Рішення № 93782656, 23.12.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року Справа № 915/752/20

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Авантехтранс” (54003, м.Миколаїв, вул. Троїцька, 240А, код ЄДРПОУ 30396394)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ “Каміон” (54003, м.Миколаїв, вул. Троїцька, 240А, код ЄДРПОУ 22426047)

про: стягнення заборгованості

за участі представників учасників справи:

від позивача: Когін А.В., згідно ордера

від відповідача Українець С.В., згідно ордера

Хлівицька О.В., згідно довіреності,

в с т а н о в и в:

02.06.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Авантехтранс” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 25.05.2020 (вх.№6617/20 від 02.06.2020), в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ “Каміон” заборгованість у розмірі 1150600,48 грн., з яких: борг за договором поставки 781720,00 грн., 314765,45 грн. пені., 22825,03 грн збитків від інфляції та 31290,00 грн – 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовано неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №1 від 04.01.2014 щодо оплати поставленого товару.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/752/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 09.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 06 липня 2020 року о 10:00, встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

03.07.2020 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, яким відповідач позовні вимоги не визнає, просить у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Заперечення відповідача обгрунтовано посиланням на те, що позивачем не надано жодного доказу щодо підтвердження факту фактичної передачі товару відповідачу, та отримання останнім цих же товарів та підписання уповноваженими представниками обох сторін актів приймання-передачі або будь-яких інших товарно-супровідних документів, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві.

Відповідачем також зазначено, що строк дії договору №1 від 04.01.2014 закінчився 31.12.2016 року, разом з тим, позивачем у позовній заяві вказана дата виникнення заборгованості - 21 січня 2019 року, дата розрахунку заборгованості - 22 травня 2020 року, всі штрафні санкції розраховані за період з 21 січня 2019 року до 22 травня 2020 року.

На думку відповідача, незрозуміло, яким чином та на підставі яких взаємовідносин, 21 січня 2019 року - виникла заборгованість у відповідача перед позивачем, якщо термін дії зазначеного договору закінчився у грудні 2016 року, також відсутня дата виникнення обов`язку щодо оплати нібито отриманого за договором товару.

Акт звірки розрахунків, який позивачем додано до позовної заяви, не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Крім того, зазначений акт відповідачеві не надавався та відповідачем не підписувався.

Відповідач вважає, що позов подано до суду поза межами позовної давності.

06.07.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження підготовчого провадження у справі на строк дії карантину та відкладення підготовчого засідання у справі на 07.09.2020 о 10:10 год.

31.08.2020 позивачем подано суду заяву про збільшення позовних вимог, зокрема позивач просить суд стягнути з відповідача 1196934,18 грн, в тому числі: борг за договором поставки у сумі 781720,18 грн, 3% річних у сумі 37780,00 грн, пеню в розмірі 342521,87 грн, інфляційних втрат в сумі 34912,13 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи викладене, суд розглядає позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

07.09.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 15.10.2020 о 09:00 год.

15.10.2020 відповідачем подано суду клопотання про витребування письмових доказів, а саме: позивач просить суд витребувати з архіву Господарського суду Миколаївської області справи №915/356/18 за позовом ТОВ ТФ “КАМІОН” про стягнення з ТОВ фірми “АВАНТЕХТРАНС” заборгованості за договором оренди.

Клопотання обгрунтовано тим, що в матеріалах зазначеної справи міститься Угода про взаємозалік платежів від 09.06.2017 та Акт звірки взаєморозрахунків станом на 09.08.2017 між ТОВ Фірма “АВАНТЕХТРАНС” та ТОВ ТФ “КАМІОН”, що містять інформацію, яка спростовує факт заборгованості за договором поставки.

Клопотанням від 15.10.2020 №93-05 відповідач просить суд витребувати оригінал додаткової угоди №1 від 30 грудня 2016 року до договору поставки №1 від 04 січня 2014 року для огляду у судовому засіданні та надання відповідної оцінки.

Клопотання обгрунтовано тим, що Додаткову угоду №1 від 30 грудня 2016 року до договору поставки №1 від 04 січня 2014 року відповідач не підписував, про її існування дізнався коли отримав заяву про збільшення позовних вимог з додатками.

Клопотанням від 15.10.2020 №93-06 відповідач просить суд:

1) призначити у справі комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання:

- Чи виконано підпис від імені ТОВ ТФ “КАМІОН” на Додатковій угоді №1 від 30 грудня 2016 року до договору поставки №1 від 04 січня 2014 року власноруч директором ТОВ ТФ “КАМІОН” Муравьовим В.В. або іншою особою?

- Чи відповідає відбиток печатки ТОВ ТФ “КАМІОН” на Додатковій угоді №1 від 30 грудня 2016 року до договору поставки №1 від 04 січня 2014 року зразку печатки ТОВ ТФ “КАМІОН”?

2) проведення експертизи доручити експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (54003, м.Миколаїв, вул. 1-а Воєнна, 2-а);

3) витрати покласти на відповідача з подальшим віднесенням їх до судових витрат та розподілу між сторонами;

4) зобов`язати сторін по справі своєчасно надавати на вимогу експертів всі необхідні для проведення експертизи додаткові матеріали, необхідні для проведення експертизи, надавати на вимогу експерта додаткові документи, рахунки-фактури, пояснення тощо та всіляко сприяти проведенню експертизи;

5) провадження у справі зупинити до надання висновків комплексної судової експертизи.

Ухвалою від 15.10.2020 судом постановлено: відмовити в задоволенні клопотання відповідача про витребування з архіву Господарського суду Миколаївської області справи №915/356/18; задовольнити клопотання про витребування доказів від 15.10.2020 №93-05; витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Авантехтранс” оригінал додаткової угоди №1 від 30 грудня 2016 року до договору поставки №1 від 04 січня 2014 року; витребуваний доказ надати суду у десятиденний строк з дня постановлення цієї ухвали; підготовче засідання відкласти на 28 жовтня 2020 року о 10:00; зобов`язати відповідача забезпечити явку в судове засідання директора Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ “Каміон” Муравьова В.В.; викликати у судове засідання директора Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ “Каміон” Муравьова В.В. з підтверджуючими особу документами; запропонувати відповідачу надати в судове засідання оригінали документів, що містять вільні зразки печатки Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ “Каміон” та підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ “Каміон” Муравьова В.В., що відповідають додатковій угоді №1 від 30 грудня 2016 року до договору поставки №1 від 04 січня 2014 року, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням в кількості не менше 15, а також вільні зразки печатки Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ “Каміон” та підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ “Каміон” ОСОБА_1 за період з 2014 по 2018 роки у кількості не менше 20.

На виконання вимог ухвали суду від 15.10.2020 позивачем 23.10.2020 подано суду оригінал нотаріально засвідченої копії додаткової угоди №1 від 30 грудня 2016 року до договору поставки №1 від 04.01.2014.

Позивачем також зазначено, що на момент подачі заяви про збільшення позовних вимог та на момент подачі відповідачем клопотання про витребування оригіналу додаткової угоди №1 від 30.12.2016 до договору поставки №1 від 04.01.2014, у позивача оригіналу вищезазначеного документа не збереглося, тому виконати вимоги ухвали суду від 15.10.2020 позивач не в змозі.

Ухвалою від 15.10.2020 судом відмовлено в задоволені клопотання відповідача від 15.10.2020 про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи у зв`язку з тим, що позивач ухилився від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи оригіналів документів, що перешкоджає її приведенню.

28.10.2020 відповідачем подано до господарського суду для приєднання до матеріалів справи: бухгалтерську довідку за вих. №14 від 12.10.2020, відзив ТОВ фірма “Авантехтранс” від 06.06.2018 у справі №915/356/18, акт звірки взаєморозрахунків від 01.01.2017, додаткову угоду до договору оренди №27 від 01.01.2017, акт звірки взаєморозрахунків від 09.06.2017, угоду про взаємозалік платежів від 09.06.2017, взаємну письмову згоду при припинення договору оренди №27 від 01.01.2017 від 31.12.2017, акт звірки взаєморозрахунків від 31.12.2017.

28.10.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про часткове задоволення клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи документів, а саме: в частині долучення бухгалтерської довідки.

Судом також постановлено закрити підготовче провадження у справі та призначити розгляд справи по суті на 24.11.2020 об 11:00 год.

02.11.2020 відповідачем подано до суду клопотання про визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений строк та його поновлення, приєднання до матеріалів справи відзиву на позовну заяву про стягнення заборгованості, розірвання договору оренди та зобов`язання звільнити орендовані приміщення у справі №915/356/18; акт звірки взаєморозрахунків від 01.01.2017, додаткову угоду від 02.05.2017 до договору оренди №27 від 01.01.2017, акт звірки взаєморозрахунків від 09.06.2017, угоду про взаємозалік платежів, взаємну письмову згоду при припинення договору оренди №27 від 01.01.2017 від 31.12.2017, акт звірки взаєморозрахунків від 31.12.2017.

24.11.2020 на електронну адресу суду надійшла заява відповідача, якою останній просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

24.11.2020 судове засідання у справі відкладено на 22.12.2020 о 10:30 год.

16.12.2020 позивачем подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи копії рішення господарського суду Миколаївської області у справі №915/356/18 та копії відповіді на відзив ТОВ ТФ «Каміон» від 09.07.2018 №273-01 у справі « 915/356/18.

17.12.2020 до суду надійшло клопотання позивача засобами поштового зв`язку.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

17.12.2020 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з участю представника адвоката Когіна А.В. у іншому судовому процесі у Південно-західному апеляційному господарському суді.

Представник позивача у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, просить позов задовольнити.

Представник відповідача заперечує проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, просить застосувати позовну давність та відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

22.12.2020 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

04.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Авантехтранс” (далі – постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТФ “Каміон” (далі – покупець, відповідач) укладено договір поставки № 1 (далі – Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар на суму один мільйон п`ятсот тисяч грн з урахуванням 20% ПДВ, покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, передбачених цим Договором (п.1.1.).

Відповідно до п.2.1. Договору, товар поставляється на умовах самовивозу на склад покупця за адресою: м. Миколаїв, вул. Кірова, 240-А.

Відповідно до п. 3.1.Договору, базова вартість товару зазначена у товаро-супровідних документах з урахуванням ПДВ, інших обов`язкових податків та зборів.

Відповідно до п. 3.2. Договору, покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 365 календарних днів з моменту здійснення поставки. Оплата здійснюється без виставлення рахунків постачальника в безготівковій формі.

Відповідно до п.5.4. Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2016.

Відповідно до п.5.5. Договору, Договір в частині невиконання зобов`язань, а також в частині штрафних санкцій рахується дійсним до моменту виконання останніх.

30.12.2016 сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки №1 від 04.01.2014, яким внесено зміни до п. 5.4. Договору поставки №1 від 04.01.2014, яким продовжено строк дії договору до 31 грудня 2019 року.

Позивач посилається на те, що на виконання умов договору поставки №1 від 04.01.2014 поставив відповідачеві товар на суму 2488551,42 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних та довіреностями на отримання товару, проте відповідач зобов`язання щодо оплати товару виконав частково, розрахувався за поставлений товар на суму 1706831,24 грн, заборгованість становить 781720,18 грн.

З метою повернення боргу позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 22.12.2017 на суму 768325,95 грн та з вимогою №4 від 25.05.2020 на суму 1124429,48 грн.

Відповідачем заборгованість не погашено.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 781720,18 грн, 3% річних в сумі 37780,00 грн, втрат від інфляції в сумі 34912,13 грн та пені в сумі 342521,87 грн.

На підтвердження поставки товару відповідачеві позивачем надано суду копії видаткових накладних та довіреності на отримання товару за період з 04.01.2014 по 22.01.2018 (т.1, а.с.122-167, 174-210; т.2, а.с.1-233; т. 3, а.с.1-266; т.4, а.с. 1-238, т.5, а.с. 1-90).

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Як встановлено судом, у видаткових накладних за період з 04.01.2014 по 22.01.2018, які підписані представниками обох сторін та засвідчують поставку і прийняття товару, міститься посилання на договір № 1 від 01.01.2014, в той час як договір на який посилається позивач датовано – 04.01.2014.

Надаючи оцінку твердженням позивача про те, що відносини поставки між ним та відповідачем виникли з договору від 04.01.2014, господарський суд виходить з такого.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Статтею 79 ГПК України визначено поняття вірогідності доказів.

Верховним Судом в постанові від 21.08.2020 у справі №904/2357/20 здійснено тлумачення цієї статті та висловлено правову позицію, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Господарський суд, дослідивши всі подані позивачем первинні бухгалтерські документи (в тому числі оригінали), не встановив в жодному з них посилання на договір, укладений між сторонами 04.01.2014, натомість всі видаткові накладні містять посилання на договір від іншої дати.

Враховуючи значну кількість поданих документів з однаковими відомостями, які не збігаються з твердженнями позивача, суд не може вважати вірогідною обставини наявності в первинному бухгалтерському обліці сторін настілки тривалої помилки.

Отже на підставі наведених норм процесуального Закону в суду відсутні підстави вважати доведеним факт розповсюдження дії положень договору поставки від 04.01.2014 на правовідносини сторін, про які йдеться в позові.

Оцінюючи доводи сторін щодо факту укладення додаткової угоди №1 до наведеного договору, суд керуючись положеннями ст. 79 та ч. 10 ст. 81 ГПК України, враховуючи по-перше, наведені вище обставини, по-друге, твердження відповідача про те, що ним жодних додаткових угод не підписувалось, а по-третє, відсутність у позивача оригіналу цієї угоди, про що ним зазначено в процесі розгляду справи (т. 5 а.с. 117) внаслідок чого суд був позбавлений можливості встановити достовірність цих обставин за допомогою експертного висновку, господарський суд віддає перевагу запереченням відповідача та відмовляє у визнанні обставин укладення між сторонами додаткової угоди від 30.12.2016.

Разом з тим, враховуючи, що поставка позивачем товару, його отримання відповідачем за довіреностями та видатковими накладними та як наслідок його часткова оплата, свідчить про виникнення між сторонами правовідносин з договору поставки, який оформлювався у такий спосіб за кожною окремою поставкою, що не суперечить приписам статті 205 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України.

Відповідачем належних доказів на підтвердження оплати отриманого товару в повному обсязі суду не надано.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи встановлення судом обставин неналежного виконання зобов`язання щодо розрахунку за поставлений товар після його отримання, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Запереченням відповідача, викладеним ним у заявах по суті справи та в судових засіданнях, суд надає такої оцінки.

Заперечуючи проти наявності між сторонами господарських відносин, відповідач зазначає про недоліки у наданих позивачем видаткових накладних, а саме відсутність печатки та детальної інформації про товар.

Разом з тим, відсутність печатки юридичної особи на документі (правочині) не є обов`язковою і не тягне за собою його недійсності, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» наявність печатки не віднесено до обов`язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів.

Твердження відповідача пов`язані із невідповідністю підписів осіб, які підписали видаткові накладні, не можуть бути прийняті судом у зв`язку з тим, що на підтвердження обставин, які з цього факту витікають стороною мають бути подані належні докази, якими виходячи з суті відповідних правовідносин має бути висновок почеркознавчої експертизи.

Разом з тим, відповідачем про призначення експертизи підписів на первинних бухгалтерських документах клопотання подано не було.за допомогою належних доказів

Стосовно наявності повноважень у осіб, яким було підписано видаткові накладні, суд виходить з того, що сторонами обставин наявності у відповідних осіб в момент оформлення видаткових накладних повноважень щодо їх підписання належними доказами не спростовано.

Твердження відповідача про наявність підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог, судом відхиляються з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі №914/2492/14 зазначено, що зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.

Відповідно до положень ст. 202, 203 Господарського кодексу України, зобов`язання припиняється, зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 602 Цивільного кодексу України передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю,

2) про стягнення аліментів,

3) щодо довічного утримання (догляду),

4) у разі спливу позовної давності,

4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом,

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов`язанні, здійснюється в силу положень ст. 601 ЦКУ.

Зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Зарахування, передбачене ст. 601 ЦКУ, здійснюється за наявності наступних умов:

1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов`язань, між двома особами, де кредитор одного зобов`язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником;

2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов`язаннях повинні бути речі одного роду;

3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред`явити до зарахування вимоги за таким зобов`язанням, яке не підлягає виконанню.

Основною умовою для можливості припинення зобов`язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру.

Зарахування є можливим лише у разі відсутності між сторонами спору щодо наявності підстав і розміру цих нарахувань, та чіткого встановленого розміру боргових зобов`язань, їх розмір повинен носити ясний та безспірний характер.

Таким чином, важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виклює проведення зарахування у добровільному порядку.

Такі висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №908/3039/16, від 05.04.2018 у справі №910/13205/17, від 25.04.2018 у справі №910/6781/17, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17 (в даній постанові застосовано термін "прозорість вимог"), від 13.11.2018 у справі №914/163/14, від 02.04.2019 у справі № 918/539/18.

Враховуючи, що із документів, на які відповідач посилається встановити однорідність та безспірність вимог, про зарахування яких йдеться в поясненнях відповідача неможливо, судом зазначені вище положення Закону застосовані бути не можуть.

Відповідачем було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

У ст. 256 Цивільного кодексу України вказано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За умовами ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Тобто перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

До правовідносин щодо оплати вартості поставленого товару застосовується позовна давність в три роки.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За приписами ст. 254 Цивільного кодексу України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Позивачем позовну заяву подано до суду 02.06.2020, отже трирічний строк позовної давності розповсюджується на правовідносини сторін, які виникли до 02.06.2017.

Судом на підставі поданих первинних бухгалтерських документів здійснено розрахунок та встановлено, що заборгованості відповідача перед позивачем по оплаті вартості поставлено товару в межах позовної давності за період з 02.06.2017 по 22.01.2018 становить 84709,99 грн.

Доказів оплати товару за вказаний період відповідачем суду не надано.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково в сумі 84709,99 грн, в решті позовних вимог в сумі 697010,01 грн слід відмовити.

Судом здійснено розрахунок 3% річних від суми основного боргу, що підлягає стягненню – 84709,99 грн в межах заявленого позивачем періоду нарахування з 21.01.2019 по 31.08.2020 становить 4096,23 грн.

Отже позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 4096,23 грн, в решті позовних вимог в цій частині в сумі 33683,77 грн слід відмовити.

За розрахунком суду втрати від інфляції за визначений позивачем період з лютого 2019 по липень 2020 року становить 3783,20 грн та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, в решті позовних вимог в сумі 31128,93 грн слід відмовити.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення пені за неналежне виконання грошового зобов`язання суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, правовідносини сторін виникли на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб, який не містив положень щодо стягнення пені, а відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

(Правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 04.11.2020 у справі №910/9739/19).

Отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ “Каміон” (54003, м.Миколаїв, вул. Троїцька, 240А, код ЄДРПОУ 22426047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Авантехтранс” (54003, м.Миколаїв, вул. Троїцька, 240А, код ЄДРПОУ 30396394) заборгованість за поставлений товар, яка складається з:

- 84709,99 грн – основного боргу,

- 4096,23 грн – 3% річних;

- 3783,20 грн – інфляційних втрат;

- 1388,84 грн – судового збору.

3. В задоволені позовних вимог про стягнення: 697010,01 грн – основного боргу, 33683,77 грн - 3% річних, 31128,93 грн - інфляційних втрат, 342521,87 грн – пені – відмовити.

4. Видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

6. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Авантехтранс” (54003, м.Миколаїв, вул. Троїцька, 240А, код ЄДРПОУ 30396394)

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю ТФ “Каміон” (54003, м.Миколаїв, вул. Троїцька, 240А, код ЄДРПОУ 22426047)

Повний текст рішення складено і підписано 24.12.2020.

Суддя В.О. Ржепецький