Рішення № 93785944, 23.12.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 р. № 400/2961/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області, вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056

про:визнання протиправною та скасування постанови № 187731 від 02.04.2020,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 02.04.2020 № 187731 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не має статусу фізичної особи-підприємця, тому не може нести відповідальність за статтею 60 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).

Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на відповідність своїх дій вимогам Закону № 2344-III та Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі – Порядок № 1567). Відповідач зазначає, що оскільки під час габаритно-вагового контролю щодо транспортного засобу позивача було встановлене перевищення гранично допустимих показників загальної маси автомобіля, йому правомірно розраховану плату за проїзд. У відзиві відсутні контраргументи на доводи позивача про те, що він не є суб`єктом господарювання, а відтак про неможливість застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

У зв`язку з відсутністю заяв сторін про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач є власником автомобіля марки Renault MAGNUM 480, державний номер: НОМЕР_1 , та напівпричепа марки MEGA MNL, державний номер: НОМЕР_2 .

12.03.2020 посадовими особами відповідача на автодорозі Р-55, смт. Веселинове Миколаївської області, був зупинений зазначений автомобіль з напівпричепом та перевірені на предмет дотримання габаритно-вагових обмежень визначених пунктом 22 Правил дорожнього руху.

Під час здійснення габаритно-вагового контролю було зафіксовано, що загальна маса автомобіля з напівпричепом становить 47,49 т, що є перевищенням допустимих нормативів на 18,72%.

За наслідками заходу контролю посадові особи відповідача склали акт від 12.03.2020 № 195270 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

На підставі зазначеного акту також був складений розрахунок від 12.03.2020 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, якими визначено відповідачу плату у розмірі 85,80 євро.

23.03.2020 відповідач направив позивачу запрошення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 02.04.2020.

02.04.2020 заступник начальника Укртрансбезпеки у Миколаївській області виніс постанову № 187731 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі абзацу 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» в сумі 17 000 грн.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 1567, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Суд погоджується з позицією відповідача, що автомобіль Renault MAGNUM 480, державний номер: НОМЕР_1 з напівпричепом марки MEGA MNL, державний номер: НОМЕР_2 , рухалися з перевищенням граничних габаритно-вагових параметрів, а тому працівники Укртрансбезпеки мали право заборонити їм подальший рух до внесення плати за проїзд та розвантаження транспортних засобів до нормативно встановлених.

Разом з тим, відповідно до статті 60 Закону № 2344-III, адміністративно-господарські санкції накладаються на перевізника.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 та Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879, не визначають поняття перевізника.

Таке визначення міститься лише у статті 1 Закону № 2344-III, зокрема, автомобільний перевізник – це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарські санкції, можуть бути застосовані виключно до суб`єктів господарювання.

Відповідно до частини другої статті 55 Господарського кодексу України, суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Фізична особа може бути суб`єктом господарюванням та, відповідно, може нести адміністративно-господарську відповідальність лише у разі реєстрації її відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності.

Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань свідчать про те, що відповідач припинив підприємницьку діяльність 04.04.2012.

Враховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку, що позивач не був зареєстрований станом на березень 2020 року як фізична особа-підприємець, а тому не є суб`єктом господарювання, отже, до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, у тому числі такі, що передбачені статтею 60 Закону № 2344-III.

Отже, постанова відповідача від 02.04.2020 № 187731 про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача є протиправною та підлягає до скасування.

Позов задовольнити у повному обсязі.

Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 840,80 грн., сплачений позивачем за звернення до адміністративного суду з позовною заявою, згідно з квитанцією від 28.07.2020 № ПН2206287, та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 2 000 грн., сплачені адвокату за квитанцією від 16.07.2020.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір у сумі 840,80 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат позивача на правничу допомогу адвоката, суд виходить з такого.

Згідно із статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №727/4597/19 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19 викладена правова позиція, відповідно до якої при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

У вказаних вище постановах Верховного Суду, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 № 751/3840/15-ц зазначено, що на підтвердження обставин понесення судових витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав:

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги;

- квитанцію від 16.07.2020 про оплату адвокату 2 000 грн.

Позивач не надав суду копії договору про надання правничої (правової) допомоги, також відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, відсутні відомості про витрачений адвокатом час на надання правової допомоги та вартість кожного виду виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про недоведеність понесення позивачем витрат на надання правової допомоги на суму 2 000 грн. саме у цій справі, у зв`язку з чим у стягненні цих витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 19, 139, 241- 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) до Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056 ) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області від 02.04.2020 № 187731 про накладення на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) адміністративно-господарського штрафу на суму 17 000 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр-т Перемоги, 14, м. Київ, 01135, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна