Рішення № 93788116, 23.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 року м. Київ № 640/1564/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗБК»

до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗБК» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 листопада 2019 року №№ 014705030, 0148050305, від 13 листопада 2019 року №№ 02382615050101, 02392615050101, 02402615050101.

Позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, виходячи з того, що господарські операції із контрагентами ТОВ «КП «Шляхбуд», ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини», підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗБК» дотримано передбачені законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання.

У підготовче засідання 12 травня 2020 року прибув представник позивача.

Представник відповідача у підготовче засідання не прибув, через канцелярію суду була подана заява про відкладення розгляду справи, вказана заява підписана представником ГУ ДПС в м. Києві Коваленко Л. Водночас довіреності на підтвердження повноважень Коваленко Л. до заяви не надано, тому заяву про відкладення розгляду справи залишено без розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2020 року закрито підготовче провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09 червня 2020 року, яке відкладалось на 14 липня 2020 року.

У судовому засіданні 14 липня 2020 року представник позивача позов підтримав, просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

В період з 28 серпня 2019 року по 17 вересня 2019 року посадовими особами ГУ ДФС у місті Києві було проведено планову виїзну документальну перевірку TOB «ЗБК» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2016 року по 30 червня 2019 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2016 року по 30 червня 2019 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 10 вересня 2014 року по 30 червня 2019 року та іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

Згідно акту перевірки від 24 вересня 2019 року № 28/26-15-05-01-01/39387901, встановлено порушення: пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України, статті 1, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року № 237 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 року N 725/4018, пункту 29 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 13 «Фінансові інструменти», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559, пункту 5, пункту 7, пункту 8, пункту 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 (із змінами і доповненнями), пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 № 27/4248, п.1.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року № 168/704, пункту 3 Розділу III Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Загальні вимоги до фінансової звітності» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868, в результаті чого встановлено наступні порушення:

п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п.п. 140.4.2 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-У1, зі змінами та доповненнями, ст. 1, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996- XIV (із змінами та доповненнями), Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 № 237 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.1999 № 725/4018, п. 29 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 13 «Фінансові інструменти», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559 (із змінами і доповненнями), та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2001 № 1050/6241, п. 5, п. 7, п.8, п. 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (із змінами і доповненнями), п.6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 № 27/4248, п.1.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704, п. З Розділу III Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за № 336/22868, в результаті чого встановлено:

завищення від`ємного значення з податку на прибуток за 2017 рік на суму 7 055 грн., за 1 півріччя 2019 року на суму 1 104 487 грн.;

заниження податку на прибуток на загальну суму 14 398 739 грн., в тому числі: за 2016 рік на суму 20 111 грн., за 1 півріччя 2019 року на суму 14 378 628 гривень;

п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено завищення від`ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 24 850 грн., в тому числі по періодам: за травень 2016 року на суму 12 619 грн.; за червень 2016 року на суму 12916 грн.; за липень 2016 року на суму 14 518 грн.; за серпень 2016 року на суму 14 653 грн.; за вересень 2016 року на суму 16 860 грн.; за жовтень 2016 року на суму 18 382 грн.; за листопад 2016 року на суму 19 007 грн.; за грудень 2016 року на суму 19 798 грн.; за січень 2017 року на суму 19 797 грн.; за лютий 2017 року на суму 20 844 грн.; за березень 2017 року на суму 21 685 грн.; за квітень 2017 року на суму 24 299 грн.; за травень 2017 року на суму24 657 грн.; за червень 2017 року на суму 24 850 грн.; за липень 2017 року на суму 24 850 грн.; за серпень 2017 року на сум 24 850 грн. та занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 24 850 грн., в тому числі по періодам: за вересень 2017 року у сумі 24 850 грн;

п.п. 286.2. ст.286 Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, встановлено несвоєчасне подання податкової декларації по земельному податку за 2017 рік;

п.п. 266.7.5 п.266.7. ст.266 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі: 743 373,81 грн., в тому числі за 2017 рік - 270 978,40 грн.; за 2018 рік - 343 896,22 грн.; 1-е півріччя 2019 року - 128 499,19 грн;

п.п.266.7.5 п.266.7. ст.266 Податкового кодексу України, встановлено неподання податкових декларацій по податку на нерухоме майно за 2017, 2018 та 2019 роки.

