Рішення № 93806526, 21.12.2020, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/5316/20

Провадження № 2/185/3110/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Шаповалової І.С.,

за участю секретаря судового засідання Молчанової Н.Ю.

відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Павлограді цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Павлоградської міської ради Дніпропетровської області про визнання дій щодо реєстрації у предметі іпотеки третіх осіб неправомірними та позбавлення права користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Павлоградської міської ради Дніпропетровської області про визнання дій щодо реєстрації у предметі іпотеки третіх осіб неправомірними та позбавлення права користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначив, що 28 жовтня 2013 року позивач звернувся з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що згідно укладеного договору від 27 грудня 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 21 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 грудня 2027 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 27 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений договір іпотеки, згідно якого відповідач ОСОБА_1 надав в іпотеку квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 .

В порушення п.18.12 договору іпотеки, в квартирі, розташованій за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані також ОСОБА_4 , 2004 р.н. ОСОБА_5 , 1972 р.н., ОСОБА_3 , 1991 р.н., чим порушено вимоги договору іпотеки.

В судовому засіданні представник позивача надав заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували та просили суд в його задоволенні відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про час дату і місце розгляду повідомлялась належним чином, будь-яких заяв та заперечень від неї до суду не надходило.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Павлоградської міської ради Дніпропетровської області – надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та просив ухвалити рішення з дотриманням прав та законних інтересів дитини ОСОБА_4 , 2004 р.н.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2013 року позивач звернувся з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що згідно укладеного договору від 27 грудня 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 21 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 грудня 2027 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 27 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений договір іпотеки, згідно якого відповідач ОСОБА_1 надав в іпотеку квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 151 500 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – орган опіки та піклування Павлоградської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2014 року вказане рішення залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, квартира за адресою АДРЕСА_1 є предметом іпотеки, виступає як забезпечення зобов`язання громадянина України ОСОБА_1 за споживчим кредитом, наданим йому ПАТ КБ «Приватбанк» в іноземній валюті – доларах США. Площа цієї жилої квартири складає 74,10 кв.м. У даній квартирі зареєстровано місце постійного проживання відповідачів та їх дітей. Іншого нерухомого житлового майна відповідачі не мають.

Абзацом 5 ст. 3 Закону № 1382-IV та ч. 1 ст. 379 Цивільного кодексу України надано визначення поняттям «місце проживання» та «житла фізичної особи».

Так, місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до абз. 11 ст. 3 Закону № 1382-IV реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Наказом МВС України від 22.11.2012 р. № 1077 затверджено Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів (надалі - Порядок № 1077), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 2.3 Порядку № 1077 відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них. Особа, яка досягла 14-річного віку, подає заяву про реєстрацію місця проживання особисто.

При проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним. У разі якщо місце проживання другого з батьків зареєстровано в межах обслуговування адміністративно-територіальної одиниці територіального підрозділу, яким розглядається заява про реєстрацію місця проживання дитини, інформація перевіряється цим територіальним підрозділом або надається адресно-довідковим підрозділом відповідного територіального органу ДМС.

Відомості про реєстрацію дитини, яка не досягла 14 років, вносяться до картки реєстрації того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, та до адресної картки.

До адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС надсилаються відомості про реєстрацію місця проживання того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, у графу 14 цих відомостей вноситься інформація про дитину (прізвище, ім`я, по батькові, стать, дата і місце народження).

Положеннями ст. 9 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року N 898-IV (надалі - Закон N 898-IV) визначено, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).

Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону N 898-IV іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів, які спростовують доводи про те, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки, використовується відповідачами як місце постійного проживання, банк суду не надав.

Позивачем не спростовані доводи відповідачів, що останні не мають іншого житла, та будь-якого майна у власності, тим більше неповнолітня дитина- ОСОБА_6 , 2004 р.н.

За таких умов, при вирішенні питання щодо позбавлення особи права користування житловим приміщенням, на підставах, передбачених Законом України «Про іпотеку», необхідно керуватися вимогами статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статтею 109 ЖК УРСР.

Відповідно до ч. 4ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідност. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конституцією України(ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно доЗакону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст.316,317,319,321 ЦК України).

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно п. 41 рішення ЄСПЛ по справі «Кривицька та Кривицький проти України» № 30856\03 втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Відповідно п. 44 втручання заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

В межах розгляду позовних вимог позивачем не були доведені належними та допустимими доказами підстави та суспільна необхідність втрати відповідачамим права користування житловим приміщенням квартири розташованій за адресою АДРЕСА_1 .

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Питання про судові витрати суд вирішує за правилами ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 430 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Павлоградської міської ради Дніпропетровської області про визнання дій щодо реєстрації у предметі іпотеки третіх осіб неправомірними та позбавлення права користування житловим приміщенням – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайоний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 24 грудня 2020 року.

Суддя І. С. Шаповалова