Рішення № 93787256, 23.12.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/3269/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Херсонській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Херсонській області (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області провести перерахунок та виплату судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у повному обсязі згідно ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" без застосування обмежень, встановлених ст. 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Цюрупинського районного суду Херсонської області, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з урахуванням надбавки за вислугу років, встановлену наказом голови Цюрупинського районного суду Херсонської області від 02.01.2018 року за № 01 - к;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює суддею Цюрупинського районного суду Херсонської області. У період з квітня по серпень 2020 року включно, окрім періоду перебування у відпустці, відповідач нараховував і сплачував позивачеві щомісяця суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Однак, у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року відповідач протиправно здійснював виплату суддівської винагороди у меншому розмірі із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. №294-ІХ. Зазначає, що суддівська винагорода регулюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів" і не може визначатись іншими нормативно-правовими актами, застосування відповідачем обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на час карантинних заходів і застережень, є протиправним, впливає на гарантії незалежності судді та належні умови оплати праці. Посилається на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду, яким Конституційний Суд України визнав неконституційними положення частин 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-ІХ, абзацу 9 п. 2 розділу 2 "Прикінцеві положення" Закону України № 553, зазначивши, що після закінчення строку дії обмеження втрачені у зв`язку з цим кошти (суддівську винагороду) необхідно компенсувати відповідними виплатами. Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.

ТУ ДСА України в Херсонській області надало до суду відзив на позовну заяву. Позиція органу обґрунтована тим, що обмеження виплат суддівської винагороди позивача, здійснювалося на підставі ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” та є правомірним. Оскільки відповідач є розпорядником коштів нижчого рівня, то відповідно не наділене повноваженнями здійснювати виплати без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-IX). Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Частиною другою статті 152 Конституції України, частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Однак, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020р. № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020). У задоволенні позову просить відмовити.

Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області не скористалось своїм процесуальним правом на надання пояснень третьої особи.

Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на такі обставини.

Судом встановлено, що Указом Президента України "Про призначення суддів" № 1122/2009 від 29.12.2009 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Цюрупинського районного суду Херсонської області строком на п`ять років.

Наказом в.о. голови Цюрупинського районного суду Херсонської області від 01.02.2010 року позивача призначено на посаду судді Цюрупинського районного суду Херсонської області.

Указом Президента України "Про призначення та тимчасове переведення суддів" № 441/2017 від 29.12.2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Цюрупинського районного суду Херсонської області строком безстроково.

Наказом голови Цюрупинського районного суду Херсонської області від 02.01.2018 року позивач вважається таким, що приступив до виконання обов`язків судді Цюрупинського районного суду Херсонської області з 02.01.2018 року та йому встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу.

Відповідно до розрахункових листів у квітні - серпні 2020 року виплата суддівської винагороди позивача проводилась із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Частиною 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч.2 ст.135 Закону №1402).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частинами 4, 5 статті 135 Закону №1402 визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти та щомісячна доплата за вислугу років.

Згідно з ч. 9 ст. 135 Закону №1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнений статтею 29 наступного змісту: “Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України (...), а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)”.

Зазначений Закон набрав чинності 18 квітня 2020 року, отже з цього часу нарахування суддівської винагороди позивачу проводилось не у розмірі, визначеному статтею 135 Закону №1402.

Позивач не погоджується із такими діями відповідача, вважає, що розмір його суддівської винагороди протиправно виплачувався у неповному обсязі, у зв`язку із чим звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи цей спір, суд враховує такі нормативно-правові акти.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією та Законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Як вбачається зі змісту Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їх рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їх незалежність та неупередженість.

У Основних принципах незалежності судових органів (Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) визначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Правосуддя вимагає, щоб кожен мав право на справедливий і публічний розгляд в компетентному, незалежному та об`єктивному суді відповідно до принципів, проголошених в Загальній декларації прав людини (стаття 10), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (стаття 14) та інших документах Організації Об`єднаних Націй. Для здійснення цього права необхідно мати незалежний судовий орган. Пунктом 11 Основних принципів регламентовано, що термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватись законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, незаконності зміни розмірів суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 11 березня 2020 року, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

У цих рішеннях Конституційний Суд України зазначив, у тому числі те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У Рішенні від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України свідчать про те, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Суд погоджується з позицією позивача стосовно того, що нарахування і виплата йому обмеженого розміру суддівської винагороди відбувалась не на підставі спеціального Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а на підставі іншого закону, що не дозволено Конституцією України, стаття 130 якої передбачає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд звертає увагу на те, що вказана стаття Конституції України не допускає будь-якого розширеного тлумачення її змісту, відтак не дозволяє суб`єктам владних повноважень, у тому числі законодавцю, на власний розсуд застосовувати будь-які інші підходи до визначення розміру суддівської винагороди в обхід спеціального закону про судоустрій.

Отже, Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормі Конституції України, тому не може бути застосований до визначення розміру суддівської винагороди позивача.

Крім того, цим Законом не були скасовані чи внесені зміни до положень ч. 2 ст. 135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ч. 1 ст. 133 Закону №2453, (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами). Зважаючи на це, положення Закону України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не відповідають принципам якості, доступності та правової визначеності закону (формулювання правової позиції наведене, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Бейелер проти Італії” (Beyeler v. Italy).

Виходячи з вищенаведеного, суд відхиляє обґрунтування відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на ст. 29 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", оскільки відповідач зобов`язаний був діяти у відповідності до ст.ст. 19, 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" положень яких він не дотримався, що є підтвердженням протиправності його дій.

Суд звертає увагу на недопустимості залежності права позивача на отримання суддівської винагороди у повному розмірі від неналежного виконання функцій державними органами і іншими суб`єктами владних повноважень.

Посилання відповідача на незастосування до рішень Конституційного Суду України принципу зворотної дії у часі суд оцінює критично.

Суд звертає увагу на недопустимість ігнорування прямого припису Основного закону (стаття 130) про те, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, а також положення профільного закону (стаття 135). Оскільки Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" ніяк не може вважатись законом про судоустрій, будь-які обмеження розміру суддівської винагороди на його підставі становлять собою свідоме порушення Конституції України, нехтування міжнародними гарантіями незалежності суддів та свідчать про пряме втручання у реалізацію судової влади.

28.08.2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду та визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553.

Зі змісту п. 4.3 цього рішення вбачається також наступний висновок: "Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України."

Таким чином, здійснення будь-яких обмежень щодо визначених Конституцією України гарантій суддівської незалежності на підставі нормативних актів, які не визначають правовий статус органів судової влади, є протиправним.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Щодо негайного виконання.

Статтею 371 КАС України передбачені категорії адміністративних справ, рішення в яких виконуються або можуть виконуватися негайно.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 ч. 1 цієї статті (п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС ).

Оскільки рішення суду у даній справі носить зобов`язальний характер, в ньому вирішується питання про нарахування та виплату недоплаченої суддівської винагороди у певний період, яку позивач, хоч і в обмеженому розмірі, але систематично отримував, суд не вбачає підстав для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України.

Щодо встановлення судового контролю.

Порядок встановлення судового контролю передбачений ст. 382 КАС України.

Враховуючи предмет та характер спірних правовідносин, суд не знаходить підстав для встановлення судового контролю, тим більше, що вказаний захід відноситься до дискреційних повноважень суду і не містить в собі імперативного обов`язку, а отже суд вільний у виборі щодо його застосування.

Судовий збір не підлягає розподілу у цій справі, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Керуючись статтями 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Херсонській області (код ЄДРПОУ 26283946, 73003, м. Херсон, вул. Перекопська, 5), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області (код ЄДРПОУ 37959517, 73003, м. Херсон, вул. Комсомольська, 21) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмеження визначеного статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області провести перерахунок та виплату судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) у повному обсязі згідно зі ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" без застосування обмежень, встановлених ст. 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Цюрупинського районного суду Херсонської області, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з урахуванням надбавки за вислугу років, встановлену наказом голови Цюрупинського районного суду Херсонської області від 02.01.2018 року за № 01 - к, з урахуванням виплачених сум.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Ф. Попов

кат. 106020000