За результатом розгляду заперечень, рішенням від 08 листопада 2019 року № 40888/10/26-15-05-01-01 у задоволенні скарги відмовлено.

За результатами перевірки, відповідачем на підставі акта перевірки від 24 вересня 2019 року № 28/26-15-05-01-01/39387901, були складені наступні податкові повідомлення - рішення, а саме:

№ 0147050305 від 06.11.2019, за порушення п.п. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 ПК України, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, 18010400 на загальну суму: 929 217,26 (дев`ятсот двадцять дев`ять тисяч двісті сімнадцять) грн. 26 коп., в тому числі: податкових пов`язань на суму 743373,81 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 185843,45 грн;

№ 0148050305 від 06.11.2019, за порушення п.п.266.7.5 п. 266.7 ст. 266 ПК України № 2755-ІУ від 02.12.2010 р. на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України, згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 і п. 120.1 ст. 120 ПК України, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 3 060,00 грн. (три тисячі шістдесят) гривень 00 коп., за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, 18010400;

№ 02382615050101 від 13.11.2019, за порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п.п. 140.4.2 п. 140.4 ст. 140 ПК України, ст. 1, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (із змінами та доповненнями), на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 ПК України, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств 11021000 на загальну суму 17 998 424,00 (сімнадцять мільйонів дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем - 14 398 739,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3 599 685,00 грн;

№ 02392615050101 від 13.11.2019, згідно п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 ПК України встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п.п. 140.4.2 п. 140.4 ст. 140 ПК України, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 рік на суму 7 055 грн., за 1 півріччя 2019 року на суму 1 104 487 грн;

№ 02402615050101 від 13.11.2019 за порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, п. 123.1 ст. 123 ПК України, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 ПК України, збільшення суму грошового зобов`язання за платежем: Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 14060100 на загальну суму 31 063,00 грн., в тому числі: за основним платежем 24 850,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 6 213,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження спірні податкові повідомлення - рішення залишені без змін, скарги позивача - без задоволення (копія рішення Державної податкової служби України від 15 січня 2020 року № 1765/6/99-00-08-05-01-06 додана до матеріалів справи).

Вирішуючи адміністративну справу по суті вимог, суд зазначає наступне.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 06.11.2019р. № 0147050305, яким збільшено суму грошового зобов`язання на суму 743 373,81грн. та застосовано штрафні санкції на суму 185 843,45грн. та № 0148050305, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 3 060,00грн.

Перевіркою встановлено, що відповідно до витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно TOB «ЗБК» є власником нежитлових приміщень (дата державної реєстрації права власності 15.02.2017), а саме: телятник № 15 , загальною площею 2239,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; корівник №13 площею 993,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; телятник пологовий, загальною площею 900,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; телятник № 14 , загальною площею 2025,40 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Вказане нерухоме майно передано у власність TOB «ЗБК», згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 лютого 2017 року, укладеного між TOB «ЗБК» (Кредитор) та ОСОБА_1 .

Перевіркою встановлено, TOB «ЗБК» податок на нерухоме майно за вищевказані приміщення не нараховувався та не сплачувався, що не спростовується і позивачем.

Позивач зазначає, що відповідно до пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування, будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп. 266.2.1. п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Відповідно до пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відтак, суд дійшов висновку, що будівлі, які використовуються промисловим підприємством для забезпечення виробничої діяльності, є будівлями промисловості, в тому числі будівлі, які використовуються для розміщення апарата управління, та інших робітників, занятих у виробничому процесі, відтак не є об`єктами оподаткування відповідно до пп. «є» 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Аналогічний висновок вказаний у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року (справа №818/149/16).

Судом встановлено, що позивач здійснює діяльність з оптової торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

Позивач зазначає, що вказані нежитлові приміщення використовуються останнім у підприємницькій діяльності, проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження вищевказаних доводів.

Зокрема, позивачем не надано доказів використання нежитлових приміщень у власній господарській діяльності, які використовуються промисловим підприємством для забезпечення виробничої діяльності, а тому, суд вважає, що в даному випадку податкова пільга не застосовується до спірних правовідносин.

Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними та скасуванні податкових повідомлень-рішень від 06 листопада 2019 року № 0147050305, яким збільшено суму грошового зобов`язання на суму 743 373,81грн. та застосовано штрафні санкції на суму 185 843,45грн. та № 0148050305, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 3 060,00грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 13 листопада 2019 року № 02382615050101 (з податку на прибуток), яким збільшено суму грошового зобов`язання на суму 14 398 739,00грн. та застосовано штрафні санкції на суму 3 599 685,00 грн., №02392615050101. яким зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 104 487,00грн. та №02402615050101 (ПДВ), яким збільшено суму грошового зобов`язання на суму 24 850,00грн. та застосовано штрафні санкції на суму 6 213,00грн. суд зазначає наступне.

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «КП «Шляхбуд», ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини», мету придбання та обставини використання придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції.

Згідно з наданими документами судом встановлено, що TOB "ЗБК" укладались наступні договори:

-Договір від 27.01.17 №ПВ-270117/01 відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від 28.12.06 №323/06/00-KL укладеного між TOB "ФК "ГРОН" (Первісний кредитор), з однієї сторони, та TOB "ЗБК" (Новий кредитор), за умовами якого «Первісний кредитор» відступає, а «Новий кредитор» набуває право грошової вимоги до Боржника - TOB "АВТЕХ", що належить "Первісному кредитору" на підставі Кредитного договору від 28.12.06 № 323/06/00-KL надалі - "Кредитний договір", право вимоги за яким перейшло до "Первісного кредитора" на підставі договору про відступлення права грошової вимоги від 26.01.17 №ПВ-260117/01, що був укладений між "Первісним кредитором" та TOB "СОМЕН", яке набуло право вимоги повернення грошового боргу від боржника на підставі договору про відступлення права вимоги від 06.06.16 №02/06-2016, що був укладений між TOB "СОМЕН" та TOB "ФК "ФІНАНС ЕКСПЕРТ", яке набуло право вимоги за договором про відступлення права вимоги від 30.05.16 №0012/16-БВ, укладеного між ПАТ "БАНК ФОРУМ" та TOB "ФК "ФІНАНС ЕКСПЕРТ", а "Новий кредитор" зобов`язується прийняти зазначене вище право вимоги та перераховувати "Первісному кредитор" кошти у сумі ціни відступлення.

Станом на дату укладання цього договору обсяг невиконаних грошових зобов`язань боржника за кредитним договором становить - 40137316,09 грн (п. 1.2.1 договору).

Також, договором визначено, що до "Нового кредитора" переходить право грошової вимоги "Первісного кредитора" до "Боржника" в обсязі та на умовах, визначених у п. 1.1. та п.1.2. цього договору, що існують на дату укладання цього договору, тобто право вимоги 40137316,09 грн.

Пунктом 1.5 договору визначено, що зобов`язанням "Боржника" станом на дату укладання цього договору, є обов`язок повернення заборгованості у розмірі 40 137 316,09 грн.

Вартість відступлення права вимоги (Ціна відступлення) складає 7 545 000 грн.

Також, TOB "ЗБК" (Сторона - 1), та TOB "АВТЕХ" (Сторона - 2) уклали договір прощення боргу від 29.12.17, в якому зазначено наступне.

Сторона - 1 відповідно до ст.605 ЦК України прощає Стороні - 2 частину боргу по кредитному договору від 28.12.06 №323/06/00-КБ у розмірі 2 590 000 грн.

Відповідно до наданих документів до перевірки, сума заборгованості TOB "АВТЕХ" у сумі 40137316,09 грн по договору від 27.01.17 №ПВ-270117/01 відступлення права грошової вимоги за "Кредитним договором" від 28.12.06 №323/06/00-KL не відображалась в бухгалтерському обліку.

Відповідач зазначає, що у бухгалтерському обліку відображена тільки сума ціни відступлення прав вимоги у розмірі 7 614 000 грн.

Сума прощення боргу у розмірі 2 590 000 грн в бухгалтерському обліку також не відображена.

по TOB "АВТЕХ" непогашена сума заборгованості на 30.06.19 становить 29 933 316,09 грн.

-Договір про відступлення права вимоги від 06.06.16 №01/06-2016 з TOB "ФК "ФІНАНС ЕКСПЕРТ".

Первісним кредитором є TOB "ФК "ФІНАНС ЕКСПЕРТ";

Новим кредитором є TOB "ЗБК";

Банк - ПАТ "БАНК ФОРУМ";

Боржник 1 - фізична особа ОСОБА_1 ;

Боржник 2 - TOB "АРІСТЕЙ КОМПАНІ".

Первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги до боржників, що належать первісному кредитору на підставі кредитних договорів, право вимоги за якими перейшло до первісного кредитора на підставі договору про відступлення права вимоги, що був укладений 30.05.16 між банком та первісним кредитором, а новий кредитор зобов`язується прийняти зазначене вище право вимоги та перераховувати первісному кредитору кошти у сумі ціни відступлення.

Новий кредитор після переходу до нього права вимоги стає кредитором за кредитними договорами, та одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржників належного виконання ним зобов`язань за кредитними договорами. Права кредитора за кредитними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, при цьому, новий кредитор набуває статусу кредитора за кредитними договорами та заставо держателя (іпотеко держателя) за всіма зобов`язаннями, що забезпечують виконання боржниками їх зобов`язань за кредитними договорами.

Станом на дату укладення сторонами цього договору загальний розмір заборгованості боржників перед первісним кредитором складає:

Заборгованість боржника 1 - 1183245,34 дол. США, що складає: 29583585,18 грн за курсом НБУ станом на дату укладання договору, та крім того штрафні санкції (штраф, пеня) у відповідності до умов кредитного договору.

Заборгованість боржника 2 - 21363056,99 грн, та крім того штрафні санкції (штраф, пеня) у відповідності до умов кредитного договору.

За згодою сторін ціна відступлення права вимоги становить 1797000 грн без ПДВ.

Право вимоги кредитора за кредитними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, тобто, відповідно до умов договору, становлять суму, що складається з 1183245,34 дол. США (що в еквіваленті становить 29583585,18 грн) та 21363056,99 грн.

У відповідності до наданих документів до перевірки, сума заборгованості TOB "АРІСТЕЙ КОМПАНІ" у сумі 21 363 056,99 грн по договору №01/06-2016 від 06.06.16 відступлення права вимоги у бухгалтерському обліку не відображалась.

У бухгалтерському обліку відображена тільки сума у розмірі 753521,96 грн.

По TOB "АРІСТЕЙ КОМПАНІ" непогашена сума заборгованості на 30.06.19 становить 20609535,03 грн.

У відповідності до наданих документів до перевірки, сума заборгованості ОСОБА_1 у сумі 1 183 245,34 дол. США (що за офіційним курсом НБУ станом на 06.06.16 складає 29 583 585,18 грн) по договору від 06.06.16 №01/06-2016 відступлення права вимоги не відображалась.

У бухгалтерському обліку відображена тільки сума у розмірі 1 043 478,04 грн.

по ОСОБА_1 непогашена сума заборгованості на 30.06.19 становить 1 144 924,63 дол. США (що за офіційним курсом НБУ станом на 30.06.19 складає 29 958 535,23 грн).

Податковий орган зазначає, що дані суми заборгованості не відображено у бухгалтерському обліку, а саме:

по TOB "АРІСТЕЙ КОМПАНГ на суму 20 609 535,03 грн та по ОСОБА_1 , яка становить 1 144 924,63 дол. США (що за офіційним курсом НБУ станом на 30.06.19 складає 29 958 535,23 грн).

