Рішення № 93783179, 17.12.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/882/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Брістелла-ЛТД", м. Харків про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Мовчан М.В. (посвідчення № 3033 дійсний до 31.12.2020);

відповідача - Шевченко Д.С. (ордер серія АХ№1020669 від 30.07.2020 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережені у період з 01.03.2017 по 31.12.2019 кошти за використання земельної ділянки площею 0,0385 га (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016) по просп. Науки, 8 у м. Харкові у розмірі орендної плати в сумі 539 144,29грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформило речового права на вказану земельну ділянку з посиланням на ст.ст.1212-1214 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, почато у справі підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 23.04.2020 о 14:20.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.04.2020 призначено розгляд справи у підготовчому провадженні на 21.05.2020 р. о 14:00. Ухвалою суду від 21.05.2020 р. підготовче провадження відкладено на 11.06.2020 р. о 15:10. Ухвалою суду від 11.06.2020 р. підготовче провадження відкладено на 23.06.2020 р. о 15:20. Ухвалою суду від 23.06.2020 р. підготовче провадження відкладено на 09.07.2020 р. о 14:20. Ухвалою суду від 09.07.2020 р. підготовче провадження відкладено на 23.07.2020 р. о 15:30. Ухвалою суду від 23.07.2020 р. підготовче провадження відкладено на 06.08.2020 р. о 16:00.

Розпорядженням керівника апарату суду "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи" від 03.08.2020 № 430/2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 922/882/20 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Лавренюк Т.А.

На підставі повторного автоматизованого розподілу справи був визначений наступний склад суду для розгляду справи № 922/882/20: суддя Жигалкін І.П., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2020 р.

Ухвалою суду від 06.08.2020 справу № 922/882/20 прийнято до розгляду та розпочато її розгляд спочатку в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на "08" вересня 2020 р. о 10:45.

Суд повідомив ухвалою від 08.09.2020 про те, що наступне підготовче засідання відбудеться 24.09.2020-10:00.

Ухвалою суду від 24.09.2020 було продовжено строк проведення підготовчого провадження до 06.11.2020 р. та підготовче засідання відкладено на 15.10.2020 р. о 11:00.

12.10.2020 р. Відповідачем було надано клопотання про приєднання до матеріалів справи звіту ТОВ "Інститут планування територій" (вх. № 23711).

Суд вважає за доцільне зазначити, що призначене на 15.10.2020 року проведення підготовчого засідання не відбулося з підстав знаходження судді Жигалкіна І.П. на лікарняному, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності.

26.10.2020 р. Позивачем через канцелярію суду за вх. № 24771 було надано заперечення на клопотання про залучення доказів у справі.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2020 року судом повідомлено учасників справи про наступне: підготовче засідання у справі відбудеться "05" листопада 2020р. о(б)12:00год.

Суд 05.11.2020 постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на "19"листопада 2020 року о 11:15.

Також суд своїми ухвалами від 19.11.2020 та від 08.12.2020 повідомляв учасників справи про наступні судові засідання.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити їх. В обґрунтування позовних вимог зазначив про те, що ТОВ "Фірма "Бристелла-ЛТД" з 01.03.2017 по 31.12.2019 кошти за використовує земельну ділянку площею 0,0385 га (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016) по просп. Науки, 8 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Внаслідок чого позивач не доотримав плату за землю у розмірі орендної плати в сумі 539 144,29грн. В обґрунтування правових підстав позову посилається зокрема на норми ст. 206 Земельного кодексу України, ст.ст. 14, 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України, ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує у повному обсязі. Також, Відповідачем було надано додаткове пояснення (вх. № 28633 від 08.12.2020), яке суд долучив до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень посилався, зокрема, на те, що не використовує земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:04:006:0016, зазначив, що використовує земельну ділянку, яку займає нежитлова будівля «А-2». Окремо відповідачем зауважено про те, що розрахунки позивача є необґрунтованими, обчисленими з порушенням норм законодавства. Зазначив, що докази надані позивачем суперечливі, земельна ділянка використовується інша, яка не є сформованою, розрахунки хибні, не враховано платежі здійснені за 2018 - 2019 рік, застосовано невірну ставку орендної плати.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, суд установив наступне.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.02.2020 №201794186, 02.02.2007 до Реєстру прав власності на нерухоме майно внесений запис №17532614, згідно з яким власником нежитлової, літ. «А-2» загальною площею 204,0 кв.м, що знаходиться за адресою: просп. Науки, 8, у м. Харкові, є ТОВ "Фірма "Бристелла-ЛТД" на підставі свідоцтва про право власності від 23.01.2007 б/н.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 20.01.2020 року за № НВ-0004417662020 земельна ділянка площею 0,0385га з кадастровим номером 6310136300:04:006:0016 по просп. Науки, 8 у м. Харкові знаходиться у комунальній власності, категорія землі - землі житлової та громадської забудови, вид використання – для експлуатації та обслуговування кафе з літнім майданчиком. Дата державної реєстрації 06.04.2016р. (т.1,а.с.19).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого (т.1,а.с25.) реєстрація земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відбулася 25.05.2018 року.

Листом від 19.04.2018 Головне управління ДФС у Харківській області повідомило, що ТОВ "Фірма "Бристелла-ЛТД" за земельну ділянку площею 0,0385га, яка розташована за адресою: м. Харків, просп. Науки буд. 8, у 2015-2017 роках нараховано та сплачено орендну плату з юридичних осіб, а також земельний податок за 2017 рік, січень-лютий 2018 року (т.1,а.с.32).

Згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.04.2019 №679/45-19, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 6310136300:04:006:0016, площею 385кв.м, що розташована за адресою: м. Харків, пр. Леніна (Науки), 8, складає 2 488 413грн (т.1,а.с.34).

Розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова, виконаний ОСОБА_1 (т.1 а.с.35-37).

26.02.2020 року заступником начальника відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, просп. Науки, 8, з урахуванням звіту з геодезичної зйомки, розробленого ТОВ "Інститут планування територій", за участі інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника, за результатами яких складено акт обстеження земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 за адресою: м. Харків, просп. Науки, 8, у якому зазначено, що ТОВ «Фірма "Бристелла-ЛТД» з 06.04.2016 по теперішній час використовує земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-2 та літнього майданчика, в якій розташоване кафе з логотипом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (т.1, а.с.38,39).

Позивачем наданий звіт з геодезичної зйомки (т.1,а.с.40,41), згідно якого площа земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 складає 385 кв.м.

Відповідачем надано технічний паспорт від 21.12.2006 року на нежитлову будівлю літ. «А-2», розташовану за адресою: м. Харків, проспект Науки, 8, згідно якого загальна площа будівлі становить 204,0 мІ, площа першого поверху складає 151 кв.м.

Відповідачем надано звіт з геодезичної зйомки частини земельної ділянки ТОВ "Інститут планування територій", виконаний за договором № 131-20 від 23.09.2020 року, згідно якого нежитлова будівля літ «А-2» займає іншу земельну ділянку, площа якої становить 165 кв.м.

04 липня 2019 року між Відповідачем та КП «Сучасне місто» було укладено Договір № 1988/07/19 тимчасового користування окремим елементом благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових об`єктів підприємницької та іншої діяльності, за яким встановлено плату за експлуатацію (управління) елемента (частина покриття вулиці поблизу будинку № 8 по просп. Науки у м. Харкові площею 98,44 кв.м.) у розмірі 9 860,33 грн. на місяць.

Відповідачем надано банківські виписки, що підтверджують сплату податку за землю за адресою: просп. Науки 8 за період з 17.01.2018 року по 15.12.2019 року.

Відповідачем надано контррозрахунок суми безпідставно збережених коштів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтями 142 Конституції України та ст.ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги ст.19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджету міст обласного значення належить податок на майно, до складу якого за приписами ст. 14.1.147 Податкового кодексу України входить плата за землю, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 539 144,29грн., за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів на неї, на підставі статей 1212-1214 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Отже, за змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Згідно із частиною 1 статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Пунктом 14.1.147 ПК України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Приписами частини 1 статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (частина 1 статті 123 ЗК України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина 1 статті 124 ЗК України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Отже, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

Верховний Суду у постанові від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною 4 статті 236 ГПК України, встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, з метою дотримання принципу правової визначеності, та формування сталої судової практики суд враховує наведені висновки Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 року у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15.

Водночас суд зазначає, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що він позбавлений можливості отримати дохід у розмірі 539 144,29грн. від здачі земельної ділянки в оренду, оскільки відповідач у період з 01.03.2017 по 31.12.2019 не сплачував за користування земельною ділянкою орендну плату.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником нерухомого майна нежитлової будівлі, літ. «А-2», загальною площею 204,0 кв. м, що знаходиться за адресою: просп. Науки, 8 у м. Харкові, що підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Даний факт визнавався обома сторонами.

Згідно технічного паспорту на нежитлову будівлю літ. «А-2» площа першого повреху складає 151 кв.м.

Згідно звіту з геодезичної зйомки частини земельної ділянки по просп. Науки, 8 у Шевченківському районі м. Харкова, виконаним за договором № 131-20 від 23.09.2020 року ТОВ "Інститут планування територій" земельна ділянка зайнята нежитловою будівлею літ. «А-2» має площу 165 кв.м.

Суд приймає звіт з геодезичної зйомки частини земельної ділянки по просп. Науки, 8 у Шевченківському районі м. Харкова, виконаним за договором № 131-20 від 23.09.2020 року.

Відповідно до ч. 8 ст.80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 10 ст. 80 ГПК України докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Відповідачем обґрунтовано, що звіт з геодезичної зйомки ТОВ "Інститут планування територій", виконаним за договором № 131-20 від 23.09.2020 року не могло бути подано раніше, у зв`язку із тим, що даний звіт було отримано відповідачем тільки 25.09.2020 року.

Даний звіт був поданий до суду 12 жовтня 2020 року, а строк підготовчого провадження був продовжений 24.09.2020 до 06 листопада 2020 року, тому суд вважає за можливе застосувати ч. 8 ст. 80 ГПК України та задовольнити клопотання Відповідача про приєднання до матеріалів справи зазначений звіт (т. 2 а.с. 2 - 33).

Крім цього, звіт з геодезичної зйомки наданий відповідачем виконаний тією ж самою юридичною особою, що і звіт наданий позивачем - ТОВ "Інститут планування територій", а до предмету спору має відношення фактичне використання земельної ділянки. Аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 29.01.2019 року по справі № 922/3780/17 та по справі № 922/536/18, а саме Верховним Судом зазначено, що необхідно (крім умов наявності кондикційного зобов`язання) встановлювати, чи користується відповідач земельними ділянками лише у межах належних йому об`єктів нерухомого майна або більшою площею, а отже чи не ґрунтується на припущеннях розмір площі, яку покладено в основу обрахунку спірної суми неотриманої орендної плати.

Актом обстеження земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 за адресою: м. Харків, просп. Науки, 8 від 26.02.2020 встановлено, що на земельній ділянці площею 0,0385 Га (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 ) по просп. Науки 8, у м. Харкові розташована нежитлова будівля літ «А-2» та літній майданчик кафе, право власності на яку зареєстровано з 02.02.2007 року по теперішний час за ТОВ «Бристелла – ЛТД». Вказана земельна ділянка використовується ТОВ «Фірма "Бристелла-ЛТД» з 06.04.2016 по теперішній час використовує земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-2 та літнього майданчика, в якій розташоване кафе з логотипом «Сушия» (т.1, а.с.38,39).

Згідно фотоматеріалів (т.1, а.с.42) земельна ділянка площею 0,0385 Га (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 ) не огороджена. Нежитлова будівля з логотипом «Сушия» також не огороджена, розташована посеред вулиці, на перекриваючи пішохідну зону.

Суд приходить до висновку, що відповідач використовує земельну ділянку виключно під нежитловою будівлею літ «А-2».

Згідно ч.2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Згідно ч.3 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Згідно ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм є елементами (частинами) об`єктів благоустрою.

Відповідно до Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного та іншого призначення на території міста Харкова, затвердженого Рішенням ХМР 13 сесії 7 скликання від 21.06.2017 № 688/17 (надалі Положення) відкритий літній майданчик (ЛМ) - об`єкт із полегшених конструкцій, що може бути стаціонарним або тимчасовим (щоденного демонтажу), встановлений з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом виробів, будівель і споруд, тимчасово без влаштування фундаменту, який не має закритого приміщення для перебування людей, функціонування якого здійснюється у теплий період року для надання послуг з харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства на відкритому повітрі та відповідає вимогам до відкритих літніх майданчиків, наведених у Додатку 2 до цього Положення. Відповідно до вимог до літнії майданчиків у Додатку 2 Положення відкриті літні майданчики (далі - ЛМ) встановлюються виключно біля стаціонарних (капітальних) закладів ресторанного господарства з дотриманням вимог містобудівної документації, цього Положення, Правил благоустрою території міста Харкова, а також встановлених державних стандартів, норм і правил. При влаштуванні ЛМ на пішохідних доріжках, тротуарах та алеях ширина для проходу пішоходів повинна бути не менше 1,8 м (поза межами парків, скверів, площ), розміщення ЛМ не має перешкоджати вільному руху пішоходів. ЛМ розташовуються виключно в межах фасаду стаціонарного (капітального) закладу ресторанного господарства зі збереженням вільних проходів у вхідні (в`їздні) брами будинків. Збільшення лінійних розмірів майданчика поза межі закладу можливе лише за умови письмової згоди власників (орендарів) сусідніх приміщень, та інше.

Відповідно до Положення договір тимчасового користування окремим елементом благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових об`єктів підприємницької та іншої діяльності (далі - Договір) - двосторонній договір, укладений між Замовником та Виконавцем, за яким Замовнику надається право експлуатації окремого елементу благоустрою комунальної власності міста Харкова шляхом розміщення тимчасового об`єкта підприємницької та іншої діяльності.

04 липня 2019 року між Відповідачем та КП «Сучасне місто» було укладено Договір №18988/07/19 тимчасового користування окремими елементами благоустрою.

Відповідно до п.1.1 Договору № 18988/07/19 від 4 липня 2019 року Виконавець надає Замовнику право тимчасової експлуатації (управління) окремим елементом благоустрою комунальної власності міста Харкова (далі – елемент) з метою задоволення соціально - економічних потреб шляхом розміщення тимчасового об`єкта підприємницької або іншої діяльності.

Відповідно до п.2.1 Договору № 18988/07/19 від 4 липня 2019 року вид елементу – частина покриття вулиці.

Відповідно до п.2.2, 2.3. Договору № 18988/07/19 від 4 липня 2019 року Місцезнаходження елементу: поблизу будинку № 8 по просп. Науки у м. Харкові. Площа /розміри елементу 98,44 кв.м.

Відповідно до п.3.1 Договору № 18988/07/19 від 4 липня 2019 року Вид об`єкта: тимчасова споруда з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд без улаштування фундаменту (літній майданчик з функціональним призначенням тимчасової споруди-відкритий майданчик для харчування біля закладу ресторанного господарства з логотипом «Сушия».

Виходячи і зазначених обставин, суд приходить до висновку, що земельна ділянка під літнім майданчиком площею 98,44 кв.м., розташована за адресою: просп. Науки 8, м. Харків відповідачем не використовується.

На підставі Договору № 18988/07/19 від 4 липня 2019 року відповідачем здійснювалося використання у відповідності до положень ч.2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Положенню про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного та іншого призначення на території міста Харкова (затверджено Рішенням ХМР 13 сесії 7 скликання від 21.06.2017 № 688/17) використання окремого елементу благоустрою.

Згідно із частиною 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Приписами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З приписів наведеної норми права вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі, а об`єктом цивільних прав виступає з моменту державної реєстрації права власності на неї.

В матеріалах справи відсутні докази сформованості земельної ділянки по просп. Науки 8, м. Харків загальною площею 165 кв.м., з якою безпосередньо нерозривно зв`язана нежитлова будівля літ. «А-2».

Як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016, загальною площею 385 кв.м.), розташована за адресою: по просп. Науки, 8 у м. Харкові сформована як об`єкт цивільних прав та згідно відомостей з державного реєстру речових прав здійснено державну реєстрацію права власності земельної ділянки в реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 травня 2018 року, номер запису 26369348. (т.1 а.с.25)

Матеріали справи не містять доказів того, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016) було зареєстровано з 01.03.2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено наявність кондиційних відносин до 25 травня 2018 року.

Умовою застосування статті 1212 ЦК України є наявність права власності у іншої особи, за рахунок якої відбувається збереження майна.

Так, майном у даному спорі виступають грошові кошти у вигляді недоотриманої орендної плати, тобто ті кошти, які позивач мав право отримати в якості орендної плати, якщо б договір оренди було укладено. Позивач передати в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016) отримав можливість тільки 25 травня 2018 року, саме з цієї дати земельна ділянка (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016) стала об`єктом цивільних прав.

Відповідно до Згідно п. 4.1. Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові (затвердженого Рішенням 19 сесія 5 скликання Харківської міської ради від 27.02.2008 р. № 41/08) для їдальні та постачання готової їжі встановлено ставку орендної плати 5%.

Сторонами визнається та підтверджується доказами по справі факт використання нежитлової будівлі літ «А-2» для розміщення закладу громадського харчування.

У той же час, суд позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки площею 165 кв.м., у зв`язку із відсутністю витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 165 кв.м..

Зі змісту статей 14, 288 ПК України вбачається, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Таким чином, предметом доказування у цій справі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки: її площа, межі, кадастровий номер та її нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.

Частинами 1, 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (стаття 13 Закону України "Про оцінку земель").

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

Частиною 2 статті 26 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель").

Позивачем надано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 станом на 05.04.2019, судом встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 не використовується відповідачем. Відповідач використовує іншу земельну ділянку, яка і знаходиться в межах земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:04:006:0016, однак має іншу конфігурацію, іншу площу, інші координати поворотних точок, тощо.

Суд позбавлений можливості самостійно визначити розмір нормативної грошової оцінки шляхом арифметичного розрахунку пропорційне площі земельних ділянок від розміру нормативної грошової оцінки встановленої для земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 .

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки розмір позовних вимог визначений позивачем саме з розрахунку орендної плати за користування земельною ділянкою відповідачем, необхідною умовою його визначення відповідно до Закону України «Про оренду землі», Податкового кодексу України та Земельного кодексу України є встановлення нормативної грошової оцінки землі, на підставі якої визначається розмір орендної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2019 у справі №922/587/18, від 13.02.2019 у справі №922/392/18.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не обґрунтований розмір земельної ділянки та не доведений розмір заявлених до стягнення позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». «Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок «помилок» законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасіу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Роуз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Суд, також нагадує, що концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Отже суд вказує, що викладені відповідачем твердження спростовують доводи позивача та встановлених судом обставин.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950р. (далі – Конвенція) , Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Нормами ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Також, у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом. Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.

З наведеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що Європейський суд наголошує на необхідності з`ясування при вирішенні спорів, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахування принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. Констатуючи порушення ст. 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.

Пунктом 55-58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень проти України" від 22.02.2008 визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Спорронґ та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, Sеrіеz А nо. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессоз Компанія Нав`єра та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Sеrіеz А nо. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-ІХ).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Повне рішення складено "24" грудня 2020 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін