ, звіт про оцінку, не зареєстрований в Єдиній базі без присвоєного унікального номера є недійсним. Також звертає увагу суду, що станом на 28.09.2020 р. йому невідомо, хто був за законом продавцем на електронних торгах, який надав свій рахунок для отримання коштів так званого переможця торгів, приватним виконавцем Чернецьким Ю.Д. вищезазначене майно ніколи не вилучалося ні у С(Ф)Г «Прометей», ні у нього, ні у його дружини для продажу на електронних торгах. Зазначає, що акт «Про проведені електронні торги», виготовлений приватним виконавцем Чернецьким Ю.Д. 03.12.2018 р., в якому відсутня ціна, за яку було продано майно, не відповідає вимогам п. 4 розділу Х Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 р. № 2831/5. Посилається на те, що вказане майно (будівлі та споруди автозаправочної станції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 356 кв м за адресою АДРЕСА_1 ), є спільною сумісною власністю подружжя, відчуження належної йому позивачу частки в цьому майні на електронних торгах без його згоди є порушенням його прав позивача, як співвласника вказаного майна. 09.11.2018 р. Великоновосілківським районним судом в справі № 220/2470/18 прийнято ухвалу про арешт майна в якості забезпечення позову про поділ майна подружжя. Вважає, що приватним виконавцем Чернецьким Ю.Д. не було дотримано вимоги п.п. 9)п.5 розділу ІІІ Порядку, тобто відсутня інформація про встановлені обмеження за зазначеною ухвалою. Просить суд визнати недійсними електронні торги з реалізації майна С(Ф)Г «Прометей» - будівлі і споруди автозаправочної станції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 356 кв м за адресою: АДРЕСА_1 , результати яких оформлено протоколом № 371561 від 23.11.2018 року та актом від 03.12.2018 року «Про проведені електронні торги», складеного, виготовленого, підписаного приватним виконавцем Чернецьким Ю.Д. та стягнути на його користь судові витрати (а.с. 26-30).

У заяві від 14.12.2020 р. позивач просив виключити з числа доказів акт про електронні торги від 03.12.2008 р. Зазначає, що у даному акті відсутня ціна продажу об`єкта та адреса ОСОБА_3 , тобто даний акт не відповідає вимогам п. 5 розділу Х Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 р. № 2831/5 (а.с. 199-201).

У заяві від 14.11.2020 р., отриманої судом 16.11.2020 р., позивач додатково пояснює, що ДП «Сетам» навмисно приховує, що 26.09.2018 р. приватним виконавцем Чернецьким Ю.Д. майно приміщення автозаправочної станції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було передано на реалізацію ДП «Сетам». Останній день, на який припадає строк для вчинення ДП «Сетам» правомірної процесуальної дії припадав на 29.09.2018 року, а не на 24.10.2018 року, порушено п. 3 розділу ІІІ Порядку реалізації арештованого майна. Вважає, що відповідач ДП «Сетам» було обізнано про наявність ухвали про забезпечення позову від 09.11.2018 р., але не вжили достатніх заходів для припинення торгів. В період з 01.12.2016 р. по 19.11.2020 р. не існувало та не існує жодного офіційного документа про вилучення у СФГ «Прометей» будівлі та споруди автозаправочної станції « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що не відповідає положенням ч. 1 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження (а.с. 73-75).

Позиція відповідачів по справі

21.10.2020 р. у встановлені строки до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ДП «Сетам» (а.с. 38-50) та документи, на підтвердження зазначених у ньому обставин. У матеріалах справи наявні докази надсилання вказаного відзиву сторонам (а.с. 65-68). У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позовної заяви у зв`язку з її необґрунтованістю та незаконністю зазначають, що електронні торги, вказані у позові, відбулися з дотриманням норм чинного на момент проведення електронних торгів законодавства. Організатором вказаних електронних торгів є ДП «Сетам», у якого відсутні повноваження надавати правову оцінку діям державних виконавців, в тому числі перевіряти відомості, наведені у заявці, на відповідність дійсності та законодавству.

Вказує, що відповідно до абзацу 19.1 Постанови Верховного Суду у справі № 910/10136/17 від 02 травня 2018 року, підставою для визнання електронних торгів недійсними може бути лише порушення порядку їх проведення, а дії державного виконавця у виконавчому провадженні, в тому числі щодо оцінки майна, мають самостійний порядок оскарження і не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними. Відповідно до абзацу 45 Постанови Верховного Суду від 02 травня 2018 року, визначення вартості майна не входить до предмету доказування в справах про визнання електронних торгів недійсними, оскільки результати оцінки майна мають окремий, передбачений законом спосіб та порядок оскарження. Крім того, звертають увагу суду, що позивач мав право на судовий порядок оскарження звіту про оцінку майна, про що був додатково повідомлений у відповіді державного виконавця на заяву про рецензування звіту. Також, в Законі України “ Про виконавче провадження ”, а саме у абзаці другому частини п`ятої статті 57 чітко зазначено оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом. Вказує, що оскільки за договором позики позикодавець передає позичальникові грошові кошти у власність, а останні згідно з вимогами статті 60 Сімейного кодексу України стають об`єктом спільної сумісної власності подружжя, то в такому випадку позичальником (боржником) стає не чоловік або дружина, а подружжя та несуть солідарну відповідальність за виконання кредитного договору. Таку ж позицію підтримує Верховний Суд вказавши її у власній постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 352/1656/15-ц. Посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові 317/3272/16-ц від 06 березня 2019 року, зазначає, що згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, вказують, що згідно частини першої статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна. Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. На кожний новостворений об`єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів. Звертають увагу, що згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка міститься у матеріалах справи, право власності на арештоване майно мало виключно Селянське (фермерське) господарство “Прометей”, де єдиним засновником та єдиним бенефіціарним власником є Позивач — ОСОБА_1 . Таким чином, вважають, що приватний виконавець діяв в межах та в спосіб визначеним Законодавством України при арешті та передачі на реалізацію майна: будівель та споруд автозаправочної станції " ІНФОРМАЦІЯ_1 " загальною площею 356,0 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо вимог про визнання електронних торгів недійсними, вказує, що проведені прилюдні торги за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином. Відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Зазначають, що згідно даних положень, підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Порядком реалізації арештованого майна. Що стосується порушень вимог статті 58 Закону № 606-XIV, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених цим Законом, щодо визначення вартості чи оцінки (уцінки) майна до призначення прилюдних торгів, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. Таким чином, вважають, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними Звертають особливу увагу суду на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, в якій зазначено, що головна умова, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а саме тому окрім порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів повинно бути присутнє порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Вказують, що оскільки за змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Порядком Так, відповідно до правової позиції Верховного суду України (Постанова ВСУ від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-166цс12), вирішуючи спір про визнання прилюдних торгів недійсними суду необхідно встановити такі факти: чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку чи інших норм при проведенні прилюдних торгів: чи вплинули ці порушення на результат торів: чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача. які оспорюють результати торгів. Така ж правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15. Проаналізувавши вищезазначене, приходять до висновку, що для визнання електронних торгів недійсними, які є правочином, в розумінні статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, необхідно встановити порушення саме норм Порядку. Натомість, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Верховний Суд України у своїй постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15 приходить до правового висновку, що головною умовою. яку повинні встановити суди. є наявність порушень. що могли вплинути на результат торгів. тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Зазначають, що ДП «Сетам», як організатор електронних торгів, здійснив всі необхідні дії в межах чинного законодавства для реалізації майна. Посилаються також на те, що позивач вже звертався до судових органів із заявою про визнання недійсними електронних торгів, у задоволенні позову було відмовлено, на даний час справа № 220/2751/18 знаходиться на розгляді Верховного Суду. Вважають, що позивач зловживає своїми процесуальними правами та вводить суд в оману. Просять відмовити у задоволенні позову.

Відповідач приватний виконавець Чернецький Ю.Д. своїм правом на подання відзиву не скористався.

Позиція третіх осіб

Третя особа ОСОБА_2 у заяві, отриманій судом 04.12.2020 р. просила суд врахувати правові висновки Великої палати верховного Суду в справі № 372/504/17 від 21.11.2018 р., у яких суд ставить презумпцію спільності на перше місце порівняно зі всіма іншими правами, зокрема правами кредиторів. Вказує, що теж не давала згоди на продаж майна, що належить їй з чоловіком як майно спільної власності подружжя (а.с. 180).

