Рішення № 93804301, 03.12.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/6076/20

Провадження №2/760/4900/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Кушнір С.І.

при секретарі - Федоренко Д.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійського озброєння» про стягнення заборгованості по заробітній платі, всіх сум, що належать працівнику до виплати від підприємства при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 в березні 2020 звернувся з позовом до відповідача в якому просив стягнути з ДП «Конструкторське бюро «Артилерійського озброєння» на свою користь заборгованість із виплати остаточного розрахунку при звільненні в сумі 108586,73 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 39195,05 грн та судові витрати

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він працював у Державному підприємстві «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» на посаді старшого майстра контрольного відділу технічного контролю з 10.05.2017 року по 28.11.2019 року, наказом від 27.11.2019 р. № 354-к був звільнений з посади за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпП України з 28.11. 2019 року, що підтверджується довідкою № 49-к від 24.12.2019 р.

Звільнення відбулось у зв`язку із невиконанням відповідачем законодавства про працю, а саме несвоєчасна виплата відповідачем заробітної плати, несплата відповідачем єдиного соціального внеску.

При цьому підприємство постійно працює, виробляє продукцію та продає цю продукцію.

Відповідно до звіту про виплату заробітної плати відповідач заборгував виплату заробітної плати із червня 2019 року по листопад 2019 року. В червні 2019 року було частково виплачено заробітну плату, за серпень 2019 року, вересень 2019 року, жовтень 2019 року, листопад 2019 року жодних виплат не було здійснено відповідачем.

У заяві позивача на ім`я генерального директора Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» Сидоренка О.М. про звільнення за власним бажанням від 26.11.2019 року позивач просив відповідача провести із ним остаточний розрахунок та у разі затримки виплати заробітної плати просив виплатити його середній заробіток за весь час затримки на день фактичного розрахунку згідно ст.117 КЗпП України.

Відповідно до розрахункового листка, виданого відповідачем при звільненні, за листопад 2019 року заборгованість відповідача перед позивачем на кінець місяця становить 108586,73 грн.

Відповідач в порушення вимог ст.116 КЗпП України 28.11.2019 року у день звільнення позивача, в який позивач працював, не виплатив усіх сум, що належали до виплати позивачу.

3 метою досудового врегулювання спору, позивач двічі звертався до Головного управління Держпраці у Київській області, отримав відповіді на свої звернення, але відповідач порушення його прав не припинив.

На момент звернення з позовом до суду, заборгованість із заробітної плати, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку позивачу не сплачені.

Відповідно і компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати відповідач не виплатив.

Згідно із Випискою Пенсійного фонду України від 28.02.2020р. (Форма ОК-7) нарахована заробітна плата позивача у вересні 2019 року становила 14000,00 грн., у жовтні 2019 року становила 17722,06 грн.

На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 04.03.2020 в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійського озброєння» про стягнення заборгованості по заробітній платі, всіх сум, що належать працівнику до виплати від підприємства при звільненні, відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

Визначено відповідачу строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач роз`яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.

24.07.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому представник відповідача частково визнав позовні вимоги. Зазначав, що ДП «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» входить до складу ДК «Укроборонпром», основним статутним завданням якого є виготовлення продукції військового призначення для потреб Міністерства оборони України. Протягом останніх двох років, внаслідок відсутності державного оборонного замовлення, підприємство перебуває в скрутному фінансовому становищі. Керівництвом вживаються всі можливі заходи задля забезпечення підприємства відповідними замовленнями та погашення існуючої заборгованості перед працівниками.

Представник відповідача вказував, що 05 березня 2020 року ОСОБА_1 було частково погашено наявну заборгованість, та виплачено 1000,00 грн. Також зазначав, що у зв`язку з фактичною неможливістю погашення заборгованості через відсутність коштів на рахунку підприємства, та тривалістю фінансової кризи, підприємство не мало фактичної можливості виплатити кошти працівнику у встановлений законодавством строк.

На підставі зазначеного, просив суд частково задовольнити вимоги позивача, з урахуванням часткового погашення заборгованості по заробітній платі.

Від позивача відповіді не надійшло.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в Державному підприємстві «Конструкторське бюро артилерійського озброєння» на посаді старшого майстра контрольного відділу технічного контролю з 10.05.2017 р. по 28.11.2019 р. з оплатою праці згідно штатного розпису.

Наказом від 27.11.2019 р. № 354-к був звільнений з посади за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпП України з 28.11. 2019 року, що підтверджується довідкою № 49-к від 24.12.2019 р.

Відповідно до звіту про виплату заробітної плати відповідач не виплатив заробітну плату із червня 2019 року по листопад 2019 року. В червні 2019 року було частково виплачено заробітну плату в розмірі 3217,55 грн., за липень 2019 року, за серпень 2019 року, вересень 2019 року, жовтень 2019 року, листопад 2019 року жодних виплат не було здійснено відповідачем.

Відповідно до розрахункового листка, виданого відповідачем при звільненні, за листопад 2019 року заборгованість відповідача перед позивачем на кінець місяця становить 108586,73 грн.

Встановлено, що відповідачем було частково погашено заборгованість по виплаті заробітної плати позивачу, а саме 05.03.2020 р. здійснено виплату позивачу нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 1000,00 грн.

Статтею 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективним органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Працівник має право на оплату своєї праці своєчасно на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону «Про оплату праці»).

Згідно із ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 241-1 КЗпП України.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та по всім сумам, що належать до виплати працівнику при звільненні та заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні посилається на те, що відповідач не виплачував йому заробітну плату починаючи з червня 2019 року по листопад 2019 року та враховуючи вищевикладене, вважає, що загальна сума заборгованості, яка належить до виплати складає 147781,80 грн. (108586,73 грн. сума заборгованості по заробітній платі; 39195,07 грн. середня заробітна плата за час затримки розрахунки при звільненні).

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», та інші.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті насамперед слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення зазвичай ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких витрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Судом безспірно встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач порушив строки виплати ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні.

На підставі викладеного, враховуючи матеріали справи та оцінюючи їх у сукупності, суд вважає за можливе позов задовольнити частково, з урахуванням часткової виплати відповідачем суми заборгованості в розмірі 1000 грн., та стягнути з ДП «Конструкторське бюро Артилерійського озброєння» на користь ОСОБА_1 107586,73 грн. заборгованості із виплати заробітної плати та 39195,07 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 840,80 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 43, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 3, 4-7, 11-13, 18, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійського озброєння» про стягнення заборгованості по заробітній платі, всіх сум, що належать працівнику до виплати від підприємства при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійського озброєння» (м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6, код ЄДРПОУ 34297075) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму заборгованості в розмірі 107586 грн.73 коп., та 39195,07 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійського озброєння» (м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6, код ЄДРПОУ 34297075) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.І.Кушнір