Рішення № 93787901, 18.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 року м. Київ № 1.380.2019.005947

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

ОСОБА_1

до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

Головного управління Держгеокадастру у Львівській області

Відділу у Городоцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області

третя особа Галичанівська сільська рада Городоцького району Львівської області

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,ВСТАНОВИВ:

До Львівського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Відділу у Городоцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа - Галичанівська сільська раду Городоцького району Львівської області, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.10.2019 року протиправною;

- визнати протиправним та нечинним з моменту затвердження наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 20.08.2019 року №210 «Про внесення до Державного земельного кадастру змін у частині кадастрового зонування Городоцького району Львівської області».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 року адміністративну справу №1.380.2019.005947 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2020 року у адміністративній справі №1.380.2019.005947 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що із місцевої газети «Народна думка» від 18.10.2019 року № 41 (2200) дізнався, що Галичанівська сільська раду Городоцького району Львівської області звертається до мешканців вул. Заставської м. Городка Львівської області про необхідність останнім подати заяви до Галичанівської сільської ради про необхідність зміни юридичної адреси, оскільки відповідно до наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 20.08.2019 року №210 частина вулиці Заставської вилучена із меж адміністративно-територіальної одиниці - м. Городка та включена в межі адміністративно-територіальної одиниці - с. Дроздичі Городоцького району Львівської області. На думку позивача, обґрунтування повноважень Галичанівської сільської ради наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо вказаних дії суперечить положенням законодавства, оскільки інші нормативно-правових актів, які мали б бути видані ВРУ та центральними органами виконавчої влади, відсутні, громадського обговорення не відбулося, а відтак Галичанівська сільська рада не уповноважена на розпорядження земель по вулиці Заставській м. Городка.

Позивач, вважаючи, що Галичанівська сільська рада Городоцького району Львівської області протиправно розпорядилась землею по вулиці Заставській м. Городка, стверджує, що, відповідно, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру наказом від 20.08.2019 року №210 «Про внесення до Державного земельного кадастру змін у частині кадастрового зонування Городоцького району Львівської області» протиправно змінила межі адміністративно-територіальної одиниці - м. Городок Львівської області, вилучивши вулицю Заставську м. Городка , орієнтовною площею 16, 5 га, та долучила цю частину вулиці до меж с. Дроздичі Городоцького району Львівської області. Позивач вказує, що такі дії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру порушили його конституційні права та інтереси на отримання в органах влади достовірних документів, обирати на власний розсуд населений пункт для проживання, а також змусили змінити юридичну адресу із міської на сільську, змінити документи щодо права власності на нерухоме майно. Окрім того, нерухоме майно значно втратило свою ринкову вартість, оскільки вважиметься таким, що знаходиться в сільській місцевості.

Додатково позивач зазначає, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру протиправно самоусунулась від розгляду звернення позивача у оскаржуваному листі від 18.10.2019 року № 2614/0-0.21-4313/6-1, направивши заяву позивача до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Водночас, на думку позивача, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, системно порушивши Конституцію України та законодавства, фактом чого є відмова запросити позивача до розгляду заяви. Крім того, оперування відомостями про графічні матеріали як документом, що став підставою для оскаржуваного наказу, протиправне, оскільки такий документ не затверджений жодним органом влади.

20.02.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, відповідно до якого відповідач вказує про заперечення проти задоволення позовних вимог Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру. Зокрема, відповідач зазначив, що вимога позивача щодо визнання дій Держгеокадасру протиправною бездіяльністю в частині розгляду заяви позивача є безпідставною у розумінні Постанови ВСУ №21-1393а17 від 13.06.2017 року. Щодо визнання наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 20.08.2019 року №210 «Про внесення до Державного земельного кадастру змін у частині кадастрового зонування Городоцького району Львівської області» відповідач вказує про надані законом повноваження видавати накази, що стосуються внесення змін до кадастрового зонування, при цьому, відповідач наголошує, що думка позивача, що саме оскаржуваний наказ був підставою для внесення змін, є помилковою.

02.03.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, у якій позивач зазначає, що відповідачем не прийнято жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області у листі від 23.10.2019 року. Крім того, на думку позивача, відповідач не надав аргументації, яка б заперечувала факти та доводи, наведені у позовній заяві, а вказана відповідачем інформація однозначно свідчить про протиправність наказу останнього.

03.03.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, у якому відповідач вказує, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вимоги позивача суперечать встановленому порядку діяльності, функціональним обов`язкам, завданням, повноваженням Головного управління Держгеокадастру у Львівській області як органу виконавчої влади на місяцях щодо виконання вимог законодавства. Відповідачем зазначено, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області та Відділ у Городоцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області не порушували прав та законних інтересів, оскільки взагалі не вчиняли будь-яких дій відносно позивача. Крім того, наказом, що оскаржується, затверджуються уточненні індексні кадастрові карти не сільської чи міської ради, а в силу норм ст. 18 Закону України «Про державний земельний кадастр», відповідно цілого Городоцького району. Крім того, кадастрове зонування не є залежним від адміністративно-територіального поділу України у розумінні встановлення меж кадастрових зон і кварталів.

11.03.2020 року до суду надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив від представника Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, відповідно до яких відповідач вказує, що оскаржуваний наказ не має жодного відношення до зміни меж міста Городок та Галичанської сільської ради. Жодних підстав вважати, що Ухвала Городької районної ради від 29.09.1992 була прийнята з порушенням вимог законодавства у відповідача немає. Крім того, відповідно до норм чинного законодавства, кадастровий номер земельної ділянки не відображає її приналежність до будь-якої адміністративно-територіальної одиниці в межах державного кордону. Класифікатор об`єктів адміністративно-територіального устрою України не є обов`язковим для виконання та є відомчим довідником. Щодо розгляду заяви позивача відповідач вказав, що цілком правомірно її направлено до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, оскільки Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

07.04.2020 року до суду надійшли пояснення на позовну заяву від представника Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області, у якому третя особа на стороні відповідача, зазначила, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а обставини які в ній викладені, суперечать наявним доказам у справі, оскільки наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 20.08.2019 року №210 «Про внесення до Державного земельного кадастру змін у частині кадастрового зонування Городоцького району Львівської області» не порушено жодних прав та інтересів позивача: документи, на які посилається позивач, зокрема державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером, при перевірці його на публічній кадастровій карті, свідчать, що такий кадастровий номер земельної ділянки містить інформацію, що ця земельна ділянка з помилками геометрії; передача земельних ділянок у власність або у користування Городецькою міською радою не мала відповідних законних підстав, оскільки такі не перебували у комунальній власності останньої: історично вказана позивачем земельна ділянка належить до Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області, про що свідчить Проект формування території і встановлення меж Галичанівської сільської ради від 29.09.1992 року, а також Ухвала «Про відмову Городецькій міській Раді народних депутатів у передачі частини земель, які прилягають до м. Городка», на карті проекту роздержавлення і приватизації Городецької міської ради 1994 року самовільно докреслено олівцем території сільської ради, що не відповідає проекту формування (Проект роздержавлення і інвентаризації земель агропромислового підприємства «Галичина» Галичанівської сільської ради народних депутатів від 22.12.1994 року); у 2011 році відділом землевпорядного проектування №1 Держкомзему України ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено проект землеустрою щодо розмежування земель державної і комунальної власності за межами населених пунктів на території Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області (Проект погоджений Рішенням Городоцької районної ради Львівської області від 29.03.2012 року № 214), у 2012 вказаним відділом розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель с. Галичини та с. Дроздовичі на території Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області, яка погоджена актом обстеження та погодження меж населеного пункту на території Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області та затверджена Рішенням Галичанівської сільської ради №338 від 06.03.2013 року, земельна ділянка ОСОБА_2 , яка вказується позивачем, є відображена за №168 у цьому проекті; крім того, Городоцька міська рада у відповідь на лист Галичанівської сільської ради у 2018 році повідомила останню, що колишній хутір Мельники (територію якої позивач вважає спірною) адміністративно відноситься до Галичанівської сільської ради; Городецька міська рада неодноразово зверталась із проханням до Галичанівської сільської ради погодити передачу земельних ділянок Городоцькій міській раді, а саме 10 га, що підтверджує лише факт наміру отримати земельні ділянки, територію яких позивач вважає спірною. Відтак, третя особа, вказала, що з метою недопущення рішень з подальшою реєстрацією правочинів Городоцькою міською радою на території Галичанівської сільської ради з адресою м. Городка та адміністрування території Галичанівської сільської ради, сілька радазвернулася до відділу Держгеокадастру у Городоцькому районі про приведення у відповідність меж, внаслідок чого прийнято оскаржуваний наказ, яким виправлено помилку у Публічній кадастровій карті України в частині меж Городоцької міської ради та Галичанівської сільської ради і внесено зміни до Державного земельного кадастру в частині кадастрового зонування.

13.04.2020 року до суду надійшла відповідь на пояснення на позовну заяву, подані Галичанівською сільською радою Городоцького району Львівської області, у якій позивач вказує, що сільський голова не заперечив законність наданих позивачем документів, а його заперечення є виключно власною думкою.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 132 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Статтею 133 Основного Закону України встановлено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

Відповідно до статтею140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Зазначені конституційні принципи організації територіального устрою обумовлені формою державного устрою України як унітарної держави (підпункт 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014).

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Спеціальним законом, який регулює діяльність органів місцевого самоврядування є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У статті 4 Закону зазначені основні принципи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Система місцевого самоврядування включає:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- старосту;

- органи самоорганізації населення.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділені повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення та ін.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать:

1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону;

2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

На основі положень Конституції України в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що у формі рішень приймаються нормативні та інші акти.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти (Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009).

Актами нормативно-правового характеру є локальні документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують обов`язкові для виконання на певній території правила поведінки. Такі акти не стосуються якогось одного суб`єкта правовідносин і розраховані на багаторазове застосування.

Ненормативними актами є індивідуально-правові акти, які є юридичними фактами, на підставі яких у фізичних осіб та юридичних осіб приватного права виникають, змінюються або припиняються конкретні права та обов`язки. Такі акти стосуються конкретних суб`єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) і розраховані на одноразове застосування.

За приписами ч.ч.1-3 ст. Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.16 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 17 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Враховуючи зазначені правові норми, якими визначено повноваження сільської ради у сфері регулювання земельних відносин, суд приходить до висновку, що вирішення питання щодо приведення у відповідність меж сільської рад, зокрема на Публічній кадастровій карті України, належить до компетенції Галичанівської сільської ради.

У цьому контексті суд зауважує, що питання територіальної належності земельної ділянки до Галичанівської сільської ради або Городецької міської ради вирішено з урахуванням історичних обставин. Зокрема, історично вказана позивачем земельна ділянка належить до Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області відповідно до Проекту формування території і встановлення меж Галичанівської сільської ради від 29.09.1992 року, який затверджений Ухвалою Х сесії I демократичного скликання Городоцької районної ради народних депутатів Львівської області від 29.09.1992 року, а також відповідно до Ухвали «Про відмову Городецькій міській Раді народних депутатів у передачі частини земель, які прилягають до м. Городка», Проекту землеустрою щодо розмежування земель державної і комунальної власності за межами населених пунктів на території Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області (Проект погоджений рішенням Городоцької районної ради Львівської області від 29.03.2012 року № 214), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель с. Галичини та с. Дроздовичі на території Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області, яка погоджена актом обстеження та погодження меж населеного пункту на території Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області та затверджена рішенням Галичанівської сільської ради №338 від 06.03.2013 року, та відповідно до якої земельна ділянка ОСОБА_2 , яка вказується позивачем, є відображена за №168 у цьому проекті.

Крім того, суд зауважує, що на карті Проекту роздержавлення і приватизації Городецької міської ради 1994 року не є можливим встановити територію сільської ради та належність земельної ділянки.

Суд також бере до уваги той факт, що Городоцька міська рада у відповідь на лист Галичанівської сільської ради у 2018 році повідомила останню, що колишній хутір Мельники (територію якої позивач вважає спірною) адміністративно відноситься до Галичанівської сільської ради.

Враховуючи, що відповідачем доведено, що Городецька міська рада неодноразово зверталась із проханням до Галичанівської сільської ради погодити передачу земельних ділянок Городоцькій міській раді, а саме 10 га, суд зазначає, що такі звернення підтверджують лише факт наміру отримати земельні ділянки, територію яких позивач вважає спірною.

Судом встановлено, що Галичанівська сільська ради з метою недопущення рішень з подальшою реєстрацією правочинів Городоцькою міською радою на території Галичанівської сільської ради з адресою м. Городка, які вже мали місце, та адміністрування території Галичанівської сільської ради, звернулася до відділу Держгеокадастру у Городоцькому районі про приведення у відповідність меж, внаслідок чого прийнято оскаржуваний наказ, яким внесено зміни у Публічній кадастровій карті України в частині меж Городоцької міської ради та Галичанівської сільської ради і, відповідно, до Державного земельного кадастру в частині кадастрового зонування.

Судом також встановлено, що відповідно до положень чинного законодавства, питання змін меж населених пунктів вирішуються наступним чином.

Згідно з статтею 173 Земельного кодексу України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті.

Землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Законом України «Про землеустрій» від 22.05.2003 року № 858-IV, зокрема у ст. 46 встановлено, що проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються для створення повноцінного життєвого середовища та створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, і затвердженої містобудівної документації.

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць включає:

а) пояснювальну записку;

б) завдання на виконання робіт;

в) рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць;

г) посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту);

ґ) викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад;

д) викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці;

е) експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці;

є) опис меж адміністративно-територіальних одиниць;

ж) матеріали погодження проекту;

з) матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.

Проект землеустрою щодо зміни меж населеного пункту може також передбачати пов`язані із цим зміни меж інших суміжних адміністративних одиниць, якщо прийняття рішення про їх зміну згідно із законом належить до компетенції одного органу.

Межі адміністративно-територіальних одиниць визначаються як по суходолу, так і по водному простору.

Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж сіл, селищ, міст розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж району розробляється за рішенням відповідної районної ради, а у разі якщо районна рада не утворена - обласної ради.

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж. У разі розширення меж населеного пункту за рахунок території, яка не входить до складу відповідного району, або якщо районна рада не утворена, проект погоджується з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

У разі встановлення меж міст проект також погоджується з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною радою.

Рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни).

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць складається у паперовій та електронній (цифровій) формах.

Відомості про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць вносяться до Державного земельного кадастру. Відомості про встановлені (змінені) межі адміністративно-територіальних одиниць зазначаються у витязі з Державного земельного кадастру, який безоплатно видається відповідній сільській, селищній, міській, районній, обласній раді.

Складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у комунальну власність відповідної територіальної громади.

У свою чергу, відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Крім того, Методичними рекомендаціями з розробки проектів землеустрою щодо встановлення або зміни меж населеного пункту, затверджених наказом Держкомзему від 10 липня 2008 р. № 165, встановлено, що межі населеного пункту зазначаються на картах (планах) таких масштабів, які є прийнятними для точного встановлення їх місця розташування, в разі необхідності - на окремих вкладках більш крупного масштабу.

Встановлення меж населеного пункту вважається таким, що відбулося, після встановлення меж в натурі (на місцевості) та внесення відомостей до державного земельного кадастру.

Таким чином, межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК).

Суд зауважує, що згідно з ст. 174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.

Щодо правомірності прийняття наказу Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру від 20.08.2019 року №210 «Про внесення до Державного земельного кадастру змін у частині кадастрового зонування Городоцького району Львівської області», суд зазначає наступне.

Статтею 46 Закону України «Про землеустрій» визначено, що рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни).

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості про межі населеного пункту вносяться до Державного земельного кадастру на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про встановлення/зміну меж адміністративно-територіальної одиниці, про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для внесення таких відомостей.

На підтвердження відомостей внесених до Державного земельного кадастру щодо встановлення /зміни меж населеного пункту надається витяг.

Порядок ведення Державного земельного кадастру в України визначено Постановою КМУ від 17.10. 2012 року № 1051 (далі також - Порядок № 1051).

Відповідно до п. 4 Порядку № 1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

Відповідно до п.10 Порядку № 1051 відомостями Державного земельного кадастру є всі відомості, які підлягають внесенню до нього згідно з цим Порядком та у порядку інформаційної взаємодії з іншими кадастрами та інформаційними системами, а також відомості, одержані внаслідок їх оброблення, систематизації та узагальнення.

Відповідно до п. 35 Порядку № 1051 кадастрове зонування полягає у встановленні меж кадастрових зон і кварталів шляхом створення індексних кадастрових карт (планів) з урахуванням таких принципів суцільність покриття території України, єдність методологічних підходів до здійснення кадастрового зонування в межах території України, унікальність номерів кадастрових зон і кварталів, незалежність кадастрового зонування від адміністративно-територіального поділу України.

Індексні кадастрові карти (плани) Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, селищ, сіл створюються в межах державного кордону та адміністративно-територіальних одиниць (з точністю, яка визначається Держгеокадастром) відповідно територіальними органами Держгеокадастру в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру шляхом:

1) визначення на картографічній основі Державного земельного кадастру меж кадастрових зон і кварталів з урахуванням меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць, географічних об`єктів (річок, струмків, каналів, лісосмуг, вулиць, шляхів, інженерних споруд, огорож, фасадів будівель, лінійних споруд тощо), земельних ділянок, інших об`єктів Державного земельного кадастру;

2) присвоєння унікальних номерів кадастровим зонам і кварталам відповідно до пункту 34 цього Порядку.

Відповідно до п. 40 Порядку№ 1051 у разі виявлення в ході проведення робіт із землеустрою, ведення Державного земельного кадастру, оновлення його геодезичної та/або картографічної основи невідповідності внесених до Державного земельного кадастру меж кадастрових зон і кварталів межам державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць (крім випадків, зазначених у пункті 41 цього Порядку), географічних об`єктів (річок, струмків, каналів, лісосмуг, вулиць, шляхів, інженерних споруд, огорож, фасадів будівель, лінійних споруд тощо), земельних ділянок, інших об`єктів Державного земельного кадастру межі відповідних кадастрових зон і кварталів можуть уточнюватися відповідно до пунктів 36-38 цього Порядку.

Відповідно до п. 9 Положення «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2015 року, Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінекономіки видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Відповідно до наданих матеріалів справи, після отримання 09.11.2018 року звернення від Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області щодо приведення у відповідність індексної кадастрової карти на території Галичанівської сільської ради та Городоцької міської ради у відповідності до проектів формування території та проектів роздержавлення та приватизації Державні кадастрові реєстратори Відділу проаналізувати проекти формування території і встановлення меж та проекти роздержавлення Галичанівської сільської ради та Городоцької міської ради, та внесли зміни до індексної кадастрової карти, з урахуванням проектів формування територій і встановлення меж, розроблених Львівським філіалом інституту землеустрою та затверджених Ухвалою Городоцької районної ради народних депутатів Львівської області від 29.09.1992 року «Про затвердження проектів формування територій і встановлення меж сільських рад району».

Суд враховує твердження відповідача, що у державних кадастрових реєстраторів не було підстав вважати, що Ухвала Городоцької районної ради народних депутатів Львівської області від 19.09.1992 року «Про затвердження проектів формування територій і встановлення меж сільських рад району» була прийнята з порушенням вимог законодавства.

Доказів порушення законодавства під час прийняття Ухвали Городоцької районної ради народних депутатів Львівської області від 19.09.1992 року «Про затвердження проектів формування територій і встановлення меж сільських рад району» суду також не надано.

Враховуючи вказане, судом не встановлено протиправності в діях Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо прийняття наказу від 20.08.2019 року №210 «Про внесення до Державного земельного кадастру змін у частині кадастрового зонування Городоцького району Львівської області» та, відповідно, підстав визнати оскаржуваний наказ протиправним та нечинним з моменту його затвердження. Суд наголошує, що межі населених пунктів встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що п. 26 Порядку ведення Державного земельного кадастру № 1051 визначено, що ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є її кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки не відображає її приналежність до будь-якої адміністративно-територіальної одиниці в межах державного кордону.

Відповідно до пунктів 27, 29 Порядку № 1051 обліковим номером об`єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється об`єкту Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) під час внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру і зберігається за ним протягом усього часу існування.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про наявність у останнього документів, якими посвідчуються, що земельна ділянка, зокрема землі по вулиці Заставській, входять виключно до меж міста Городка, оскільки такі документи (паспорт громадянина України з пропискою, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 227209) не є достатнім підтвердженням факту, а видання державного акту на право власності в даній справі обумовлено історичними обставинами, що встановлені під час розгляду справи відповідно до наданих матеріалів справи.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про порушення оскаржуваним наказом конституційного права на вільний вибір місця проживання з огляду на наступне.

Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі також - Закон № 1382-IV) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

У розумінні Закону № 1382-IV свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

Місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини (ст. 43).

У Рішенні Конституційного суду України від 20.12.2019 № 12-р/2019 Конституційний суд України зазначив, що вільне пересування і вибір місця проживання є гарантією свободи особи, умовами її професійного та духовного розвитку. У Рішенні від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України наголосив, що «серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід`ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо».

Конституційний Суд України на підставі системного аналізу положень Закону № 1382, який за його преамбулою відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, дійшов висновку, що Закон № 1382 не передбачає можливості обмеження права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання людини залежно від реєстрації її місця проживання або постійного проживання у певному населеному пункті. Водночас Закон № 1382 містить спеціальне застереження, що «реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження».

Суд також критично ставиться до тверджень позивача про те, що оскаржуваний наказ позбавляє права останнього реалізовувати законні права та інтереси, отримувати передбачувані законом послуги, позаяк виникає необхідність зміни юридичної адреси свого місця проживання, що зумовить додаткові витрати на виготовлення нових документів, оскільки такий обов`язок позивача випливає з положень чинного законодавства, зокрема обов`язків власника майна, які є структурним елемент права власності. При цьому, земельна ділянка як об`єкт цивільних прав є індивідуально-визначеним нерухомим майном, оскільки являє собою таку частину земної поверхні, яка має встановлені та посвідчені у рамках публічної процедури землеустрою замкнені межі, а отже установлене місце розташування та площу, є об`єктом права власності та характеризується наявністю цільового призначення, що може бути зміненим у встановленому законодавством порядку.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав визнати протиправним та нечинним з моменту затвердження наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 20.08.2019 року №210 «Про внесення до Державного земельного кадастру змін у частині кадастрового зонування Городоцького району Львівської області».

Щодо позовної вимоги визнати бездіяльність Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.10.2019 року протиправною, суд зазначає наступне.

Статтею 40 Конституції України встановлено право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР (далі також - Закон № 393/96-ВР), а саме ст. 1 встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до ст.15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 18 Закону № 393/96-ВР визначено права громадянина при розгляді заяви чи скарги.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

- знайомитися з матеріалами перевірки;

- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Згідно з ст. 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Відповідно до наданих матеріалів справи позивач 08.10.2019 звернувся до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру зі зверненням. З метою роз`яснення заявнику інформації щодо наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 20.08.2019 року №210 «Про внесення до Державного земельного кадастру змін у частині кадастрового зонування Городоцького району Львівської області» Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру направила звернення позивача до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на підставі п. 7 Положення «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» №15, яким встановлено, що Держгеокажастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з п. 3, п.п.38, 39 п. 4 Положення «Про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, затвердженого Наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 року № 308 (чинне на момент виникнення спірних правовідносин) завданням Головного управління Держгеокадастру у Львівській області є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Львівської області. Зокрема, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, відповідно до покладених на нього завдань, надає роз`яснення з питань, що належать до його компетенції та здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних з діяльність Держгеокадастру.

Відтак, судом встановлено, що, керуючи вищевказаними положеннями, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області на законних підставах листом від 23.10.2019 року № Т-639/0-853/6-19 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надало відповідачу відповідь на звернення громадянина.

Щодо тверджень позивача про протиправну діяльність Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка полягала у передачі звернення позивача до територіального органу, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини другої ст.6, частини другої ст.19 Основного Закону України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Верховний суд у Постанові ВСУ від 13.06.2017 року у справі №п/800/490/15 щодо визначення протиправної діяльності вказав, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Враховуючи зазначене, проаналізувавши наявні матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині визнання бездіяльність Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.10.2019 року протиправною, оскільки судом не встановлено факт неприйняття рішення чи у нездійснення юридично значимих й обов`язкових дій на користь позивача, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції відповідача як суб`єкта владних повноважень і які були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не здійснені.

Суд звертає увагу, що у відповіді на відзив позивача, а також в додаткових поясненням позивач вказує про кримінальне провадження № 4201914118000037, яке, на думку позивача, є підтвердженням неправомірності дій службових осіб Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. У цьому контексті суд зауважує, що ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до припису ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Відтак, факт відкриття кримінальне провадження № 4201914118000037 не є достатнім доказом у розумінні ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже визнання протиправності дій службових осіб Головного управління Держгеокадастру у Львівській області є передчасним.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідачі, приймаючи оскаржувані рішення, діяли відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку позивачем в порядку виконання обов`язку, встановленого частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено суду достовірності своїх доводів, якими обґрунтовано позовні вимоги.

З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, ЄДРПОУ 39411771), Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (79019, м. Львів, проспю. Чорновола, 4, ЄДРПОУ 39769942), Відділу у Городоцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (81500, Львівська обл., м. Городок, вул. Б. Хмельницького, 2), третя особа - Галичанівська сільська рада Городоцького району Львівської області (81523, Львівська обл., Городоцький р-н, с. Галичани, вул. Шкільна, 1) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст. ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.А. Качур