Третя особа ОСОБА_3 надав пояснення, які підписані його представником ОСОБА_4 , згідно яких просить у задоволенні позову відмовити, оскільки вважають його безпідставним та необґрунтованим. Зазначає, що посилання позивача на незаконність дій відповідачів щодо проведення 23.11.2018 р. електронних торгів, спростовано рішеннями судів, які він додає до пояснень. На підтвердження вказаного посилається на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 11.10.2019 р. № 220/2751/18, яким в задоволенні позову Селянського (фермерського) господарства «Прометей» до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецького Ю.Д., державного підприємства «Сетам» про визнання недійсними електронних торгів, яким було відмовлено у задоволенні позову; постановою Донецького апеляційного суду від 08.01.2020 р. № 220/2751/18 апеляційну скаргу С(Ф)Г «Прометей» на вказане рішення залишено без задоволення. Вважає, що майно автозаправочної станції не має статусу спільного сумісного майна подружжя, оскільки його єдиним засновником є ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду – 0,00 грн., розмір статутного капіталу на дату закінчення його формування – 0,00 грн. Посилаючись на ст.ст. 19,20, 21 ЗУ «Про фермерське господарство», на п. 28 Постанови пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», зазначає, що власником майна, переданого йому засновниками та учасниками є само товариство, вклад до статутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки майно автозаправочної станції «Янісоль» на його думку, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , необхідності виділу частки одного з подружжя до проведення електронних торгів не було. Також у вказаній заяві третя особа просить стягнути на його користь понесені судові витрати, пов`язані із розглядом вказаного провадження (а.с. 202-204). У матеріалах справи наявні докази надсилання сторонам вказаних пояснень (а.с. 205-208), що відповідає вимогам ст. 178, 181 ЦПК України. Проте, оскільки відсутні докази своєчасного отримання сторонами вказаних пояснень на час розгляду справи (станом на 17.12.2020 р.), суд вказані письмові пояснення до уваги не приймає.

Процедура розгляду

Сторони та третя особа ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи і в установленому законом порядку (а.с. 193-196), у судове засідання не з`явились.

Позивач ОСОБА_1 , відповідач ДП «Сетам», третя особа ОСОБА_2 надали заяви, у яких просять розглянути справу без їх участі, висловивши свої позиції за позовом у відповідних заявах (а.с. 38-50, 73-75, 180).

Відповідач приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Чернецький Ю.Д. заяв про розгляд справи у його відсутності, клопотань про відкладення розгляду справи або доказів поважності причин неявки суду не надав. Третя особа ОСОБА_3 заяв про розгляд справи за його відсутності або заяв про відкладення розгляду справи не надав, правом на участь в судовому засіданні не скористався, його інтереси забезпечені участю в судовому засіданні його представника ОСОБА_4 .

Враховуючи наведене, у тому числі належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд вважає можливим розглянути дану справу без участі позивача ОСОБА_1 , відповідача ДП «Сетам», третьої особи ОСОБА_2 на підставі поданих ними заяв, без участі відповідача приватного виконавця Чернецького Ю.Д., на підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, визнаючи причину його неявки до суду неповажною, а також без участі третьої особи ОСОБА_3 , оскільки його інтереси забезпечені участю в розгляді вказаного провадження його представника. Адвоката Кузнєцової О.П. Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні достатні докази про права та взаємовідносини сторін та третіх осіб на теперішній час, яких достатньо для прийняття повного, законного та обґрунтованого рішення.

В судовому засіданні представник третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4 просила відмовити у задоволенні позовної заяви, зазначила, що вказане в позові майно не є спільною власністю подружжя. Зазначила, що рішення Конституційного Суду України, на яке посилається позивач у позові, у даному випадку застосуванню не підлягає, оскільки С(Ф)Г «Прометей» не є приватним підприємством. Зазначила, що дійсно торги виграв ОСОБА_3 , проте право власності на майно автозаправочної станції на себе не переоформлював у зв`язку з наявністю судових спорів. Зазначає, що торги є законними, це встановлено рішеннями судів, Вважає, що майно автозаправочної станції не має статусу спільного сумісного майна подружжя, оскільки його єдиним засновником є ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду, статутного капіталу – 0,00 грн. Просила стягнути судові витрати, понесені третьою особою ОСОБА_3 .

Фактичні обставини, встановлені судом

Вислухавши пояснення третьої особи, дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінал акту про проведені електронні торги від 03.12.2018 р., наданий представником третьої особи ОСОБА_4 , судом фактично встановлено наступне.

Процесуальний аспект

11.10.2019 р., як вбачається із рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області, вказаним судом було розглянуто цивільну справу за позовом Селянського (фермерського) господарства «Прометей» до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецького Ю.Д., державного підприємства «Сетам» про визнання недійсними електронних торгів. Предметом вказаного позову було визнання недійсними електронних торгів, які було проведено 23.11.2018 р. з реалізації майна С(Ф)Г «Прометей» - будівлі та споруди автозаправочної станції « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться по АДРЕСА_1 , переможцем яких є ОСОБА_3 . Рішенням вказаного суду встановлено, що переможець вніс кошти на рахунок продавця в розмірі 1045000 грн. Підставою вказаного позову позивачем вказано той факт, що, на його думку, продаж належного позивачу майна здійснено в період дії арешту, накладеного в іншій цивільній справі, в оголошенні торгів містилася недостовірна інформація про обтяження, обмеження щодо майна, права третіх осіб, в провадженні державного та приватного виконавця одночасно перебували виконавчі провадження на виконання одного й того ж судового рішення, на торги виставлено майно без проведення його вилучення у встановленому законом порядку, оцінка майна проведена без погодження його вартості з його власником-боржником, в акті про проведені електронні торги відсутня інформація про документи, які посвідчують право власності боржника на майно та посилання на суму, внесену переможцем торгів. Вказаним рішенням у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Донецького апеляційного суду від 08.01.2020 р. вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін. На теперішній час справа перебуває на розгляді в суді касаційної інстанції (а.с. 51-53).

Предметом даного позову є визнання недійсними електронних торгів з реалізації майна С(Ф)Г «Прометей» - будівлі і споруди автозаправочної станції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 356 кв м за адресою: АДРЕСА_1 , результати яких оформлено протоколом № 371561 від 23.11.2018 року та актом від 03.12.2018 року «Про проведені електронні торги», складеного, виготовленого, підписаного приватним виконавцем Чернецьким Ю.Д. Підставами для вказаного позову позивачем зазначено невідповідність звіту про незалежну оцінку майна автозаправочної станції від 14.09.2018 р. вимогам Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку, затвердженого Наказом фонду державного майна України 17.05.2018 р. № 658, та згідно п. 1 розділу V Порядку ФДМУ, відсутність відомостей хто був за законом продавцем на електронних торгах, який надав свій рахунок для отримання коштів так званого переможця торгів, приватним виконавцем Чернецьким Ю.Д., невилучення вищезазначеного майна ні у С(Ф)Г «Прометей», ні у нього, ні у його дружини для продажу на електронних торгах, не відповідність акту «Про проведені електронні торги», виготовлений приватним виконавцем Чернецьким Ю.Д. 03.12.2018 р., в якому відсутня ціна, за яку було продано майно вимогам п. 4 розділу Х Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 р. № 2831/5, наявність в справі № 220/2470/18 ухвали про арешт майна в якості забезпечення позову про поділ майна подружжя та недотримання виконавцем вимоги п.п. 9 п.5 розділу ІІІ Порядку, відсутність інформації про встановлені обмеження за зазначеною ухвалою. За вказаними підставами позивач вже звертався до суду із відповідним позовом, який вже було розглянуто судом першої та апеляційної інстанції (номер справи 220/2751/18), як було зазначено вище (а.с. 209-220). Тому під час вирішення вказаного позову судом не переглядаються повторно вказані обставини, як підстави поданої позовної заяви, а приймаються до уваги обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Також підставою для поданої позовної заяви позивач зазначає той факт, що вказане у позові майно є спільною сумісною власністю подружжя, відчуження належної йому позивачу частки в цьому майні на електронних торгах без його згоди є порушенням його прав позивача, як співвласника вказаного майна. Питання щодо визнання недійсними електронний торгів саме з цих підстав перед судами не ставилось, докази зворотнього не надані. Отже, суд, з урахуванням вищенаведеного, розглядає вказаний позов в межах заявлених позовних вимог, досліджуючи та надаючи оцінку зазначеному.

Крім того, суд зазначає, сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці — ДВС та організатор електронних торгів — та покупець — переможець електронних торгів.

У п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів або іншої заінтересованої особи, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, відповідно, виникнуть права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору.

Звертаючись із позовом про визнання недійсними електронних торгів, позивач пред`явив позов лише до організатора електронних торгів — ДП «СЕТАМ» та приватного виконавця. Переможець оскаржуваних прилюдних торгів ОСОБА_3 був залучений судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Проте, як відповідачі мають залучатись усі сторони правочину — ДВС, організатор торгів і переможець.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВС від 6.02.2018 у справі №911/845/17 та від 14.03.2018 у справі №910/1454/17. У наведених постановах суд касаційної інстанції висловив позицію, що відчуження майна на спірних електронних торгах є багатостороннім правочином і під час подання позову про його оскарження такий позов подається до решти сторін цього правочину, з якими є правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі. Відповідачами у справі, крім організаторів електронних торгів, залучається також особа, визнана їх переможцем.

У цій справі як відповідачі залучені продавці, тобто лише одна сторона правочину (договору купівлі-продажу, оформленого за результатами торгів), приватний виконавець та не залучено як відповідача покупця майна ОСОБА_3 .

Виходячи з аналізу чинних положень ЦПК України, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, правом вибору відповідача у справі наділений позивач, суд позбавлений процесуальної можливості за власною ініціативою вирішувати питання про заміну відповідача, залучення співвідповідача, тощо. У справі, що розглядається судом, позивач не заявляв клопотань про залучення третьої особи ОСОБА_3 у якості співвідповідача. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений і стосовно тих відповідачів, що зазначені в ньому.

Обставини справи

28.06.1975 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено шлюб, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_8 ». Вказаний шлюб зареєстровано 28.06.1975 р. та зроблено актовий запис № 47. Такі дані підтверджуються копією свідоцтва про укладення шлюбу, наданого позивачем через кабінет «Електронного Суду» (а.с. 7). Докази щодо розірвання шлюбу чи визнання його недійсним суду не надані.

Згідно даних безкоштовного запиту до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, 26.03.1996 року було зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Прометей», організаційно-правова форма – селянське (фермерське) господарство; засновник – ОСОБА_1 ; розмір внеску до статутного фонду – 0,00; кінцевий бенефіціарний власник – ОСОБА_1 ; керівник – ОСОБА_1 (а.с. 8-9).

Як вбачається зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.12.2004 р., автозаправочна станція « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить селянському (фермерському) господарству «Прометей», форма власності нерухомого майна – приватна, частка 1/1. Підстава – рішення виконкому Великоновосілківської селищної ради від 26.05.2004 р. б/н (а.с. 145).

У Великоновосілківському районному бюро технічної інвентаризації право власності на дане майно зареєстровано за С(Ф)Г «Прометей» 13.12.2004 р. (а.с. 147).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованого 05.11.2018 р., юридична особа Селянське (фермерське) господарство «Прометей» вказано власником нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , а саме автозаправочної станції « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 356 кв м; 19.07.2018 р. державним реєстратором (приватним виконавцем) Чернецьким Ю.Д. на підставі постанови про арешт майна боржника серія та номер 56787666, виданої 17.07.2018 р. приватним виконавцем Виконавчого округу Донецької області Чернецьким Ю.Д. внесено запис щодо обтяження вказаного нерухомого майна у виді арешту; особа, майно/права якої обтяжуються – Селянське (фермерське) господарство «Прометей» (а.с. 10-13).

Згідно даних Інформації про виконавче провадження № 56787666 щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 15.11.2016 р. № 905/2458/16, виконавчий документ надійшов до виконавця Чернецького Ю.Д. 16.07.2018 р.; категорія виконавчого документа – стягнення коштів, боржник – Селянське (фермерське) господарство «Прометей», стягувач – Приватне підприємство «Рондо»; сума грошових коштів, яка підлягає стягненню за виконавчим документом – 668113,95 грн.; 17.07.2018 р. у зв`язку з невиконанням судового рішення було звернено стягнення на майно боржника, сума звернення стягнення – 736125 грн. 35 коп; прийнято постанову про арешт майна боржника, стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, дата виконавчої дії – 20.07.2018 р. Також приватним виконавцем прийнято постанову про арешт коштів боржника, розшук майна боржника, дата виконавчої дії – 21.08.2018 р. під час виконання вказаного рішення приватним виконавцем було виявлено нерухоме майно боржника – 22.08.2018 р., за адресою: АДРЕСА_1 , автозаправочна станція « ІНФОРМАЦІЯ_1 », була проведена певна підготовка до реалізації вказаного майна та 26.09.2018 р. вказане майно передано на реалізацію. Реалізатор майна - Державне підприємство «Сетам». 03.12.2018 р. знято арешт з майна, підстава – повне фактичне виконання рішення суду (а.с. 14-19).

Згідно даних протоколу проведених електронних торгів № 371561, які відбулися 23.11.2018 р. щодо майна – будівлі та споруди автозаправочної станції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 356,0 кв м. за адресою: АДРЕСА_1 , вказане майно продане за 1100000,00 грн. учаснику 5 (а.с. 20-21).

Як вбачається з акту про проведені торги від 03.12.2018 р., відповідно до протоколу про проведені торги від 23.11.2018 р. № 371561 ДП «Сетам», 23.11.2018 р. проведено електронні торги з реалізації майна – будівель та споруд автозаправочної станції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 356,0 кв м за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем торгів визнано ОСОБА_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 (а.с. 186).

У судовому засіданні представником третьої особи ОСОБА_4 надано вказаний акт у оригіналі, судом перевірено його відповідність копії.

14.12.2020 р. позивачем було подано заяву про виключення вказаного документа з числа належних і допустимих доказів, оскільки адвокат Кузнєцова О.П. не має права надавати суду докази, які за законом зобов`язані надавати відповідачі, в акті про електронні торги від 03.12.2008 р. відсутня ціна продажу об`єкта та адреса ОСОБА_3 , а отже він не відповідає вимогам п. 4 розділу Х Порядку реалізації арештованого майна (далі Порядок), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2831/5.

Вирішуючи вказане клопотання, суд зазначає, що положеннями ч. 5 ст. 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Враховуючи положення параграфу 1, глави 4 розділу 1 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є учасниками справи. Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (ч. 1 ст. 64 ЦПК України). Таким чином, посилання позивача на той факт, що представник третьої особи ОСОБА_4 не має права подавати суду докази, є необґрунтованим. Статтями 77 та 78 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів (відповідно). Вказаними правовими нормами передбачено, що суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування, а також суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Позивачем не доведено, що вказаний акт одержано з порушенням порядку, встановленого законом, а також те, що вказаний документ не стосується предмета доказування. Тим більш, вказаний акт про проведені електронні торги від 03.12.2018 р. надавався самим позивачем через підсистему «Електронний Суд» (а.с. 83), у позовній заяві позивача міститься посилання на вказаний документ та ним вказано, що згідно акту проведення електронних торгів від 23.11.2018 р., переможцем є ОСОБА_3 та зазначено його адресу (а.с. 28,29), згідно змісту позовних вимог, позивач просив визнати недійсними електронні торги, результати яких оформлено протоколом № 371561 від 23.11.2018 р. та актом від 03.12.2018 р. «Про проведені електронні торги» (а.с. 30), який наразі позивач бажає виключити з числа доказів по справі. Отже, відсутні підстави для задоволення заяви позивача від 14.12.2020 р. та виключення акту про проведені торги від 03.12.2018 р. з числа доказів.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 28.11.2018 р., а саме автозаправочної станції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 356 кв м, адреса: АДРЕСА_1 , 30.11.2016 р. було зареєстровано право власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності б/н, виданого 13.12.2004 р. Великоновосілківською селищною радою, 19.07.2018 р. ОСОБА_9 , приватним виконавцем, прийнято постанову про арешт майна боржника; вказано, що земельна ділянка площею 0,5704 га за адресою АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності, власником її є територіальна громада в особі Великоновосілківської селищної ради, орендарем вказаної земельної ділянки є селянське (фермерське) господарство «Прометей», відомості про реєстрацію обтяжень вказаної земельної ділянки відсутні. 14.11.2018 р. державним реєстратором Пирог С.М., Великоновосілківський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на підставі постанови про відкриття серія та номер 57672680, виданого 13.11.2018 р. Великоновосілківським РВ ДВС накладено арешт на нерухоме майно С(Ф)Г «Прометей», автозаправочну станцію «Янісоль», загальною площею 356 м кв, по АДРЕСА_1 (а.с. 85-89).

Позивачем надані документи щодо оцінки вказаного майна, проте, оскільки підставою вказаного позову є посилання позивача на ту обставину, що вказане майно є власністю подружжя, правового значення під час вирішення вказаної справи дані документи не мають, у розглянутій судами справі № 220/2751/18 таким обставинам вже надана належна правова оцінка.

Отже, судом встановлено, що право власності на нерухоме майно – автозаправочну станцію « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовану за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 356 кв м належало Селянському (фермерському) господарству «Прометей» з 13.12.2004 р., форма власності нерухомого майна – приватна, частка власності 1/1 (а.с. 89). Підстава – рішення виконкому Великоновосілківської селищної ради від 26.05.2004 р. б/н (а.с. 145). Земельна ділянка, на якій розташовані вказані будівлі належить до комунальної форми власності (а.с. 94-95). 03.12.2018 р. були проведені електронні торги з реалізації даного майна. Переможцем яких став ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (а.с. 83, 186). Як вбачається з пояснень представника третьої особи ОСОБА_4 , наданих в судовому засіданні, ОСОБА_3 сплачені у встановлений строк грошові кошти за реалізоване йому нерухоме майно. Доказів зворотнього суду не надано.

Мотиви, з яких виходить суд і застосовані норми права

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметом позовних вимог є визнання електронних торгів недійсними.

Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції.

Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Мін`юсту від 29.09.2016 №2831/5, визначено, що електронні торги — це продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

За загальним правилом реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах (частина перша статті 62 Закону України «Про виконавче провадження»).

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення торгів, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком, висловленим Великою палатою ВС у постановах від 21.11.2018 у справі №465/650/16-ц та від 23.01.2019 у справі №522/10127/14-ц.

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно із частиною першою статті 650, частиною першою статті 655 та частиною четвертою статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами у договорі купівлі-продажу є продавець і покупець.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України).

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Отже, відчуження майна з електронних торгів належить до договорів купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17.

Згідно з частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає можливість визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону.

При вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними суду необхідно встановити, чи мало місце порушення Порядку реалізації арештованого майна, затвердженому наказом Мін`юсту від 29.09.2016 №2831/5 та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16, у постанові ВС від 16.11.2020 р. по справі 204/1349/15-ц.

Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім`ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї (ч.1 ст. 51, п.6 ч.1 ст. 92).

У статті 3 СК України встановлено, що сім`я створюється на підставі шлюбу та на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, серед яких визначено проживання жінки та чоловіка однією сім`єю.

Рівність прав і обов`язків у шлюбі та сім`ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 СК).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Сімейного Кодексу України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч.1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст. 364 ЦК України).

З наведених положень випливає, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

Відповідно до Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

В Україні залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу діють підприємства унітарні та корпоративні; унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства; унітарними є підприємства, засновані, зокрема, на приватній власності засновника (частини третя, четверта статті 63 Господарського кодексу України).

Матеріальну основу діяльності підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства; джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України (частини перша, друга статті 66 ГК України).

Вклад до статутного капіталу та виділене із спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Тобто зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов`язки.

В рішенні Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року «У справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України» вказано, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Суд вважає, що рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року не може бути застосовано до правовідносин, що склалися між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з огляду на підставу вказаного позову, зазначену позивачем, з метою визнання електронних торгів недійсними.

Так, відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» (далі-Закон) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону, а відповідно до ч.1 ст.113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства, та його (їх) праці чи використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання юридичної особи.

Відповідно до ст.3 Закону членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Засновником та єдиним бенефіціарним власником Селянського (фермерського) господарства «Прометей» є ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду – 0,00 (а.с. 8).

Статтею 19 Закону визначено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.

Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства. Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирішуються судом. (ст.20 Закону).

Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

За рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Члени фермерського господарства мають право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві, вартістю пропорційно вкладу.

З огляду на наведене, а також, що нерухоме майно – автозаправочна станція « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за С(Ф)Г «Прометей» на підставі рішення виконкому Великоновосілківської селищної ради від 26.05.2004 р. (а.с. 145,146, 147), тобто на час розгляду вказаної справи відсутні належні, допустимі та достатні докази придбання вказаного майна за спільні кошти подружжя позивача, суд вважає недоведеним, що нерухоме майно – автозаправочна станція « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є спільним майном подружжя позивача ОСОБА_1 .

Висновки суду за результатами розгляду позову

Таким чином, оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами недодержання стороною (сторонами) правочину вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, не доведено, що відбулося порушення вимог Порядку про проведення електронних торгів, не доведено факту порушення його суб`єктивного цивільного права або інтересу як особи, що звернулася до суду, у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наведених вище підстав.

Щодо витрат, пов`язаних з розглядом справи

Оскільки суд прийшов до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог, судові витрати на користь позивача не стягуються, що передбачено положеннями ст. 141 ЦПК України.

Представником третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_10 в судовому засіданні заявлені вимоги по відшкодуванню судових витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі на послуги копіювання матеріалів, підготовлених та направлених третьою особою ОСОБА_3 сторонам. При визначення суми та наявності підстав для відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановленню їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Так, згідно акту прийому-передачі виконаних робіт № 3 від 16.12.2020 р. (а.с. 226) та квитанції від 16.12.2020 р. (а.с. 222) ОСОБА_3 сплачено адвокату Кузнєцовій О.П. 1450 грн. за виготовлення копій додатків пояснень третьої особи. Досліджуючи вказані документи у сукупності з договором про надання адвокатських послуг від 09.01.2019 р. (а.с. 183), суд зазначає, що з розрахунку наданих адвокатом послуг вбачається, що певні його дії (зробити копії необхідних документів) не потребують професійних навичок, а акт виконаних робіт містить вид послуг, що не були передбачені договором . Отже у стягненні судових витрат в цій частині слід відмовити зі вказаних підстав за недоведеністю їх реальності (необхідності). Зазначена позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду по справі № 826/856/19 від 22.12.2018.

Як вбачається з актів прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 07.12.2020 р. (а.с. 224), № 2 від 16.12.2020 р. (а.с. 225) та відповідних квитанцій (а.с. 221-223), ОСОБА_3 сплачено адвокату Кузнєцовій О.П. за послуги з консультації щодо роз`яснення підстав для залучення ОСОБА_3 у якості третьої особи до участі у вказаній справі 500 грн., за складання відповідної заяви про залучення третьої особи – 500 грн., за складання пояснень третьої особи – 1000 грн. Досліджуючи вказані документи також у сукупності з договором про надання адвокатських послуг від 09.01.2019 р. (а.с. 183), суд зазначає, вказаний вид послуг (консультація щодо підстав для залучення у якості третьої особи, складання відповідної заяви, пояснення третьої особи), які містять акти виконаних робіт (а.с. 224,225) не були передбачені договором. Отже у стягненні судових витрат й в цій частині слід відмовити за недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 10, 12, 13, 19, 76-83, 89, 258-259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецького Юрія Дмитровича, Державного підприємства «Сетам», третя особа ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник третьої особи ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу – відмовити.

Відмовити третій особі на стороні відповідача, ОСОБА_3 у стягненні з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.

Повний текст судового рішення виготовлено 24.12.2020 р.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Великоновосілківський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О.А. Дурач