Рішення № 93787443, 23.12.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року справа № 580/4486/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

12.10.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати неправомірними, що ущемляють права інваліда 2 групи від трудового каліцтва, дії відповідача та зобов`язати його надати позивачу законну відповідь;

- враховуючи, що позивач виграв у відповідача уже два десятки позовів про порушення особисто ним ЗУ «Про звернення громадян», направити окрему ухвалу до Кабінету Міністрів України про нелюдське його відношення до інваліда.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 08.07.2020 р. звернувся до відповідача із заявою, в подальшому - 20.09.2020р. продублював звернення, однак станом на дату звернення до суду відповіді на на звернення не отримав, в зв`язку із чим відповідно до положень ЗУ «Про звернення громадян» просить зобов`язати відповідача надати відповідь на звернення.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.10.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

13.11.2020р., в межах наданого судом строку, представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнано, та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, аргументуючи свою позицію тим, що у період з 07.07.2020р. по 09.07.2020р. та з 18.09.2020р. по 22.09.2020р. (20 вересня - неділя) вхідних листів від адресата ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходило. Звернуто увагу, що подані позивачем додатки до позову не відповідають вимогам до звернення, що встановлені Законом України "Про звернення громадян" та "Про доступ до публічної інформації". Також, відсутні докази того, що вони дійсно направлялися відповідачу з дотриманням вимог чинного законодавства.

18.11.2020р. до суду від позивача надійшло пояснення до відзиву, в якому, серед іншого, зазначено, що доказом наявності двох заяв позивача підтверджується їх наявністю в ноутбуці позивача. Також зазначено, що відповідачем у відзиві на позов не надано оцінку доказам наданих позивачем до позову, а також не вказано про ЗУ "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації", що є підставою для задоволення позову. Зазначено, що відзив містить неправдиві відомості з метою ввести суд в оману.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно витягу з електронної пошти позивача, 08.07.2020р. ним направлено звернення до відповідача, в якому просив надати письмове підтвердження дат відпустки ОСОБА_2

20.09.2020р., також згідно витягу з електронної пошти позивача ним повторно направлено звернення до відповідача аналогічного змісту.

Як зазначено позивачем, не отримавши станом на дату звернення до суду відповіді на вказані звернення, відповідачем допущено бездіяльність, яку позивач вважаючи протиправною, звернувся за захистом своїх прав з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

Статтею 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до ст. 5 Закону №2939-VI, одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно із ст. 12 Закону №2939-VI, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

З урахуванням аналізу наведених норм, суд доходить висновку, що відповідач є розпорядником інформації у відповідності до Закону №2939-VI, а вимоги позивача стосуються її отримання.

Відповідно до ст. 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 19 Закону №2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Згідно ч.ч.3-5 статті 19 Закону №2939-VI, запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити:

1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З аналізу наведених положень Закону України №2939-VI випливає, що визначальною ознакою для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходилася у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 14 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.

З аналізу приписів частини 1 ст. 20 Закону №2939-VI судом вбачається, що надання розпорядником інформації на запит пов`язано із датою отримання ним такого запиту та не може перевищувати п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено вище судом, згідно витягу з електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.07.2020р. та 20.09.2020р. направлено звернення до відповідача, в якому просив надати письмове підтвердження дат відпустки ОСОБА_2 .

Як вбачається із відзиву на позов, представник відповідача вказує, що у період з 07.07.2020р. по 09.07.2020р. та з 18.09.2020р. по 22.09.2020р. (20.09.2020р. - неділя) вхідних листів від адресата ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходило.

Судом згідно службової записки начальника відділу організаційної роботи та документообігу управління - Семиз Н.І. від 04.11.2020р. встановлено, що посадовою особою відповідача за наслідками перевірки електронної пошти управління - ck@fssu.gov.ua за період з 07.07.2020р. по 09.07.2020р. та з 18.09.2020р. по 22.09.2020р. вхідних листів від адресата ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходило.

З аналізу вхідної кореспонденції електронної пошти відповідача, судом вбачається, що за період з 07.07.2020р. по 09.07.2020р. та з 18.09.2020р. по 22.09.2020р. вхідних листів від адресата ІНФОРМАЦІЯ_1 до відповідача не надходило.

З урахуванням встановлених обставин відсутності доказів отримання відповідачем електронних листів позивача від 08.07.2020р. та 20.09.2020р., суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 ст. 20 Закону №2939-VI, обов`язок надати відповідь на запит на інформацію у строк не пізніше п`яти робочих днів у розпорядника інформації виникає саме з дня отримання запиту.

Суд зазначає, що надані позивачем витяги з електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 свідчать про відправлення позивачем звернень, однак не можуть бути прийняті судом в якості доказу їх отримання відповідачем. Доводи позивача, що доказом наявності звернень позивача підтверджується їх наявністю в ноутбуці позивача, судом також не можуть бути взято в якості належного доказу саме отримання їх відповідачем.

Відповідно до ч.4 ст. 161 КАС України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З огляду на відсутність наявних у матеріалах справи доказів отримання відповідачем звернень позивача від 08.07.2020р. та 20.09.2020р., суд доходить висновку про відсутність у діях відповідача щодо нерозгляду/несвоєчасного розгляду звернень позивача ознак протиправності, у зв`язку із чим суд доходить висновку, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Щодо постановлення окремої ухвали, суд зазначає наступне.

Відповідно достатті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним субєктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Враховуючи викладене, винесення окремої ухвали є правом, а не обовязком суду, і реалізація такого права безпосередньо пов`язана з виявленням судом саме під час розгляду справи порушення закону. Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення. Окрема ухвала є й реакцією на ті порушення, що не усуваються рішенням.

Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, згідно з ч.9 ст.249 КАС України надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.

Оцінюючи доводи позивача з приводу наявності передбачених вказаними нормами підстав для постановлення окремої ухвали, суд під час розгляду даної справи будь-яких обставин, що могли б бути підставою для винесення окремої ухвали, не встановлено.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

У відповідності до ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295, КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень, частини 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Білоноженко