по TOB "ЗБК" до складу інших доходів не включено вартість отриманих активів;

по TOB "АВТЕХ" договір прощення боргу у сумі 2590000 грн;

по TOB "АВТЕХ" сума боргу по кредитному договору у розмірі 27343316,09 грн;

по TOB "АРІСТЕЙ КОМПАНГ» сума боргу по кредитному договору у розмірі 20609535,03 грн;

по ОСОБА_1 сума боргу по кредитному договору становить 1144924,63 дол. США (що за офіційним курсом НБУ станом на 30.06.19 складає 29958535,23 грн).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами частин першої-другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання: назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України, доходом з джерелом їх походження з України є - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Пункт 44.2 статті 42 ПК України встановлює, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно приписів підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999р. №290 визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до пункту 7 вказаного положення, чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

За приписами пункту 23 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92, нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Пунктом 28 цього ж Положення передбачено, що метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Метод амортизації об`єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Відповідно до пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Разом з тим, підпунктом 9.4 пункту 9 вказаного Положення передбачено, що не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

Отже, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Таким чином, у акті перевірки встановлено, що у порушення ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість", п.3 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", п.29 П(С)БО 13 "Фінансові інструменти", п.5, п.7, п.8, п.21 П(С)БО 15 "Дохід", п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України занижено інші доходи за 1 півріччя 2019 року на суму 80 501 386,35 грн.

Щодо відносин позивача із ТОВ «КП «Шляхбуд», ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини» суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що 01 серпня 2017 року між позивачем та ТОВ «КП «Шляхбуд» укладено Договір поставки № П-56, за умовами якого Продавець зобов`язується передати Покупцеві товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість, згідно умов цього Договору.

У видаткових накладних (аркуш справи - 225-245, том 1, 37 - 47 том 2,) зазначено про поставку наступного товару - ПЩС (гр.суміш 0*40), відсів.

На підтвердження реальності операцій надано копії товарно - транспортних накладних (аркуш справи - 246-265 том 1, 1 - 36 том 2, 48-95 том 2), копії податкових накладних (аркуш справи - 96 - 135 том 2).

Також, матеріали справи свідчать, що позивач мав господарські відносини із ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «ТФ «Долина Мрій» та ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини», згідно яких позивач - Покупець придбавав у зазначених контрагентів запасні частини до вантажної, спеціальної та тракторної техніки, відповідно до видаткових накладних.

Згідно видаткових накладних (аркуш справи 138 - 183 том 2) позивачем придбано наступні товари: шини, батареї акумуляторні свинцеві, диски, підсилювачі, лампи, датчики сигналу гальмування, тощо.

Відповідні рахунки - фактури (аркуш справи - 185 - 234 том 2), копії податкових накладних (аркуш справи - 49 - 110 том 3) додані до матеріалів справи.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлює, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування та, відповідно, база оподаткування податком на прибуток, визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку.

Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Разом з тим, наявність у позивача належним чином формально оформлених податкових накладних не є безперечною підставою для формування податкового кредиту.

Так, відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували реальність (товарність) здійснення господарських операцій ТОВ «КП «Шляхбуд», ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини».

Суд зазначає, що первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88), Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила № 363).

Згідно із п. 2.4, 2.5 Положення № 88 (у редакції, чинній на момент складення спірних первинних документів) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Пунктом 11 Правил № 363 (у редакції, чинній на момент складання товарно-транспортної накладної від 12.04.2018) встановлено правила оформлення документів на перевезення та визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Зокрема, щодо правовідносин із ТОВ «КП «Шляхбуд» позивачем не надано належним чином оформлені довіреності на отримання товарів, надані копії товарно-транспортних накладних не містять ні адреси відправлення ні адреси поставки, зазначено лише місто Київ.

Відтак, суд вважає, що не надано документів, які б підтверджували транспортування та доставку товарів як від постачальника, так і до покупця, не надано також документів на придбання ПЩС (гр.суміш 0*40), відсіву в якості товару (накладних, рахунків, чеків, банківських виписок, експрес-накладних та вантажних декларацій поштових відправлень) або сировини для їх виготовлення, які б підтверджували джерело походження, що не дає можливості підтвердити задокументовані взаємовідносини.

Згідно зі змінами до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, відповідно до яких повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Так, згідно із частиною третьою статті 244 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. У такій довіреності мають зазначатися: інформація про довірителя; відомості про представника; повноваження представника, тобто які саме дії вчинятимуться від імені довірителя; дата складання.

Однак, позивачем не надано жодної довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від вищезазначених суб`єктів господарської діяльності.

Аналогічно, суд зазначає, що правовідносини із ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини» також не підтверджені, при цьому, позивачем надано копію договору із ТОВ «Автоцентр «Алмаз», натомість матеріали справи не містять копії договорів із ТОВ «ТФ «Долина Мрій» та ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини».

Зокрема, позивачем не надано належним чином оформлені довіреності на отримання товарів, надані копії товарно-транспортних накладних не містять ні адреси відправлення ні адреси поставки, зазначено лише місто Київ.

При цьому, не надано доказів подальшого використання придбаних товарів у ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини» в межах власної господарської діяльності, наданий позивачем договір про надання послуг № 10454/ЦТЛ-2018 від 15 лютого 2018 року укладений із ПАТ «Українські залізниці», надані копії договорів оренди транспортного засобу (аркуш справи 183 - 201 том 3) не спростовуючть вказаних висновків перевірки.

Крім цього, судом взято до уваги наступні висновки перевірки:

У ході перевірки встановлено, що TOB "ЗБК" (Постачальник) у періоді, що перевірявся, мало відносини з TOB "КП "ШЛЯХБУД" (Покупець).

У період, що охоплений перевіркою, TOB "ЗБК" (Постачальник) поставило на адресу TOB " КП «Шляхбуд " (Покупець) згідно з видатковими накладними щебінь П-56.

Згідно з інформаційними ресурсами ДПС по TOB " КП «Шляхбуд" наявна картка суб`єкта фіктивного підприємництва від 17.01.19 № 252/10-36-21-09, орган ДПС, який виявив та відпрацював СФП, ГУ ДФС у Київській області.

Перевіркою, за результатами аналізу інформації з Єдиного реєстру податкових накладних, Системи співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів встановлено, що TOB "ЗБК" формувало обсяги реалізації суб`єкту господарювання, щодо якого наявна податкова інформація про відсутність об`єктів господарювання. Отримані від TOB "КП «Шляхбуд" кошти, перерахування яких останнім не пов`язано з постачанням товарів та за відсутності даних у TOB "ЗБК" щодо їх повернення у майбутньому, кваліфікуються як актив, який слід врахувати у складі інших доходів відповідного звітного періоду, що не знайшло відображення у фінансовій звітності TOB "ЗБК" та не враховано при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємства.

Перевіркою TOB "ЗБК" не підтверджено здійснення господарських операцій з придбання товарів та послуг у контрагентів ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини».

Перевіркою взаємовідносин TOB "ЗБК" з ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини», встановлено: невідповідність змісту операцій, зафіксованих у документах, реальним обставинам стосовно неможливості виконання ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини», оформлених господарських операцій у зв`язку з відсутністю:

відсутність товару та послуг в ланцюгах постачання до контрагентів - постачальників ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини»;

необхідних умов для здійснення господарських операцій (відсутність основних фондів, виробничих потужностей, виробничих запасів, послуги з оренди приміщення, опалення, водо-, тепло- постачання, зв`язку тощо);

трудових ресурсів, які б могли забезпечити виконання зазначеного в первинних документах обсягу операцій.

Суд наголошує, що факт укладення договорів не є доказом реальності здійснення господарської операції.

Будь-які пояснення або докази щодо подальшої реалізації товару також відсутні в матеріалах справи.

Таким чином, позивачем не доведено реальність господарських операцій по відносинам із ТОВ «КП «Шляхбуд», ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини» та пов`язаність придбаного товару із господарською діяльністю підприємства, що виключає правомірність формування витрат у межах спірних правовідносин.

Оскільки позивачем не доведено реальність господарських операцій по відносинам із ТОВ «КП «Шляхбуд», ТОВ «ТФ «Долина Мрій», ТОВ «Автоцентр «Алмаз», ТОВ «Трак-АЗ-Запчастини» з придбання товару та пов`язаність придбаних товарів із господарською діяльністю позивача, а саме подальшою реалізацією, правомірність формування податкового кредиту у межах спірних правовідносин виключена.

Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, тому збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за даним епізодом порушення є правомірним.

Таким чином, позовна вимога щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 листопада 2019 року № 02382615050101 та №02392615050101 нормативно і документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗБК» відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова