Рішення № 93786487, 24.12.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/6839/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

24 листопада 2020 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить суд:

скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 1960 від 20 жовтня 2020 року про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років;

зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років на підставі заяви від 15 жовтня 2020 року, відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, у редакції Закону від 12 липня 2001 року № 2663-111, з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати, на підставі довідки прокуратури Полтавської області про заробітну плату № 18-580/1вих20 від 10 вересня 2020 року, без обмежень її максимального розміру, в тому числі для працюючих осіб, передбачених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02 березня 2015 року та Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI від 08 липня 2011 року та здійснити відповідні виплати починаючи з 15 жовтня 2020 року;

встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення підлягає скасуванню, оскільки до спірних правовідносин належить застосовувати приписи частини першої статті 501 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, як такого, що був чинним за часів початку роботи позивача в органах прокуратури. Зазначив, що застосування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років положень Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зумовлює звуження прав ОСОБА_1 .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

14 грудня 2020 року до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на недостатність у позивача тривалості вислуги років та стажу роботи на посадах прокурора для призначення йому пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII. Крім того, наполягав на тому, що до спірних правовідносин належить застосовувати саме приписи Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, оскільки останній діяв під час виникнення спірних правовідносин. Разом із тим, відповідач заперечує, що дія статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII в редакції від 26 липня 2001 року поширюється на правовідносини щодо призначення пенсії позивачу, оскільки остання діяла до 30 вересня 2011 року, а станом на цю дату позивач не мав достатньої тривалості трудового стажу та вислуги років для призначення пенсії на підставі зазначеної норми.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач упродовж періоду з 28 вересня 2006 року по 07 жовтня 2020 року працював в органах прокуратури на посадах прокурора /а.с. 15-23/. Відтак, стаж позивача в органах прокуратури на посадах прокурора складає 14 років 00 місяців 06 днів.

Тривалість підтвердженої у встановленому законодавством порядку вислуги років позивача складає 22 роки 01 місяць 05 днів.

15 жовтня 2020 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років в порядку Закону України "Про прокуратуру" /а.с. 45-46/.

За результатами розгляду поданих документів відповідач Рішенням відділу з питань призначень пенсій управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Полтавській області № 1960 від 20 жовтня 2020 року відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років /а.с. 11/.

В обґрунтування вказаної відмови ГУ ПФУ в Полтавській області керувалось тим, що згідно з пунктом 1 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Аналіз наданих позивачем документів для призначення пенсії показав, що вислуга років, підтверджена у встановленому законодавством порядку становить 22 роки 01 місяць 05 днів, стаж роботи на посадах прокурора - 14 роки 00 місяців 06 днів.

Позивач вважаючи, що при призначенні пенсії належить застосовувати норми Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, які діяли на час прийняття його на роботу в органи прокуратури, звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Відповідно до пункту 3 розділу XII Прикінцеві положення Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим законом, зокрема: 1) Закон України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 53, ст. 793, № 50, ст. 474; 1995 р., № 11, ст. 71, № 34, ст. 268; 2001 р., № 9, ст. 38, № 44, ст. 233; 2002 р., № 17, ст. 117, ст. 125; 2003 р., № 29, ст. 233, № 30, ст. 247; 2004 р., № 8, ст. 66; 2005 р., № 2, ст. 32, № 6, ст. 132, № 11, ст. 198; 2006 р., № 1, ст. 18, № 19 - 20, ст. 156; 2007 р., № 7 - 8, ст. 66, № 33, ст. 442; 2008 р., № 5 - 8, ст. 78, № 48, ст. 357; 2010 р., № 37, ст. 497, №№ 41 - 45, ст. 529; 2011 р., № 23, ст. 160, № 30, ст. 279; 2012 р., № 12 - 13, ст. 82; 2013 р., № 14, ст. 89, № 21, ст. 208, № 37, ст. 490, № 39, ст. 517; 2014 р., № 11, ст. 132, № 17, ст. 593, № 20 - 21, ст. 745, № 22, ст. 816; із змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року № 1642-VII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 462, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 501, частини третьої статті 512, статті 53 щодо класних чинів.

За змістом частини першої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Суд зазначає, що зазначена норма є чинною, такою, що не відповідає Конституції України, в установленому порядку не визнавалась.

При цьому судом встановлено, що позивач під час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років просив здійснити її призначення на підставі статті 501 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII (у редакції, яка діяла до 30 вересня 2011 року), згідно з якою пенсії призначались прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Із доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 501 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ позивач пов`язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час прийняття його на роботу в органи прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону "Про прокуратуру" № 1697-VII, призвела до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та відповідно зменшення розміру пенсії у відсотковому розмірі до посадових окладів, що свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, і прямо суперечить положенням Конституції України.

Відповідно до статті 501 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ (в редакції Закону України "Про прокуратуру" № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року) до 30 вересня 2011 року (в редакції Закону № 3668 від 08 липня 2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2%, але не більше 90% від суми місячного (чинного) заробітку.

Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 30 вересня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Частиною п`ятою статті 501 Закону України № 1789-ХІІ (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року) встановлено, що до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право виникло раніше).

Вищевказаний правовий висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 04 березня 2020 року під час розгляду справи № 265/6322/16-а.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 30 вересня 2011 року не мав у розумінні статті 501 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ необхідного стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми.

Такий висновок суду узгоджується з позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №727/5118/16-а.

Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку його роботи в органах прокуратури, суд зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії". Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого спірного рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 243-245, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова